Менінгіти у дітей - І.В. Богадєльніков 2005
Введення
Щорічно у світі вмирає більше ніж 52 млн. людей, із них 17 мли. - від інфекційних хвороб, що складає населення середньої європейської держави (В .А. Маркін із співавт., 1999). Серед причин смерті, ураження нервової системи, яке викликане бактеріями, вірусами, найпростішими та іншими збудниками, спостерігається, особливо часто. В Україні щорічно від інфекційних хвороб вмирає 350-800 дітей, із них 25-30% складають хворі на менінгококову інфекцію, а показник летальності при цій нозологічній формі знаходиться на непристойно високих цифрах та коливається від 12,0 до 22,0 %. У 2000 році в Україні захворіли на менінгококову інфекцію 888 дитини, із них 100 померли. Але ще більш вражає той факт, що протягом 1997-1999 років у дітей, які померли від вірусного або бактеріального ураження ЦНС, у 46% випадків мала місце розбіжність між клінічним та патологоанатомічним діагнозами (Р.О. Моісєєнко із співавт., 2001), тобто проводилося лікування не того захворювання, а отже - неправильне. Цьому факту можуть бути різні пояснення: десь не виявилося під рукою необхідних препаратів, не було бензину для машин «швидкої допомоги», десь відключили світло, але це не змінює суті того, що відбулося. Для порівняння, протягом останніх років у Скандинавських країнах, Канаді та цілому ряді інших розвинутих країн показник летальності від менінгококової інфекції, включаючи немовлят, дорівнював нулю. Варто підкреслити, що наведені цифри летальності в Україні стосуються менінгококової, найбільш «сприйнятливої» інфекції, діагноз якої в типових випадках, а вони спостерігаються в 75-80% випадків усіх випадків менінгітів, може бути виставлений на відстані, при виявленні характерних проявів хвороби у вигляді: гострого початку, виражених симптомів інтоксикації, геморагічного, зіркоподібного, з некрозом у центрі висипу, який є типовим для даного захворювання. І якщо, ми маємо такі показники при менінгококовій інфекції, то страшно навіть подумати, про наслідки при ураженні ЦНС пневмококом, гемофільною паличкою, стафілококом, стрептококом, лістерією, найпростішими, грибами та іншими збудниками.
З огляду на актуальність та стан проблеми, ми представляємо монографію, яка присвячена гнійним і серозним менінгітам. У книзі переважно викладені лише ті нозологічні форми менінгітів, які найбільш часто зустрічаються в Україні.
Ще раз, оцінюючи ситуацію, яка сформувалася, враховуючи наслідки деяких нейроінфекцій у дітей, високий відсоток розбіжностей між клінічним та патологоанатомічним діагнозами (46%, і це лише озвучених; хто хоч раз стояв біля анатомічного стола, розуміє, про що я хочу сказати), мимоволі приходиш до думки, що заклики та інші демократичні прийоми давно себе вичерпали. Вирішенню ситуації може допомогти лише бюрократичний шлях. Ідея використання цього методу не нова, особливо з огляду на нашу історію, але зараз вона, безсумнівно, актуальна по відношенню до цілої низки медичних проблем (Ж. А. Рєбьонок, 2001), у тому числі й по відношенню до нейроінфекцій у дітей. Але це прерогатива адміністративних органів і насамперед Міністерства охорони здоров'я України.
Менінгіти у дітей завжди були предметом пильної уваги з боку вчених та лікарів. Це обумовлено не лише частотою їхнього виникнення, тяжкістю перебігу, високим відсотком стійких залишкових явищ з боку ЦНС, але й тим, що захворювання на менінгіт, як у минулому, так і зараз, насамперед порушує питання про життя і смерть.
Роботи вітчизняних і закордонних дослідників значно розширили наші уявлення стосовно етіології, епідеміології та патогенезу менінгітів:
запропоновані десятки класифікацій, докладно описані клінічні форми, удосконалені методи бактеріологічної та серологічної діагностики, розроблені і впроваджені нові методи етіологічної і патогенетичної терапії. У цьому заслуга, насамперед, Б.І. Баданова (1928), Є.М. Візена (1938), З.Л. Лур'є (1947), В.А. Власова (1950), І.Г. Вайнштейна, Н.І. Гращенко (1962); Д.С. Футера (1965), М.І. Леві (1964), В.І. Покровського (1967), С.Л. Кіпніс (1968), Ю.А. Якуніна (1968), А.Н. Шаповала (1971), Ю.І. Барашнєва (1971); Б.Я. Рєзніка, С.Ф. Спалека (1971); М.А. Дадіомової, Патусєвич (19774); В.І. Покровського із співавт. (1976), М.Б. Цукер (1978), В.С. Лобзіна (1983); Ю.Я. Венгерова, Ю.А. Скріпніка (1985), Р.Д. Коллінза (1986); Р.Є. Бєрмана, В.К. Вогана (1987); М.Б. Бітова, Б.Д. Луціка (1990); В.В. Фоміна із співавт. (1991), М.Ф. Корнєва (1991), Ж.І. Возіанової (2000), чиї наукові розробки і клінічні спостереження були використані при написанні цієї монографії.
При виданні даної книги ми ставили за мету надати матеріал, який заснований на останніх досягненнях науки, відображає сучасний перебіг і клінічні особливості менінгітів у дітей, принципи діагностики і диференційної діагностики, лікування. Книга, насамперед, призначена для педіатрів усіх ланок педіатричної служби, а також лікарів будь-якого профілю, які в процесі своєї роботи зустрічаються із гострою інфекційною патологією у дітей.
Наведені в монографії дані, стосовно менінгітів у дітей, на відміну від вічних істин і життєвої мудрості, постійно змінюються. Поки книга дійде до читача, пройде якийсь час, що автоматично робить її, тією чи іншою мірою застарілою. Тому всі критичні зауваження та побажання будуть прийняті авторами з вдячністю.
Завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Кримського державного медичного університету ім. С.І.Георгієвського, заслужений діяч науки та техніки України, професор, д.мед.н. І.В. Богадєльніков; завідувач кафедри дитячих інфекційних хвороб Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця, заслужений лікар України, професор, д.мед.н. С.О. Крамарєв.