Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вчення про внутрішні органи
Загальна характеристика внутрішніх органів

Внутрішніми органами називають органи, які розташовані переважно в порожнинах тіла (грудній, черевній, порожнині таза). Ці органи утво­рюють травну, дихальну, сечову і статеву системи. Органи травної системи забезпечують Організм поживними речовинами і виводять із нього незасвоєні рештки їжі. Дихальна система постачає клітини і Тканини киснем і виділяє вуглекислий газ. Сечові органи виводять розчинені у воді шкідливі продукти обміну речовин. Таким чином, травна, дихальна і сечова системи беруть участь в обміні речовин між організмом і оточуючим середовищем. Вони відносяться до систем, які забезпечують життєдіяльність організму.

Статева система виконує функцію розмноження, тобто відтворення собі подібних. З огляду на те, що сечові та статеві органи мають спільні джерела розвитку, перебувають у тісному топографо-анатомічному зв’язку, а деякі ча­стини їх є одночасно шляхом сечовим і статевим, то для зручності вивчення сечову та статеву системи об’єднують у Сечово-статевий апарат організму.

Внутрішні органи за будовою поділяють на паренхіматозні і труб­часті, або порожнисті.

Паренхіматозні органи побудовані із робочої тканини — паренхіми, до складу якої входять спеціалізовані клітинні елементи. Ззовні паренхіма по­крита сполучнотканинною оболонкою, від якої у товщу органа відходять перегородки, котрі ділять орган на частки, сегменти і часточки. Оболонка і перегородки складають остов паренхіматозного органа, який називається стромою. Строма виконує опорну (м’який Скелет) і трофічну функції, в ній розташовуються Кровоносні та лімфатичні судини, нерви. До паренхіматоз­них органів відносять печінку, підшлункову залозу, Легені, нирки та ін.

Трубчасті (порожнисті) органи мають вигляд трубки, стінки якої об­межовують порожнину (наприклад, Стравохід, Шлунок, кишка, сечоводи та ін.). Незважаючи на відмінності у формі і призначенні, стінки трубча­стих органів мають подібний Загальний план будови. Стінка трубчастого органа складається з чотирьох оболонок: внутрішньої — слизової обо­лонки, підслизової основи, м’язової оболонки і зовнішньої — сполуч­нотканинної оболонки: адвентиційної або серозної.

Слизова оболонка (tunika mucosa) обернена до порожнини трубки. Вона виконує захисну, секреторну, всмоктуючу та інші функції. Слизова оболонка складається з трьох шарів: епітелію, власної пластинки слизо­вої оболонки і м’язової пластинки слизової оболонки.

Епітелій покриває слизову оболонку з боку просвіту органа. Він може бути різ­ного виду: багатошаровим плоским незроговілим (вистеляє ротову порожнину, гло­тку, стравохід, кінцевий відділ прямої кишки); одношаровим циліндричним (висте­ляє шлунок, тонку і товсту кишки, трахею, Бронхи); перехідним (вистеляє Сечовивідні шляхи). Епітелій не має кровоносних судин.

Власна пластинка слизової оболонки, на якій розміщується епітелій, утворена із пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини. В ній знаходяться скупчення лімфоїдної тканини, залози, судини (артеріальні, венозні, лімфатичні) та нерви.

М’язова частина слизової оболонки міститься на межі слизової оболонки і під­слизової основи. Вона складається з гладенької м’язової тканини, скорочення якої викликає утворення складок слизової оболонки.

Підслизова основа (tela submucosa) утворена із пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини, в якій розміщуються скупчення лімфоїдної тканини, залози, підслизові нервові сплетення, судинні сплетення (артеріальні, венозні та лімфатич­ні). Завдяки цьому шарові слизова оболонка може зміщуватись і утворювати склад­ки. При відсутності підслизової основи слизова оболонка зростається з підстилаю­чим шаром і складок не утворює.

Залози слизової оболонки є похідним епітелію. Вони виробляють слиз, який вкриває і зволожує слизову оболонку (захищаючи її від механічних і хімічних по­шкоджень), або травні соки, які розщеплюють складні поживні речовини на більш прості. Залози слизової оболонки залежно від кількості клітин, які їх утворюють, діляться на одноклітинні і багатоклітинні. Одноклітинні залози, наприклад, бокалоподібні клітини кишечника, які виробляють слиз, розташовуються між клітинами епітелію слизової оболонки. Багатоклітинні залози розміщуються у власній пласти­нці слизової оболонки та підслизовій основі, а також утворюють самостійні органи, які розташовані поряд з порожнистим органом (наприклад, великі Слинні залози — привушна, підщелепна, під’язикова). За формою багатоклітинні залози поділяються на трубчасті, альвеолярні та альвеолярно-трубчасті, за будовою — на прості, розга­лужені та складні. У великих, складніше побудованих залозах, секреторний епіте­лій знаходиться тільки в ділянці сліпого кінця, а виділення секрету в порожнину органа відбувається через вивідні протоки, в стінці яких є шар гладенької м’язової тканини. Залози травної, дихальної та сечово-статевої систем відносяться до зовнішньосекреторних органів, які виділяють секрет у порожнину органа (за винятком підшлункової і статевих залоз, що мають змішану секреторну функцію).

Скупчення лімфоїдної тканини, які наявні у слизовій оболонці та підслизовій основі, виконують захисну функцію. Вони мають дифузно — розсіяний або конце­нтрований характер (поодинокі і групові лімфатичні фолікули) (див. «Органи кро­вотворення та імунної системи»).

М’язова оболонка (tunica muscularis) розташовується назовні від підслизової основи. У більшості органів вона складається з двох шарів: внутрішнього-колового і зовнішнього-поздовжнього, розділених прошарком пухкої волокнистої неоформленої сполучної тканини, в якій розташовані міжм’язові нервові сплетення, крово­носні та Лімфатичні судини. У деяких органах (наприклад, у шлунку) м’язова обо­лонка утворена із трьох шарів. Додатковий шар складають косі волокна. У результаті одночасних скорочень волокон поздовжнього і колового шарів відбува­ється так званий перистальтичний рух. Особливо чітко це спостерігається у шлун­ку, кишечнику і вивідних протоках різних залоз. Його суть у тому, що при скоро­ченні колового шару в одній ділянці відбувається одночасне розслаблення його в іншій, сусідній ділянці. Це скорочення переміщується вздовж травної трубки, виві­дних проток залоз і т. п., утворюючи перистальтичну хвилю. Перистальтичні хвилі сприяють переміщенню вмісту даного органа.

У стінках більшої частини травної трубки м’язова оболонка побудована із гла­денької м’язової тканини, лише у верхньому відділі (Глотка, верхня третина страво­ходу) і нижньому (зовнішній сфінктер заднього проходу) вона складається із поперечно-посмугованої м’язової тканини. М’язи гортані також побудовані із поперечно-посмугованої м’язової тканини, а трахеї, бронхів, сечових та статевих органів — з гладенької.

Серозна оболонка (tunica serosa) утворена із волокнистої сполучної тканини, яка на своїй зовнішній вільній стороні покрита одношаровим плоским епітелієм (мезотелієм). Клітини цього епітелію продукують серозну рідину, яка сприяє змен­шенню тертя між органами і стінками порожнин. Серозна оболонка покриває біль­шість внутрішніх органів, зокрема, органи черевної та грудної порожнин. У черев­ній порожнині вона називається очеревиною, в грудній — плеврою і перикардом. Кожна серозна оболонка має два листки. Один з них — пристінковий, або парієтальний, вистилає стінки порожнин (наприклад, черевної або грудної), в яких розмі­щені ті чи інші органи, а другий — внутрішній, або вісцеральний — покриває самі органи. Між цими двома листками і між окремими органами, покритими серозною оболонкою, знаходиться щілиноподібний простір, який називається порожниною серозної оболонки (порожнина очеревини, порожнина плеври).

Між серозною і м’язовою оболонками лежить прошарок пухкої сполучної тка­нини, який називається підсерозна основа (tela subserosa). В ній, як і в підслизовій основі, розміщуються кровоносні та Лімфатичні судини і нерви.

Є місця, де серозна оболонка відсутня (наприклад, глотка, шийна і грудна час­тини стравоходу тощо), тоді її функцію виконує зовнішня, або адвентиційна обо­лонка (tunica adventitia) (від лат.аdventitia — зовнішня). Вона побудована із пухкої волокнистої сполучної тканини, в якій розташовуються Судини і нерви. На відміну від серозної адвентиційна оболонка не має мезотеліального покриву.

Внутрішні органи розташовуються в порожнинах тіла поряд з кістками скелета, м’язами, судинами, нервами. При описуванні положення органів відносно цих утворів користуються спеціальними анатомічними поняттями: скелетотопія (від грец. topos — місце), яка пояснює розміщення органа відносно кісток скелету; голотопія (від грец. holos — весь), що визначає положення органа або групи органів у тілі людини, чи його порожнинах; синтопія (від грец. sin — спільно), котра ви­значає розміщення органа по відношенню до сусідніх органів.