Медична генетика дитячого віку - С.І Сміян 2003

Спадкові нефропатії
Тубулопатії

Тубулопатії — канальцеві дисфункції — група захворювань, при яких спостерігається раннє часткове чи генералізоване ушкодження канальцевих функцій при нормальній чи дещо пониженій клубочковій фільтрації.

В основі захворювання лежать порушення процесів канальцевого транспортвання органічних сполук чи електролітів. Частіше вони пов’язані з недостатньою реабсорбцією, рідше з дефектами канальцевої секреції.

Перенесення різних сполук через клітинні мембрани забезпечує три основні процеси:

1. Проста дифузія по градієнту концентрації.

2. Полегшена дифузія напряму майже однакових концентрацій речовини по обидва боки мембрани.

3. Активне транспортування проти значно більш високого електрохімічного градієнта.

Проста дифузія — досить повільний і неспецифічний процес, що не відіграє суттєвої ролі в підтримці гомеостазу.

Полегшена дифузія забезпечується білками-носіями, специфічними відносно до транспортувальної речовини. Спочатку відбувається зв’язок білка-носія з активним центром. Від швидкості утворення цих сполук залежить процес простої дифузії. Крім цього, має певний вплив конкурентне гальмування, коли на активний центр діє ряд сполук, що мають подібну хімічну структуру і конкурують одна з одною. Причому конкуруючі за транспортний білок речовини можуть мати інгібуючий вплив на мембранний транспорт інших речовин.

Активний транспорт сполук через клітинні мембрани на відміну від полегшеної дифузії вимагає затрат енергії клітини з участю всіх ферментів систем енергоутворення. Процес переносу завершується вивільненням речовин, що досягається за допомогою ферментів. В зв’язку з цим спадково зумовлені порушення цього виду транспортування повинні бути віднесені до категорії ензимопатій, хоча можливі випадки детермінованого порушення структури молекули білка-носія.

Крім вказаних механізмів, слід вказати ще одну можливість виникнення первинних тубулопатій: зміни чутливості рецепторів мембран до гормональних впливів. В цьому випадку канальцевий апарат нефрона втрачає здатність регулювати Гомеостаз і саме тому розвивається Клініка захворювання.

Таким чином, генез спадкових первинних тубулопатій можна пов’язати з наступними факторами: зміна структури білків-носіїв, ензимопатіями, зниження чутливості рецепторів клітин епітелію канальців до дії гормонів, зміна загальної структури цитомембран (дисплазії).

Вторинні тубулопатії виникають при пошкодженні транспортних систем ниркових канальців як при спадкових, так і набутих захворюваннях обміну речовин внаслідок метаболічних порушень поза нефроном Токсичні речовини з надлишком поступають через гломерулярный фільтр, пригнічують процеси дифузії чи активного транспорту, гальмують канальцієву реабсорбцію, конкуруючи з подібними за хімічною структурою сполуками.

За механізмом порушення канальцевого транспортування розрізняють:

— первинні (спадкові ниркові ензимопатії, пов’язані з генетичним дефектом ферментів, що беруть участь в канальцевій секреції і реабсорбції);

— вторинні, що виникають внаслідок загального порушення обміну речовин в організмі і вторинного набутого ураження нирок.

Існує багато класифікацій тубулопатій. Крім посиндромного поділу, що наведений вище в загальній класифікації, існує Класифікація з локалізації дефекту (табл. 10):

Таблиця 10 Класифікація тубулопатій з локалізації дефекту

З клінічної точки зору має важливе значення наявність синдромів, що дозволяють запідозрити можливість тубулопатії у дитини.

Поліурія можлива як єдиний прояв хвороби особливо при нирковому нецукровому діабеті, нирковій глюкозурії, нирковому сольовому діабеті. Рахітоподібні зміни кісток (Ниркова остеопатія) можуть бути проявом ниркового тубулярного ацидозу, фосфат-діабету, де Тоні-Дебре-Фанконі. Нефролітіаз вказує на наявність тубулопатій.