Медична генетика - В. М. Запорожан 2005

Хромосомні хвороби
Клініко-цитогенетична характеристика найпоширеніших хромосомних хвороб і синдромів

Клінічну і цитогенетичну характеристику основних хромосомних хвороб і синдромів наведено в табл. 5.3.

Поліплоїдія

Триплоїдія. Мозаїчні форми триплоїдії описані ще на початку 60-х років, а повна форма — вперше в 1967 р. Частота в популяції 1:10 000 у новонароджених.

Каріотип при повній формі 69,ХХУ або 69,XXX, при мозаїчній — 69,ХХХ/46,ХХ або інші (див. рис. 2.14).

У більшості випадків триплоїдія — летальна мутація, причому летальний ефект спостерігається в ембріональному періоді. Триплоїди, що мають два хромосомні набори матері й один хромосомний набір батька, абортуються в ранніх термінах вагітності. Триплоїди з двома хромосомними наборами батька більш життєздатні, оскільки у них краще розвинені позазародкові оболонки і Плацента. Це часта причина міхурового заносу. Дуже рідко такі триплоїди завершують ембріональний розвиток (рис. 5.1).

Спостерігається токсикоз другої половини вагітності з багатоводдям, збільшується вміст хоріонічного гонадотропіну (ХГТ). Діти народжуються недоношеними з гіпоплазією. Середня тривалість вагітності 36 тиж, маса при народженні, в середньому, 1300 г (максимум — 2000 г).

Діагноз триплоїдії можна встановити при народженні дитини. Характерні різке збільшення маси і розмірів плаценти, осередкова псевдокістозна дегенерація ворсин хоріона. Середня тривалість життя — 9 днів, більша тривалість життя відмічена у мозаїків.

При поліплоїдії мало специфічних симптомів, оскільки наявний дисбаланс по всьому хромосомному набору. Як правило, у хворих дуже велике заднє тім’ячко, низько розташовані вушні раковини з недорозвиненими мочками, вади очей (мікрофтальм, колобома райдужки, катаракта, Дисплазія сітківки, помутніння рогівки), гіпертелоризм, мікрогенія, мікростомія, щілина Губи і піднебіння. Часто зустрічається Синдактилія 3-го і 4-го пальців кисті (рис. 5.2), клино- і камптодактилія. На стопі синдактилія 3-5-го, нерідко 2-го і 3-го пальців.

Таблиця 5.3. Основні Хромосомні хвороби (частоти за С. І. Козловою і співавт., 1996, Н. П. Бочковим, 2001)

Рис. 5.1. Новонароджений із триплоїдією

Рис. 5.2. Синдактилія 3-го і 4-го пальців у плода з триплоїдією

Часто спостерігаються вади внутрішніх органів: ЦНС (спинномозкова грижа, прозенцефалія з гідроцефалією, циклопія, цебоцефалія та ін.), сечостатевої, серцево-судинної системи, шлунково- кишкового тракту, залоз внутрішньої секреції, статевих органів (крипторхізм, епі- або гіпоспадія, гіпоплазія статевого члена та ін.).

Медико-генетичне консультування: повторні випадки народження сибсів з триплоїдією невідомі.

Тетраплоїдія. (92,ХХХХ) — відомі поодинокі спостереження, летальна мутація.

Синдром Дауна (трисомія 21)

Вперше в самостійну нозологічну одиницю цей синдром виділив англійський лікар Даун (Down) в 1866 р. під назвою «монголоїдна ідіотія». Етіологія захворювання встановлена набагато пізніше — J. Lejeune і співавтори (1959) знайшли у таких хворих додаткову 21-шу хромосому.

Основні діагностичні ознаки: розумова відсталість, м’язова гіпотонія, брахіцефалія, мікроцефалія, плоске обличчя, монголоїдний розріз очей, макроглосія, вади серця та інших органів, імунодефіцитні стани, трисомія за 21-ю хромосомою.

Хвороба Дауна — найпоширеніша форма хромосомної патології людини. Частота в популяції у новонароджених 1:700-1:800. Співвідношення хлопчиків і дівчаток серед новонароджених із синдромом Дауна дорівнює 1:1.

У 94 % усіх форм синдрому Дауна виявляється повна трисомія. Каріотип при повній трисомії 47,ХХ,+21 або 47,ХУ,+21 (рис. 5.3). У 80 % випадків зайва хромосома має материнське походження і лише в 20 % — батьківське. У 4 % випадків зустрічається робертсонівська транслокація (рис. 5.4) і в 2 % — мозаїцизм (табл. 5.4).

Основні діагностичні ознаки і клініка захворювання настільки типові й добре описані в літературі, що діагноз встановлюється вже в період новонародженості (рис. 5.5). За даними різних авторів, при хворобі Дауна зустрічається від 9 до 29 мікроаномалій і вад розвитку.

Діти з синдромом Дауна народжуються, як правило, в строк з помірною гіпоплазією. Маса тіла при народженні в середньому 2900 г. Найхарактернішими симптомами у новонароджених є м’язова гіпотонія і гіпорефлексія в поєднанні з розхитаністю суглобів. Брахіцефальний Череп зі сплощеною потилицею. Обличчя кругле сплощене, монголоїдний розріз очей, епікант (рис. 5.6), плями Брушфільда (світлі плями на райдужці), розширене і сплощене перенісся, маленькі низько розташовані вушні раковини (мікротія) із закрученим завитком. Великий, зазвичай висолоплений, язик (макроглосія), високе піднебіння. Шия коротка, характерний надлишок шкіри на шиї. Кисті широкі, короткі, клинодактилія мізинців, одна згинальна борозна на мізинці (через гіпоплазію серединної фаланги), чотирипальцева складка на долоні (рис. 5.7). На стопі сандалеподібна щілина.

Перераховані симптоми зустрічаються не у 100 % хворих. У табл. 5.5 наведена частота зовнішніх ознак синдрому Дауна.

У 50 % хворих зустрічаються вроджені вади серця (дефекти міжшлуночкової і міжпередсердної перегородок, відкрита артеріальна протока та ін.), у 15 % — вади шлунково-кишкового тракту (атрезія або стеноз дванадцятипалої кишки, атрезія стравоходу, атрезія прямої кишки й ануса, мега- колон), у 6 % хворих — вади сечової системи. Досить часто виявляються ознаки недорозвинення зовнішніх статевих органів (крипторхізм, гіпоплазія статевого члена і мошонки), пупкові та пахові грижі, розходження прямих м’язів живота.

Таблиця 5.4. Цитогенетичні порушення при синдромі Дауна

Рис. 5.3. Каріотип чоловіка з синдромом Дауна (зайва 21-ша хромосома відмічена стрілкою)

Рис. 5.4. Каріотип чоловіка з транслокаційною формою синдрому Дауна (робертсонівська транслокація 21-ї хромосоми на 14-ту; хромосома з транслокацією відмічена стрілкою)

Рис. 5.5. Синдром Дауна (сплощене обличчя, монголоїдний розріз очей, епікант, широке сплощене перенісся, макроглосія)

Рис. 5.6. Епікант у хворого з синдромом Дауна

Рис. 5.7. Чотирипальцева складка на долоні у хворого з синдромом Дауна

Таблиця 5.5. Найчастіші зовнішні ознаки синдрому Дауна

Розумова відсталість і затримка стато-моторних функцій виявляються практично в усіх хворих. Коефіцієнт розумового розвитку (IQ) у різних дітей варіює від 25 до 60. Якщо не застосовуються спеціальні Методи навчання, то частіше зустрічається імбецильність (65-90 %), дебільність та ідіотія виявляються однаково часто.

Характерна затримка росту. Середній зріст дорослих хворих близько 150 см.

У хворих із синдромом Дауна спостерігаються імунодефіцитні стани, знижена Репарація ДНК, через що діти з цим синдромом часто хворіють на пневмонію, важко переносять дитячі інфекції. У них значно частіше зустрічаються лейкози, ніж у здорових дітей.

Вітальний прогноз при хворобі Дауна визначається наявністю вад розвитку серцево-судинної системи і травного тракту, інфекцій дихальних шляхів (імунодефіцит вродженого характеру), хвороб крові (лейкоз) і злоякісних новоутворень, до яких схильні ці хворі. Зазвичай 20-30 % хворих гинуть на першому році життя, 50 % — в перші 5 років. За відсутності тяжких вад розвитку, при уважному догляді за хворим, своєчасній діагностиці та лікуванні можливих супровідних захворювань тривалість життя може досягати 50-60 років. Багато хворих з трисомією 21 здатні вести самостійне життя, опановують нескладні професії, створюють сім’ї.

Клінічна характеристика синдрому Дауна в різні вікові періоди

В період новонародженості: необхідна Діагностика вроджених вад серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту та інших систем органів. У 3 % новонароджених є вроджені катаракти, часто зустрічається глаукома. Необхідна діагностика гіпотиреозу, який зустрічається частіше при трисомії 21 і потребує ранньої замісної терапії гормонами. Можуть бути утруднення при грудному вигодовуванні, зумовлені м’язовою гіпотонією, макроглосією. Частіше виникають запори через гіпотонічну мускулатуру кишок. Необхідно звернути увагу на можливість вродженого вивиху стегна.

Грудний вік: слід звернути увагу на схильність до судом, гіпотиреоз, інфекційні захворювання.

Дошкільний і молодший шкільний вік: серйозні вади розвитку залишаються головною причиною смерті в дитячому віці. Зберігаються Схильність до інфекційних захворювань і ризик лейкозів. У хворих часто розвивається туговухість, тому рекомендується щорічна аудіометрія. Необхідні регулярні консультації окуліста, оскільки у хворих часто зустрічаються порушення рефракції, косоокість, розвиваються катаракти. У таких дітей маленькі та деформовані Зуби, вони потребують регулярних оглядів стоматолога. У 15 % хворих спостерігається нестійкість атлантоаксіального з’єднання, що може призвести до стискання спинного мозку і неврологічної симптоматики. Необхідне рентгенологічне обстеження хворих перед вступом до школи. Слід звернути увагу на схильність до ожиріння.

Пубертатний вік: зберігається схильність до інфекційних захворювань і лейкозу, необхідні регулярні аудіометрії, консультації окуліста і стоматолога, контроль функції щитоподібної залози. Необхідно звернути увагу на статеве виховання підлітків. У дівчат звичайно встановлюються регулярні менструації. Більшість циклів ановуляторна, але можлива Вагітність. У світовій літературі описано близько 30 випадків вагітності у жінок із синдромом Дауна. Теоретично 50 % нащадків успадковуватимуть зайву 21-шу хромосому.

Хлопці з синдромом Дауна відчувають ті ж самі статеві потяги і розлади, що і їхні однолітки. Чоловіки з синдромом Дауна, як правило, безплідні, оскільки у них порушений Сперматогенез, хоча описаний один випадок зачаття дитини чоловіком з синдромом Дауна.

Шкіра дітей з синдромом Дауна схильна до сухості й екземи. Часто з’являється вугровий висип. Спостерігається гніздове облисіння.

Старший вік: хворі з синдромом Дауна старіють швидше, ніж здорові особи. У більшості хворих у старшому віці розвивається хвороба Альцгеймера. Це зумовлено тим, що один з генів хвороби Альцгеймера локалізований у 21-й хромосомі.

Медико-генетичне консультування. Для подружньої пари, що має дитину з синдромом Дауна, ризик народження ще однієї хворої дитини підвищений, він залежить від віку матері й цитогенетичного варіанта синдрому.

Таблиця 5.6. Залежність частоти народження дітей з синдромом Дауна від віку матері

Встановлено тісний зв’язок між віком матері та частотою народження дітей з синдромом Дауна (табл. 5.6). Подібна залежність виявлена і при інших трисоміях за автосомами (синдроми Едвардса і Патау).

Причини цього явища не встановлені. Одна з можливих причин — особливості овогенезу в жінок. Овогенез починається в ембріональному періоді розвитку, до 7 міс проходять стадії розмноження, росту і розпочинається профаза першого поділу мейозу. В ембріональному періоді відбуваються кон’югація та Кросинговер, після чого Мейоз зупиняється. З підліткового віку овоцити вступають у завершальний етап мейозу. Чим більший термін від початку мейозу до його завершення, тим більше мутагенних факторів діють на Організм жінок і тим більший ризик нерозходження хромосом. Проте це не пояснює високу частоту нерозходження хромосом у молодих матерів.

У разі простої трисомії та віку матері до 35 років повторний ризик народження хворої дитини не більше 1 %. Після 35 років він дорівнює подвоєному генетичному ризику для даної вікової групи.

Якщо у хворого виявлено транслокаційний варіант хвороби Дауна, то обов’язково для медико-генетичного консультування досліджують каріотипи батьків. Виявлення у когось із батьків збалансованої транслокації, що стала причиною патології у дитини, потребує при наступних вагітностях проведення інвазивної пренатальної діагностики. В цілому генетичний ризик оцінюють за спеціальними таблицями емпіричного генетичного ризику. Ризик залежить від виду транслокації та того, хто саме з батьків (мати або батько) є носієм. Ризик вищий, якщо транслокація виявлена у матері, тому що овоцити з транслокацією є життєздатнішими, ніж сперматозоїди.

Синдром Едвардса (трисомія 18)

Вперше цей синдром описав J. Edwards (1960).

Основні діагностичні ознаки: пренатальна гіпоплазія, єдина пупкова артерія, доліхоцефальна форма черепа з навислою потилицею, мікрогенія, специфічне згинання пальців кисті, стопа-гойдалка, множинні вади внутрішніх органів, трисомія за 18-ю хромосомою.

Частота цього синдрому в популяції становить 1:5000-1:7000 новонароджених. Співвідношення хлопчиків і дівчаток дорівнює 1:3. Причини переважання серед хворих дівчаток поки що не зрозумілі.

Цитогенетичний синдром Едвардса представлений в основному простою трисомією 18, при якій у всіх клітинах виявляється додаткова хромосома. Каріотип при простій трисомній формі: 47,ХХ,+18 або 47,ХУ, + 18. Встановлена чітка залежність частоти народження дітей з цим синдромом від віку матері, яка навіть більш виражена, ніж при трисоміях 13 і 21. Рідко зустрічаються мозаїчні форми і як виняток — транслокаційні. Фенотипічно всі ці цитогенетичні форми не можна відрізнити.

Клінічні ознаки при синдромі Едвардса такі (рис. 5.8):

— у новонароджених виражена гіпоплазія при нормальному терміні вагітності, середня маса при народженні 2340 г;

— маленька плацента, єдина пупкова артерія;

— характерні дизморфії обличчя і черепа: доліхоцефальна форма черепа, «нависла» потилиця, антимонголоїдний розріз очей, мікрофтальмія, низько розташовані деформовані вушні раковини, мікрогенія (маленька Нижня щелепа);

— коротка Груднина, вузький таз;

— характерне накладання пальців кисті — 2-й і 5-й пальці перекривають 3-й і 4-й;

— стопа-гойдалка (див. рис. 11.2), укорочений і молоткоподібно зігнутий дорсально перший палець стопи;

— множинні вроджені вади розвитку ЦНС, серцево-судинної системи, органів травлення, сечової системи, статевих органів.

Рис. 5.8. Синдром Едвардса:

а — доліхоцефальна форма черепа, мікрофтальм, птоз, мікрогенія, низько розташовані та деформовані вушні раковини; б — характерне розташування пальців

Прогноз завжди серйозний: 60 % хворих помирають у віці до 3 міс, однорічний вік переживає не більше 10 % хворих. У всіх тяжка розумова відсталість. Хворі гинуть внаслідок несумісних із життям вад розвитку.

Лікування неефективне, симптоматичне.

Синдром Патау (трисомія 13)

Вперше цей синдром описав K. Patau (1960).

Мінімальні діагностичні ознаки: мікроцефалія, щілина губи і піднебіння, полідактилія, вади внутрішніх органів, трисомія 13-ї хромосоми.

Частота синдрому Патау в популяції становить 1:5000-1:7000 новонароджених. Співвідношення статей близьке до 1:1.

У 80-85 % хворих проста трисомна форма. Каріотип: 47,ХХ,+13 або 47,ХУ, + 13. Робертсонівські транслокації та мозаїцизм зустрічаються рідко.

Основні діагностичні ознаки при синдромі Патау такі (рис. 5.9):

— черепно-лицьові дизморфії (мікроцефалія, тригоноцефалія, гіпотелоризм, щілини губи і піднебіння, дефекти скальпа, низько розташовані й деформовані вушні раковини та ін.);

— вади очей (мікрофтальмія або анофтальмія), носа (атрезія хоан та ін.);

— вади кінцівок (флексорне положення пальців кисті, полідактилія (рис. 5.10), «стопа-гойдалка»);

— вади внутрішніх органів: ЦНС (голопрозенцефалія, ариненцефалія), вади серцево-судинної системи, травного тракту та інших органів.

Прогноз: близько 95 % хворих з синдромом Патау гинуть протягом першого року життя, зокрема 45 % — в неонатальному періоді. Лише одиниці переживають вік більше 3 років. Усі мають тяжку розумову відсталість. Смерть настає внаслідок несумісних із життям вроджених вад розвитку.

Лікування неефективне, симптоматичне.

Рис. 5.9. Синдром Патау (мікроцефалія, гіпотелоризм, серединна щілина губи і піднебіння; поєднання цих ознак дозволяє припускати голопрозенцефалію)

Синдром «крику кішки» (синдром «котячого крику», синдром Лежена, синдром cri du chat, синдром 5р-)

Вперше цей синдром був описаний J. Lejeune зі співавт. (1963).

Мінімальні діагностичні ознаки: незвичайний крик, що нагадує котяче нявкання, мікроцефалія, антимонголоїдний розріз очей, розумова відсталість, делеція короткого плеча 5-ї хромосоми.

Популяційна частота 1:45 000-1:50 000.

Синдром обумовлений делецією короткого плеча 5-ї хромосоми.

Каріотип: 46,ХХ,dеl 5p- або 46,XY,del 5p- (рис. 5.11).

Основні діагностичні ознаки (рис. 5.12):

— найтиповішою для цього синдрому ознакою є специфічний плач, що нагадує котяче нявкання або крик. Він обумовлений зміною гортані (звуження, м’якість хрящів, зменшення надгортанника, незвичайна складчастість слизової оболонки). З віком цей симптом зникає;

— м’язова гіпотонія;

— черепно-лицьові дизморфії — місяцеподібне обличчя, мікроцефалія, гіпертелоризм, широке перенісся, антимонголоїдний розріз очей, епікант, мікрогенія. Вушні раковини деформовані та низько розташовані;

— зміни дерматогліфіки;

— вроджені вади серця та інших органів;

— тяжка розумова відсталість.

Тривалість життя хворих залежить від тяжкості вроджених вад розвитку. Більшість хворих помирає в перші роки життя, близько 10 % досягають десятирічного віку. Є одиничні описи хворих віком 50 років і старше.

Рис. 5.10. Двостороння полідактилія на стопах при синдромі Патау

Відмічається схильність до інфекційних захворювань верхніх дихальних шляхів. З віком місяцеподібне обличчя, котячий крик, м’язова гіпотонія здебільшого повністю зникають. Характерна тяжка розумова відсталість. Лікування неефективне.

Синдром Шерешевського — Тернера (45,Х)

Синдром описав у 1925 р. М. А. Шерешевський, а в 1938 р. — Г. Г. Тернер.

Мінімальні діагностичні ознаки: у новонароджених — лімфатичний набряк кистей і стоп, особливо помітний на нижніх кінцівках; гіпотонія, шкірні складки на шиї. У старших дітей — статевий інфантилізм, первинна аменорея, низький зріст, шкірні складки на шиї, вроджені вади серцево-судинної, сечостатевої та інших систем. Повна або часткова моносомія за Х-хромосомою.

Рис. 5.11. Каріотип дівчинки з синдромом «крику кішки» (хромосома 5 з делецією короткого плеча відмічена стрілкою)

Рис. 5.12. Синдром «крику кішки» (антимонголоїдний розріз очей, епікант, гіпертелоризм, місяцеподібне обличчя, низько розташовані і деформовані вушні раковини)

Частота у популяції синдрому 1:3000-1:3500 новонароджених дівчаток.

Це єдина форма моносомії у живонароджених. У 50 % хворих спостерігається повна форма моносомії (каріотип 45,Х), у 30-40 % — мозаїчні форми (46,ХХ/45,Х), рідко ізохромосоми Х, делеції, кільцеві Х-хромосоми (рис. 5.13).

Фенотипічні прояви залежать від відсоткового вмісту аномального клону клітин.

У новонароджених і дітей грудного віку відмічаються характерні симптоми (рис. 5.14): коротка шия з надлишком шкіри, лімфатичні набряки кистей, передпліч, стіп і гомілки.

Пізніше синдром клінічно виявляється трьома групами симптомів:

1. Гіпогонадизм, недорозвинення статевих органів і вторинних статевих ознак: Яєчники заміщені сполучною тканиною, фолікули відсутні, овоцити не утворюються; гіпоплазія матки і маткових труб, первинна аменорея, Безплідність, недорозвинення вторинних статевих ознак (недорозвинення молочних залоз, мізерне оволосіння), недостатність естрогенів, надлишок гіпофізарних гонадотропінів.

2. Вроджені вади серцево-судинної, сечовидільної та інших систем органів зустрічаються у 25 % хворих.

3. Відставання в рості — середній зріст дорослих хворих становить 140 см.

Характерний фенотип формується вже в дитячому віці. У хворих антимонголоїдний розріз очей, епікант, низько розташовані та деформовані вушні раковини (рис. 5.15). Патогномонічним симптомом є коротка шия з крилоподібними шкірними складками (птеригіум), низький ріст Волосся на шиї. Грудна клітка бочкоподібна, широко розставлені соски, множинні пігментні плями і родимки. Вторинні статеві ознаки недорозвинені. Інтелект частіше нормальний і лише у 16 % хворих — знижений.

Рис. 5.13. Каріотип дівчинки з синдромом Шерешевського — Тернера (45,Х)

Рис. 5.14. Новонароджена дівчинка з синдромом Шерешевського — Тернера:

а — шкірні складки на шиї; б — характерні лімфатичні набряки на ногах

Можуть відмічатися численні ендокринні розлади (ожиріння, Цукровий діабет, тиреоїдит). Прогноз для життя сприятливий, за винятком випадків із тяжкими вродженими вадами серця і великих судин.

Лікування: у дітей — стимуляція росту, з підліткового періоду — замісна терапія жіночими статевими гормонами для формування жіночого фенотипу. Хірургічне лікування вад, косметичні операції (видалення крилоподібних складок). Описані випадки народження дітей у хворих із синдромом Шерешевського — Тернера після екстракорпорального Запліднення з використанням донорської яйцеклітини.

Медико-генетичне консультування. Повторні випадки в сім’ї синдрому Шерешевського — Тернера виключно рідкісні. Серед факторів ризику вік матері значення не має.

Синдром полісомії Х (трисомія Х, тетрасомія Х, пентасомія X)

Трисомія Х (синдром трипло-Х) вперше описана в 1959 р. у жінок з каріотипом 47,ХХХ.

Частота патології — 1:1000-1:1200 дівчаток. Серед жінок із розумовою відсталістю синдром зустрічається більш ніж в 1 % випадків.

Частіше зустрічається трисомія — каріотип 47,ХХХ (повні та мозаїчні форми), рідко тетрасомія — 48,ХХХХ і ще рідше пентасомія — 49,ХХХХХ за статевими хромосомами.

Клінічна картина трисомії Х варіабельна — від практично здорових фертильних жінок до пацієнток із вираженим гіпергонадотропним гіпогонадизмом, безплідністю, олігофренією та ін. Тяжкість захворювання корелює з кількістю Х-хромосом.

Жінки з каріотипом 47,ХХХ мають в основному нормальний фізичний і психічний розвиток (рис. 5.16). Найчастіше таких індивідів виявляють випадково при обстеженні. Це пояснюється тим, що в клітинах жінки в ембріональному періоді розвитку відбувається інактивація зайвих Х-хромосом. Як правило, не відмічається відхилень у статевому розвитку, хоча у хворих високий ризик народження дітей із хромосомною патологією або спонтанних абортів.

Рис. 5.15. Синдром Шерешевського — Тернера (антимонголоїдний розріз очей, приросла мочка вуха, шийний птеригіум, широка грудна клітка, соски молочних залоз гіпопластичні, гіпертелоризм сосків)

Рис. 5.16. Синдром трисомії Х (відсутність специфічних мікроаномалій і вад розвитку)

У 1/3 жінок із цим синдромом відмічається порушення репродуктивної функції (вторинна аменорея, дисменорея, рання менопауза та ін.), безплідність. Аномалії розвитку зовнішніх статевих органів виражені незначно і не є приводом для звернення таких жінок до лікаря. У 2/3 хворих інтелект знижений, здебільшого незначно. У 10-15 % хворих виникають Шизофренія, маніакально-депресивний психоз, Епілепсія та інші психічні захворювання.

При тетрасомії Х і пентасомії Х більш виражена симптоматика, в 100 % олігофренія. Описано відхилення розумового розвитку, черепно-лицьові дизморфії, аномалії зубів, скелета і статевих органів. Проте жінки навіть з тетрасомією Х можуть бути фертильними (мають дітей).

Діагностика: у зскрібку букального епітелію виявляються два або більше тілець Барра в ядрах клітин (див. рис. 2.16, в). Остаточний діагноз встановлюють при каріотипуванні. У значної частини хворих знижений рівень естрогену і підвищений - гонадотропінів.

Лікування: симптоматичне. При гіпогонадизмі рекомендують замісну терапію жіночими статевими гормонами, при олігофренії - ноотропами.

Медико-генетичне консультування. Повторний ризик народження хворої дитини в сім’ї для сибсів менше 1 %. У фертильних хворих діти з хромосомними хворобами народжуються в 10 % випадків. Необхідна пренатальна діагностика.

Синдром Клайнфельтера

Вперше цей синдром описав Р. Клайнфельтер (1942).

Мінімальні діагностичні ознаки: Гіпогеніталізм, гіпогонадизм у чоловіків, безплідність, каріотип 47,XXY.

Найпоширеніша хромосомна патологія у чоловіків. Частота в популяції — 1:1000 хлопчиків (за даними Н. П. Бочкова, 2001 р. — 1:500-1:750).

Синдром обумовлений наявністю в каріотипі у чоловіка зайвих Х-хромосом. Частіше зустрічається трисомія за статевими хромосомами (рис. 5.17) — каріотип 47,XXY (повні і мозаїчні форми), рідко тетрасомія — 48,XXXY або 48,XXYY і ще рідше пентасомія — 49,XXXXY.

У клітинах хворих з каріотипом 47,ХХY знаходять одну грудку статевого хроматину (тільце Барра), при каріотипі 48,XXXY — дві грудки і при каріотипі 49,XXXXY — три.

Тяжкість захворювання корелює з кількістю додаткових Х-хромосом.

При трисоміях перебіг хвороби може бути легким. До періоду статевого дозрівання хлопчики зазвичай розвиваються нормально, інтелект без відхилень або з незначним відставанням у психічному розвитку. Синдром частіше виявляється клінічно в період статевого дозрівання у вигляді недорозвинення сім’яників і вторинних чоловічих статевих ознак.

Хворі з синдромом Клайнфельтера високі на зріст (рис. 5.18), з диспропорційно довгими кінцівками, євнухоїдною статурою, оволосінням за жіночим типом (брак рослинності на обличчі, горизонтальний рівень росту волосся на лобку). У 30 % хворих спостерігається гінекомастія (розвиток молочних залоз). Існує ризик злоякісної пухлини молочних залоз. Зовнішні статеві органи розвинені за чоловічим типом, крипторхізм зустрічається рідко. Внутрішні статеві органи гіпоплазовані. Характерним є мікроорхідизм (малі розміри яєчок) і нормальні розміри статевого члена. Гістологічно виявляють дегенерацію гермінативного епітелію та гіаліноз сім’яних канатиків. Хворі, як правило, безплідні (азооспермія, олігоспермія). Інтелектуальний розвиток хворих не змінений або наявна олігофренія.

Рис. 5.17. Каріотип чоловіка з синдромом Клайнфельтера (ХХУ)

Рис. 5.18. Синдром Клайнфельтера (евнухоїдна статура, непропорційно довгі кінцівки, горизонтальний ріст волосся на лобку, нормальні розміри статевого члена, мікроорхідизм)

Лікування: замісна терапія андрогенами з 1012 років. Для стимуляції росту волосся на обличчі використовують креми та мазі з андрогенами. Гінекомастія іноді потребує хірургічної корекції.

Медико-генетичне консультування. Ризик для сибсів менше 1 %. Ризик народження хворих дітей у пацієнтів з синдромом Клайнфельтера у разі збереження фертильності становить 10 %. Необхідна пренатальна діагностика.

Синдром полісомії Y-хромосоми

Цей синдром вперше описали Сандберг і співавт. (1961).

Частота в популяції — 1:1000 новонароджених хлопчиків і 1:10 серед чоловіків із зростом більше 2 м.

Каріотип хворих 47,ХУУ, рідше 48,ХУУУ; 49,ХУУУУ або мозаїцизм (45,Х/49,ХУУУУ та ін.).

Клінічні симптоми варіюють від практично нормальних чоловіків за фізичним і розумовим розвитком до пацієнтів з легкою розумовою відсталістю, схильністю до агресивних і навіть кримінальних вчинків.

Надмірний ріст починається в дитячому віці, у дорослих він становить у середньому 186 см. Кожна У-хромосома збільшує зріст приблизно на 15 см. Іноді виявляють акромегалоїдні риси — збільшення нижньої щелепи, кистей, стоп, грубі риси обличчя, виступаючі надбрівні дуги (рис. 5.19).

Статева функція у багатьох хворих нормальна, фертильність збережена (іноді гіперсексуальність).

Рис. 5.19. Синдром полісомії У (високий зріст, акромегалоїдні риси — збільшення нижньої щелепи, кистей, стоп, грубі риси обличчя, виступають надбрівні дуги, інтелект нормальний, у деяких випадках може бути легка розумова відсталість, схильність до агресивних і навіть кримінальних вчинків)

У тяжких випадках наявні крипторхізм, порушення сперматогенезу, безплідність.

У 30-40 % хворих легка розумова відсталість, зниження критики, агресивність, вибуховість, збочення потягів. Навіть при нормальному інтелекті часті істероподібні прояви в поєднанні з вибуховістю, конфліктністю, недостатньою критикою.

Мікроознаки: макроцефалія, високе перенісся, «готичне» піднебіння, порушення росту зубів, макроотія, лійкоподібна груднина, вальгусна деформація ліктьових і колінних суглобів, перших пальців стоп, радіоульнарний синостоз.

Лікування: симптоматичне.

Медико-генетичне консультування. Ризик для сибсів менше 1 %. Ризик народження хворих дітей у пацієнтів з цим синдромом у разі збереження фертильності — 10 %. Необхідна пренатальна діагностика.