Медична генетика дитячого віку - С.І Сміян 2003

Спадкові нефропатії

Спадкові нефропатії — захворювання нирок, розвиток яких пов’язаний з мутацією одною (моногенно спадковані) або кількох (полігенно спадковані) генів, а також захворювання нирок, що розвиваються на фоні спадкової схильності.

Серед дітей з захворюванням нирок спадкові і вроджені захворювання складають від 14 до 20 %. Причину вад розвитку в 20 % випадків можна пов’язати з генопатіями, в 10 % — з хромосомними абераціями, в 10 % вони обумовлені перенесеними внутрішньоутробно інфекціями, переважно вірусної етіології. В результаті поєднаних вад розвитку ниркової Тканини і сечовидільної системи виникають складні уропатії з труднощами діагностики. Для цих захворювань характерний несприятливий перебіг з розвитком хронічної ниркової недостатності і високою летальністю. 43 % дітей зі спадковими нефропатіями мають хронічну ниркову недостатність (ХНН), 9,5 % — несприятливий Нефротичний синдром. Інвалідизація дитини стає не тільки медичною, але і соціальною проблемою.

В лікуванні виникають значні труднощі. Деякі спадкові нефропатії вимагають тривалого, протягом усього життя, Лікування, деякі вади розвитку — складного оперативного втручання, складних методів терапії (штучна Нирка, пересадка нирки), причому прогноз значно погіршується при двобічному ураженні нирок.

Велика кількість даних захворювань і необізнаність лікарів з усіма видами вродженої і спадкової патології нирок призводять до гіподіагностики, пізньої діагностики вже на етапі ХНН, що погіршує прогнози. Цьому також сприяє повільне чи навіть латентне прогресування хвороби, коли клінічні симптоми з’являються вже в термінальній стадії. В даний час описано більше 600 таких захворювань, але це ще далеко не всі.

Етіологія. Етіологічні чинники, що призводять до появи вроджених і спадкових нефропатій можна розділити на 3 групи:

1. Мутація гена, прояв якої не залежить від зовнішніх впливів. Середовище може впливати лише на ступінь вираженості симптомів захворювання.

2. Мутація гена, для пенетрантності якої необхідна наявність несприятливих факторів зовнішнього середовища.

3. Зовнішні впливи: мікроби, віруси, токсини, охолодження, радіація, отруєння, реалізація яких проходить у осіб з генетичною схильністю.

Патанатомія. Морфологічні зміни, що виникають в нирках, дуже різноманітні при різних формах спадкової і вродженої паталогії. В паренхімі нирок часто виявляють дисплазії зі стоншенням кіркового шару (гіпоплазія, різні вади розвитку канальців, сечовидільної системи, склерозування, кістозна трансформація нирок). При нефропатіях, пов’язаних з порушенням обміну речовин, виявляють нефрокальциноз, проліферативно- інфільтративні зміни в інтерстиції, дистрофію епітелію канальців, фіброз, кристали солей в нирковій тканині.

Двобічним функціонально-скритим формам патології спочатку характерні слабовиражені чи вогнищеві морфологічні зміни ниркової тканини. Поступово розвиваючись вони стають поширеними, більш різноманітними і нерідко призводять до формування ХНН. При деяких захворювання можуть спостерігатись різко виражені двобічні ураження ниркової структури, наприклад полікістоз, що свідчить про значні порушення процесів формування нирок, причому на ранніх етапах внутрішньоутробного розвитку. Як явні, так і скриті зміни можуть бути сімейними, що говорить про спадковий характер патології. В інших випадках в нирках виявляються поодинокі вогнища структур ембріонального типу чи незрілих морфологічних елементів, що характеризуй, гіпоплазію і дисплазію ниркової тканини і є результатом ембріопатії. Ці зміни можуть мати яскраві прояви вже на першому році життя.

Можливий третій варіант розповсюдження гістологічних відхилень, коли виникають нерізко виражені і частково обернені гіпопластичні процеси в нирковій паренхімі, затримка розвитку нефронів, їх клубочків і сегментів канальців, що вірогідно утворюється в результаті фетопатій — патологічних впливів на частково сформовану ниркову тканину.

Класифікація вроджених і спадкових захворювань нирок.

Єдиної класифікації даної патології нема. З генетичної точки зору їх всіх можна поділити на 3 групи:

1. Нефропатії при хромосомних захворюваннях (хвороба Едвардса, Дауна, Патау тощо).

2. Нефропатії, пов’язані з генними мутаціями (моногенні і полігенні).

3. Мультифакторіальні нефропатії: прояв мутантного гена лише при певних несприятливих впливах зовнішнього середовища.

За моногенними захворюваннями поділ на групи ведеться за типом передачі:

1. Аутосомно-домінантний тип.

2. Аутосомно-рецесивний тип.

3. Тип, зщеплений з Х-хромосомою.

Спадкові захворювання нирок з точки зору генетичних факторів можна поділити наступним чином:

1. Хромосомні аберації:

Трисомія Д-Гідронефроз, полікістоз.

Трисомія Е-подвоєння, Підковоподібна нирка.

Трисомія 21-Гіпоплазія нирки.

Делеція 4р-підковоподібна нирка, подвоєння.

Синдром ХО-подвоєння сечоводів, ротація нирки, стеноз уретри.

2. Генні Мутації:

Спадковий нефрит.

Тубулопатії: первинні і вторинні.

Спадкові аномалії будови сечовидільної системи. Дисплазія нирок.

Амілоїдоз нирок.

3. Набуті нефропатії із спадковою схильністю.

Аутоімунні хвороби з нефропатією (системний червоний вівчак та інші).

Вроджені аномалії будови сечовидільної системи, тубулопатії з розвитком інтерстиціального нефриту, вторинного пієлонефриту.

Порушення внутрішньосудинного згортання (геморагічні тубулопатії, гемолітико-уремічний синдром).

В останній час кардинально змінилися погляди на так звані «чисто екзогенні» захворювання нирок. При наявності в сім’ї декількох хворих, зараженими нефритогенними стерптококами, виникає питання: вірулентність стрептокока чи все-таки генетична схильність призвела до розвитку сімейного захворювання нирок. Причому індивідуалізація хвороби в умовах генетичного дефекту обумовлює «унікальність» патології у кожного хворого і в кожній ураженій сім’ї.

Не всі СПАДКОВІ ХВОРОБИ нирок є вродженими, оскільки проявляються в різні вікові періоди. Пізній прояв може бути пов’язаний з тим, що мутантний ген в рецесивному стані і дефект ферменту чи структурного білка проявлялися у міру розвитку дитини.

Нозологічна класифікація вроджених і спадкових нефропатій з позиції клінічних проявів:

I. При анатомічних аномаліях будови нирок і органів сечовиділення:

1. Вади розвитку нирок (агенезія, аплазія, додаткова нирка, дистонія, Нефроптоз, S-подібна, підковоподібна нирки та ін.).

2. Вади розвитку сечоводів (зміна кількості, калібру та ін.).

3. Аномалії сечового міхура, уретри.

4. Аномалії ниркових судин.

II. Порушення диференціації ниркової тканини (гістологічна аномалія):

1. З кістами (Полікістоз нирок та ін.).

2. Без кіст (сегментарна чи гіпопластична дисплазія та ін.).

III. Спадковий нефрит:

1. Без глухоти.

2. З глухотою (синдром Альпорта).

IV. Тубулопатії:

1. Первинні:

а) з поліурією (нирковий нецукровий діабет та ін.);

б) з деформацією кісток (Фосфат-діабет, Хвороба де Тоні-Дебре-Фанконі);

в) з ураженням нирок і кісток (Нирковий тубулярний ацидоз);

г) з нефролітіазом (цистинурія, оксалурія та ін.).

2. Вторинні — при спадковій патології обміну речовин (галактоземія, цистиноз тощо).

V. Дизметаболічні нефропатії (оксалатно-кальцієва кристалурія).

VI. Амілоїдоз нирок (спадковий, при періодичній хворобі).

VII. Ембріональні Пухлини нирок (пухлина Вільямса).