Медична генетика - В. М. Запорожан 2005

Класифікація, загальна характеристика і симптоматика спадкових хвороб. Загальні клінічні діагностики
Загальні принципи клінічної діагностики спадкових хвороб
Вроджені вади розвитку і мікроаномалії розвитку як ознаки дизморфогенезу

Огляд хворого з підозрою на спадкову патологію спрямований на виявлення ознак дизморфогенезу. Вони є складовою частиною багатьох спадкових хвороб і зустрічаються практично по всіх системах. На порушення морфогенезу і ембріонального диференціювання вказують вроджені вади і мікроаномалії розвитку.

ВРОДЖЕНІ ВАДИ РОЗВИТКУ (ВВР) — стійкі морфологічні зміни органа або всього організму, що виходять за межі нормальної варіації їхньої будови, порушують функцію органа і (або) спричинюють косметичні дефекти. Вони виникають внутрішньо-утробно або (набагато рідше) після народження дитини внаслідок порушення подальшого формування органів (наприклад, вади зубів). Синонімами терміну «вроджені вади розвитку» в медичній літературі є «вроджені аномалії», «вроджені вади» і «вади розвитку».

Для назви вад розвитку використовують такі терміни.

Агенезія — повна вроджена відсутність органа.

Аплазія — вроджена відсутність органа з наявністю його судинної ніжки.

Атрезія — повна відсутність каналу або природного отвору.

Вроджена гіпотрофія — зменшення маси тіла новонародженого або плода. По відношенню до дітей старшого віку для позначення зменшених розмірів тіла застосовують термін «нанізм» (карликовість, мікросомія).

Гетеротопія — наявність клітин, тканин або цілих ділянок органа в іншому органі або в інших зонах, де їх бути не повинно.

Гіпертрофія (гіперплазія) — збільшення відносної маси або розміру органа за рахунок збільшення кількості (гіперплазія) або об’єму (гіпертрофія) клітин.

Гіпоплазія — недорозвинення органа, що виявляється дефіцитом маси або розмірів (менше ніж на дві сигми порівняно з середніми показниками для даного віку). Термін «вроджена гіпоплазія» іноді застосовується по відношенню до маси всього тіла як синонім терміну «вроджена гіпотрофія».

Дисхронія — порушення темпів (прискорення або уповільнення) розвитку.

Інверсія — зворотне (дзеркальне) розташування органа.

Макросомія (гігантизм) — збільшення розмірів тіла.

Порушення лобуляції — збільшення або зменшення кількості часток Легені або печінки.

Оліго- — зменшення кількості органів або частин органа (олігодактилія — відсутність одного або кількох пальців, олігогірія — відсутність окремих звивин головного мозку).

Паги — нерозділені однояйцеві близнята («сіамські близнята»): торакопаги — з’єднані в ділянці грудної клітки, краніопаги — в ділянці голови, ішіопаги — в ділянці крижів.

Пахі- —збільшення органа або його частини (пахігірія — стовщення звивини головного мозку, пахіоніхія — стовщення нігтів).

Персистування — збереження ембріональних структур, які в нормі зникають до певного періоду розвитку (персистуюча артеріальна протока). Одна з форм персистування — незарощення (дизрафія) ембріональної щілини (щілини хребта, Губи, піднебіння).

Полі- — наявність додаткових органів (полідактилія, поліспленія).

Син префікс, що означає нерозділення (Синдактилія — нерозділення пальців).

Стеноз — звуження каналу або природного отвору.

Подвоєння органа (подвоєння матки, дуги аорти і т. ін.).

Ектопія — зміщення органа, тобто розташування його в незвичному місці (розташування серця за межами грудної клітки).

Мікроаномалії розвитку (МАР), або стигми дизембріогенезу — морфологічні зміни органа, які не порушують його функцію і не є косметичним дефектом, тобто не потребують медичної корекції.

МАР можна розділити на три групи:

1. Антропометричні (вимірювальні) — ознаки, які визначаються абсолютним або відносним числовим значенням (маса тіла, зріст, обвід голови, співвідношення поздовжнього і поперечного розмірів черепа та ін.). Ці дані порівнюються з нормальним розподілом вказаних розмірів у популяції.

2. Альтернативні — ознаки, які або є, або їх немає (Папіломи, фістули та ін.). Деякі з них зустрічаються тільки при певних спадкових синдромах (наприклад, вертикальні насічки на мочці вуха при синдромі Беквіта — Відеманна).

3. Описові — зміни нормальних ознак, до яких важко застосувати кількісні Методи дослідження (зміна ороговіння шкіри, структури Волосся та ін.).

Кількість МАР у здорових дітей коливається від 0 до 6. Найчастіше зустрічаються такі: епікант, високе піднебіння, приросла мочка вуха, плоске перенісся, деформація вушних раковин, клинодактилія мізинців та ін.

При спадкових захворюваннях кількість мікроаномалій збільшується або спостерігається їх специфічне поєднання. Оскільки МАР — це показники порушення морфогенезу й ембріонального диференціювання, що виникають як під впливом генетичних факторів, так і факторів навколишнього середовища, в комплексі з іншими симптомами вони дозволяють правильно діагностувати спадкову патологію. При вирішенні питання, чи є виявлена мікроаномалія ознакою спадкового захворювання, необхідно враховувати національність і фенотип батьків дитини.

Можливість точної діагностики спадкового захворювання і Медико-генетичне консультування багато в чому залежать від того, наскільки повно виявлені мікроаномалії розвитку при огляді хворого. Так, ізольована щілина губи і піднебіння успадковується мультифакторіально, повторний ризик народження хворої дитини становить близько 4 %.

Поєднання щілини з гіпертелоризмом дозволяє визначити фронтоназальну дисплазію (аномалад з дуже низьким повторним генетичним ризиком), а поєднання з гіпотелоризмом — характерне для голопрозенцефалії (автосомно-рецесивне захворювання, ризик народження ще однієї хворої дитини — 25 %).

Рис. 3.1. Гемігіпертрофія:

а, б — гемігіпертрофія обличчя; в — гемігіпертрофія ноги



Последнее обновление: 05/02/2024

Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.

Что было обработано:

  • устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
  • редакционное упорядочивание содержания;
  • унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
  • проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.

Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.