Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Сечово-статевий апарат
Сечові органи
Сечовід

Сечовід (ureter) — парний орган, виконує функцію проведення сечі з ниркової ми­ски у Сечовий міхур. Він має форму трубки довжиною 30—35 см і шириною 3—8 мм (мал. 169). У жінок сечоводи на 2—3 см коротші, ніж у чоловіків. Сечовід роз­ташовується заочеревинно. Правий і лівий сечоводи виходять з нирок і по задній стінці черевної порожнини спускаються вниз у порожнину малого тазу. В малому тазі кожен сечовід, дійшовши дна сечового міхура, косо перфорує його стінку і від­кривається у порожнину міхура щілиноподібним отвором. Відповідно до топогра­фії у сечоводі розрізняють черевну, тазову та внутрішньостінкову частини.

Черевна частина (pars abdominalis) сечоводу лежить на передній поверхні вели­кого поперекового м’яза. Початок правого сечоводу знаходиться позаду низхідної частини дванадцятипалої кишки, а лівого — позаду дванадцятипало-порожнього вигину. Спереду від сечоводу розташовуються яєчкові (у чоловіків) чи яєчникові (у жінок) артерія і вена, парієтальна Очеревина.

Тазова частина (pars pelvica) правого сечоводу проходить спереду правих внут­рішніх клубових Артерії і вени, а лівого — спереду спільних клубових артерії і ве­ни. У порожнині малого тазу кожен сечовід міститься спереду від внутрішньої клу­бової артерії і присередніше від затульних артерії і вени. У жінок тазова частина сечоводу проходить позаду яєчника, потім сечовід з латерального боку огинає шийку матки і лягає між передньою стінкою піхви та сечовим міхуром. У чоловіків тазова частина розташовується ззовні від сім’ явиносної протоки, потім перехрещує її і дещо нижче верхнього краю сім’яного міхурця входить у сечовий міхур.

Внутрішньостінкова частина (pars intramuralis) сечоводу розміщується в стінці сечового міхура, довжина її 1,5—2 см.

Стінка сечоводу складається з трьох оболонок: внутрішньої — слизової, серед­ньої — м’язової, зовнішньої — адвентиційної.

Слизова оболонка (tunica mucosa) сечоводу вистелена епітелієм, має велику кі­лькість слизових залоз і утворює численні поздовжні складки.

М’язова оболонка (tunica muscularis) майже по всій довжині сечоводу складаєть­ся з двох шарів гладеньких м’язів: зовнішнього — поздовжнього і внутрішнього — колового, за винятком його нижньої частини, де є три шари: внутрішній і зовнішній — поздовжні та середній коловий. Скорочення м’язових шарів сечоводу (до 5 разів за хвилину) переміщують сечу з ниркової миски у сечовий міхур.

Адвентиційна оболонка (tunica adventitia) сечоводу утворена із сполучної Ткани­ни, вона має велику кількість судин і нервів.

Просвіт сечоводу не скрізь однаковий, він має три звуження: 1) у місці переходу ниркової миски у сечовід; 2) у місці переходу черевної частини сечоводу у тазову; 3) у місці впадання сечоводу у сечовий міхур. У живої людини, крім вищевказаних анатомічних звужень, помітний ряд фізіологічних звужень, які пов’язані з периста­льтикою сечоводу.

По своєму ходу сечовід має два вигини у фронтальній площині: у поперековій ділянці в присередню сторону, а в тазовій — у латеральну. Іноді сечовід у попере­ковій ділянці випрямлений. Вигин тазової частини постійний.

Кровопостачання сечоводу здійснюється із багатьох джерел. Верхню частину сечоводу забезпечують Кров’ю гілки ниркових, яєчкових або яєчникових артерій. Середня частина сечоводу отримує кровопостачання із сечовідних гілок, що йдуть із черевної частини аорти, а нижня частина сечоводу кровопостачається гілками, що йдуть від середньої прямокишкової і нижньої сечоміхурової артерій. Венозна кров від сечоводу відтікає у поперекові, яєчкові (яєчникові) та внутрішні клубові вени.

Лімфатичні судини сечоводу впадають у поперекові і внутрішні клубові Лімфа­тичні вузли.

Нерви сечоводу беруть початок із ниркового, сечовідного та підчеревного спле­тень. Парасимпатична іннервація верхньої частини сечоводу здійснюється із блу­каючого нерва (через ниркове сплетення), а нижньої частини — із тазових нутря­них нервів.