Туберкульоз - І.Т.П'ятночка 2005

Профілактика туберкульозу

Профілактичний принцип охорони здоров’я взагалі й щодо туберкульозу зокрема, повинен бути пріоритетним. Профілактика туберкульозу складається із комплексу різних заходів. Розрізняють соціальну, санітарну, специфічну профілактику (щеплення та ревакцинація) і хіміопрофілактику.

Соціальна профілактика здійснюється шляхом проведення профілактичних заходів соціально-економічного характеру державного масштабу. Це загальнодержавні заходи, оскільки в їх організації повинні брати участь не лише державні органи, а й широка мережа протитуберкульозних закладів, громадські та інші організації. Соціальна профілактика спрямована на організацію здорового способу життя людей шляхом оздоровлення умов зовнішнього середовища, підвищення матеріального добробуту населення, зміцнення його здоров 'я через розвиток масової фізичної культури, спорту, будинків відпочинку, санаторіїв, покращання Харчування і житлово-побутових умов, а також боротьбу з алкоголізмом та іншими шкідливими звичками.

Санітарна профілактика - це планомірна Організація і проведення системи санітарно-гігієнічних і профілактичних заходів, спрямованих на попередження зараження і захворювання на туберкульоз. По суті, санітарна профілактика є складовою частиною соціальної профілактики туберкульозу. Вона спрямована на оздоровлення вогнищ (осередків)

туберкульозної інфекції, проведення санітарно-просвітньої роботи, ветеринарного нагляду, раннє і своєчасне виявлення, а також Лікування хворих на туберкульоз. Санітарна профілактика, в основному, проводиться у вогнищі туберкульозної інфекції. Під епідеміологічним вогнищем туберкульозу розуміють хворого на туберкульоз, який виділяє мікобактерії, житло, де живе бактеріовиділювач і людей, що проживають разом з ним. До протиепідемічних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції відноситься дезінфекція, обстеження контактів, проведення їм хіміопрофілактики, ізоляція дітей від бактеріовиділювача, санітарно-гігієнічне виховання хворого і членів його сім’ї, поліпшення умов проживання, а також лікування хворого. Профілактична робота у вогнищі здійснюється відповідно до його епідеміологічної небезпеки, яку визначають спільно фтизіатр і епідеміолог, враховуючи такі чинники: 1) масивність бактеріовиділення; 2) наявність у сім’ї дітей і підлітків; 3) санітарні умови, в яких проживає хворий і його сім’я. Отже, критеріями епідеміологічної небезпеки вогнища туберкульозної інфекції є масивність і постійність виділення хворим МБТ, родинно-побутові умови хворого, поведінка, загальна культура і санітарна грамотність хворого та його оточення.

Залежно від масивності і терміну бактеріовиділення розрізняють: А. масивне, коли МБТ виявляють при простій бактеріоскопії або методом посіву понад 100 колоній; В. помірне, якщо виявляють 20-100 колоній; С. скупе, якщо МБТ виявляють лише бактеріологічним дослідженням не більше 20 колоній; D. умовне (формальне): 1) при вперше діагностованому туберкульозі, коли припинення бактеріовиділення досягається в результаті лікування і підтверджене 2-разовим негативним результатом бактеріоскопічного і культурального методів з проміжками в 2-3 місяці (протягом 10-12 місяців від моменту негативного результату дослідження); 2) при хронічному туберкульозі легень, коли припинення бактеріовиділення в результаті лікування підтверджено багаторазовими дослідженнями бактеріоскопічними і культуральними методами з проміжками в 2-3 місяці протягом 1,5-2 років від моменту першого негативного результату.

Відповідно до цих умов вогнища туберкульозної інфекції поділяють на 3 групи.

До першої, найбільш небезпечної, групи відносять вогнища, де проживають хворі з масивним бактеріовиділенням або мізерним, але в сім’ї є діти і підлітки чи існують обтяжуючі обставини: погані житлові умови, порушення гігієнічних правил, зловживання алкоголем. Епідеміолог і дільничий фтизіатр повинні відвідувати таке вогнище один раз на квартал, дільнича медсестра - не рідше одного разу на місяць.

До другої групи, епідеміологічно менш небезпечної, належать вогнища туберкульозної інфекції, в яких проживають хворі з мізерним бактеріовиділенням і відсутні перераховані вище несприятливі фактори або хворі, що вважаються умовними бактеріовиділювачами, але в сім’ї є діти і підлітки чи має місце хоча б один з наведених обтяжуючих факторів. Лікар відвідує ці вогнища один раз на півроку, медсестра - один раз на два місяці.

До третьої групи відносять вогнища, де проживають лише дорослі, а хворі - формальні бактеріовиділювачі і відсутні будь-які обтяжуючі обставини. До цієї ж групи відносять сім’ї, в яких в особистому господарстві є худоба, уражена туберкульозом. Лікар відвідує ці вогнища один раз на рік, медична сестра - один раз на півроку.

Комплекс профілактичних заходів у вогнищі туберкульозної інфекції включає проведення поточної та заключної дезинфекції, ізоляцію дітей від бактеріовиділювача шляхом його госпіталізації або направлення дітей в спеціалізовані дитячі заклади, вакцинацію новонароджених і ревакцинацію неінфікованих контактних вакциною BCG, регулярне обстеження контактних, проведення серед них хіміопрофілактики, санітарно- гігієнічне виховання хворих і членів їх родин, покращання житлово-побутових умов, інтенсивне лікування хворого у стаціонарі з наступним проведенням контрольованої хіміотерапії на амбулаторному етапі.

Після госпіталізації хворого на вперше діагностований бацилярний туберкульоз силами місцевої епідстанції (CEC) або дезстанції проводиться заключна дезінфекція в помешканні хворого. Заключна дезінфекція проводиться у всіх випадках тимчасового чи постійного вибуття хворого (госпіталізація, зміна місця проживання, після смерті вдома). Малоцінні предмети бажано спалити. Стелю, стіни, долівку, меблі (за винятком полірованих) зрошують з гідропульту 5 % розчином хлораміну і приміщення щільно закривають на 2 години. Після цього його провітрюють і прибирають. Ефективним методом знезараження приміщення є ультрафіолетове опромінення. Це, передусім, стосується коштовних речей, які легко псуються від дезинфікуючих розчинів, їх опромінюють бактерицидними лампами.

До госпіталізації хворого або коли він з різних причин залишається вдома, силами самого хворого або членів його сім’ї систематично проводиться поточна дезінфекція, яка полягає в наступному:

1) щоденне провітрювання і вологе прибирання помешкання і предметів побуту; бактеріовиділювач повинен користуватися лише особистим столовим посудом, рушниками, постільною білизною, які систематично знезаражують;

2) збирання харкотиння в індивідуальну кишенькову плювальницю, заповнюють на чверть об’єму 5 % розчином хлораміну і дезіфекція його, як і столового посуду, залишків їжі;

3) збір, складання у мішки, ізольоване зберігання використаної білизни з наступною її дезінфекцією.

Загалом, дезінфекція проводиться за допомогою фізичних методів (кип’ятіння, автоклавування, камерна дезинфекція, спалювання, кварцування, інсоляція, провітрювання, прасування гарячою праскою) і хімічних засобів (хлорне вапно, хлорамін, бензилфенол тощо).

Після госпіталізації хворого на туберкульоз обстежують усіх осіб, які були в контакті. Дорослим і підліткам проводять флюорографію грудної клітки, дітям - рентгенографію; дітям і підліткам додатково пробу Манту з 2 ТО. Контактних осіб беруть на облік в 5.2 групу диспансерного спостереження і призначають їм хіміопрофілактику.

Багато видів ссавців і птахів хворіють на туберкульоз. Проте, найбільшу небезпеку для людини становлять, здебільшого велика рогата худоба, рідше - птиця, кози, свині, кішки, собаки. За попередження, Виявлення туберкульозу серед тварин відповідає ветеринарна служба. Обстеження великої рогатої худоби проводиться за допомогою туберкуліно- діагностики. Працівники ферм щорічно проходять флюорографічне обстеження. Хворі на туберкульоз не допускаються до роботи на фермах.

Успішне розв’язання основних завдань фтизіатричної служби (профілактика, своєчасне виявлення, лікування, заходи у вогнищі туберкульозної інфекції) в значній мірі залежить від снітарно-просвітньої роботи серед медичного персоналу, населення і хворих.

Протитуберкульозна вакцинація і ревакцинація. Найдієвішим методом специфічної профілактики туберкульозу є вакцинація і ревакцинація вакциною БЦЖ або вакцинопрофілактика.У 1921 році Кальмет (Calmette) і Герен (Guerin) вперше ввели вакцину БЦЖ немовляті із бацилярного оточення. У 1923 році Гігієнічний комітет Ліги Націй прийняв рішення щодо широкого застосування у всіх країнах світу вакцини БЦЖ для щеплення проти туберкульозу.

В Україні для активної специфічної профілактики туберкульозу застосовується вакцина туберкульозна (БЦЖ) - суха для внутрішньошкір- ного Введення. Це живі мікобактерії вакцинного штаму, ліофільно висушені у 1,5 % розчині глютамінату натрію. Вона має вигляд білої висушеної маси. Випускається в ампулах по 1 мг вакцини, що становить 20 доз, кожна по 0,05 мг препарату. Вакцину БЦЖ застосовують внутрішньошкірно у дозі 0,05 мг в об’ємі 0,1 мл. Первинну вакцинацію здійснюють здоровим доношеним новонародженим дітям на 3-5 день життя.

Крім вакцини БЦЖ, випускається вакцина БЦЖ-М у половинній дозі (0,5 мг в одній ампулі, що становить 20 доз, кожна по 0,025 мг препарату), яка призначена для вакцинації недоношених новонароджених і дітей, які не були імунізовані при народженні в зв’язку з протипоказаннями, а також для вакцинації і ревакцинації дітей, що проживають на забруднених радіонуклідами територіях (III-IV зона).

Для кожного щеплення необхідно мати однограмові шприци разового користування і придатну вакцину. Суху вакцину (1 ампула) розчиняють у 2 мл ізотонічного розчину і отримують розведення, тобто 1 дозу в 0,1 мл розчину. Вакцину використовують протягом 2-3 годин, залишки знищують кип’ятінням. В однограмовий шприц після перемішування набирають 0,2 мл розведеної вакцини, випускають через голку повітря і частину препарату до мітки 0,1 мл. Вакцину вводять строго внутрішньошкірно на межі між верхньою і середньою третиною плеча, протерши попередньо шкіру 70° спиртом. При правильній техніці утворюється білувата папула діаметром 5-6 мм, яка розсмоктується через 15-20 хвилин. Через 3-4 тижні на місці ін’єкції утворюється невеликий інфільтрат - вузлик синюшного кольору, в якому в половині випадків формується невелика нориця з серозними виділеннями. Далі утворюється кірочка коричневого кольору, яка через 2-4 місяці відпадає і з’являється рожевий рубчик (діаметром 4-10 мм), який поступово депігментується (рис. 33). При правильній техніці вакцинації рубець утворюється в 9095 % випадків, що свідчить про ефективність щеплення.

Протипоказаннями для вакцинації БЦЖ є:

1) недоношеність, коли маса тіла при народженні менше 2000 г;

2) внутрішньоутробна інфекція;

3) гнійно-септичні захворювання;

4) гемолітична хвороба новонароджених (середня і важка форми);

5) важкі пологові травми з неврологічною симптоматикою;

6) генералізовані шкірні ураження;

7) будь-які гострі захворювання;

8) генерелізована інфекція БЦЖ в інших дітей у сім’ї.

Дітей, не імунізованих в пологовому будинку в зв'язку з протипоказаннями, вакцинують після одужання у дитячій поліклініці або фельдшерсько-акушерському пункті вакциною БЦЖ-М протягом 1-6 місяців. Проте, якщо дитина досягла 2 місячного віку і більше, перед щепленням необхідно провести пробу Манту з 2 ТО. Вакцинуються діти з негативною реакцією на туберкулін. Інтервал між пробою Манту і вакцинацією повинен бути не менший 3 днів і не більший 2 тижнів.

Імунітет після вакцинації розвивається через 6-8 тижнів, тому вакцинованих дітей із сім’ї хворого на туберкульоз ізолюють від бактеріовиділювача на період вироблення імунітету, тобто не менше 2-х місяців.

У вакцинованих БЦЖ при народженні дітей імунітет зберігається протягом 5-7 років. Після цього виникає необхідність у ревакцинації, яка обов'язкова на території України у віці 7 і 14 років. Ревакцинують лише здорових осіб з негативною реакцією на пробу Манту. Вакцинація і ревакцинація БЦЖ є ефективним засобом профілактики і дозволяє в 5 разів попередити захворювання, а якщо воно розвивається, то перебігає значно легше і має обмежений характер. Техніка проведення ревакцинації така, як і при вакцинації БЦЖ. Туберкулінодіагностика (відбір до ревакцинації) проводиться підготовленим середнім медичним персоналом, членами спеціалізованих бригад, які очолює лікар-педіатр.

Class="center">

Рис. 33. Післявакцинальні реакції:

а) інфільтрат; б) інфільтрат з пустолою; в) рубчик

Протипоказання для ревакцинації дітей і підлітків:

1) інфікованість туберкульозом або раніше перенесений туберкульоз;

2) гострі і хронічні захворювання в період загострення;

3) ускладнення при попередньому введенні вакцини БЦЖ;

4) алергічні захворювання в стадії загострення;

5) злоякісні хвороби крові й новоутвори;

6) імунодефіцити стани, лікування імунодепресантами;

7) ВІЛ-інфіковані діти.

Інші профілактичні щеплення можна робити не раніше ніж через 2 місяці після ревакцинації.

У ревакцинованих місцеві реакції починають розвиватися швидше, уже через тиждень, але їх зворотний розвиток також триває 2-4 місяці. У вакцинованих дітей розвивається туберкулінова алергія - позитивні реакції на туберкулін (2 ТО) у 55-65 %, а при використанні 100 ТО - у 90 % імунізованих дітей і підлітків. Післявакцинний рубець і позитивна реакція на туберкулін є критеріями якості вакцинації і вироблення протитуберкульозного імунітету. Дільничний педіатр веде спостереження за розвитком місцевої післявакцинної реакції і записує її в медичній документації через 1, 3 і 12 місяців після щеплення. При відсутності післявакцинного рубчика і негативній реакції на туберкулін вважається, що імунізація неефективна. Таким дітям і підліткам за несприятливих умов необхідно повторити щеплення, але не раніше, ніж через 2 роки після вакцинації і через рік після ревакцинації.

Застосування вакцини БЦЖ може призвести до різних ускладнень. Частота ускладнень після вакцинації та ревакцинації коливається в межах 0,02-4,0 %. Найчастіше ускладнення після щеплення, ревакцинації БЦЖ мають місцевий характер і спостерігаються рідко (0,02 %).

Міжнародна спілка боротьби з туберкульозом ВООЗ класифікує післявакцинальні ускладнення за 4 категоріями:

1 категорія - місцеві шкірні ураження (холодні абсцеси, виразки, келоїдні рубці, регіонарні лімфаденіти);

2 категорія - персистуюча і дисемінована БЦЖ-інфекція без летального наслідку (вовчак, остити тощо);

3 категорія - дисемінована БЦЖ-інфекція, генералізовані ураження з летальним наслідком, що відмічаються при вираженому імунодефіциті;

4 категорія - пост-БЦЖ-синдром (захворювання, що виникає відразу ж після вакцинації БЦЖ, головним чином алергічного характеру, вузлувата еритема, висипання, келоїдні рубці).

Найчастіше спостерігаються: підшкірні холодні абсцеси, поверхневі виразки 10 мм і більше в діаметрі на місці внутрішньошкірного введення вакцини БЦЖ; лімфаденітирегіонарних лімфатичних вузлів (пахвових, шийних, над - і підключичних), розміром 1,5 см та більше; келоїдні рубці в діаметрі 10 мм і більше.

Хіміопрофілактика. Специфічна профілактика спрямовується не лише на підвищення резистентності організму до туберкульозної інфекції шляхом активної імунізації (вакцинації, ревакцинації), а й шляхом застосування антимікобактеріальних засобів (хіміопрофілактика).

Якщо ефективність вакцинації та ревакцинації БЦЖ настає через 1 - 1,5 місяці, то хіміопрофілактика розглядається як термінова профілактика туберкульозу, бо попереджувальна дія її розвивається з перших годин після вживання антимікобактеріального препарату. Хіміопрофілактика визнається найефективнішою серед усіх методів профілактики туберкульозу.

Розрізняють первинну і вторинну хіміопрофілактику. Первинна хіміопрофілактика проводиться неінфікованим особам, які негативно реагують на туберкулін. Вторинна хіміопрофілактика проводиться з метою попередження розвитку захворювання на туберкульоз раніше інфікованих осіб, тобто тих, які позитивно реагують на туберкулін і у яких активні клініко-рентгенологічні прояви туберкульозу відсутні.

Хіміопрофілактиці підлягають:

1) клінічно здорові діти, підлітки і особи молодого віку до 30 років, які вперше інфіковані МБТ;

2) особи із стійкими гіперергічними реакціями на туберкулін або їх посилення на 6 мм і більше порівняно з попередніми результатами;

3) діти, підлітки і дорослі, які перебувають у постійному контакті з епідеміологічо небезпечними хворими на туберкульоз;

4) особи, які мають неактивні туберкульозні зміни при наявності вагітності або несприятливих факторів (гострі захворювання, операції, травми), здатних викликати рецидив туберкульозу;

5) особи зі слідами раніше перенесеного туберкульозу при наявності у них захворювань (Бронхіальна астма, колагеноз, саркоїдоз, виразкова хвороба шлунка), які лікуються різними препаратами, в тому числі кортикостероїдними гормонами, що можуть викликати загострення або рецидив туберкульозу.

Серед осіб, яким проводилася хіміопрофілактика, кількість захворювань на туберкульоз у 5-7 разів менша порівняно з відповідними групами людей, які її не отримували.

Хіміопрофілактику проводять переважно ізоніазидом протягом 2-3-х місяців, а при збереженні епідеміологічної небезпеки її повторюють два рази на рік. Для дорослих і підлітків добова доза ізоніазиду при щоденному вживанні складає 0,3-0,45 г, для дітей 8-10 мг/кг маси тіла. Через 30 хвилин після прийому препарату призначають комплекс вітамінів з обов’язковим включенням вітаміну В₆ (30-50 мг на день) і вітаміну С.

Зауважимо, що в теперішній час слід конкретніше підходити до Методики проведення хіміопрофілактики. Зокрема, з цією метою для дорослих застосовують ізоніазид в дозі 0,45 г щоденно або 0,6 г через день на добу протягом не менше 2-х місяців особам, які не хворіли на туберкульоз і знаходяться в контакті з хворим, який виділяє МБТ у вогнищах туберкульозної інфекції. Особам, які вилікувалися від туберкульозу рекомендовано проводити хіміопрофілактику не менше, ніж 2 хіміопрепаратами - комбінаціями ізоніазиду і етамбутолу або піразинаміду. Тривалість курсу хіміорофілактики 2-3 місяці, а при зберіганні епідеміологічної небезпеки її повторюють 2 рази на рік.

У осіб вилікуваних від хіміорезистентного туберкульозу та у вогнищах туберкульозної інфекції, де хворі виділяють хіміорезистентні МБТ хіміопрофілактика проводиться препаратами до яких збережена чутливість МБТ.

КОНТРОЛЬНІ ПИТАННЯ

1. Профілактика туберкульозу і її види.

2. Суть соціальної профілактики туберкульозу.

3. Визначення санітарної профілактики туберкульозу.

4. Що розуміємо під вогнищем (осередком) туберкульозної інфекції і його поділ на групи.

5. Специфічна профілактика туберкульозу, характеристика вакцини БЦЖ і БЦЖ-М.

6. Показання і протипоказання до вакцинації БЦЖ.

7. Методика проведення вакцинації. Строки вироблення імунітету, його тривалість, критерії ефективності.

8. Показання і протипоказання до ревакцинації, строки її проведення.

9. Хіміопрофілактика та її види, показання (у дітей, підлітків, дорослих).

10. Протитуберкульозні препарати, які застосовуються для хіміопрофілактики, їх дози, тривалість.

ТЕСТИ

1. Хворі на вперше діагностований Туберкульоз легень можуть отримувати листок непрацездатності терміном до:

A. 1 місяця

B. 4 місяців

C. 6 місяців

D. 10 місяців

E. 14 місяців

2. Для людини найбільшу небезпеку становлять хворі на туберкульоз:

A. корови,

B. коні,

C. кури,

D. кози,

E. собаки.

3. Що собою являє вакцина БЦЖ і БЦЖ-М?

A. Вбита культура мікобактерій

B. Продукти життєдіяльності мікобактерій

C. Жива ослаблена культура мікобактерій

D. Суміш очищеного туберкуліну і вбитих мікобактерій

E. Неповністю очищений сухий туберкулін

4. У чому цінність вакцини БЦЖ?

A. Більш легкий перебіг туберкульозу

B. Запобігає інфікуванню

C. Гарантія від захворювання

D. Менше шансів захворіти на туберкульоз

E. Попереджує рецидив туберкульозу

5. Через який час після вакцинації БЦЖ виробляється імунітет?

A. Через 6-8 днів

B. Через 6-8 тижнів

C. Через 6-8 місяців

D. Через 9-12 місяців

E. Через 5-7 років

6. В яких випадках проводять ревакцинацію вакциною БЦЖ?

A. Інфікованим

B. Неінфікованим

C. Контактним із сумнівною реакцією на пробу Манту з 2 ТО

D. Хворим на туберкульоз

E. Особам, які перехворіли на туберкульоз

7. Термін проведення ревакцинації БЦЖ в Україні.

А. На 3-5 день після народження

B. На 3-5 тиждень після народження

C. У 3, 5 років

D. У 7, і4 років

E. У 17, 30 років

8. Народилася здорова дитина вагою 3200 г. На який день після народження проводять вакцинацію БЦЖ?

A. 1-2

B. 3-5

C. 7-11

D. 13-15

E. 25-30

9. Вакцинацію і ревакцинацію вакциною БЦЖ проводять:

A. Нашкірно

B. Внутрішньошкірно

C. Підшкірно

D. Внутрішньом’язово

E. Перорально

10. У 7-річної дівчинки через 5 місяців після ревакцинації на місці введення вакцини БЦЖ з’явилась припухлість із синюшним відтінком шкіри, при пальпації - флуктуація. Яке це ускладнення?

A. Лімфаденіт

B. Кіста

C. Келоїдний рубець

D. Виразка

E. Холодний абсцес

11. Про що свідчить рубчик розміром 5 мм, який утворився через 4 місяці після вакцинації БЦЖ?

A. Про високу реактогеннісь вакцини

B. Про ускладнення - келоїдний рубець

C. Про порушення техніки введення вакцини

D. Про відсутність протитуберкульозного імунітету

E. Про наявність поствакцинного імунітету

12. Який антимікобактеріальний препарат використовують для хіміопрофілактики?

A. Стрептоміцин

B. Рифампіцин

C. Піразинамід

D. Ізоніазид

E. Етамбутол

13. Хіміопрофілактика проводиться протягом:

А. 3 днів

B. 3 тижнів

C. 3 місяців

D. 6 місяців

E. 9 місяців

14. Після проведеного щеплення вакциною БЦЖ залишилась невикористана вакцина. Що з нею робити?

A. Через 2-3 години після розведення невикористану вакцину знищують кип’ятінням

B. Через 24 години невикористану вакцину знищують

C. Зберігати 2-3 дні, потім знищити

D. Зберігати протягом тижня в холодильнику

E. Зберігають в холодильнику протягом року

ЗАДАЧІ

1. Дитині 3 місяці, здорова. При народженні не була вакцинована вакциною БЦЖ, в зв’язку із гемолітичною хворобою середньої важкості.

а) Чи будете вакцинувати дитину?

б) При яких умовах?

в) Яким вакцинним препаратом?

2. Дівчинці 7 років. Проба Манту з 2 ТО у неї від’ємна. У матері ВДТБ (23.07.2003) верхньої частки правої Легені (інфільтративний), Дестр+, МБТ+М+ К+, Резист-, ГістО, Каті Ког3(2003).

а) Чи будете проводити ревакцинацію БЦЖ? б) Чи будете проводити хіміопрофілактику? в) В якій послідовності?

3. У виховательки дитячого садка ВДТБ (17.11.2003) верхньої частки лівої легені (вогнищевий), Дестр-, МБТ-М-К-, Гіст0, Кат3 Ког4(2003). Загальний стан добрий.

а) Чи може вихователька продовжувати працювати?

б) Тактика по відношенню до дітей, які відвідують дитячий садок.

4. У матері, в сім’ї якої чоловік і семирічна дитина, ВДТБ (26.07.2003) нижньої частки правої легені (туберкульома), Дестр+, МБТ+М-К+, Резист-, Гіст0, Кат1 Ког3(2003).

а) Ваша тактика по відношенню до хворої жінки.

б) Чи будете проводити хіміопрофілактику контактам, її тривалість?

в) Яким препаратом?

5. Чи можна одночасно проводити ревакцинацію і хіміопрофілактику?

а) Так, б) ні.

6. Дитина З. 8 років, з вогнища (осередка) туберкульозної інфекції. У 7 років була проведена ревакцинація БЦЖ, післявакцинного знаку немає.

а) Про що це свідчить? б) Ваша тактика.

7. Дитині А. на 3-й день після народження проведена Вакцинація БЦЖ. Через 3-и місяці на місці введення вакцини утворилось виразка діаметром 12 мм.

а) Про що це свідчить? б) Ваша тактика.

8. У жінки К. 25 років, РТБЛ (22.09.2003) (дисемінований) (інфільтрації), Дестр+, МБТ+М+К+, Резист+(Н), Гіст0, ДН І-ІІ ст., Кат2 Ког3(2003), народилася дитина.

а) Ваша тактика відносно породілі.

б) Чи можна вакцинувати дитину?

в) Чи можна дозволити жінці годувати немовля?