Туберкульоз - І.Т.П'ятночка 2005

Позалегеневий туберкульоз
Туберкульоз сечової системи

Серед вперше діагностованих хворих туберкульоз сечостатевих органів становить 2,2 %, а серед пацієнтів з позалегеневими формами - понад 35 %. Найчастіше уражаються нирки, у чоловіків - придаток Яєчка, Яєчко, рідше - Передміхурова залоза і сім’яні пухирці, у жінок - маткові труби, ендометрій, рідше - Яєчники, шийка матки та Піхва.

Туберкульоз сечостатевих органів частіше спостерігається у осіб молодого і середнього віку, причому в поєднанні з туберкульозом легень, кісток і суглобів, хоча може розвиватися ізольовано.

Патоморфологія туберкульозу нирок. МБТ потрапляють у нирки гематогенним або лімфогенним шляхом. В органах сечостатевої системи інфекція частіше поширюється лімфогенно, рідше уриногенно. Першими специфічними змінами є туберкульозні горбики у кірковому шарі, які зливаються в окремі інфільтрати з подальшим їх казеозним некрозом і утворенням каверн. Згодом специфічний процес поширюється на Сечовід, а потім і на Сечовий міхур.

Розрізняють туберкульоз ниркової паренхіми, ниркових сосочків (папіліт), кавернозний Туберкульоз нирок і туберкульозний Піонефроз. У сечоводі, сечовому міхурі, сечівнику можуть розвиватися вогнища, виразки і рубці.

За несприятливих умов туберкульоз сечостатевих органів може призвести до генералізації інфекції і розвитку міліарного туберкульозу легень.

Клінічна картина туберкульозу нирок і сечовивідних шляхів знаходиться в прямій залежності від локалізації і фази специфічного процесу.

Діагностика грунтується на даних анамнезу, клініки, лабораторних, рентгенологічних, ультразвуковому і радіоізотопному дослідженнях.

Лікування хворих на туберкульоз нирок і сечовивідних шляхів проводиться за загальноприйнятими принципами антимікобактеріальної терапії, середньою тривалістю 6-12 місяців. Лікування доцільно розпочинати з внутрішньовенного Введення препаратів. При кавернозному туберкульозі нирок нерідко проводять резекцію сегмента нирки, нефректомію, кавернектомію. При стриктурах сечовода виконують пластичні операції, при туберкульозі сечового міхура - іноді резекцію і колон-цистопластику.

Туберкульоз чоловічих статевих органів часто поєднується з дисемінованим туберкульозом легень, туберкульозом нирок чи кісток, звідки МБТ попадають гематогенним або лімфогенним шляхом. Уражається придаток яєчка, відтак передміхурова залоза, сім’яні міхурці та яєчко, а в подальшому лімфогенним або контактним шляхом проникає в протилежний придаток і яєчко. Переважно захворювання має хронічний малосимптомний перебіг, рідше початок гострий і супроводиться помірно вираженими явищами інтоксикації, місцево - болем і збільшенням придатків чи яєчка, почервонінням і набряком калитки. Може виникати водянка оболонок яєчка, а також нориці на шкірі калитки. В подальшому, по мірі організації ексудату, в ділянці придатка пальпується болючий щільний конгломерат. Туберкульоз передміхурової залози і сім'яних міхурців тривалий час може перебігати безсимптомно або із слабо вираженими місцевими і загальними ознаками. При наявності інфільтрату або каверни в передміхуровій залозі з’являється біль в ділянці промежини і прямої кишки, іноді - дизуричні явища.

Діагноз туберкульозу чоловічих статевих органів базується на даних анамнезу, огляду, пальпації, цистоуретрографії, бактеріологічного, цитологічного і гістологічного досліджень.

Лікування хворих повинно бути комплексним, застосовуючи загальноприйняті режими антимікобактеріальної терапії, в поєднанні із симптоматичною, десенсибілізуючою та вітамінотерапією. Якщо лікування неефективне, в деяких випадках вдаються до епідидимектомії та інших хірургічних втручань.

Туберкульоз жіночих статевих органів. МБТ проникають в ЖІНОЧІ СТАТЕВІ ОРГАНИ гематогенним, лімфогенним і значно рідше контактним шляхом, передусім в період первинної туберкульозної інфекції. Найчастіше уражаються маткові труби (до 90 %), ендометрій, зрідка - яєчники, шийка матки та піхва. Хворіють частіше дівчата підліткового і жінки молодого віку.

Клінічна симптоматика залежить від форми генітального туберкульозу. При хронічних формах з продуктивними змінами клінічні ознаки відсутні або слабо виражені, в результаті - безпліддя. Підгострі і казеозні форми туберкульозу супроводяться вираженими симптомами інтоксикації та локальними ознаками запального процесу (біль внизу живота і поперековій ділянці, порушення менструального циклу).

Для діагностики туберкульозу геніталій важливе значення мають анамнестичні дані про контакт з хворими на туберкульоз, перенесений в минулому туберкульоз будь-якої локалізації, позитивні або гіперергічні туберкулінові проби (а також проба Коха), результати дослідження виділень з піхви на МБТ, цитологічні та гістологічні дослідження при пункційній біопсії або вишкрібуванні матки, а також рентгенографія та гістеросальпінгографія. Кінцевим етапом діагностичного процесу є лапароскопія з біопсією ураженого органа.

Лікування хворих на туберкульоз геніталій полягає у проведенні тривалої (8-12 місяців) комбінованої антимікобактеріальної терапії. Можливе і місцеве застосування хіміопрепаратів. При неефективному консервативному лікуванні і зокрема при піосальпінксі - хірургічне втручання.