Психіатрія - О. К. Напрєєнко 2001

Клінічна психіатрія
Психічні розлади при інфекційних захворюваннях. Нейросифіліс

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ЗАГАЛЬНИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАННЯХ

Розлади психіки при інфекційних захворюваннях відомі здавна. Ще в працях античних лікарів згадувалося про психотичні розлади у хворих в гарячковому стані.

Етіологія та Патогенез

Науковий підхід до вивчення порушень психіки при інфекційних захворюваннях започаткував німецький учений Е. Кrаеpelin, який у 1881 р. запропонував розділити їх на фебрильні, що проявляються на початку захворювання, в період піку температури тіла, і постфебрильні або астенічні. Фебрильні розлади психіки він пояснював дією інфекційного агента, а постфебрильні — наявністю астенії. Під впливом наукових досягнень* у мікробіології (L. Pasteur, R. Koch) E. Kraepelin вважав, буцімто клінічні прояви інфекційних психозів залежать тільки від інфекційного чинника.

Альтернативну думку висловив К. Bonhoeffer. Керуючись концепцією A. Hoche про наявність у головному мозку певних механізмів реагування на внутрішні і зовнішні шкідливі чинники, він висунув положення про екзогенні типи реагування. К. Bonhoeffer стверджував, що розвиток інфекційних психозів пов'язаний не з інфекційним збудником, а з реакцією головного мозку. Тим самим він заперечував можливість зв'язку між інфекційними захворюваннями і специфічною клінікою інфекційних психозів.

Спостереження за перебігом інфекційних хвороб під час епідемій засвідчили: при інфекційних психозах спостерігаються як загальні порушення, що зумовлені реакцією головного мозку, так і специфічні, характерні для того чи того інфекційного захворювання.

G. Stertz (1927) вважав, що симптоми і синдроми, котрі спостерігаються при екзогенних, у тому числі й інфекційних, психозах, можна розділити на облігатні (обов'язкові у клінічній картині хвороби) та факультативні (непостійні), що з'являються періодично. Облігатними G. Stertz вважав синдроми потьмарення свідомості і деменцію, як можливий наслідок тяжких форм хвороб. Факультативні прояви інфекційних психозів характеризувалися афективними розладами, шизоформною симптоматикою, судомними станами. Н. Wieck (1961) розподілив екзогенні психози на функціональні, або оборотні, й такі, що сприяють розвитку психоорганічних змін, тобто дефект-синдрому. На його думку, між гострими екзогенними реакціями, що проявляються синдромами потьмарення свідомості, і органічним дефект-синдромом міститься група перехідних синдромів, або реєстрів. До них Н. Wieck зарахував стани, що проявлялися змінами спонукань, афективні і шизо- формні розлади, амнестичний і корсаковський синдроми. Він стверджував, що за наявністю того чи того перехідного синдрому можна визначити прогноз захворювання. Найсприятливішими вважав афективні стани, а несприятливими — синдроми органічного реєстру. Поява останніх свідчила про розвиток деменції.

Крім психотичних розладів інфекційного генезу, можуть розвиватися психічні розлади непсихотичного характеру. Передусім це астенічні стани, що проявляються як у продромальний період захворювання, так і на завершальному етапі. Астенічні стани супроводжуються зміною настрою, частіше — депресією з іпохондричними переживаннями. Іпохондричність свідчить про порушення функції вегетативної нервової системи, що передують появі специфічних проявів інфекційної недуги. Іпохондрична симптоматика може завершувати перебіг інфекційного захворювання, коли одужання з різних причин "невигідне" для хворого. В цей період він скаржиться на фізичний стан, хоча об'єктивних ознак соматичної патології немає. Інколи інфекційні захворювання провокують (реакція пуску, за А. Кемпинські, 1975) розвиток непсихотичних проявів за невротичним типом.

Досі не з'ясовано, що сприяє розвитку інфекційних психозів, чому часто їхня клінічна картина, перебіг не мають суттєвої різниці, хоча причиною є різні інфекційні захворювання.

Разом із тим можна говорити про специфічну симптоматику при різних нейроінфекціях.

Вважають, що гарячкові стани, органічні зміни в мозку, спричинені інфекційним процесом, роблять особливо схильною нервову систему відповідним чином реагувати на інфекційний агент.

Розвиток, клінічна картина, перебіг інфекційних психозів залежать від взаємодії між макро- і мікроорганізмом, станом реактивності організму, з одного боку, і вірулентністю інфекційного агента — з другого.

І. Ф. Случевський (1957) виділяє чотири типи перебігу інфекційних психозів.

Перший тип. Інфекційний психоз розвивається за достатньої реактивності організму. В цьому разі хвороба починається гостро, бурхливо, частіше із симптоматикою деліріозного, або аментивного, синдрому.

Другий тип. Інфекційний агент діє на Організм, у якого послаблена реактивність, що не сприяє мобілізації захисних сил, і психоз набуває затяжного характеру. Захворювання триває кілька місяців.

Третій тип. Імунореактивні сили поступово ослаблюються, і в нервових клітинах відбуваються дегенеративні зміни, що сприяють розвитку стійкого органічного дефекту.

Четвертий тип перебігу інфекційного психозу пов'язаний із запальним процесом у головному мозку — розвитком енцефаліту. В цьому разі хворий або одужує, або з'являються стійкі й резидуальні психопатологічні неврологічні симптоми.

Отож концепція К. Bonhoeffer щодо екзогенного типу реагування і пов'язані з нею уявлення про відсутність специфічних ознак психозів, причиною яких є інфекційні захворювання, залишається основною в розумінні цієї психічної патології. Більшість авторів застосовують етіологічний принцип класифікації інфекційних психозів, бо він указує на зв'язок інфекційного процесу і психотичних розладів. Такий принцип допомагає розпізнати хворобу і сприяє проведенню адекватного комплексного Лікування.

Інфекційному психозу передують різні стани: ослаблення захисних сил організму, перевтома, негативні переживання, переохолодження, інтоксикації, соматичні захворювання не- інфекційної природи тощо.

Для інфекційних психозів характерні загальні особливості, які не залежні від етіологічного чинника, а саме:

1) гострий початок психозу;

2) прояви інфекційного захворювання, яке зумовило психопатологічні розлади;

3) соматичні ознаки інфекційної хвороби;

4) наявність аментивності (недоосмислення) у клініці психопатологічного синдрому;

5) прояви в клінічній картині інфекційного психозу фізичної і психічної астенії (навіть після усунення симптомів психозу).

Класифікація психічних розладів, зумовлених інфекційними захворюванням и:

За DSM-IV

293.0 Делірій, зумовлений...

294.9 Деменція при хворобі, спричиненій ВІЛ

294.1 Деменція, зумовлена...

310.1 Зміна особистості, зумовлена...

293.9 Психічний розлад, неуточнений, зумовлений...

За МКХ-10

F02.4 Деменція при захворюваннях, спричинених ВІЛ

F02.4 Деменція при інших уточнених захворюваннях, що класифікуються в інших розділах

F05 Делірій, не зумовлений алкоголем або іншими психоактивними речовинами

F06.0 Органічний галюциноз

F06.6 Органічні емоційно лабільні (астенічні) розлади

F06.8 Інші уточнені психічні розлади внаслідок пошкодження або дисфункції головного мозку та фізичної хвороби

F07.1 Постенцефалітичний синдром

F07.8 Інші органічні розлади особистості та поведінки внаслідок захворювання, пошкодження і дисфункції головного мозку.

Розвитку інфекційного психозу передують продромальні явища, а саме: підвищена втомлюваність, емоційна нестійкість, сенситивність, розлади сну, стан внутрішнього неспокою, головний біль, очікування чогось страшного тощо. Такий стан триває кілька діб. На тлі дискомфорту розвивається інфекційний психоз, який найчастіше проявляється деліріозним, онейроїдним, аментивним і хореатичним (тип "гострого маячіння") синдромами.

Клініка

Деліріозний синдром розвивається на висоті гарячкового стану ввечері і вночі. Людина збуджується, виникають ілюзії парейдолічного характеру, зорові і дотикові галюцинації, метаморфопсії. Порушується алопсихічне орієнтування. Виникає почуттєво-образне маячіння переслідування, стосунку, фізичного впливу. Обмани сприйняття зумовлюють страх, руховий неспокій. Хворі не можуть лежати в ліжку, намагаються втекти від уявної небезпеки, не осмислюють ситуацію, в якій перебувають (аментивність). З'являється безпредметна тривога. Міміка постійно змінюється, погляд то блукаючий, то пильний. Після виходу із стану делірію спогади про хворобливі переживання частково зберігаються. Залишається фізична і психічна астенія.

Онейроїдний синдром. Після продромального періоду з'являються яскраві, масштабні, панорамічні зорові галюцинації, порушується орієнтація у навколишньому середовищі, інколи — у власній особі. Характерна подвійна орієнтація у власній особі: хворий начебто збоку дивиться сам на себе, як сторонній учасник галюцинаторних подій. Якщо галюцинаторні образи не загрожують хворому, то він із зацікавленням спостерігає за незвичайними, фантастичними картинами оточення. Не розуміє, що відбувається навколо нього. Міміка хворого відображає його емоційний стан. За онейроїдної форми інфекційного психозу соматичні ознаки інфекції слабко виражені або їх не помітно. Після виходу із стану психозу хворі можуть розказати про пережите, але амнезують реальні навколишні події. Тривалий час спостерігається астенічний стан.

Аментивний синдром. Після продромальних явищ на тлі виснаження з'являється аментивний стан. Хворі дезорієнтовані у довкіллі і власній особі. Внаслідок порушення мислення (синтезу) для них характерними є розгубленість, недоосмислення того, що відбувається. Міміка виражає здивування у поєднанні з тривогою та страхом. Хворі нічого не розуміють, озираються, вдивляються в різні предмети, обличчя людей. У них постійно виникають запитання: "Де я?" "Хто вони?" "Що відбувається?". Характерною ознакою є аментивне мовне безладдя — висловлювання хворих непослідовні, фрагментарні. Інколи випадковий набір слів переривається невеселим сміхом, схлипуванням. Розлади сприйняття, на відміну від делірію, не виступають на передній план. Можуть виникати епізодичні слухові, нюхові й смакові галюцинації, рідше — зорові й дотикові. Хворі висловлюють окремі уривчасті маячні ідеї стосунку, переслідування, фізичного впливу. Рухове збудження має безладний характер. За редукції психічних розладів стає помітною фізична і психічна астенія з пригніченням настрою та розгубленістю.

Хореатичний синдром ("синдром гострого маячіння") — найтяжчий прояв інфекційного психозу. Спостерігається при септичних станах різної природи. Для нього характерні ознаки деліріозного, онеироїдного і аментивного станів. Про зв'язок "гострого маячіння" з несприятливим перебігом інфекції писали С. С. Корсаков (1893), В. П. Сербський (1906), В. П. Осипов (1923), А. С. Чистович (1954), Б. Я. Первомайський (1977). Однак деякі психіатри (В. А. Ромасенко, 1967; О. С. Тиганов, 1982) захворювання, яке проявляється "гострим маячінням", зараховують до фебрильної шизофренії, що спровокована інфекцією.

Хореатичний синдром виникає гостро ввечері або вночі. На тлі високої температури тіла розвивається психомоторне збудження з глибоким потьмаренням свідомості. Соматичний стан хворого тяжкий. Шкіра суха, бліда із землистим відтінком. Обличчя гіперемоване, склери ін'єктовані, Губи сухі з тріщинами і герпетичною висипкою. Язик сухий, вкритий сіро-коричневим нальотом. На тілі петехії, синці. Виражений гіпергідроз. Фізичне виснаження. Маса тіла катастрофічно зменшується. Хворий самостійно не їсть, довго тримає їжу в роті. Температура тіла досягає 40—41 °С, ЧСС — до 120—130 за 1 хв. Знижується артеріальний тиск. Тони серця глухі. Прискорена частота Дихання. У крові — лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво, немає еозинофілів, прискорена ШОЕ, підвищений рівень залишкового азоту. У сечі — збільшення кількості протеїну і відносної щільності.

Психомоторне збудження в ліжку (яктація): хворі скидають постільну білизну, ковдру, скручують її, перевертаються, розмахують руками, опускають ноги. Рухи некоординовані, мова погано модульована, хореатична мовна безладність (викрикують окремі слова, уривки фраз, які не мають смислового значення).

Якщо не лікувати, стан погіршується, організм зневоднюється. Можуть бути інтоксикація, пролежні, хворий може померти.

В останні десятиріччя змінилися клінічна картина і перебіг інфекційних психозів. Це зумовлено численними чинниками, зокрема клінічним патоморфозом. Інфекційні психози мають затяжний перебіг. Це так звані протраговані психози (Н. Я. Дворкіна, 1975; Б. Я. Первомайський, 1977; О. С. Тиганов, 1978). За перебігом нагадують ендогенний психоз. Розвиваються повільно у хворих з млявим інфекційним процесом і мають прогредієнтний характер з виникненням і наростанням продуктивної та негативної симптоматики.

Структура психопатологічної симптоматики, особливо за рецидивуючого перебігу інфекційних психозів, складна. Окрім описаних вище станів, хвороба може проявлятися слуховими вербальними галюцинаціями, синдромом Кандинського — Клерамбо, сенестопатично-іпохондричним, паранояльним, парафренічним, параноїдним синдромами. Спостерігаються також афективні порушення — гіпоманіакальні стани, депресія з тривогою і страхом. При протрагованих інфекційних психозах можливі зміни особистості за органічним типом (О. С. Тиганов, 1978) з ендоформною клінічною картиною, що нагадує шизофренію. Але ця симптоматика проявляється на астенічному тлі за відсутності емоційного зниження. Патоморфологічною основою протрагованих інфекційних психозів є енцефалопатія без активного запального процесу. Виникнення і розвиток цих психозів зумовлено додатковими шкідливими чинниками (інфекція, інтоксикація, психічні травми тощо). Дефектно-органічні стани інфекційних психозів супроводжуються органічним психосиндромом зі зниженням критики, лакунарною або тотальною деменцією, епілептиформним і корсаковським синдромами.

ПСИХІЧНІ РОЗЛАДИ ПРИ ЕНЦЕФАЛІТАХ

Епідемічний енцефаліт. У гостру стадію захворювання на тлі гарячкового стану найчастіше спостерігається сонливість (летаргія), що переходить у безсоння. Спостерігаються деліріозний і онейроїдний стани, котрі характеризуються появою зорових, дотикових і слухових галюцинацій загрозливого змісту. Описано випадки професійного і муситуючого делірію. Зафіксовано епізоди психомоторного збудження, яке змінюється адинамією.

Хронічній стадії (на тлі постенцефалітичного паркінсонізму) властива загальмованість усіх психічних процесів, передусім — мислення та спонукань. Можливі депресивні стани із суїцидальними тенденціями. Інколи спостерігається ейфорія. Хворі критично ставляться до змін психічного стану. Деменція буває відносно рідко.

Комариний (літньо-осінній) японський енцефаліт. Гострому періоду японського енцефаліту притаманні різні прояви потьмарення свідомості — деліріозні епізоди, стан аментивної сплутаності свідомості, присмерковий стан, що розвиваються як у період гарячки, так і після зниження температури тіла. Можливі сопор і кома. Значно рідше розвиваються гострі психози з галюцинаторно-параноїдним і депресивним синдромами. Після зникнення гострих психотичних проявів у хворих виявляють амнестичні розлади на період хвороби. Наслідки японського енцефаліту досить різноманітні. Поряд із неврологічною симптоматикою (парез, параліч, розлади мови, синдром Паркінсона) спостерігаються психічні розлади органічного походження — амнестичний, корсаковський, дементний синдроми.

Кліщовий (весняно-літній) енцефаліт. Психотичні розлади гострого періоду кліщового енцефаліту практично не відрізняються від таких при епідемічному і японському енцефалітах. Спостерігаються синдроми потьмарення свідомості (оглушення, деліріозні і аментивні розлади, що супроводжуються психомоторним збудженням). Психічні розлади розвиваються на тлі вираженої неврологічної симптоматики. Для хронічної стадії характерні кожевниковська Епілепсія, а також психосенсорні порушення, присмеркові стани. Інколи бувають шизофреноподібні розлади.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХІЧНИХ РОЗЛАДІВ ПРИ ОКРЕМИХ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБАХ

СНІД. Психічні порушення при синдромі набутого імунодефіциту досить різноманітні і охоплюють практично весь спектр психопатологічного реагування з явним переважанням органічного психосиндрому і деменції.

У хворих на СНІД за кілька місяців, а інколи й років, до маніфестації хвороби спостерігаються апатія, відчуття самотності, сонливість. З розвитком хвороби з'являються гарячка, нічне потіння, діарея, лімфоаденопатія, Пневмонія тощо. Важливою причиною психічних порушень є реакція особистості на факт захворювання, що проявляється афективними розладами, психологічною дезорганізацією особистості.

На початку хвороби спостерігаються функціональні психічні порушення — тривога, депресія із суїцидальними намірами, сенестопатично-іпохондричні розлади, втрата перспектив на майбутнє. Тривога поєднується з ажитацією, панікою, безсонням, анорексією, відчуттям гніву.

Якщо захворювання маніфестує, з'являється різноманітна психопатологічна симптоматика, як у разі ендогенного психозу: галюцинації, підозрілість, хворобливі ідеї переоцінки власної особистості, маячні ідеї, асоціальні вчинки тощо. Ця симптоматика передує органічному ураженню головного мозку, деменції. Для СНІДу характерні також обсесивно-компульсивні розлади: хворі шукають у себе специфічну висипку чи плями; з'являються нав'язливі думки про смерть, згадки про сексуальних партнерів, від яких могли заразитися, побоювання, що може заразити рідних побутовим шляхом.

Майже у половині випадків СНІДу розвиваються симптоми» органічного ураження головного мозку — дифузна енцефалопатія або підгострий енцефаліт. З часом хворі стають не здатними концентрувати увагу, втрачають пам'ять на теперішні й минулі події, зникає самокритика, формуються органічний психосиндром, деменція. Протягом кількох місяців симптоматика посилюється, порушується свідомість, виникають епілептиформні судомні напади, Нетримання сечі й калу. Розвивається кома, і хворий помирає.

Грип. Ступінь поширення грипозного психозу залежить від епідеміологічної ситуації. Психози при грипі розподіляються на гострі й протраговані. Гострий психоз проявляється синдромами потьмарення свідомості за аментивним і деліріозним типами. Аментивний синдром може розвинутися на висоті температури тіла, а також після її нормалізації. Аменція може поєднуватися з деліріозною, галюцинаторно-параноїдною чи кататонічною симптоматикою. Значно рідше спостерігається деліріозний синдром без аментивності. Тривалість гострих грипозних психозів — від кількох годин до 3—5 діб.

Одужання супроводжується тяжкою психічною і соматичною астенією, що триває досить довго після зникнення психотичних розладів.

У клінічній картині протрагованих грипозних психозів домінують Афективні розлади, що проявляються тривожно-депресивним та депресивно-іпохондричним станами з уривками маячних ідей переслідування, самозвинувачення, шкоди. Рідко спостерігаються маніакальні стани з елементами сплутання притомності та психомоторного збудження.

Афективні розлади мають оборотний характер. Для них властива емоційно-гіперстетична слабкість, що проявляється надмірним збудженням, дратливістю, емоційною лабільністю, головним болем, розладами уваги, розгубленням тощо.

Протрагований психоз може також проявлятися тривалими галюцинаторно-параноїдними станами, за яких бувають як істинні, так і псевдогалюцинації, маячні ідеї переслідування, фізичного і психічного впливу. Хворі переконані, що перебувають під впливом спеціальних апаратів, пристроїв, людей з надприродними здібностями і т. ін. Тривалість протрагованого психозу — від кількох тижнів до кількох місяців.

Одужують поступово. Поряд із тривалою астенією можуть бути коливання настрою від стану депресії з підвищеною дратливістю, плаксивістю до гіпоманіакальних розладів. У разі тяжкого перебігу грипу з органічними змінами головного мозку грипозний психоз може призвести до органічного психосиндрому — як тимопатичного, так і дементного, а також психопатоподібних змін особистості.

Пневмонії. Психотичні розлади при пневмоніях зумовлюються інтоксикацією, гіпоксією і неирорефлекторним впливом на Головний мозок. На початку захворювання розвивається астенічний симптомокомплекс: загальна млявість, надмірна дратливість, гіперестезія, емоційна лабільність, головний біль, розлади сну, порушення сухожильних і періостальних рефлексів, гіпергідроз, акроціаноз, червоний дермографізм, тремор пальців рук.

У маніфестний період найчастіше виникає деліріозний синдром ("гарячковий делірій") з яскравими зоровими галюцинаціями і психомоторним збудженням. За тяжкого перебігу хвороби може розвинутися аментивний синдром з порушенням орієнтації, недоосмисленням того, що оточує, аментивним мовним безладом, маячними ідеями переслідування, страхом, психомоторним збудженням. Зниження психопатологічної симптоматики не завжди збігається зі зниженням температури тіла. Після психотичного епізоду спостерігається тривалий астенічний синдром.

Ревматизм. Психопатологічні прояви залежать від стадії ревматичного процесу. Непсихотичні розлади проявляються астенічним синдромом, неврозо- і психопатоподібним станами у поєднанні з депресивними та іпохондричними реакціями.

При нейроревматизмі у хворих чітко виражені фізична і психічна астенія, дратливість, плаксивість, страх, тривожно- тужливий настрій. Спостерігаються психосенсорні розлади: метаморфопсія; мікро- і макропсія; поява кольорових смуг і плям перед очима; розлади схеми тіла; порушення сприйняття просторового розташування об'єктів; загальмованість мислення і рухів.

У активну фазу ревматизму може бути гострий психоз, що проявляється деліріозним, онейроїдним, аментивним синдромами, присмерковим станом свідомості. Особливістю гострого ревматичного психозу є численні психосенсорні розлади і виражена гіперестезія. Вихід із такого стану збігається із затуханням запального процесу, але після цього ще довго залишаються астено-депресивні й астено-іпохондричні прояви.

Протрагований і хронічний психози розвиваються у хворих на ревматичний менінгоенцефаліт і церебральний ревмоваскуліт. Вони проявляються галюцинаторно-параноїдним, депресивно-параноїдним, сенесто-іпохондричним, епілепти- формним і кататонічним синдромами, а також неврологічною симптоматикою. При ревматичній хореї спостерігаються розгальмованість потягів та ейфорія.

Туберкульоз. Дані про психічні розлади при туберкульозі, що наведені в літературі, досить суперечливі. Одні автори вважають, буцімто порушення психічної діяльності при туберкульозі мають зв'язок з шизофренією, мотивуючи це тим, що у хворих на шизофренію є схильність до туберкульозу, а також конституціональною спільністю між цими недугами. Є також думка, ніби психічні розлади при туберкульозі пов'язані не з туберкульозною інфекцією, а з прийманням медикаментів з приводу цієї хвороби.

Якщо йдеться про туберкульозний психоз, то мають на увазі психотичні розлади під час претермінального періоду, які проявляються синдромами потьмарення свідомості (делірій,

аменція, присмерковий стан). У хворих на туберкульоз спостерігається ейфорія, яку вважали патогномонічною ознакою при фіброзно-каверозних формах. Епілептиформні напади свідчать про те, що туберкуломи є в головному мозку.

Психотичні розлади при туберкульозному менінгіті у гостру стадію проявляються синдромами потьмарення свідомості. Тривалі (від кількох тижнів до кількох місяців) психотичні розлади при туберкульозному менінгіті проявляються станом оглушення, на тлі якого виникають короткочасні деліріозні і аментивні епізоди. Після усунення симптомів потьмарення свідомості хворі мляві, безініціативні, з ними складно налагодити мовний контакт. Перехідними синдромами при туберкульозі є афективні розлади і мнестичні порушення (амнестичний, корсаковський синдроми).

Малярія часто призводить до тяжких психічних порушень через ураження головного мозку. Розлади свідомості можливі при високій температурі тіла. Виникають оглушення, делірій, аменція, присмерковий стан, кома. Кома може розвинутися після делірію, присмеркового стану або епілептиформних судомних нападів. Судомний синдром є ознакою церебральних (енцефалітичних) проявів малярії. Діагностика органічних уражень головного мозку ґрунтується на виявленні ригідності потиличних м'язів, ураження черепних нервів, зокрема, паралічу очних м'язів, моноплегії, геміплегії, порушення координації рухів, гіперкінезу. Тривалість малярійного психозу — від кількох діб до кількох тижнів.

Сказ супроводжується органічним ураженням нервової системи. За кілька діб до розвитку хвороби в ділянці укусу виникають біль, гіперестезія, парестезії. Захворювання розвивається в три стадії: провісників, збудження, паралічу.

У першу стадію спостерігаються неспокій, тривога, туга, пригнічений настрій. Через одну-дві доби розвивається друга стадія хвороби, що проявляється спазмом дихальних м'язів і судомами м'язів глотки, гортані, стравоходу. Характерна гідрофобія (під час споглядання води, що ллється, або навіть посуду виникають судоми глоткових і дихальних м'язів). Судоми можуть виникнути від потоку повітря (аерофобія). Кожний Дотик зумовлює у хворого тонічні судоми. Обличчя червоніє, вкривається крапельками поту. Хворий не може ковтати, тече слина, зіниці розширені. З розвитком хвороби з'являються страх, неспокій, агресивність. Напади судом змінюються станом повної прострації. Через 2—3 доби настає третя стадія. Хворі заспокоюються. У них розвивається параліч м'язів обличчя, кінцівок, тулуба, зникає реакція зіниць на світло. Смерть настає від паралічу центру дихання і зупинки серця. Притомність у хворих на сказ збережена до останніх годин життя. Інколи бувають короткочасні зорові галюцинації.

Туляремія. Психічні розлади характерні для тяжких форм туляремії, коли розвивається менінгоенцефаліт і з'являються синдроми потьмарення свідомості (делірій, аменція).

Бешиха рідко супроводжується психічними розладами. За гострого перебігу хвороби на тлі астенії може розвинутися абортивний делірій. Млявий або затяжний перебіг іноді спричинює аментивний синдром, що розвивається після короткочасного гіпоманіакального стану. Серед проміжних чи перехідних синдромів при бешисі вирізняються астено-депресивний, астено-іпохондричний, гіпоманіакальний. Прогноз транзиторного і пролонгованого психозів сприятливий.

Кишкові інфекції можуть спричинити психічні розлади, що проявляються астенодепресивними станами у поєднанні з тривогою, тужливістю та плаксивістю. За гіпертермії й інтоксикації можливе потьмарення свідомості (делірій, аменція).

Черевний тиф. На початку хвороби виникає астенічний симптомокомплекс із пригніченим настроєм, загальмованісїю психічних процесів. З прогресуванням хвороби може розвинутися деліріозний синдром із зоровими галюцинаціями, страхом, тривогою, руховим збудженням. У разі тяжкого перебігу делірій переходить у сопор. У виснажених хворих спостерігається аментивний синдром з дезорієнтацією, слуховими, зоровими ілюзіями і галюцинаціями, порушенням осмислення довкілля, маячними ідеями переслідування та руховим збудженням.

Інфекційний гепатит супроводжується психічними розладами, що характеризуються депресією з дратливістю і адинамією, підвищеною чутливістю до зовнішніх подразників, емоційною лабільністю і злостивістю. Можуть розвиватися психопатоподібні стани з елементами істерії. У разі гострої жовтої атрофії печінки спостерігаються оглушення, сопор, судомні напади, епілептиформне збудження.

Сальмонельоз у початкову стадію супроводжується млявістю, сонливістю, періодичним неспокоєм. У гострий період долучається оглушення, яке з часом може перейти в сопор і кому. Інколи розвиваються короткочасні деліріозні розлади і з'являються судоми. У постінфекціинии період виявляють виражену астенію з адинамією.

Бруцельоз. Поряд із астенічними та астено-іпохондричними розладами описано гострі психози, що проявляються деліріозним, аментивним і присмерковим станом (Н. Я. Дворкіна, 1975).

Протраговані психози характеризуються галюцинаторно-параноїдним, сенестопато- і депресивно-іпохондричними синдромами. Хронічні психози найчастіше проявляються галюцинозом з депресивним забарвленням і рецидивуючим перебігом. Причинами хронічного психозу можуть стати менінгоенцефаліт і енцефаліт, за яких є неврологічна симптоматика й епілептиформні напади. Тривалість бруцельозних психозів — від кількох діб до кількох місяців. Захворювання призводить до психопатоподібних змін особистості та органічного психосиндрому.

Кір. У продромальний період виявляють дратливість, неспокій, відчуття незадоволення, пригнічення настрою, млявість, зниження апетиту, головний біль, напади психомоторного збудження.

У фазу висипання і гіпертермії при проявах менінгоенцефаліту виникають деліріозний, онейроїдний, аментивний синдроми, присмеркове потьмарення свідомості, оглушення з неврологічною симптоматикою (ригідність потиличних м'язів; симптоми Керніга і Брудзинського; асиметрія сухожильних і періостальних рефлексів; пірамідні знаки). У період реконвалесценції виявляють астенічний симптомокомплекс.

Кір у дорослих супроводжується астенічним, дистимічним, деліріозним, онейроїдним і аментивним синдромами.

Скарлатина. Характер психічних розладів при скарлатині залежить від форми та типу перебігу хвороби. У разі легкої форми вже на початку захворювання після короткочасного збудження розвивається астенічний симптомокомплекс. При формах середньої тяжкості і тяжкій астенія поєднується з відчуттям оглушення. За тяжкого типу перебігу можуть розвинутися психотичні стани, а саме деліріозний і онейроїдний з галюцинаціями фантастичного змісту. Перебіг психотичних станів має хвилеподібний характер.

Астенічні прояви після скарлатини можуть стати підґрунтям для розвитку невротичних станів. Токсична і септична форми скарлатини можуть ускладнюватися органічним ураженням головного мозку (менінгіт, енцефаліт). Розвивається органічний психосиндром з епілептиформними нападами, зниженням пам'яті, інтелекту і психопатоподібними змінами особистості.

Епідемічний паротит, вітряна віспа, корова краснуха в рідкісних випадках ускладнюються енцефалітом і менінгоенцефалітом. Психопатологічні розлади при цих захворюваннях проявляються психотичними епізодами (делірій, аменція, присмерковий стан). На пізніх етапах захворювання спостерігаються різноманітні прояви органічного психосиндрому. Корова краснуха може сприяти розвитку ембріопатій, якщо на неї жінка захворіла під час вагітності, особливо в перший триместр. Клінічні прояви ембріопатій — Дисплазія головного мозку плода, що призводить до грубих порушень психічного розвитку дитини (ідіотії, імбецильності).

Діагностика

Діагноз інфекційного психічного розладу ставлять після ретельного комплексного клініко-лабораторного дослідження, результати якого підтверджують зв'язок наявної психопатології з певним інфекційним захворюванням.

Під час диференціальної діагностики ці розлади треба відрізняти від дебютів або загострення ендогенних психозів. На користь інфекційних психотичних відхилень свідчать наявність епізодів потьмарення свідомості, вираженої астенізації, характерна динаміка психічного розладу протягом інфекційного процесу (ініціальний — лихоманковий — резидуальний періоди).

Лікування

Хворі з гострими та затяжними інфекційними психозами підлягають госпіталізації до психосоматичних відділень соматичної лікарні або до інфекційних відділень психіатричної лікарні. Там вони мають перебувати під постійним наглядом не тільки психіатра, а й терапевта та інфекціоніста. Якщо хворий залишається в інфекційному відділенні соматичної лікарні, йому треба виділити окрему палату і забезпечити цілодобовий нагляд, особливо, коли він у стані психомоторного збудження чи депресії (загроза суїциду). Пацієнтів з вираженими органічними змінами особистості госпіталізують неодмінно в інфекційний стаціонар психіатричної лікарні.

Лікування хворих на інфекційний психоз повинно бути комплексним. Передусім треба усунути його причини (основне захворювання). Головним методом є етіопатогенетична терапія.

У гострий період хвороби проводять активну протизапальну терапію. Застосовують імуностимулятори. Вводять сироватку реконвалесцентів, гомологічний у-глобулін, гіперімунну сироватку тварин (при епідемічному, кліщовому і комариному енцефалітах). При кору — протикорову сироватку, при грипі — протигрипозну сироватку, протигрипозний у-глобулін чи сироватковий поліглобулін, інтерферон і т. ін. Призначають антибіотики широкого спектра дії (тетрациклін, олеандоміцин, рондоміцин, ристоміцин, лінкоміцин, цепорин, гентаміцин та ін.), а також антибіотики, що діють на той чи той збудник (препарати групи пеніцилінів, еритроміцин, левоміцетин тощо). Антибіотики призначають у великих терапевтичних дозах до ліквідації запального процесу. З метою запобігання розвитку кандидомікозу призначають ністатин, леворин. Рекомендують сульфаніламідні препарати (норсульфазол, сульфадиметоксин, етазол).

Поряд із призначенням антибіотиків і сульфаніламідних препаратів проводять: дезінтоксикаційну терапію (ізотонічні розчини глюкози та натрію хлориду, гемодез, реополіглюкін, натрію тіосульфат та ін.); дегідратаційну терапію (лазикс, магнезії сульфат, гідрокортизон); десенсибілізуючу терапію (кальцію хлорид, димедрол, седуксен, тавегіл); вітамінотерапію (тіаміну хлорид, піридоксину хлорид, ціанокобаламін, аскорбінова і нікотинова кислоти); загальнозміцнювальну терапію (препарати фосфору, заліза тощо).

Психотропні препарати призначають з урахуванням провідного психопатологічного синдрому. При астенічних, неврозо-психопатоподібних станах рекомендують транквілізатори (діазепам, феназепам, рудотель, радедорм) та антипсихотичні засоби в малих дозах (аміназин, риспердон, зипрекса, клопіксол, флюанксол, тіоридазин, сонапакс). При тривожно-депресивному синдромі застосовують антидепресанти седативної дії (амітриптилін, ципраміл, триптизол, золофт); при ажитації — діазепам, тизерцин; при загальмованій депресії — меліпрамін, прозак; при млявості й адинамії — сиднокарб, сиднофен.

При гострих, затяжних та хронічних психозах з галюцинаторною і маячною симптоматикою рекомендують нейролептичні препарати (аміназин, тизерцин, галоперидол, трифтазин, клопіксол, флюанксол, риспердон, зипрекса, френолон та ін.). Хворим з дефектоорганічними станами, крім нейролептичних засобів, показані розсмоктувальні препарати (бійохінол, лідаза), біогенні стимулятори, Вітаміни. При мнестичних розладах призначають ноотропіл (пірацетам), аміналон (гемалон), енцефабол (піридитол), церебролізин. За показаннями — протисудомні засоби.

Поряд з медикаментозним лікуванням треба застосовувати психотерапевтичні Методи і проводити заходи з соціально-трудової реабілітації.

НЕЙРОСИФІЛІС

Психічні розлади сифілітичного походження належать до тяжких захворювань. Враховуючи характер ураження головного мозку, час їх виникнення і особливості психічних порушень, виділяють дві форми нейросифілісу: Сифіліс мозку і прогресивний параліч. При сифілісі мозку уражуються Тканини і мезодермального походження (судини, оболонки мозку) — мезодермальний нейросифіліс; при прогресивному паралічі страждає ектодерма (паренхіма головного мозку) — паренхіматозний нейросифіліс.

Сифіліс мозку розвивається через 4—7 років після зараження сифілісом, прогресивний параліч — через 10—12 років і більше. Тому сифіліс мозку називають раннім неиролюїсом, а прогресивний параліч — пізнім.

Психози при сифілісі головного мозку (сифілітичні психози)

Часто у психіатричній практиці ототожнюють сифілітичні психози з сифілісом головного мозку. Але поняття "сифіліс мозку" значно ширше, ніж поняття "сифілітичні психози". Сифілітичні психози є окремою формою сифілісу мозку. Інколи при сифілісі мозку не виявляють психотичних розладів, і тому не варто застосовувати цей термін як синонім сифілітичного психозу.

Під час патологоанатомічних досліджень при сифілісі мозку виявляють менінгіт і менінгоенцефаліт, сифілітичний ендартеріїт, розростання грануляційної тканини навколо судин, у речовині головного мозку і його оболонках (сифілітичні гуми). Тому симптоматика сифілісу мозку досить поліморфна.

До сифілітичних психозів належать різноманітні їхні форми, їх неможливо класифікувати, бо часто спостерігаються випадки перехідних і змішаних варіантів.

Різноманітність клінічних проявів пояснюється особливостями патологічного процесу, його локалізацією, наявністю токсичних впливів, пов'язаних із сифілітичною інфекцією. Перебіг їх залежить також від часу, що минув з моменту зараження, преморбідних властивостей особистості, попереднього лікування та ін.

Різні автори наводять неоднакову класифікацію психічних розладів. Розподіл сифілітичних психозів на гострі, підгострі й хронічні неможливий, бо важко провести межу між ними. Форми сифілітичних психозів не є окремими захворюваннями, їх треба розглядати лише як різновиди сифілісу мозку.

Більшість авторів вважають, що при сифілісі мозку можуть розвиватися такі форми сифілітичних психозів: неврозоподібна (сифілітична неврастенія); деліріозна, психоз при сифілітичному менінгіті; психоз при гумах головного мозку; галюцинаторна (сифілітичний галюциноз); депресивна; маніакальна; галюцинаторно-параноїдна; пароксизмальна (епілептиформна); кататонічна; корсаковська; псевдопаралітична (сифілітичний псевдопараліч); дементна.

Неврозоподібна (сифілітична неврастенія) форма характеризується симптомами, що властиві неврозам і, передусім, неврастенії. Хворі скаржаться на головний біль, дратливість, підвищену втомлюваність, зниження працездатності, безсоння, ослаблення пам'яті, пригнічений настрій. У них можуть спостерігатися незначні менінгеальні симптоми, анізокорія з млявою реакцією зіниць на світло, асиметрія іннервації лицевих м'язів, оживлення і нерівномірність сухожильних і періостальних рефлексів. Реакція Вассермана (під час дослідження спинномозкової рідини) позитивна. Ліквор містить велику кількість білка й клітинних елементів. Якщо ця симптоматика не є початком тяжчих проявів сифілісу мозку, то під впливом специфічної терапії вона зникає.

Деліріозна форма характеризується раптовим потьмаренням свідомості з дезорієнтацією, численними зоровими і слуховими галюцинаціями, уривчастими маячними ідеями переслідування, страхом, психомоторним збудженням, Неврологічна симптоматика така сама, як і за неврозоподібної форми.

Сифілітичний менінгіт. Гострий сифілітичний менінгіт супроводжується постійною гарячкою. Хворі скаржаться на інтенсивний головний біль, запаморочення, нудоту, блювання. Спостерігаються типові менінгеальні симптоми (ригідність потиличних м'язів, симптоми Керніга, Брудзинського та ін.). Може порушуватися свідомість за типом оглушення, делірію, аменції; виникають судомні напади і епілептиформне збудження.

Частіше в оболонках мозку розвивається хронічний запальний процес, який поширюється на головний мозок і зумовлює хронічний менінгоенцефаліт. Для нього характерним є порушення свідомості за типом легкого деліріозного синдрому, присмеркового стану, інколи бувають судомні напади. При сифілітичному менінгіті (менінгоенцефаліті) симптоми делірію швидко минають, але мають тенденцію до рецидивів.

Для діагностики сифілітичного менінгоенцефаліту важливе значення мають такі неврологічні розлади: менінгеальні симптоми, птоз, косоокість, анізокорія, млява реакція зіниць на світло, акомодація і конвергенція (типовий синдром Аргайль—Робертсона; буває не завжди); ністагм, зниження слуху, ураження лицевого і трійчастого нервів, афазія, апраксія.

Гуми головного мозку; Ця форма сифілісу спостерігається не часто. Гуми локалізуються як у оболонках, так і в самому мозку. Підвищується внутрішньочерепний тиск. Сифілітичні гуми можуть спричинити психічні розлади. В їхній основі лежить не тільки лікворна Гіпертензія, але й локалізація гум. У клінічній картині гумозної форми сифілісу виявляють окремі симптоми, які залежать від локалізації та розмірів гуми. Спостерігаються млявість, апатія, байдужість до всього, порушення свідомості (делірій, галюциноз), яке поступово наростає; головний біль, застійні соски зорових нервів, парез, параліч, гіперкінез, судомні напади.

Галюцинаторна форма (сифілітичний галюциноз) проявляється слуховими галюцинаціями неприємного змісту (погрози, лайка, осуд дій хворого). Вони досить стійкі. Крім справжніх галюцинацій і псевдогалюцинацій, можуть бути симптоми психічного автоматизму (впізнавання думок, думки-відлуння, підказування думок). Настрій пригнічений. Неврологічні симптоми постійні, але вони не чітко виражені.

Депресивна форма характеризується меланхолічним синдромом, але пригнічений настрій не має яскравого чуттєвого тла. Маячні ідеї іпохондричного змісту. Хвороба триває кілька місяців, інколи до року. Під кінець всі психічні процеси слабшають. Неврологічні симптоми постійні. Має тенденцію до рецидиву.

Маніакальна форма проявляється маніакальним синдромом з маячними ідеями величності, що мають безглуздий характер, але безглуздість не досягає ступеня, який властивий експансивній формі прогресивного паралічу. Інколи перебіг хвороби змінюється — то депресивний, то маніакальний стани.

Галюцинаторно-параноїдальна форма починається з появи слухових істинних і псевдогалюцинацій. Можуть виникнути також соматичні, нюхові й смакові галюцинацій. Розвиваються маячні ідеї переслідування, що мають схильність до систематизації. Хворі стверджують, буцімто існує організація, яка їх переслідує, тощо. Згодом розвиваються маячні ідеї величності. Епізодично спостерігається психомоторне збудження. З розвитком хвороби домінують ознаки деменції, і маячна система розпадається. Маячіння стає уривчастим, безглуздим. Захворювання триває багато років.

Пароксизмальна (епілептиформна) форма за клінічними проявами нагадує епілепсію. Періодично виникають епілептиформні судомні напади з непритомністю, а також присмеркові стани і явища амбулаторного автоматизму. Досить швидко розвивається деменція. Неврологічні симптоми чіткіші: анізокорія з млявою реакцією зіниць на світло; косоокість, птоз, монопарез, анізорефлексія, пірамідні знаки.

Кататонічна форма буває частіше в молодому віці. Для неї характерні негативізм, мутизм, стереотипії, ступор. Кататоічні симптоми можуть проявлятися разом із параноїдними. Хворі висловлюють маячні ідеї переслідування, фізичного впливу, що мають несистематизований, уривчастий характер. Часто маячні ідеї пов'язані з галюцинаціями. Інколи спостерігаються гебефренічні симптоми: дитяча поведінка, дурість, манірність. Перебіг кататонічної форми тривалий, інколи спостерігаються ремісії. З роками настає недоумство. У хворих виявляють чіткі осередкові неврологічні симптоми. Прогноз залежить від якості лікування.

Корсаковська форма проявляється поступовою втратою пам'яті. На початку захворювання страждає функція запам'ятовування, а потім — відтворення минулих подій. Хворі не можуть назвати дати видатних подій із свого життя. У деяких пацієнтів спостерігається ретроградна і антероградна амнезія з псевдоремінісценціями, конфабуляціями і фантазмами. Значно порушуються інтелект і увага. Хворі стають байдужими до оточення, бездіяльними. Неврологічні симптоми досить чітко виражені. Через кілька місяців після специфічного лікування стан поліпшується, але залишається дефект в інтелектуальній і емоційно-вольовій сферах.

Псевдопаралітична форма (сифілітичний псевдопараліч)

за клінікою нагадує прогресивний параліч. Поступово слабшають всі форми психічної діяльності. Значно порушуються пам'ять, інтелект, увага. Хворі стають благодушними, ейфоричними. Не можуть виконувати повсякденні обов'язки, а згодом втрачають цікавість до них. У таких хворих досить чітко виражена осередкова неврологічна симптоматика. Після специфічної терапії стан дещо поліпшується. За відсутності лікування настає глибока деменція.

Дементна форма характеризується прогресуючим недоумством, що пов'язано з осередковим ураженням головного мозку (інсульти), внаслідок чого спостерігаються минущі моно- і геміплегії, афазія, апраксія, агнозія. Апоплектичні напади мають схильність до повторення. З кожним нападом все більшою мірою поглиблюються прояви недоумства. Смерть настає після одного з інсультів.

Прогресивний параліч

Як самостійне захворювання прогресивний параліч уперше було описано французьким психіатром А. Бейлем у 1822 р. Після виявлення у 1911 р. японським ученим Ногуші в мозку хворих блідої спірохети було доведено сифілітичну природу недуги.

Інкубаційний період триває майже 10 років, але можливий розвиток прогресивного паралічу через 3 і навіть 20 років після зараження сифілісом.

Прогресивний параліч розвивається поступово. У перебігу хвороби виділяють чотири стадії: початкову; чіткого прояву хвороби; глибокого паралітичного недоумства; паралітичного маразму.

Початкова стадія триває від 4—6 міс до року і характеризується розвитком неврозоподібної симптоматики. Хворі скаржаться на головний біль, підвищену втомлюваність, дратливість, порушення сну, зниження працездатності. При цьому проявляються не властиві їм характерологічні риси. Вони стають неуважними, дратливими, з незначного приводу виникають спалахи гніву. Недбало ставляться до службових обов'язків, не піклуються про сім'ю, марнують гроші на задоволення своїх нижчих потреб. Втрачають етичні навички, стають грубими, брутальними, цинічними, балакучими й легковажними. З'являється схильність до алкогольних і сексуальних ексцесів. Пацієнти не помічають власних помилок і не здатні зрозуміти причину їхньої появи.

Уже в початкову стадію виявляють типові для прогресивного паралічу неврологічні симптоми: нерівномірність зіниць (анізокорія), ослаблення чи відсутність реакції зіниць на світло за збереження її під час акомодації і конвергенції (синдром Аргайль — Робертсона), порушення артикуляції (дизартрія). Рухи хворих стають невпевненими, порушується координація, змінюється почерк. Обличчя стає маскоподібним, асиметричним. Спостерігається девіація язика. Характерним симптомом є тремор язика, повік, пальців рук. Сухожильні й періостальні Рефлекси підвищені, нерівномірні.

Стадія чіткого прояву хвороби має три форми: експансивну (маніакальну), депресивну і дементну.

Експансивна (маніакальна) форма проявляється маніакальним синдромом. У хворих піднесений настрій, прискорюється плин думок, виникає психомоторне збудження. Хворі веселі, постійно сміються, жартують, але жарти їхні грубі. Виникають маячні ідеї величності, багатства, винаходу, великої фізичної сили тощо. Хворі стверджують, що вони мільярдери, мають багато коштовностей (тонни), що найрозумніші, найкрасивіші, а однією рукою можуть підняти тисячі центнерів. Запевняють, буцімто мають найвищі нагороди (на одяг чіпляють різні папірці із зображенням орденів). Такі маячні ідеї називають мегаломанічними. При експансивній формі знижується пам'ять і з'являються паралітичні фантазми, що мають безглуздий характер.

Депресивна форма характеризується наявністю меланхолічного синдрому. На тлі пригніченого, тужливого настрою хворі висловлюють маячні ідеї самозвинувачення, самоприниження, гріховності, іпохондричні й нігілістичні. Стверджують, ніби у них внутрішні органи згнили, кишечник не функціонує, їжа залишається в животі і гниє, а Серце зупинилося і що вони вже померли. Інколи бувають мікроманічні маячіння: хворі повідомляють, що вони стали маленькими, мов сірник чи шпилька.

Дементна форма. Маячних ідей немає. Хворі проявляють благодухість. Усім задоволені, але не в змозі осмислити прості речі, забувають поточні події. Всі інтереси зосереджують на біологічних потребах.

Незалежно від того, у якій формі перебігає хвороба під час її прогресування, виступають на перший план симптоми наростаючого недоумства. Хворі не можуть продуктивно мислити. Втрачається самокритика. Грубо порушуються пам'ять (тотальна амнезія), активна увага. Під час читання й писання хворі пропускають літери, окремі склади, не дописують слова, замінюють одні слова іншими. Втрачаються попередні знання й навички. Страждають вищі почуття (соціально-етичні, естетичні, інтелектуальні, релігійні), а загострюються нижчі (гіперсексуальність, ненажерство). У цій стадії хвороби виявляються дратівливість, лабільність афектів, що виникають з незначного приводу і швидко змінюються благодухістю.

У кінці другої стадії маячні ідеї тьмяніють, втрачають почуттєве забарвлення і, зрештою, зникають. Зникає будь-яка ініціатива, хворі довго лежать у ліжку або сидять осторонь. При прогресивному паралічі недужі легко піддаються навіюванню. Неврологічні симптоми у другу стадію хвороби чіткіші.

Іноді хвороба має нетиповий перебіг. Скажімо, так звана ажитована форма супроводжується психомоторним збудженням. Хворі весь час рухаються, бігають, кричать, стають агресивними. Мова безладна. Прогноз несприятливий — інсульт і смерть.

Галопуючий параліч теж має несприятливий прогноз. Через кілька тижнів хворий помирає.

Табопараліч проявляється симптомами сухотки спинного мозку (відсутність сухожильних рефлексів на руках і ногах, порушення чутливості, атаксія) і дементної форми прогресивного паралічу.

Ліссауеровська форма прогресивного паралічу виникає при атиповому ураженні головного мозку (потилична, тім'яна частки) і характеризується осередковими симптомами. Спостерігаються епілептиформні напади, геміанопсія, афазії, агнозії, апраксії. Часто хворі помирають від інсульту.

Природжений сифіліс або набутий у перші роки життя (побутове зараження) може спричинити прогресивний параліч у дитячому і юнацькому віці. За перебігом юнацький (ювенільний) параліч нагадує дементну форму. Спостерігається значна соматична патологія: дефекти скелета, тріада Гетчинсона (інтерстиціальний дифузний кератит; глухота і Зуби Гентчинсона); адипозогенітальна дистрофія; Гіпогеніталізм, гіперкінез тощо. Можливі епілептиформні напади.

Стадія глибокого паралітичного недоумства триває майже рік і характеризується втратою всіх психічних функцій (тотальна деменція). Хворий не здатний оцінити ситуацію. У цю стадію глибоко порушується процес мислення. Пацієнт не може навіть збагнути запитання. Мова стає незрозумілою і втрачає функцію. Нещасний промовляє лише окремі слова, склади, звуки. Не пам'ятає сьогоднішні й минулі події, не впізнає рідних (тотальна амнезія). Почуттєві реакції зберігаються на інстинкт задоволення чи незадоволення потягу до їжі. Хворі їдять жадібно й багато.

У стадію паралітичного маразму хворі зовсім не розмовляють або відтворюють окремі звуки. У них зберігаються лише безумовні рефлекси. Наприклад, якщо наблизити до губ хворого якийсь предмет, то він починає його смоктати. Не можуть себе обслужити. Виражена фізична слабкість з повною втратою здатності до цілеспрямованої дії. У цю стадію виникають спастичні паралічі кінцівок, розвиваються згинальні контрактури. Порушується трофіка тканин — за рахунок остеопорозу кістки стають ламкими, випадає Волосся, з'являються набряки, утворюються трофічні виразки на шкірі нижніх кінцівок, частіше — на ступнях, у хрящах вушної раковини розвиваються остеоми, що призводить до її спотворення. Настає кахексія. Хворі помирають від інсульту або інших інтеркурентних захворювань.

Діагностика

Діагноз сифілітичних психозів і прогресивного паралічу встановлюють на підставі результатів комплексного обстеження хворих, детального анамнезу життя і хвороби: наявності психопатологічної симптоматики, неврологічних ознак (анізокорія, деформація зіниць, міоз, синдром Аргайль — Робертсона, птоз, страбізм, гугнявість, дизартрія, амімія, втрата чутливості та ін.); соматичної патології (трофічні розлади, невигойні пролежні, випадіння волосся, патологічна ламкість кісток, міокардіодистрофія, деформація аорти тощо).

Для діагностики нейросифілісу велике значення мають специфічні лабораторні методи діагностики. Підставою для його встановлення є: позитивні реакції Вассермана в крові й лікворі та білкові Панді, Нонне-Апельта, Вейхбродта; збільшення рівнів білка і клітинних елементів у лікворі; позитивна реакція на виявлення імунофлуоресцентних антитіл (РІФ); позитивна j реакція іммобілізації трепонем (PIT) у спинномозковій рідині.

Диференціальній діагностиці сифілісу мозку й прогресивного паралічу допомагають визначення реакції Ланге з колоїдним золотом, що засвідчує характерний для сифілітичних психозів "сифілітичний зубець" (знебарвлення рідини в середніх ] пробірках), і "паралітична крива" — для прогресивного паралічу (знебарвлення у перших пробірках).

Лікування

Лікування сифілісу мозку та прогресивного паралічу треба починати якомога раніше. Призначають специфічні протиси- філітичні препарати за традиційними схемами. Застосовують антибіотики (препарати групи пеніциліну, еритроміцин та ін.). На курс лікування — 12 000 000—20 000 000 ОД бензилпеніциліну натрієвої солі (в середньому — 14 000 000 ОД). Проводять б—8 курсів з інтервалом 0,5—2 міс. Одночасно призначають препарати вісмуту та йоду: бійохінол і бісмоверол — по 40—50 мл на курс (по 2—3 мл внутрішньом'язово через 2—3 доби), калію йодид та натрію йодид (3% розчин, по 3—4 столові ложки на добу), а також пірогенал або сульфозин — 10—15 ін'єкцій.

Крім специфічного лікування, застосовують вітамінотерапію, загальнозміцнювальні препарати. Специфічну терапію треба проводити під контролем функції внутрішніх органів. У динаміці лікування слід стежити за складом крові, сечі, ліквору.

Психотропні препарати призначають з урахуванням провідного психопатологічного синдрому.

Прогноз

Прогноз залежить від особливостей клінічних проявів і перебігу інфекційних психозів. Найчастіше в разі своєчасного ефективного лікування хворі на гострі психози одужують. Це стосується і нейросифілісу. При затяжних психічних розладах прогноз залежить від характеру психопатологічної симптоматики. Афективні порушення зазвичай мають сприятливий перебіг. За органічного ураження головного мозку (амнестичний корсаковськии синдром) захворювання може закінчитися органічним психосиндромом і деменцією. При тяжкому перебігу делірію можуть виникнути виражене збудження, муситуючий деліріозний стан, що нерідко призводить до летального кінця. При первинному інфекційному енцефаліті та менінгіті або ускладненні ними прогноз найчастіше несприятливий.

Експертиза

Медико-соціальна. Рівень соціального функціонування, в тому числі працездатність, знижується при необоротних психічних розладах, насамперед — психоорганічному синдромі.

Військова. Усі пацієнти з різко вираженими психічними розладами, що проходять Огляд, визнаються непридатними до військової служби, їх знімають з військового обліку. У разі помірно вираженого тривалого астенічного стану, патологічних змін особистості їх вважають непридатними. Придатність офіцерів, прапорщиків, мічманів, військовослужбовців жіночої статі визначають індивідуально. За помірно вираженого нетривалого астенічного стану тимчасово до військової служби придатні: солдати, матроси, сержанти, старшини (звільнення або відпустка), службовці на підводних човнах — непридатні. У разі легкого нетривалого астенічного стану службовці на підводних човнах, офіцери, прапорщики, мічмани, військовослужбовці жінки, службовці у аеромобільних військах, плавскладі, морській піхоті, спецспорудах — непридатні. Всі інші придатні до військової служби.

Судово-психіатрична. Неосудними визнають хворих під час гострого та протрагованого станів. При резидуальних психічних розладах осудність чи неосудність визначається тяжкістю психічного розладу, залежно від здатності до усвідомлення і контролю хворим його дій.

Контрольні запитання

1. Визначення поняття "інфекційні психози". Етіологія, патогенез, класифікація. Концепція Бонгоффера про екзогенний тип реакцій.

2. Психічні порушення при загальних інфекціях.

3. Транзиторні психози.

4. Затяжні (протраговані) психози.

5. Стійкі психічні розлади — корсаковський, психоорганічний синдроми.

6. Характер психічних розладів при окремих інфекціях.

7. Психічні розлади при мозкових інфекціях (нейроінфекціях).

8. Лікування, реабілітація, прогноз. Експертиза при інтенсивних психозах.

9. Психічні порушення при СНІДі.

10. Нейросифіліс. ОСНОВНІ КЛІНІЧНІ ПРОЯВИ та діагностика сифілісу мозку й прогресивного паралічу.