Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вчення про внутрішні органи
Травний апарат
Тонка кишка

Тонка кишка (intestinum tenue) є похідним середньої кишки. Вона розміщуєть­ся між шлунком і товстою кишкою. Верхньою межею тонкої кишки є пілорус шлу­нка, а нижньою — клубово-сліпокишковий клапан біля місця її впадання у товсту кишку.

Довжина тонкої кишки у живої людини коливається від 2,2 до 4,4 м. У чоловіків вона довша, ніж у жінок. У трупа внаслідок розслаблення кишкової мускулатури довжина тонкої кишки дорівнює 5—6 м. Тонка кишка має форму трубки, попере­чник якої у проксимальному відділі складає 4—5 см, а в дистальному — 2—3 см.

У тонкій кишці їжа, оброблена слиною та шлунковим соком, піддається дії киш­кового соку, жовчі, соку підшлункової залози, тобто продовжується її хімічна об­робка; тут продукти перетравлення всмоктуються у Кровоносні та лімфатичні суди­ни (капіляри), а також відбувається механічне перемішування та пересування їжі до товстої кишки.

Тонку кишку поділяють на три відділи: дванадцятипалу, порожню та клубову кишки. Порожня і клубова кишки на відміну від дванадцятипалої мають добре ви­ражену брижу і розглядаються як брижова частина тонкої кишки.

Дванадцятипала кишка (duodenum) є початковим відділом тонкої кишки, дов­жина її у живої людини дорівнює 17—21 см, а у трупа — 25—30 см. Вона почина­ється від пілоруса шлунка, підковоподібно охоплює головку підшлункової залози і закінчується дванадцятипало-порожнім вигином. У дванадцятипалій кишці виді­ляють чотири частини: верхню, низхідну, горизонтальну та висхідну (рис. 149).

Верхня частина (pars superior) починається від пілоруса шлунка справа від ХІІ грудного чи І поперекового хребця, йде вправо, дещо дозаду та доверху і закінчу­ється верхнім вигином дванадцятипалої кишки (flexura duodeni superior). Довжина цієї частини кишки дорівнює 4—5 см, а діаметр — 3,5—4 см. Це найширша части­на дванадцятипалої кишки, за формою свого рентгенівського зображення назива­ється ампулою (цибулиною) дванадцятипалої кишки (ampulla (bulbus) duodeni). По­заду верхньої частини знаходиться ворітна вена та спільна жовчна протока, вверху до неї дотикається квадратна частка печінки.

Низхідна частина (pars descendens) починається від верхнього вигину дванадцяти­палої кишки на рівні І поперекового хребця і спускається майже вертикально вниз, де на рівні ІІІ поперекового хребця різко повертає вліво, в результаті чого утворюється нижній вигин дванадцятипалої кишки (flexura duodeni inferior). Довжина низхідної час­тини 8—10 см. Справа та ззаду низхідна частина дванадцятипалої кишки прилягає до правої нирки, зліва — до головки підшлункової залози та спільної жовчної протоки, спереду — до печінки та брижі поперечної ободової кишки.

Class="center">

Мал. 149. Дванадцятипала кишка та Підшлункова залоза

1 — дванадцятипало-порожній вигин; 2 — верхня брижова артерія; 3 — верхня брижова вена; 4 — висхідна частина дванадцятипалої кишки; 5 — гачкуватий відросток підшлункової залози; 6 — горизонтальна частина дванадцятипалої кишки; 7 — колові складки; 8 — малий сосочок дванадцятипалої кишки; 9 — великий сосочок дванадцятипалої кишки; 10 — поздовжня складка дванадцятипалої кишки; 11 — низхідна частина дванадцятипалої кишки; 12 — додаткова прото­ка підшлункової залози; 13 — верхній вигин дванадцятипалої кишки; 14 — верхня частина два­надцятипалої кишки; 15 — пілорус; 16 — тіло підшлункової залози; 17 — протока підшлункової залози; 18 — хвіст підшлункової залози

Горизонтальна частина (pars horisontalis) починається від нижнього вигину дванадцятипалої кишки, йде горизонтально вліво на рівні тіла ІІІ поперекового хребця, перетинаючи спереду нижню порожнисту вену, потім повертає доверху і продовжується у висхідну частину.

Висхідна частина (pars ascendens) йде косо знизу вверх і справа наліво до рівня II поперекового хребця, де вона після різкого дванадцятипало-порожнього вигину (flexura duodenojejunalis) переходить у порожню кишку. Дванадцятипало-порожній вигин кишки фіксується до діафрагми за допомогою підвішувального м’яза двана­дцятипалої кишки (m. suspensorius duodeni). Позаду висхідної частини дванадцяти­палої кишки міститься черевна аорта.

Стінка дванадцятипалої кишки утворена трьома оболонками.

Слизова оболонка (tunica mucosa) дванадцятипалої кишки складається з епітелі­ального шару, власної пластинки слизової оболонки, м’язової пластинки та підсли­зової основи, яка відділяє слизову оболонку від м’язової. Слизова оболонка верх­ньої частини (ампули) дванадцятипалої кишки, як і в пілоричній частині шлунка, має поздовжні складки (plicae longitudinales), тоді, коли у всіх інших частинах ки­шки містяться колові складки (plicae circulares). Ця особливість будови ампули зв’язана з тим, що ампула розвивається не з середньої кишки, як уся дванадцятипа­ла кишка, а з передньої. На внутрішній поверхні присередньої стінки низхідної час­тини дванадцятипалої кишки помітна поздовжня складка дванадцятипалої кишки (plica longitudinalis duodeni), яка утворена прилеглими ззовні до стінки кишки під­шлунковою та жовчною протоками. На дистальному кінці ця складка закінчується округлим підвищенням — великим сосочком дванадцятипалої кишки (papilla duodeni major), на верхівці якого відкриваються спільним отвором жовчна протока та головна протока підшлункової залози. Дещо вище від великого сосочка на по­здовжній складці розташований малий сосочок дванадцятипалої кишки (papilla duodeni minor), на якому міститься отвір додаткової протоки підшлункової залози.

Крім великих залоз (Печінка, підшлункова залоза) у просвіт дванадцятипалої кишки виділяють свій сек­рет велика кількість дрібних залоз. Деяким з них властива внутрішньосекреторна активність. Тому дванадцятипалу кишку іноді образно називають гі­пофізом черевної порожнини.

Слизова оболонка дванадцятипалої кишки, як і всієї останньої тонкої кишки, утворює на своїй по­верхні пальцеподібні випини — кишкові ворсинки (villi intestinales), які надають їй бархатистого вигля­ду. Довжина ворсинок коливається від 0,5 до 1,5 мм, а товщина — від 0,2 до 0,5 мм. У товщі ворсинки є м’язові клітини, тому ворсинки функціонують як на­соси, сприяючи виділенню соку із залози і всмокту­ванню продуктів розщеплення їжі. У ворсинці міс­тяться нерви, кровоносні та Лімфатичні судини (мал. 150). У лімфатичні судини всмоктуються жи­ри, в кровоносні — Вуглеводи і білки.

По всій довжині слизової оболонки тонкої кишки у проміжках між ворсинками відкриваються устя багаточисельних простих трубчастих залоз, які звуться кишковими залозами (glandulae intestinales), чи ліберкюновими криптами. Вони розташовуються у тов­щі слизової оболонки і виділяють у просвіт кишки кишковий сік (succus enterius). Кишковий сік розще­плює жири, білки і вуглеводи до кінцевих продуктів, які всмоктуються у Кров і лімфу. У дванадцятипалій кишці, переважно у верхній її половині, міститься інший вид залоз — залози дванадцятипалої кишки (Бруннера) (glandulae duodenalis (Brunneri)), які, на відміну від ліберкюнових залоз, розташовуються у підслизовій основі. За своєю будовою залози дванадцятипалої кишки подібні до залоз пілоруса шлунка і виділяють у порожнину дванадцятипалої кишки слизовий секрет.

М’язова оболонка (tunica muscularis) дванадцятипалої кишки утворена зов­нішнім — поздовжнім та внутрішнім — коловим шарами гладеньких м’язових клітин.

Мал. 150. Схема будови ворсинки тонкої кишки (за М. Р. Сапіним)

1 — кишковий епітелій; 2 — центральний лімфатичний капі­ляр (центральний молочний си­нус); 3 — артеріальна судина; 4 — венозна судина; 5 — крово­носні капіляри

Ззовні дванадцятипала кишка вкрита адвентицією (tunica adventitia). Серозна оболонка (tunica serosa) наявна тільки спереду, в тих місцях, де дванадцятипалу кишку вкриває Очеревина. По відношенню до очеревини дванадцятипала кишка розташована мезоперитонеально, окрім ампули, яка покрита очеревиною з усіх боків.

Дванадцятипала кишка разом із підшлунковою залозою та печінкою займає центральне місце у функції травлення. У порожнині кишки сік підшлункової залози розщеплює білки, жири та вуглеводи, а жовч сприяє перетравленню жиру та всмок­туванню жирних кислот. Крім того, жовч підвищує тонус кишок, посилює їхню пе­ристальтику й бере участь у пристінковому травленні. Клітини слизової оболонки дванадцятипалої кишки продукують БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ РЕЧОВИНИ, що сприяють процесам всмоктування і регуляції загального обміну речовин.

Кровопостачається дванадцятипала кишка верхніми підшлунково-дванадцяти­палими артеріями (гілки шлунково-дванадцятипалої Артерії) та нижньою підшлун­ково-дванадцятипалою артерією (гілка верхньої брижової артерії). Венозний відтік здійснюється по однойменних венах, які впадають у ворітну вену та її притоки. Лі­мфатичні судини прямують до підшлунково-дванадцятипалих, брижових та черев­них лімфовузлів.

Іннервується дванадцятипала кишка гілками блукаючих нервів та гілками шлу­нкового, печінкового і верхнього брижового сплетень.

Порожню кишку (jejunum) та клубову кишку (ileum) об’єднують під спільною на­звою брижова частина тонкої кишки (intestinum tenue mesenteriale), оскільки весь цей відділ, на відміну від дванадцятипалої кишки, вкритий очеревиною з усіх боків і прикріплюється до задньої черевної стінки за допомогою брижі. Наявність довгої брижі тонкої кишки (mesenterium) зумовлює значну рухливість порожньої та клу­бової кишок, які утворюють петлі у черевній порожнині. Близько 2/5 брижової час­тини тонкої кишки належить порожній кишці; а 3/5 — клубовій, різко вираженої межі між ними немає.

Порожня кишка починається від дванадцятипало-порожнього вигину. Її петлі розташовуються переважно у лівій верхній частині черевної порожнини. Кишка на­звана так тому, що у трупа вона порожня, не має вмісту. Хоча порожня кишка дещо коротша, ніж клубова, однак перетравлююча поверхня порожньої кишки більша, ніж клубової, що зв’язано з більшим її діаметром і більш великими коловими скла­дками, які лежать тісніше.

Клубова кишка (ileum), будучи продовженням порожньої, займає праву нижню частину черевної порожнини і закінчується в ділянці правої клубової ямки клубо­во—сліпокишковим отвором (ostium ileocaecale), де вона впадає у товсту кишку.

Стінка брижової частини тонкої кишки має типову для шлунково-кишкового тракту будову, тобто складається зі слизової оболонки, підслизової основи, м’язової оболонки, підсерозної основи та серозної оболонки.

Слизова оболонка (tunica mucosa) брижової частини тонкої кишки містить коло­ві складки, кишкові ворсинки, кишкові залози та лімфатичні фолікули, тобто всі ті утвори, які (за винятком залоз дванадцятипалої кишки) були названі вище при опи­суванні слизової оболонки дванадцятипалої кишки (рис. 151). Різниця у будові цих утворів у брижовій частині тонкої кишки полягає в наступному: колових складок по кількості менше, ніж у дванадцятипалій кишці, і починаючи з порожньої кишки до клубової, їх кількість поступово зменшується, а в кінцевому відділі вони зовсім зникають. Так само зменшується від орального до анального кінця тонкої кишки і висота колових складок. Кишкові ворсинки у брижовій частині тонкої кишки тонші та дещо коротші, ніж у дванадцятипалій кишці. Кількість кишкових ворсинок, їх довжина і товщина зменшуються у напрямку від орального до анального кінця тон­кої кишки. Крім багаточисельних поодиноких лімфатичних фолікулів (вузлів) (folliculi lymphatici solitarii), які містяться у слизовій оболонці всієї тонкої кишки, у слизовій оболонці клубової кишки (рідше у порожній) наявні ще великі скупчення лімфоїдної Тканини у вигляді довгастих пластинок від 2 до 10 см довжиною та 0,8 — 1,0 см шириною, які отримали назву групові лімфатичні фолікули (пейєрові бля­шки) (noduli (folliculi) lymphatici aggregati) (мал. 152). Поздовжній їхній діаметр співпадає з поздовжньою віссю кишки, а оскільки вони розташовані на стороні, протилежній місцю прикріплення до кишки брижі, то для виявлення пейєрових бляшок розрізати кишку слід по брижовому краю. На поверхні пейєрових бляшок ні кишкових ворсинок, ні ліберкюнових залоз зазвичай немає. Кількість пейєрових бляшок коливається від 20 до 30.

Мал. 151. Слизова оболонка тонкої кишки (відрізок порожньої кишки)

1 — брижа; 2 — колові складки; 3 — серозна оболонка; 4 — м’язова оболонка; 5 — слизова обо­лонка; 6 — підслизовий шар; 7 — м’язова оболонка (поздовжній шар); 8 — кишкова артерія

М’язова оболонка (tunica muscularis) брижової частини тонкої кишки відповідно до трубчастої форми органа складається з двох шарів гладеньких м’язових клітин: зовнішнього — поздовжнього та внутрішнього — колового. Коловий шар розвине­ний краще, ніж поздовжній. Скорочення мускулатури тонкої кишки забезпечують рухи двох видів: маятникоподібні (за рахунок поперемінного ритмічного скорочен­ня поздовжнього і колового шарів) і перистальтичні (за рахунок координованого скорочення обох шарів). Крім того, спостерігається постійне, тонічне, скорочення мускулатури стінки кишки.

Серозна оболонка (tunica serosa) вкриває порожню і клубову кишки з усіх сторін, залишаючи вільною лише вузеньку смужку на брижовому краї, де обид­ва листки брижі, підійшовши до стінки кишки, розходяться на одну і другу її сторони.

Мал. 152. Слизова оболонка тонкої кишки (відрізок клубової кишки)

1 — брижа; 2 — поодинокі лімфатичні фолікули; 3 — групові лімфатичні фолікули (пейєрова бляшка); 4 — колові складки

Кровопостачається брижова частина тонкої кишки за рахунок 15—20 порожньокишкових та клубовокишкових артерій (гілки верхньої брижової артерії). Вено­зна кров відтікає по однойменних венах у ворітну вену. Лімфатичні судини відво­дять лімфу у брижові та клубово-ободовокишкові Лімфатичні вузли.

Іннервується брижова частина тонкої кишки гілками блукаючого нерва та верх­нього брижового сплетення.