Статеві хвороби - І. І. Мавров 2005

Хвороби, що передаються статевим шляхом
Гранульована венерична (донованоз)

Гранульома венерична (granuloma venereum), чи донованоз, - хронічне, повільно прогресуюче венеричне захворювання.

Етіологія. Збудник венеричної гранульоми (Calymmatobacterium granulomatis) був відкритий у 1905 р. ірландським лікарем Ч. Донованом, що описав внутрішньоклітинні включення в ексудаті з вогнищ уражень, розташованих у порожнині рота хворого, у якого спостерігалися ураження в ділянці статевих органів. Тому іноді Calymmatobacterium granulomatis називають тільцями Донована.

В даний час збудника венеричної гранульоми відносять до сім. Enterobacteriaceae, тому що цей мікроорганізм, виділений у хворих, дає перехресні імунологічні реакції з Klebsiella pneumoniae і Escherichia coli (I. Goldberg, 1964). Calymmatobacterium granulomatis - це плеоморфні палички довжиною 1-2 мкм, шириною 0,5-0,7 мкм, із закругленими кінцями. Зустрічаються окремо чи можуть групуватися у вигляді цист. Палички звичайно оточені капсулою. У мікробних клітинах є поодинокі чи розташовані біполярно скупчення хроматину, що додає клітині характерного вигляду англійської шпильки. Бактерії паразитують переважно всередині макрофагів. Вони легко виявляються при фарбуванні за методом Романовського-Гімзи, при цьому тіло бактерії стає блакитним, хроматинові включення - темно-блакитними чи чорними, а сам мікроорганізм оточений рожевою субстанцією. При фарбуванні за Райтом збудники венеричної гранульоми виявляються як бацилярні тіла, оточені добре окресленими щільними рожевими капсулами. Іншими барвниками мікроби зафарбовуються погано. Вони не стійкі до дії кислот, не рухомі, грамнегативні. При електронномікроскопічному дослідженні бактерій, виділених з уражених тканин, була виявлена фібрилярна капсула. Розмножуються клітини шляхом поділу навпіл.

Calymmatobacterium granulomatis ростуть на свіжому середовищі з яєчним жовтком, після адаптації - і на інших живильних середовищах. Їх колонії на агарі Левінталя з бульйоном з бичачого серця блискучі, діаметром до 1,5 мкм. Поступово вони стають сірими, пізніше - коричнюватими. Тільця Донована можна вирощувати в інфікованому жовтковому мішку курячих ембріонів, що розвиваються. Хворобу вдалося успішно відтворити в здорових людей (добровольців) шляхом підшкірного Введення їм виділень з вогнищ уражень в хворих (С. Creenlatt et al., 1939).

Шляхи передачі. На венеричну гранульому хворіють тільки люди. Зараження відбувається переважно статевим шляхом, значно рідше - побутовим. Сприятливими для поширення інфекції факторами є вологий клімат і висока Температура навколишнього середовища. У виникненні і поширенні хвороби певну роль відіграють недотримання правил особистої гігієни і безладні статеві зв’язки.

Епідеміологія і загальна патологія. Захворювання досить поширене в південних провінціях Китаю, у деяких районах Південно-Східної Азії, Центральної і Південної Африки, Індії, Індонезії, Бірми, В’єтнаму. У США венерична гранульома часто реєструється на узбережжі Мексиканської затоки, в усті Міссісіпі, на узбережжі й островах Атлантичного океану, близько 25 % випадків захворювання виявляються на іншій території країни (С. Clarke, 1957). У Бразилії венерична гранульома посідає п’яте місце серед хвороб, що передаються статевим шляхом (V. Henrigue et al., 1984). У Європі зустрічається рідко.

Ряд дослідників вважає, що захворювання частіше спостерігається в чоловіків, ніж у жінок (R. Rasam, P Rangian, 1954). Однак Р. С. Бабаянц (1984) вказує, що хвороба більш поширена серед жінок. Найбільша частота відзначається в осіб віком від 20 до 40 років.

Захворюваність на венеричну гранульому складає близько 1,5 % від загальної захворюваності на венеричні хвороби. З епідеміологічної точки зору, слід враховувати можливість зараження даною хворобою одночасно із сифілісом, гонореєю, сечостатевим хламідіозом, м’яким шанкром.

Інкубаційний період триває від декількох днів до 3 міс. і більше. При експериментальному зараженні добровольців матеріалом з вогнищ уражень інкубаційний період варіював від 17 до 50 днів (R. Rasam, P. Rangian, 1954).

Тільця Донована проникають через дефекти на поверхні шкіри і слизових оболонок, викликаючи запальну реакцію в дермі чи (рідше) у підшкірній основі. Раннім проявом хвороби є невелика папула, що піднімається, величиною з горошину. Поверхня папули плоска, Шкіра навколо неї мацерована, стає мокнучою, а через кілька днів на ній з’являється лущення. Іноді захворювання починається з виникнення під шкірою припухлості різних розмірів, що розм’якшується з утворенням невеликого абсцесу.

Однак, який би не був початковий елемент, надалі в результаті розм’якшення він розпадається і перетворюється у виразку, безболісну, з піднятим м’яким яскраво-малиновим дном, рясними грануляціями, зубчастими чи хвилястими краями.

При гістологічному дослідженні біоптату таких виразок спостерігається відсутність некротичних мас і нагноєння. По краях виразки клітинна інфільтрація проникає в незмінену (нормальну) шкіру на різну глибину, відображаючи в такий спосіб відцентрове поширення інфекції з уражених ділянок дерми.

Можливе перенесення інфекції забрудненими руками на віддалені від первинного вогнища ураження ділянки. Зокрема, відомі випадки появи «вторинних виразок» на кистях і обличчі при локалізації основних виразок в ділянці статевих органів. Учені вважають, що патологічний процес при донованозі поширюється per continuitatem чи шляхом аутоінфікування. Описано гематогенне і передбачається лімфогенне поширення інфекції. Думають, що індивідуальна сприйнятливість до венеричної гранульоми відіграє значну роль.

Calyrnmatobacterium granulomatis характеризується різною патогенністю і морфологічною варіабельністю як у тканинах уражених органів, так і при культивуванні, чим пояснюється низька контагіозність донованозу порівняно з іншими венеричними хворобами. Цілком можливо, що збудник цього захворювання заразний лише протягом короткого періоду свого розвитку.

В даний час залишається ще багато невирішених проблем в епідеміології цієї хвороби. Низька поширеність донованозу порівняно із сифілісом чи гонореєю, відносно тривалий інкубаційний період пояснюють недостатню увагу до своєчасного і ретельного епідеміологічного обстеження хворих.

На думку С. Sowmini, G. Nair (1973), у статевих партнерів, один із яких хворий на донованоз, другий занедужує не настільки рідко, як стверджують деякі автори. При детальному епідеміологічному дослідженні контактів у багатьох з них виявляють слабовиражені прояви захворювання.

Діагностика. Єдиним надійним методом діагностики хвороби є виявлення тілець Донована в матеріалі, взятому з країв виразок за допомогою кюретки чи пінцета.

Бактеріоскопічне дослідження. Мазки готують звичайним шляхом на предметному склі й зафарбовують за методами Романовського-Гімзи чи Райта.

У забарвлених мазках у світловому мікроскопі звичайно видно еритроцити, нейтрофільні гранулоцити, плазматичні клітини і лімфоцити. Найбільш характерна в цитологічній картині наявність великих розсіяних мононуклеарних клітин із круглим, овальним чи бобоподібним ядром. Розмір макрофагів варіює від 20 до 60 мкм (іноді 90 мкм) у діаметрі. Тільця Донована порівняно легко виявляються усередині таких клітин. Вони бувають двох типів - інкапсульовані і неінкапсульовані.

Забарвлені інкапсульовані тільця Донована мають овальну чи бобоподібну форму, 1-1,5 мкм у довжину і 0,5-0,7 мкм у ширину, оточені добре помітною щільною рожевою капсулою. Тіло бактерії забарвлене в блакитний колір, у бацилі видно темно-сині чи чорні хроматинові включення, що можуть бути круглими чи ниткоподібними і розташовуються в центральній, периферичній частині або біполярно. Неінкапсульовані мікроорганізми мають вигляд дрібних, добре забарвлених тілець різної форми: коків, диплококів, коротких паличок. Розміри цих незрілих молодих форм - 0,6-1 мкм. Як інкапсульовані, так і неінкапсульовані тільця Донована розташовуються усередині макрофагів у вигляді грон, розсипів чи цист. При цьому в одній цисті можуть зустрічатися тільця обох форм.

Культуру тілець Calymmatobacterium granulomatis одержують при зараженні курячих ембріонів, а також шляхом вирощування на свіжому середовищі. В останньому випадку звичайно через 24 год з’являються вологі блискучі колонії. Збудник донованозу не розріджує желатин, дає негативну реакцію на індол, знебарвлює лакмусовий папір, зброджує і коагулює молоко.

Тільця Донована виявляються у вогнищах ураження шкіри і підшкірної основи в 90-95 % випадків. Вони можуть бути відсутніми чи визначаються з утрудненням при гострих деструктивних ураженнях, викликаних фузоспірильозною інфекцією, яка приєдналася при дуже ранніх проявах хвороби, а також рубцево-келоїдних формах її.

Важливе значення має також гістологічне дослідження. Істотні гістологічні зміни при донованозі - гіперплазія крайового епідермісу і масивна клітинна інфільтрація дерми, де розсіяні моноцити, що містять Calymmatobacterium granulomatis. Характерними особливостями зміни крайового епітелію є: виражений акантоз, надмірне збільшення міжклітинних з’єднань з утворенням «острівців» ексудату, що містять плазматичні клітини і незначну кількість нейтрофільних сегментоядерних гранулоцитів, еозинофілів, моноцитів, лімфоцитів; типова псевдо- епітеліальна гіперплазія. Надмірна неправильна проліферація епітелію в деяких випадках нагадує злоякісне новоутворення.

До специфічних ознак захворювання відносять стан дерми, у якій визначають масивну клітинну реакцію на тільця Донована, у результаті чого відбувається надлишковий ріст грануляційної Тканини, а новостворені Кровоносні судини розташовуються у вигляді смуг. При гістологічному дослідженні ранніх уражень виявляють інтенсивну клітинну інфільтрацію в дермі, десквамацію поверхневих і набряк глибоких шарів епідермісу. Зі збільшенням клітинної інфільтрації в сосочках дерми шари епітелію ушкоджуються і зникають. Шкіра і підшкірна основа часто рясно інфільтровані гістіоцитами, плазмоцитами, лейкоцитами, у меншій мірі - лімфоцитами і невеликою кількістю фібробластів. Серед таких інфільтратів виявляють невеликі абсцеси, що складаються з нейтрофільних сегментоядерних гранулоцитів. У препаратах зустрічаються також світлі клітини - макрофаги зі слабозабарвленим ядром і пінистою цитоплазмою, що включають велику кількість збудників. Ці мононуклеарні клітини розсіяні в різних кількостях у верхніх шарах ураженої тканини й у сосочковому шарі дерми, їхні розміри варіюють від 20 до 90 мкм у діаметрі. Ядра клітин пікнотичні і розташовані ексцентрично. Їх легко знайти при фарбуванні за методом Романовського-Гімзи (набувають насиченого червоного кольору), а також гематоксилін-еозином.

У більш пізніх стадіях захворювання, особливо при гіпертрофічних формах, спостерігається надмірне збільшення волокнистої сполучної тканини, у щілинах між волокнами видно плазмоцити, лімфоцити, мононуклеари. При склеротичній чи рубцевій формі захворювання в гістологічній картині переважають товсті пучки гіалінізованих колагенових волокон.

Диференціальна діагностика проводиться із сифілісом, для виключення якого необхідні дослідження на наявність блідої трепонеми і серологічний контроль; м’яким шанкром - підтверджується коротким інкубаційним періодом (3-5 днів), множинними болючими, легко кровоточивими виразками з підритими і нерівними краями, поїденим дном, покритим гнійним нальотом, виявленням стрептобацили Дюкрея-Унни-Петерсона у виділеннях з виразки; лімфогранулематозом паховим, при якому первинно уражаються Лімфатичні вузли (пахові, статевих органів і прямої кишки), збудник - окремі штами Chlamydia trachomatis, які виявляють за характерними внутрішньоклітинними включеннями у культурі чи клітинами у курячих ембріонах, позитивною внутрішньошкірною реакцією Фрея і формоловою реакцією Гате-Папакостаса, підвищенням температури тіла, головним болем, болем в суглобах; тропічним філяріатозом - викликає слоновість статевих органів, при цьому захворюванні виразки не утворюються, діагностиці допомагають наявність частих нападів лихоманки в анамнезі, пухлиноподібні потовщення тканин, виявлення мікрофілярій у крові хворих; туберкульозом статевих органів - туберкульозні виразки в ділянці статевих органів не схожі з виразками при донованозі, при біопсії виявляють казеоз, гігантські клітини і мікобактерії; урогенітальним амебіазом - амебіазні ураження зовнішніх статевих органів зовні нагадують донованозні, може спостерігатися одночасне чи послідовне зараження амебіазом і донованозом (для виключення амебіазу досліджують нативні незабарвлені мазки, у яких знаходять активну, живу Entamoeba hystolytica).

Клініка. Для захворювання характерний розвиток гранульоматозних виразкувань шкіри і підшкірної основи (нерідко великих), переважно в ділянці статевих органів і промежини. Ця хвороба має й інші назви, тому студенти-медики, лікарі часто плутають її з паховим лімфогранулематозом, чи паховою лімфогранульомою. Звичайно венеричну гранульому описують ще під назвами: донованоз Брока, тропічна виразкова гранульома, п’ята венерична хвороба.

Хвороба починається непомітно. На місці вхідних воріт інфекції з’являються запалені щільні папули чи везикули з трохи сплощеною поверхнею, звичайно невеликі і безболісні. Вони виразкуються, утворюючи одиничні виразки, що збільшуються, з бархатистою поверхнею чи ділянки гранулематозної тканини з декількома круглими чи овальними виразками, що зливаються. Як правило, уражаються статеві органи (головка статевого члена, крайня плоть, Клітор, малі статеві Губи), Промежина, ділянка заднього проходу, пахова ділянка, шкіра обличчя, тулуба, кисті, гомілки, слизова оболонка носа, порожнини рота, гортані, глотки (див. вкл. лист VIII, 5). Захворювання може набувати системного характеру, уражаючи інші органи і системи організму (шкіру, фасції, м’язи, печінку, селезінку, Сечовий міхур, кістки).

Типова донованозна виразка - це маса грануляцій, що збільшується, зовні нагадує пухлину, має зубчасті чи хвилясті краї і різко відмежована від навколишньої шкіри. Вона звичайно м’яка на Дотик, але навколишня шкіра може бути набрякла і потовщена, соковитого яскраво-рожевого кольору, дно чисте, із серозним виділенням або може бути покрите тонкою жовтуватою кіркою. При вторинній інфекції виразка має «брудний» вигляд, покрита струпами і некротичними масами. Можлива одночасна поява декількох виразок.

Донованозні виразки повільно, але неухильно ростуть по периферії. При цьому у виразковий процес можуть бути втягнуті великі ділянки шкіри. Виділення з виразок скудні, серозно-гнійні, іноді з домішками крові, мають характерний смердючий запах. Незважаючи на вираженість виразкування, процес перебігає порівняно безболісно, аденопатія незначна або відсутня, загальний стан хворого не порушується.

Поряд з цим у результаті аутоінфекції нерідко уражаються і дотикові поверхні шкірних складок - статеві губи, міжсідничні, пахово-калиткові складки, промежина. Часто в чоловіків процес, почавшись з головки статевого члена, поширюється на його тіло, калитку, пахово-калиткові складки, стегна, лобок. У жінок з ділянки малих статевих губ чи ніжки клітора (місце найбільш частого первинного ураження) процес поширюється на великі статеві губи, піхву, внутрішні поверхні стегон, лобок, пряму кишку і промежину. Крім зовнішніх статевих органів, можуть уражатися Піхва, шийка матки й інші внутрішні органи. Однак може спостерігатися первинне ураження шийки матки з переходом процесу в піхву і на Зовнішні статеві органи. Іноді в процес втягуються органи малого таза.

Друге місце за частотою посідає донованоз порожнини рота. Він відзначається болючістю, особливо якщо в процес втягуються Зуби. При екстрагенітальному донованозі уражаються губи, Ясна, Щоки, піднебіння, Глотка, Гортань, ніс, шия, груди. Ці форми захворювання зустрічаються приблизно в 6 % усіх випадків донованозу (W. McCormack, 1980).

Системний донованоз, що уражає кістки, суглоби, печінку і селезінку, виникає рідко й описаний у пацієнтів за наявності особливих умов (стан після аборту, викидня чи операції при важких виснажливих захворюваннях). Спостерігаються абсцеси печінки, у яких виявляють тільця Донована. У молодих жінок із проявами донованозу в ділянці шийки матки описаний Остеомієліт з характерними рентгенографічними змінами (множинні, неправильної форми остеомієлітичні ураження окістя із загальною демінералізацією кісток кінцівок). Може спостерігатися донованоз внутрішніх органів із залученням у процес легень, а також поширенням інфекції із шийки матки в сечовий міхур. В даний час дисемінований донованоз зустрічається рідко.

Ускладнення захворювання частіше спостерігаються в жінок. Наслідком донованозу можуть бути псевдослоновість статевих органів, звуження сечівника, піхви і заднього проходу. Відзначаються різні деформації статевих органів, зокрема в чоловіків - фімоз, слоновість і некроз статевого члена, звуження сечівника, заднього проходу й інші ускладнення. Дуже рідко спостерігається епідермоїдна карцинома. Системна форма венеричної гранульоми, великі ураження із супровідними захворюваннями (вторинна анемія, туберкульоз, рак) у людей похилого віку можуть стати причиною смерті.

Залежно від особливостей клінічного перебігу і переважання того чи іншого симптому захворювання розрізняють ряд клінічних форм венеричної гранульоми. Найбільш поширені виразкова, верукозна, квітуча, некротична, склерозуюча, слизиста і змішана форми.

Виразкові форми донованозу зустрічаються найчастіше. Виразки в ділянці статевих органів можуть бути поодинокими чи множинними. Вони схильні до розвитку вегетації, серпінгуючого росту і поширення в пахову ділянку. Виразкові форми захворювання поділяються на виразково-вегетуючі, серпінго-виразкові, виразково-проникаючі, рубцево-келоїдні. Остання частіше спостерігається в жінок. Характеризується раннім і масивним утворенням фіброзної тканини. Острівці активної виразки через швидкий фіброз відокремлюються і часто розпадаються. Фіброзна тканина груба, нееластична, що може бути причиною різних деформацій статевих органів. При цій формі хвороби тільця Донована в тканинних мазках знайти дуже важко.

Верукозна форма спостерігається з однаковою частотою в осіб обох статей. Ураження звичайно великі, у патологічний процес утягуються статеві органи і прилеглі ділянки. Характерна поява на дні виразок виражених бородавчастих розростань блідо- рожевого кольору, що злегка кровоточать. Виразки нерідко бувають поширеними. Незначний ексудат, який виділяється з виразки, засихає з утворенням серозно-Кров’янистої кірки, що щільно прилягає до грануляції. Звичайно виразки безболісні, перебіг їх торпідний. Різновидами верукозної форми донованозу є гіпертрофічний і елефантіазний типи. При гіпертрофічному типі дно виразки припідняте над навколишньою шкірою і складається з великої, грубої, блідо-рожевого кольору грануляційної тканини, що робить поверхню виразки опуклою. Виразка безболісна, виділення з неї не значні, вона збільшується повільно і може залишатися в такому стані протягом декількох місяців. Збудника захворювання в поверхневому ексудаті виявити складно, однак у глибині грануляційної тканини він виявляється досить легко. Елефантіазний тип характеризується тенденцією до розвитку слоновості.

Квітуча форма характеризується значним ростом грануляцій яскраво-червоного кольору, що мають оксамитову, глазуровану, вологу поверхню. Грануляції виступають над поверхнею шкіри, край виразки тонкий і визначається важко. Шкіра навколо виразки злегка набрякла і інфільтрована. Виділення з виразки серозно-гнійні, значні, мають специфічний неприємний запах. У виділеннях переважають юні, некапсульовані форми тілець Донована, що знаходяться як усередині мононуклеарів, так і позаклітинно. У мазках виявляють велику кількість нейтрофільних сегменто-ядерних гранулоцитів, усередині яких часто можна бачити Calymmatobacterium granulomatis. Хворі скаржаться на біль в ділянці уражень і нестерпну сверблячку.

Некротична форма розвивається звичайно в хворих на хронічний, тривалий донованоз. Це найбільш важкий різновид захворювання. На тлі хронічного перебігу хвороби раптом виникає гострий деструктивний запальний процес, що швидко поширюється, при якому рожева грануляційна тканина швидко заміняється сіро-коричневою некротичною з великою кількістю густих виділень шоколадного кольору. Некротична форма виникає найчастіше в результаті ускладнення донованозних виразок вторинною інфекцією. При бактеріологічному дослідженні ексудату виявляють велику кількість представників гноєрідної флори, фузоспірильозної інфекції й ін. При цьому тільця Донована зникають з поверхневих виділень.

Ураження швидко поширюються по периферії і всередину, руйнуючи тканини аж до фасцій, м’язів і навіть кісток. У жінок зовнішні статеві органи, промежина й ділянка заднього проходу можуть бути повністю уражені. Нерідко ректовагінальна перегородка зникає, утворюються нориці між прямою кишкою і піхвою з розвитком септичного циститу. У чоловіків можливий некроз статевого члена аж до повного його руйнування. Процес звичайно супроводжується регіонарним лімфангіїтом і лімфаденітом. Порушується загальний стан хворих, вони страждають від лихоманки, ознобу, загальнотоксичних симптомів (слабості, нездужання, головного болю), може розвинутися гостра вторинна анемія. У результаті подальшої генералізації інфекції уражаються Печінка, Селезінка, Середнє Вухо, кістки й ін. При некротичній формі донованозу, якщо вчасно не вжити необхідних терапевтичних заходів, можливий летальний результат.

Змішана форма донованозу проявляється тим, що в того самого хворого одночасно відзначаються симптоми, властиві двом і більше описаним вище різновидам цього захворювання.

Донованоз найчастіше перебігає як хронічне захворювання. Тривалість його звичайно складає 2-4 роки, однак можливий короткочасний (кілька місяців) і більш тривалий (до 30-40 років) перебіг. Тенденція до рецидиву після виразок, які, здавалося б, загоїлися, досить велика. При цьому можуть утворюватися нові виразки, що проходять той же цикл розвитку, що і більш ранні.

Загальний стан хворих, як правило, не порушується протягом тривалого часу. Одні з них скаржаться на біль у місці виразки, інші (особливо жінки) - на нестерпну сверблячку в ділянці зовнішніх статевих органів. У деяких пацієнтів у пізній стадії захворювання статеві зносини тяжко здійснимі чи взагалі не можливі. Хворі з ранніми ознаками донованозу здатні вести нормальне статеве життя. Інфіковані жінки можуть вагітніти і народжувати здорових дітей. Однак часто Вагітність закінчується викиднем чи абортом.

Захворювання може викликати механічні утруднення при сечовипусканні, дефекації, статевих зносинах, пологах і навіть при ходьбі у випадках великих уражень статевих органів, пахової чи задньопрохідної ділянці. У 15-20 % хворих на донованозом відзначається псевдослоновість статевих органів, що найчастіше зустрічається в жінок. Причина виникнення цього ускладнення - механічне перетискання лімфатичних судин рубцевою тканиною. При цьому псевдослоновість не завжди залежить від терміну виникнення захворювання. Наприклад, у жінок ранні ураження (кілька місяців) іноді викликають слоновість великих чи малих статевих губ і клітора. Стеноз сечівника, піхви чи заднього проходу може бути ускладненням склерозуючої форми донованозу й обумовлювати утруднення при сечовипусканні, дефекації і пологах. У процесі загоєння великих ділянок ураження, розташованих в ділянці статевих органів, спостерігаються злипання великих і малих губ у жінок, прилипання статевого члена до калитки в чоловіків. Тривало існуючі виразки можуть викликати й інші деформації статевих органів (скривлення статевого члена, руйнування тканини з наступним її рубцюванням в ділянці великих і малих статевих губ).

При донованозі порожнини рота можуть з’являтися зрощення губ і щік з яснами, що утруднює відкривання рота, порушує акт ковтання і завдає хворим великих страждань.

Стан хворих з пізніми й ускладненими формами донованозу дуже тяжкий, оскільки в таких випадках хвороба інкурабельна, як і пізні форми раку чи лепри.

Лікування призначають після встановлення діагнозу. Ефективний кортимоксазол - бактерицидний препарат, що містить метаприм і сульфаметоксазол. Приймають його в таблетках протягом 10 днів (40 таблеток). Крім сульфаніламідних препаратів, широке застосування знайшли антибіотики, зокрема бензилпеніцилін (сумарна доза - 5 000 000-7 000 000 ОД), стрептоміцину сульфат. Останній вводять внутрішньом’язово по 1 мл 2 рази на день протягом 12-14 днів (середня курсова доза - 25-30 г). Одночасно сульфаніламідні препарати й антибіотики рекомендують застосовувати місцево у вигляді присипок, примочок на виразки після попереднього їхнього очищення дезінфікуючими розчинами (перекис водню). За показаннями призначають загальнозміцнювальне лікування, Вітаміни.

Профілактичні заходи такі ж, як і при інших захворюваннях, що передаються статевим шляхом.