Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Ендокринні залози

У найпростіших одноклітинних, які не мають нервової системи, регуляція всіх функцій організму і зв’язок його з зовнішнім сере­довищем здійснюється тільки за допомогою хімічних речовин, що містяться в його рідинах. Це так звана хімічна, або гуморальна ре­гуляція (від грец. — humer — волога, рідина).

З формуванням нервової системи поступово утворюється нейрогу­моральна регуляція, при якій встановлюється тісна взаємодія хімічно активних речовин і нервових елементів.

Активні хімічні речовини, виробляючись у процесі обміну речовин під впливом нервової системи, одночасно стають збудниками остан­ньої — медіаторами, тобто передавачами нервового збудження (на­приклад, гістамін та ін.). На ранніх стадіях філогенезу процес переда­чі медіаторів проходить від клітини до клітини і відбувається повільно (місцеві активатори). На подальшій стадії філогенезу вини­кають дистантні активатори, які діють на великій віддалі від місця їх утворення і розповсюджуються швидко по кровоносній та лімфатич­ній системах. Ці дистантні активатори виробляються в спеціальних органах — залозах внутрішньої секреції, або ендокринних залозах (glandulae endocrinae).

Ендокринними залозами (endo — всередину, crino — виділяю) на­зивають такі залози, які не мають вивідних проток (безпроточні залози) і свій секрет виділяють безпосередньо у Кров або лімфу, на

відміну від залоз зовнішньої секреції, секрет або екскрет яких вилива­ється на поверхню шкіри (потові, Сальні залози) чи слизових оболо­нок (Слинні залози, Печінка та ін.).

Незважаючи на відмінності у формі, розмірах та положенні окре­мих ендокринних залоз, останні володіють деякими спільними анатомо-фізіологічними властивостями. Насамперед вони не мають вивід­них проток. Оскільки виділення секрета відбувається у кровоносну систему, то Ендокринні залози мають дуже розвинуту сітку кровонос­них судин. Ці Кровоносні судини пронизують залозу в різних напрям­ках і відіграють роль, аналогічну протокам залоз зовнішньої секреції. Навколо судин розташовуються залозисті клітини, які виділяють свій секрет у кров.

Окрім великої кількості кровоносних судин ендокринні залози мають також спільні особливості в будові капілярної сітки. Капілярна сітка цих залоз може складатись із дуже розширених капілярів, так званих синусоїдів, ендотеліальна стінка яких безпосередньо без проміжної сполучної Тканини прилягає до ендотеліальних клітин залози. Крім того, місцями стінка синусоїдів навіть проривається, і епітеліальні клітини випинаються прямо у просвіт су­дини. У відносно широких синусоїдах рух крові сповільнений, чим забезпечується більш тривалий і більш тісний контакт клітин даної залози з кров’ю, що протікає по її синусоїдах. Продукти секреції ендокринних залоз мають спільну назву інкретів, або гормонів.

Гормони (hormao — збуджую) — це БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ РЕЧОВИНИ. Вони навіть у невеликих кількостях здійснюють значний вплив на Організм людини. Кожний го­рмон виконує певну функцію. Наприклад, гормон щитоподібної залози має прямий вплив на обмін речовин, відсутність його в організмі викликає розлад живлення. Інші гормони, що виділяються ендокринними залозами, впливають на ріст і розви­ток організму. Незважаючи на те, що гормони надходять у кров у невеликій кілько­сті, вони відзначаються великою фізіологічною активністю.

Усі ендокринні залози функціонально пов’язані між собою й становлять єдину систему. В цій системі провідна роль належить гіпофізу. Його тропні гормони ре­гулюють секрецію гіпофізозалежних залоз за принципом зворотнього зв’язку. Крім того, існує тісний взаємозв’язок залоз і нервової системи, який також має двосто­ронній характер. По-перше, ендокринні залози знаходяться під контролем нервової системи, яка координує їх діяльність, по-друге, секрет залоз діє через кров на нер­вову систему, тобто здійснює нейрогуморальну регуляцію.

На жаль, злагоджена функція залоз внутрішньої секреції може порушуватись. В такому випадку в організмі розвиваються тяжкі захворювання. Ендокринні за­хворювання виникають у зв’язку з надлишковим чи недостатнім виділенням у кров гормонів. Надлишкове вироблення гормонів називають гіперфункцією, недостатнє — гіпофункцією залози.

У процесі еволюції ендокринні залози виникали в різний час, у різних місцях та з різних джерел. У зв’язку з цим розміщення, розміри, форма, БУДОВА ТА ФУНКЦІЇ цих органів дуже різноманітні. Ембріонально ендокринні залози мають також різне походження. В цьому плані можуть відрізнятись навіть окремі частини однієї і тієї ж залози, наприклад, кіркова і мозкова речовини надниркових залоз. У розвитку ор­ганів внутрішньої секреції беруть участь усі три зародкові листки: ентодерма, ме­зодерма та ектодерма.

За сучасною класифікацією ендокринні залози залежно від джерела їх розвитку поділяють на п’ять груп:

1. Ентодермальні залози, які походять із епітеліальної вистилки глоткової киш­ки (зябрових кишень зародка) — бранхіогенна група (передня частка гіпофіза, щи­топодібна, прищитоподібні та вилочкова залози).

2. Ентодермальні залози, які походять із епітелію кишкової трубки — кишкова група (Ендокринна частина підшлункової залози — панкреатичні острівці).

3. Мезодермальні залози, які розвинулись із епітелію целома (вторинної порож­нини тіла) — інтерреналова система (кіркова речовина надниркових залоз та інтерстиційні клітини статевих залоз).

4. Ектодермальні залози, які походять із переднього відділу нервової трубки — неврогенна група (задня частка гіпофіза та Епіфіз).

5. Ектодермальні залози, які походять із симпатичного відділу нервової сис­теми, тобто утворились внаслідок Міграції деяких груп клітин із нервової труб­ки, — група адреналової системи (мозкова речовина надниркових залоз та параганглії — аортальні, сонні та ін.). Завдяки своєму вибірковому забарвленню со­лями хрому (в темно-бурий колір) вони дістали назву хромафінних органів.