Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Сечово-статевий апарат
Сечові органи
Нирка

Сечові органи (organa urinaria) виводять з організму непотрібні продукти обміну речовин. Частина цих речовин виводиться з організму через шкіру, органи Дихання, травний канал, але основною системою виділення відпрацьованих речовин є Сечова система. Залежно від функцій, що виконують сечові органи, їх поділяють на дві групи: органи, що утворюють сечу (нирки), і органи, що її виводять (сечоводи, се­човий міхур, Сечівник ).

Нирка (ren) — парний орган, що утворює і виводить сечу. Нирка має бобоподібну форму, темно-червоний колір, щільну консистенцію. Розміри нирки у дорослої лю­дини такі: довжина 10—12 см, ширина 5—6 см, товщина 4 см, маса 150—200 г. Лі­ва нирка дещо довша, ніж права, й іноді має більшу масу. Розташовуються нирки в поперековій ділянці на внутрішній поверхні задньої черевної стінки. Вони розмі­щуються в позаочеревинному просторі по боках хребтового стовпа, приблизно на рівні від ХІ грудного хребця до ІІІ поперекового. Нирки лежать дещо косо, їх верх­ні кінці знаходяться ближче до серединної лінії, ніж нижні. Поздовжні осі правої і лівої нирок пересікаються одна з одною під кутом, відкритим донизу. Права нирка лежить на 2—3 см нижче від лівої, що пов’язане з правостороннім положенням пе­чінки. Верхній кінець лівої нирки знаходиться на рівні середини ХІ грудного хреб­ця, а верхній кінець правої нирки досягає нижнього краю цього хребця. Нижній кі­нець лівої нирки лежить на рівні верхнього краю ІІІ поперекового хребця, а нижній кінець правої нирки відповідає його середині. Положення нирок залежить також і від індивідуальних особливостей людини. Розрізняють високе і низьке розміщення нирок. У жінок часто нижні кінці обох нирок торкаються до гребенів клубових кісток.

Нирки знаходяться у складних взаємовідношеннях із сусідніми органами. Задня поверхня нирок з її оболонками прилягає до діафрагми, квадратного м’яза попере­ку, поперечного м’яза живота і великого поперекового м’яза, які утворюють для нирки заглибину — ниркове ложе. Верхній кінець нирки стикається з наднирником. Більша частина передньої поверхні нирки вкрита листком парієтальної очере­вини і стикається з внутрішніми органами. До верхніх двох третин передньої пове­рхні правої нирки прилягає Печінка, а до нижньої третини — правий згин ободової кишки. До присереднього краю правої нирки прилягає низхідна частина дванадця­типалої кишки. Передня поверхня лівої нирки у верхній третині стикається з шлун­ком, у середній — з підшлунковою залозою, в нижній — з петлями порожньої киш­ки. Бічний (латеральний) край лівої нирки прилягає до селезінки і лівого згину ободової кишки. Нормальне топографічне розташування нирок забезпечується її фіксуючим апаратом, до якого відносяться ниркове ложе, ниркова ніжка, оболонки нирки (особливо жирова капсула і ниркова фасція). Велике значення у фіксації ни­рки має і внутрішньочеревний тиск, який підтримується скороченням м’язів черев­ного преса.

На нирці розрізняють дві поверхні: опуклу передню поверхню (facies anterior) і більш плоску задню поверхню (faciesposterior); два полюси (кінці): верхній і нижній (extremitas superior et extrimitas inferior) та два краї: присередній і бічний (margo medialis et margo lateralis). Бічний край нирки опуклий, а присередній увігнутий. В середньому відділі присереднього краю наявна невелика виямка, в якій розміщу­ються ниркові ворота (hilum renalis). У ниркові ворота заходять ниркова артерія і нерви, а виходять Сечовід, ниркова вена, Лімфатичні судини. Вказані утвори об’єднуються у так звану ниркову ніжку. Ниркові ворота переходять в обширну за­глибину — ниркову пазуху (sinus renalis).

Ззовні нирка вкрита трьома оболонками. Безпосередньо до нирки прилягає волок­ниста (фіброзна) капсула (capsula fibrosa), яка легко знімається з нирки. Поверх во­локнистої капсули знаходиться шар жирової клітковини — жирова капсула (capsula adiposa), яка проникає через ниркові ворота у ниркову пазуху. Жирова капсула най­більш виражена на задній поверхні нирки, де утворюється своєрідна жирова подушка — приниркове жирове тіло (corpus adiposum pararenale). При швидкому схудненні,

коли різко зменшується товщина жирової ка­псули, нирка може стати рухливою (блукаюча нирка), що потребує оперативного підшиван­ня її до діафрагми. Ззовні вся нирка разом з її волокнистою і жировою капсулами огорнута нирковою фасцією (fascia renalis), яка склада­ється з двох листків: переднього (передниркового) і заднього (заниркового). По бічних краях нирок обидва листки зливаються один з одним і переходять у шар підочеревинної сполучної Тканини, з якої вони й розвинулись. З присереднього краю нирок передній і задній листки ниркової фасції не сполучаються між собою, а продовжуються далі до серединної лінії окремо: передній листок йде спереду ни­ркових судин, аорти, нижньої порожнистої вени і сполучається з таким же листком про­тилежного боку, задній же листок проходить спереду тіл хребців, прикріплюючись справа і зліва до бічних відділів хребтового стовпа. Біля верхніх полюсів нирок обидва листки ниркової фасції зливаються між собою, об­межуючи рухливість нирок у цьому напрям­ку; біля нижніх полюсів вони не з’єднуються і переходять у підочеревинну клітковину клу­бової ямки. Ниркова фасція за допомогою тя­жів волокнистої сполучної тканини тісно зв’язана як з жировою, так і з фіброзною кап­сулами нирки і переходить безпосередньо у фасцію черевної порожнини, яка знаходиться під очеревиною.

Будова нирки. Нирка складається з двох частин: ниркової пазухи (порожнини нирки) і ниркової речовини (паренхіми нирки) (мал. 170).

Мал. 170. Фронтальний розріз нирки

1 — кіркова речовина нирки (кора); 2 — мозкова речовина нирки; 3 — ниркові со­сочки; 4 — нирковий стовп; 5 — основа піраміди; 6 — решітчасте поле; 7 — малі ниркові чашечки; 8 — промениста части­на; 9 — згорнута частина; 10 — волокни­ста (фіброзна) капсула; 11 — сечовід; 12 — велика ниркова чашечка; 13 — нир­кова миска; 14 — ниркова вена; 15 — ни­ркова артерія

Ниркова пазуха (sinus renalis) є продовженням ниркових воріт. Складовою час­тиною ниркової пазухи є малі та великі ниркові чашечки і ниркова миска.

Ниркова речовина (substantia renalis) на розрізі неоднорідна. Вона складається з двох шарів: зовнішнього — ниркової кори чи кіркової речовини (cortex renalis s. substantia corticalis) і внутрішнього — ниркового мозку чи мозкової речовини (medulla renalis s. substantia medullaris), які мають різну щільність і забарвлення. Кіркова речовина нирки має жовтувато-червоне забарвлення і утворена в основно­му з ниркових тілець, в яких утворюється сеча. Мозкова речовина нирки щільніша, ніж кіркова, має голубувато-червоне забарвлення і утворена в основному з канальців, по яких відтікає сеча.

Кіркова речовина нирки, товщина якої близько 5 мм, не тільки формує її поверхне­вий шар, а й проникає між ділянками мозкової речовини, утворюючи так звані ниркові стовпи (columnae renales). Кіркова речовина нирки не гомогенна, вона складається з світлих і темних ділянок, що чергуються. Світлі ділянки мають конусоподібну форму і є ніби променями, що йдуть від мозкової речовини нирки у кіркову. Вони складають променисту частину (pars radiata) кори, в якій розташовуються прямі ниркові канальці, що продовжуються в мозкову речовину нирки, і початкові відділи збірних ниркових трубочок. Темні ділянки кіркової речовини носять назву згорнутої частини (pars convoluta) (convolutum — згорток). В них знаходяться ниркові тільця, проксимальні і дистальні відділи покручених ниркових канальців.

Мозкова речовина нирки, на відміну від кіркової, не утворює суцільного шару, а має на розрізі вигляд окремих трикутної форми ділянок, відмежованих одна від од­ної нирковими стовпами. Ці ділянки отримали назву ниркових пірамід (pyramides renales), яких у нирці нараховується від 10 до 15. Кожна ниркова піраміда має ос­нову піраміди (basis pyramidis), обернену до кіркової речовини, і верхівку піраміди (apex pyramidis), що обернена до ниркових воріт. Верхівки пірамід, зливаючись по 2—3, утворюють нирковий сосочок (papilla renalis), який виступає у ниркову пазу­ху. Поверхня сосочка позначається як решітчасте поле (area gribrosa), тому що на ній знаходиться 15—20 сосочкових отворів (foramina papillaria), крізь які у почат­кові частини сечових шляхів виділяється сеча. Кожний нирковий сосочок на верхі­вці піраміди охоплюється лійкоподібною порожниною — малою нирковою чашеч­кою (calix renalis minor). Іноді одна мала ниркова чашечка охоплює два і навіть три ниркових сосочки. Дві — три малих ниркових чашечки, з’єднуючись між собою, утворюють велику ниркову чашечку (calix renalis major). Великих ниркових чашечок у нирці може бути 2—3. Великі ниркові чашечки, зливаючись, утворюють ниркову миску (pelvis renalis), яка, звужуючись, переходить у сечовід. Форма ниркової мис­ки може бути ампулярною, деревоподібною чи змішаною.

Стінки ниркової миски, великих і малих чашечок мають однакову будову і скла­даються з трьох шарів: зовнішнього — адвентиційної оболонки, середнього — м’язової оболонки і внутрішнього — слизової оболонки. Гладенькі м’язові клітини стінки малої ниркової чашечки в ділянці її склепіння (початкової частини) утворю­ють дещо потовщений коловий шар — стискач склепіння. Коловий шар м’язів ра­зом з нервовими волокнами, кровоносними і лімфатичними судинами, які приляга­ють до цієї ділянки малої чашечки, формує склепінний (форнікальний) апарат нирки, роль якого полягає в регуляції кількості сечі, що виводиться з ниркових канальців у малі ниркові чашечки, і утворенні перепони для зворотної течії сечі, в ре­гуляції внутрімискового тиску і водного балансу організму.

Особливості будови нирки і її кровоносних судин дозволяють поділити речови­ну нирки на п’ять сегментів: верхній сегмент (segmentum superius) відповідає верх­ньому полюсові нирки; верхній передній сегмент (segmentum anterius superius) роз­міщується спереду ниркової миски; нижній передній сегмент (segmentum anterius inferius) знаходиться також спереду ниркової миски; нижній сегмент (segmentum inferius) відповідає нижньому полюсові нирки; задній сегмент (segmentum posterius) займає дві середні четвертини задньої половини органа між верхнім і ни­жнім сегментами.

Сегменти складаються з ниркових часток (lobi renales). Кожна ниркова частка включає одну ниркову піраміду з прилягаючою до неї кірковою речовиною нирки і обмежована міжчастковими артеріями та венами, що залягають у ниркових стов­пах. Ниркова частка містить близько 600 кіркових часточок (lobuli corticales). Кір­кова часточка складається з однієї згорнутої ча­стини, що оточена двома променистими струк­турами і обмежована сусідніми міжчасточковими артеріями та венами.

Структурно-функціональною одиницею ни­рки є нефрон (nephron). В одній нирці нарахову­ється приблизно 1 мільйон нефронів, які функ­ціонально зв’язані з кровоносними судинами. Нефрон складається з ниркового тільця (corpusculum renale) і ниркового канальця (tubulus renalis) (мал. 171).

Ниркове тільце утворене із судинного капіляр­ного клубочка (glomerulus), оточеного глибокою чашоподібною клубочковою капсулою (capsula glomerularis), від якої бере початок нирковий каналець. Між двошаровими стінками клубочкової капсули є щілиноподібна порожнина, яка продов­жується у проксимальну частину канальця нефрона (pars proximalis tubuli nephroni). За нею слідує петля нефрона (ansa nephroni) (петля Генле), в якій розрізняють низхідну та висхідну частини (pars descendens ansae et pars ascendens ansae). Остання переходить у дистальну частину каналь­ця нефрона (pars distalis tubuli nephroni), яка впа­дає в збиральну ниркову трубочку (tubulus renalis colligens). Збиральні трубочки збирають сечу у со­сочкову протоку (dustus papilaris), яка відкрива­ється сосочковим отвором на нирковому сосочку. Проксимальна і дистальна частини ниркової тру­бочки представлені звивистими (покрученими) канальцями, а її петля — прямими канальцями. Довжина канальців одного нефрона коливається від 20 до 50 мм, а спільна довжина всіх канальців у двох нирках складає близько 100 км.

Клубочки всіх нефронів розміщуються у кірковій речовині нирки, але одні з них — кіркові нефрони (nephronum corticale) — розташовуються переважно у зовнішній зоні, другі — білямозкові (юкстамедулярні) нефрони (nephronum juxtamedullare) — біля мо­зкової речовини. В юкстамедулярних нефронах канальці нефронів повністю розміщу­ються в мозковій речовині, а в кіркових нефронах в мозковій речовині розташовуються тільки їх петлі.

Мал. 171. Схема будови та кровопостачання нефрона

1 — капсула клубочка (Шумлянського-Боумена); 2 — клубочок ниркового тільця; 3 — просвіт капсули клубочка; 4 — проксимальна частина канальця нефрона; 5 — кровоносні капіляри; 6 — збірна трубочка; 7 — петля неф­рона; 8 — дистальна частина канальця нефрона; 9 — артерія; 10 — вена; 11 — приносна клубочкова артеріола; 12 — виносна клубочкова артеріола

Судини нирки. Зрозуміти структуру і функції нирки неможливо без знання особливостей її кровопостачання.

Кровоносне русло нирок представлене артеріальними і венозними судинами та ка­пілярами, по яких за добу проходить від 1500 до 1800 л крові. Кров у нирку потрапляє по нирковій Артерії (arteria renalis), яка у воротах нирки поділяється на передню і зад­ню гілки (ramus anterior et ramus posterior). У нирковій пазусі передня і задня гілки ни­ркової артерії проходять спереду і позаду ниркової миски і розгалужуються на сегмен­тарні артерії. Передня гілка віддає 4 сегментарні артерії: артерію верхнього сегмента (a. segmenti superioris), артерію переднього верхнього сегмента (a. segmenti anterioris superioris), артерію переднього нижнього сегмента (a. segmenti anterioris inferioris) та артерію нижнього сегмента (a. segmenti inferioris), які прямують до відповідних нир­кових сегментів. Задня гілка ниркової артерії продовжується у задній сегмент органа під назвою артерія заднього сегмента (a. segmenti posterior). Сегментарні артерії роз­галужуються на міжчасткові артерії (arteriae interlobares), що проходять у ниркових стовпах. На межі мозкової і кіркової речовин нирки від міжчасткових артерій відходять дугоподібні артерії (arteriae arcuatae), що розміщуються над основами ниркових піра­мід. Від дугоподібних артерій, в свою чергу, відходять міжчасточкові артерії (arteriae interlobulares), які прямують у кіркову речовину нирки, і прямі артерії (arteriae recti), які йдуть у мозкову речовину. Прямі артерії розгалужуються у мозковій речовині на капіляри, які обплітають ниркові канальці і забезпечують кровопостачання ниркових пірамід. Від міжчасточкових артерій відходять приносні клубочкові артеріоли (arteriolae glomerulares afferentes), які у ниркових тільцях розгалужуються на капіляри, що утворюють судинні клубочки нефронів. Первинні капіляри клубочка, з’єднуючись один з одним, утворюють виносну клубочкову артеріолу (arteriola glomerularis efferens), яка за діаметром у два рази менша, ніж приносна артеріола. Вийшовши з клубочка, ви­носна артеріола, яка також містить артеріальну кров, розпадається знову на капіляри (вторинні), які обплітають ниркові канальці, забезпечуючи живлення ниркової Ткани­ни. Таке розгалуження приносної артеріальної судини на капіляри клубочка і утворен­ня з капілярів знову виносної артеріальної судини отримало назву чудесної сітки (rete mirabile).

Із вторинної капілярної сітки кров (уже венозна) відтікає у венули, які, зливаю­чись, формують міжчасточкові вени (venae interlobulares). З міжчасточкових вен кров відтікає у дугоподібні вени (venae arcuatae), а тоді — у міжчасткові вени (venae interlobares). Останні, зливаючись одна з одною у більші, формують ниркову вену (vena renalis). Ниркова вена виходить із воріт нирки і впадає у нижню порож­нисту вену.

Лімфатичні судини нирки супроводжують Кровоносні судини, разом з ними ви­ходять з нирки через ворота і впадають у поперекові Лімфатичні вузли.

Іннервується нирка волокнами ниркового сплетення, утвореного гілками черев­ного сплетення (симпатичні волокна від вузлів симпатичного стовбура, парасимпа­тичні волокна від блукаючого нерва).

Утворення сечі. У зв’язку з тим, що в капілярах клубочків ниркового тільця тиск крові значний (приблизно 70 — 90 мм рт. ст.), то з крові, що протікає по капі­лярах клубочка, у порожнину капсули фільтруються всі складові частини плазми крові, крім білків та форменних елементів. Цей фільтрат називається первинною сечею. За добу її утворюється близько 150 — 170 л. Така велика кількість первин­ної сечі може виробитись завдяки тому, що крізь нирки за добу проходить близько 1700 л крові. Первинна сеча надходить у ниркові канальці. У ниркових канальцях шляхом резорбції відбувається процес зворотнього всмоктування із первинної сечі у кровоносні капіляри, що обплітають канальці, води і потрібних для організму ре­човин. В результаті з 150 — 170 л первинної сечі протягом доби утворюється бли­зько 1,5 л вторинної сечі. В ній немає речовин, необхідних організму. До вторинної сечі входять такі продукти розпаду білків, як сечовина, сечова кислота, аміак та де­які інші. У вторинній сечі містяться органічні кислоти та органічні солі.

Вторинна сеча по збиральних трубочках та сосочкових протоках відтікає у малі чашечки, а далі у великі чашечки, ниркову миску та сечовід.