Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Ендокринні залози
Щитоподібна залоза

Щитоподібна залоза (glandula thyroidea) найбільша із залоз внутрішньої секреції. Вона розміщується в ділянці шиї спереду трахеї і на бічних стінках гортані, приля­гаючи частково до щитоподібного хряща, звідки й отримала свою назву (мал. 224).

Щитоподібна залоза складається з правої та лі­вої часток (lobi dexter et sinister), які з’єднані внизу вузьким перешийком. Перешийок щитоподібної за­лози (isthmus glandulae thyroideae) розміщується, як правило, на рівні ІІ—ІІІ хрящів трахеї. В деяких випадках перешийок залози лежить на рівні І хряща трахеї чи навіть дуги перснеподібного хряща. Іноді перешийок може бути зовсім відсутнім і тоді част­ки залози взагалі не сполучаються між собою. Від перешийка чи від однієї із часток відходить угору пірамідальна частка (lobus pyramidalis), яка є непо­стійною, зустрічається приблизно в 30% випадків.

Верхній полюс правої та лівої часток щитоподі­бної залози розміщується дещо нижче верхнього краю відповідної пластинки щитоподібного хряща гортані, нижній полюс досягає рівня V—VІ хрящів трахеї. Пірамідальна частка своєю верхівкою іноді досягає тіла під’язикової кістки. Задньобічні повер­хні правої та лівої часток щитоподібної залози сти­каються з гортанною частиною глотки та початком стравоходу. Зовнішня поверхня залози випукла, внутрішня, що обернена до трахеї, увігнута. Спере­ду щитоподібна залоза вкрита шкірою, підшкірною клітковиною, фасцією шиї та м’язами, що розміщуються нижче під’язикової кістки.

Поперечний розмір щитоподібної залози у дорослої людини досягає 50—60 мм. Поздовжній розмір кожної частки не перевищує 50 мм. Вертикальний розмір пере­шийка коливається від 5 до 15 мм, а товщина його складає 6—8 мм. Максимальна маса залози (30—60 г) спостерігається у людей у віці 25—30 років. Після 55—65 років відбувається деяке зменшення об’єму і маси залози. Маса і об’єм щитоподіб­ної залози у жінок більші, ніж у чоловіків. У плода і в ранньому дитинстві щитопо­дібна залоза відносно більша, ніж у дорослого.

Мал. 224. Щитоподібна залоза

1 — щитоподібний Хрящ; 2 — пі­рамідальна частка; 3 — права та ліва частки; 4 — перешийок щи­топодібної залози; 5 — Трахея

Ззовні щитоподібна залоза вкрита сполучнотканинною фіброзною капсулою (capsula fibrosa), яка зрощена з гортанню та трахеєю. У зв’язку з чим при рухах го­ртані відбувається переміщення і щитоподібної залози. Від капсули всередину за­лози відходять сполучнотканинні перегородки — трабекули, які формують сполуч­нотканинну строму (stroma) органа і розділяють його паренхіму (parenchyma) на часточки (lobuli). Часточки залози складаються з фолікулів (folliculi). Стінки фолікулів вистелені зсередини епітеліальними фолікулярними клітинами кубічної фор­ми. Всередині фолікулів знаходиться густа в’язка речовина — колоїд (colloidum), який містить гормони щитоподібної залози. Залозистий фолікулярний епітелій щи­топодібної залози має більшу, ніж інші Тканини, вибіркову здатність до накопичен­ня йоду. Концентрація йоду в тканинах щитоподібної залози у 300 разів більша, ніж у плазмі крові. Гормони щитоподібної залози (тироксин, трийодтиронін), які є комплексними сполуками йодованих амінокислот з білком, накопичується в колоїді фолікулів, в міру необхідності виділяються в кровоносне русло і доставляються до органів та тканин. Тироксин та трийодтиронін регулюють обмін речовин, збільшу­ють теплообмін, підсилюють окисні процеси і витрату білків, жирів та вуглеводів, сприяють виділенню води і калію із організму, регулюють процеси росту та розви­тку, активують діяльність надниркових, статевих та молочних залоз, стимулюють діяльність центральної нервової системи. Ще один гормон щитоподібної залози — тиреокальцитонін регулює обмін кальцію та фосфору, гальмує резорбцію кальцію із кісток і зменшує вміст кальцію в крові.

Регуляція функції щитоподібної залози забезпечується нервовою системою і тиреотропним гормоном передньої частки гіпофіза.

Значення щитоподібної залози для організму дуже велике. Вроджений недороз­виток її призводить до кретинізму (затримки росту, психічного та статевого розвит­ку). У дорослих при недостатній функції щитоподібної залози виникає захворюван­ня Мікседема (слизовий набряк). Гіперфункція щитоподібної залози призводить до тиреотоксикозу — базедової хвороби, яка супроводжується збільшенням щитопо­дібної залози, витрішкуватістю, тахікардією (прискоренням частоти серцевих ско­рочень), підвищенням обміну речовин, підвищеною подразливістю та іншими озна­ками.

Розвивається щитоподібна залоза в ранньому ембріогенезі з епітелію передньої кишки у вигляді непарного серединного вироста на рівні між І-ою та ІІ-ою вісцера­льними дугами позаду закладки язика. Цей виріст до 4-го тижня ембріонального розвитку має порожнину, в зв’язку з чим отримує назву щито-язикової протоки (ductus thyreoglossus). В кінці 4-го тижня верхній відрізок щито-язикової протоки атрофується, а нижній розділяється на два відростки — майбутні праву та ліву час­тки, які поступово під час формування залози зміщуються каудально й займають своє звичне положення. Початок ембріональної щито-язикової протоки відповідає у дорослої людини сліпому отвору на спинці язика. У дорослого по ходу цієї редуко­ваної протоки (найчастіше у корені язика) можуть зустрічатись ектопічні ділянки тканини щитоподібної залози у вигляді додаткових щитоподібних залоз (glandulae thyroideae accessoriae).

Кровопостачання щитоподібної залози здійснюють права та ліва верхні щитопо­дібні Артерії (гілки зовнішніх сонних артерій) і права та ліва нижні щитоподібні ар­терії (гілки щитошийних стовбурів від підключичних артерій).

Венозна Кров від залози відтікає по верхній та середній щитоподібних венах до внутрішньої яремної вени, а по нижній щитоподібній вені — у плечоголовну вену (або нижній відділ внутрішньої яремної вени). Лімфатичні судини утворюють у тканині залози сплетення і відводять лімфу, збагачену на гормони, до щитоподіб­них, притрахейних, глибоких шийних та середостінних лімфатичних вузлів.

Іннервується щитоподібна залоза гілками блукаючого нерва та нервами, що йдуть від шийних відділів симпатичного стовбура.