Анатомія людини - Опорні конспекти лекцій - Савчук О.І. 2017
Кров
План лекції
1. Характеристика крові
2. Плазма крові
3. Формені елементи крові
4. Кровотворення (гомеостаз)
5. Групи крові
6. Переливання крові
Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у системі замкнених трубок - кровоносних судинах. Міжклітинна речовина її перебуває у рідкому стані і називається плазмою. У ній містяться формені елементи еритроцити, лейкоцити, тромбоцити. За об'ємом плазма становить 55-60% від усієї циркулюючої крові, а формені елементи - 40-45%. У дорослих кількість крові становить 6-8% від маси тіла. Так, в організмі молодої людини вагою 70 кг циркулює 5-6 л крові. В організмі дітей відносна кількість крові більша, ніж у дорослих і становить у новонароджених 15% від маси тіла, а у дітей до року - 11%. 75% всієї крові циркулює в судинах, а 25% її знаходиться в кров'яних депо (селезінка, печінка, шкіра). Плазма крові містить 91% води і 9 % сухого залишку - це органічні сполуки (білки, глюкоза, амінокислоти, сечова кислота та інші). У плазмі крові знаходяться містяться мінеральні солі, в основному На, К, СІ - близько 0,9% маси плазми.
Кров
Кров і лімфа є тканинами, що формують внутрішнє середовище організму. Вони мають рідку конституцію.
Кров складається з клітин (формені елементи крові) та міжклітинної речовини (плазма).
Основними функціями крові є транспортна, захисна та гомеостатична.
Плазма крові - це колоїдна система, яка містить від 90 до 93% води і 710% сухої речовини. Із сухої речовини близько 6,6-8,5% складають білкові речовини, а 1,5-3,5% - інші органічні та мінеральні сполуки.
У плазмі містяться білки, жири, вуглеводи та інші органічні сполуки, а також кінцеві продукти обміну - сечовина, сечова кислота, та інші, які потрапляють у кров із тканин і з током крові транспортуються до нирок і частково — до шкіри. До білків плазми належать: альбуміни, глобуміни, фібриноген, склад і кількість яких у крові є постійними. Більшість білків плазми виробляють клітини печінки. Фібриноген займає особливе місце серед білків крові, оскільки він має здатність ставати нерозчинним у певних умовах і набувати при цьому волокнистої структури, переходячи у фібрин. Цей процес називається згортанням крові. У плазмі містяться і мінеральні речовини -натрій, калій, кальцій, магній, хлор, фосфор, йод, цинк та ін., які переважно є зв'язаними з білком або з іншими органічними сполуками.
Формені елементи крові
До формених елементів крові належать еритроцити, тромбоцити і лейкоцити. З них лише лейкоцити є справжніми клітинами. Еритроцити та тромбоцити — це неклітинні структури живої матерії.
Еритроцити - червоні кров'яні тільця - найбільш чисельні формені, елементи крові. У людини вони являють собою пост клітинні структури, що втратили в процесі розвитку ядро і майже всі органели.
Еритроцити утворюються у червоному кістковому мозку, період їхнього життя становить 100-120 діб. Вони утилізуються макрофагами селезінки і (в меншій мірі) печінки та червоного кісткового мозку. Функції еритроцитів здійснюються в судинному руслі. До них належать:
1) Дихальна функція, яку забезпечує гемоглобін.
2) Транспортна функція - еритроцити абсорбують на поверхні плазмолеми ряд біологічно активних речовин (амінокислоти, аміноглобуліни).
У нормі більша частина (80%) еритроцитів має форму двояковігнутого диска — дискоцити.
Середній діаметр еритроцита складає 7,1-7,9 мм. У міру старіння еритроцитів їх розміри зменшуються. Окремі еритроцити можуть мати діаметр 6 мм і менше (мікроцити) і, навпаки, коли діаметр перевищує 8 мм, еритроцити називаються мікроцитами. Якщо кількість макро і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.
Зустрічаються еритроцити нетипових форм (пойкілоцити) сферичної форми.
Тромбоцити - (кров'яні пластинки) без'ядерні дрібні кільця округлої, овальної, веретеноподібної форми. Це найменші формені елементи крові (2-3 мм), які виконують функції як в середині судинного русла, так і поза ним. Тромбоцити беруть участь у згортанні крові, утворюють тромб при пошкодженні судини. Тромбоцити зменшують проникність стінки судин, мають речовини, які звужують судини при їх пошкодженні.
Період життя тромбоцитів складає 5-8 днів. Завдяки властивості склеюватися, в мазках крові тромбоцити зустрічаються групами.
Лейкоцити - білі кров'яні тільця, беруть участь у захисних реакціях організму. Всі лейкоцити є ядерними структурами сферичної форми. Ці клітини мають здатність активно рухатись, що відбувається за допомогою псевдоподій (відростків цитоплазми), при цьому їх форма може змінюватись. Лейкоцити відіграють важливу роль у захисті організму від мікроорганізмів і чужорідних тіл, що проникають у кров або тканини. Якщо чужорідне тіло має малі розміри, то лейкоцити фагоцитують його і перетравлюють, розщеплюючи своїми ферментами. Крім того, лейкоцити беруть участь в утворенні імунних тіл.
Класифікація лейкоцитів базується на ряді ознак, серед якою провідною є наявність у їх цитоплазмі специфічної зернистості. На основі цієї ознаки всі лейкоцити поділяють на гранулоцити та агранулоцити.
Гранулоцити (зернисті лейкоцити) характеризуються наявністю в їх цитоплазмі специфічних гранул, що мають різне забарвлення (базофільне, оксифільне). А тому, гранулоцити діляться на базофільні, еозинофільні і нейтрофільні.
Агранулоцити (незернисті лейкоцити) не містять у цитоплазмі гранул, лише окремі клітини мають неспецифічні (азурофільні) гранули, а специфічні гранули відсутні, їх ядро має звичайно округлу або бобоподібну форму. До агранулоцитів належать моноцити і лімфоцити.
Моноцити - найбільші серед лейцитів клітини, округлої форми. Вони утворюються у червоному кістковому мозку, звідки потрапляють у кров, де від 36 годин до 3-4 діб і є ще незрілими клітинами. У тканинах під впливом мікрооточення і стимулюючих факторів моноцити перетворюються у різноманітні види макрофагів.
Функції моноцитів:
1) Захист і внутрішньоклітинне перетравлення різних загиблих клітин, клітин, що старіють.
2) Забезпечення реакцій неспецифічного захисту організму проти мікробів, пухлинних і заражених вірусами клітин.
3) Участь у специфічних (імунних) захисних реакціях.
Лімфоцити — один із основних видів лейкоцитів. Вони зустрічаються не лише у крові, їх особливо багато в лімфі. Джерелом розвитку лімфоцитів є червоний кістковий мозок і лімфоїдні органи, із яких вони потрапляють у кров і лімфу. Тривалість життя різних лімфоцитів суттєво відрізняється і може бути від декількох годин до багатьох років.
Функції лімфоцитів:
1. Забезпечення реакцій імунітету — специфічного захисту від чужорідних і змінених власних антигенів.
2. Регуляція діяльності клітин інших типів в імунних реакціях, процесах росту, регенерації тканин.
Розміри лімфоцитів коливаються в широких межах. Виділяють три їх групи, які відрізняються за своїми морфологічними і функціональними особливостями: малі, середні і великі лімфоцити.
Малі лімфоцити - найчисельніша група, їх вважають дрібними клітинами. Ядро малих лімфоцитів - кругле, овальне або богоподібне, займає до 90% площі клітини.
Середні лімфоцити в крові людини складають близько 10% усіх лімфоцитів. Морфологічно вони подібні до малих лімфоцитів, проте їх ядро світліше.
Великі лімфоцити у значній кількості зустрічаються лише у лімфоїдній тканині і відсутні у крові. Вони характеризуються відносно світлим ядром округлої або богоподібної форми.
Залежно від виду імунних реакцій розрізняють Т-лімфоцити та В-лімфоцити.
Т-лімфоцити утворюються в тимусі і можуть брати участь в клітинному імунітеті - знищують генетично чужорідні клітини.
В-лімфоцити забезпечують гуморальний імунітет, здатні перетворюватись в ефекторні клітини — плазмоциди. При потраплянні в організм чужорідних речовин, антигенів, плазмоциди виробляють специфічні білки - імуноглобуліни (антитіла), які знищують ці чужорідні антигени. В- лімфоцити живуть недовго (тижні, місяці) і становлять близько 20% усіх лімфоцитів крові.
Кровотворення (гомеостаз)
Гомеостазом називають розвиток крові. Розрізняють ембріональний гомеостаз, який призводить до розвитку крові як тканини, і постембріональний гомеостаз, який представляє собою процес фізіологічної регенерації крові. Органи, в яких відбувається кровотворення, мають назву кровотворних. До них належать: червоний кістковий мозок плоских та епіфізів довгих трубчастих кісток, селезінка, лімфатичні вузли, тимус (загрудинна залоза).
Гемопостичну тканину червоного кісткового мозку називають мієлоїдною, а процес утворення еритроцитів, гранулоцитів, моноцитів і тромбоцитів називають терміном мієлопоез. Кровотворну тканину, яка розташована в селезінці, лімфатичних вузлах і тимусі (а також систему цих органів) називають лімфоїдною, а процес утворення у них лімфоцитів та плазмоцидів -лімфопоезом.
Усі зрілі елементи крові походять з єдиної вихідної клітини, яку називають стовбуровою кровотворною клітиною. Стовбурова кровотворна клітина є поліпотентним попередником усіх клітин крові і відноситься до само підтримуючої популяції клітин.
Існують такі види гемопоезу:
✵ Еритропоез - розвиток еритроцитів;
✵ Гранулоцитопоез - розвиток гранулоцитів (нейтрофілів, еозинофілів, базофілів);
✵ імфопоез - розвиток Т- і В-лімфоцитів;
✵ Моноцитопоез - розвиток моноцитів;
✵ Тромбоцитопоез - розвиток кров'яних пластинок (тромбоцитів).
Групи крові
На мембрані еритроцитів знаходяться антигени. Відомо більше 400 антигенів. Найбільше значення з них мають антигени системи А В О.
Саме антигенна специфіка зумовлює групи крові. В системі А В О розрізняють три антигени: А, В, Н. Вони називаються аглютиногенами. В системі А В О містяться два антитіла: а (альфа) і в (бета). Вони називаються аглютинінами.
Ще в давнину проводились спроби переливання крові від тварин людині, або від людини людині. Однак, майже завжди це призводило до смерті хворого. Причиною загибелі людей після переливання такої крові було склеювання еритроцитів у судинах (аглютинація) з наступним гемолізом і закупоркою 30
капілярів і, як наслідок, розвивався так званий гемотрансфузійний шок (гемо - кров, трансфузія - переливання).
Що ж є причиною аглютинації еритроцитів? Аглютинація відбувається за рахунок реакції аглютиногени - аглютинін. Аглютинація з наступним гемолізом спостерігається лише при зустрічі однойменних аглютинінів і аглютиногенів - а і А, в і В. До аглютиногени Н у сиворотці крові аглютиніну немає.
У крові одного індивіда ніколи не зустрічаються однойменні аглютиногени і аглютиніни.
За наявністю тих чи інших аглютиногенів та аглютинінів кров людини у системі А В О. Замість «Н» залишено «О» - аглютиноген (з повагою до першовідкривача аглютиногенів Ландштейнера) поділяють кров на 4 групи:
I (О) - в еритроцитах знаходиться «О» аглютиногени, а у плазмі - а і в аглютиніни.
II (А) - в еритроцитах є аглютиногени «А», а у плазмі - аглютинін В.
III (В) — в еритроцитах є аглютиногени В, а у плазмі — аглютинін а.
IV (АБ) - в еритроцитах містяться аглютиногени А і В, а у плазмі аглютиніни відсутні.
Резус-фактор, резус-конфлікт
У 80% людей на мембрані еритроцитів є так званий резус-фактор. Він визначається наявністю в мембрані еритроцитів антигенів С, Д, Е. Домінантним є Д-аглютиноген: якщо він присутній в еритроцитах, то така кров вважається резус-позитивною (Rh+), а при його відсутності - резус-негативною (Rh-). 15% людей Rh-.
На відміну від аглютиногенів системи А В О, резус-фактор плазми крові не має ні аглютинінів, ні антирезусних антитіл. Однак, якщо резус-негативному хворому повторно переливати резус-позитивну кров, то у відповідь на резус - аглютиноген, що вводиться виробляються специфічні антирезус-аглютиніни. При цьому відбувається взаємодія аглютиноген-аглютинін і, як наслідок — аглютинація еритроцитів та їх гемоліз. Це призводить до розвитку гемотрансфузійного шоку.
Резус-фактор має велике значення для нормального перебігу вагітності. Якщо у резус-негативної матері розвивається резус-позитивний плід, то резус-аглютиногени плода проникають у кров матері, що призводить до утворення в крові матері антирезус-аглютинінів, які при повторних пологах проникають до плода і викликають гемоліз, аглютинацію, плід народиться з гемолітичною живіяницею, або може навіть загинути.
Переливання крові
Люди, що здають кров називаються донорами, а люди, яким переливають кров - реципієнтами. Під час переливання крові важливо, щоб аглютиногени еритроцитів донора не аглютинувалися аглютинінами крові реципієнта, що призводить до гемолізу і закупорки капілярів, гемотрансфузійного щоку, смерті. Аглютинінам крові донора не надають великого значення, тому що вони розводяться у крові реципієнта і втрачають здатність аглютинувати еритоцити реципієнта.
Універсальний донор - 1 група. Універсальний реципієнт - IV група.
Методика визначення групи крові сироватки І, II, III, капля крові донора в 10 раз менша. Додаткове обстеження із стандартною сироваткою IV групи.
Література:
1. Гайда С.П. Анатомія і фізіологія людини. Київ: Вища школа, 1980.
2. Дибенко К.А. Анатомічний українсько - латинське - англійський словник - довідник. Київ : «Довіра» 1997. - 344.
3. Кравчук С. Ю. Анатомія людини. Чернівці: «Поділля», 1998. -том 1.-291 с.
4. Кравчук С. Ю. Анатомія людини. Чернівці : «Поділля», 1998. -том 2. -339 с.
5. Матещук - Вацеба Л. Р. Нормальна анатомія : навчальний посібник. Львів : Поклик сумління, 1997. - 267 с.
6. Иваницкий М. Ф. Анатомия человека, М. : Физкультура й спорт, 1985.-480с.
7. Сапин М. Р., Билич Г. Л. Руководство к практическим занятиям по анатомии человека . М. : Высшая школа. 1989. - 543 с.
8. Синельников Р. Д. Атлас анатомии человека (многотомное издание «Медицина». По системам организма).
9. Большая медицинская энциклопедия. Разделы: Анатомия человека, по системам организма.
10. Анатомія та фізіологія з патологією // За ред. Федонюка Я. І., Білика Л. С., Микули Н. X.. Тернопіль. Укрмедкнига, 2001.