Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Система органів дихання
Легені

Легені (pulmones) розміщуються в правій і лівій половинах грудної порожнини (мал. 167). Внизу легені прилягають до діафрагми, збоку та ззаду — до стінки гру­дної клітки, присередньо — до органів Середостіння. Оскільки правий купол діаф­рагми розміщується вище, ніж лівий, то права легеня (pulmo dexter) коротша і товс­тіша за ліву. Ліва легеня (pulmo sinister) вужча і довша, бо частину лівої половини грудної порожнини займає Серце, яке своєю верхівкою повернуте вліво. За формою легені порівнюють з конусом, верхівка якого спрямована догори. У кожній легені розрізняють основу (basis pulmonis), що лежить на діафрагмі, і заокруглену верхівку (apex pulmonis), яка направлена вверх до ділянки надключичної ямки і виступає на 3—4 см вище першого Ребра. На верхівці легень є невелика підключична борозна (sulcus subclavius), яка утворилась від тиску підключичної Артерії, що тут прохо­дить.

Class="center">

Мал. 167. Права та ліва легені

1 — права легеня; 2 — верхівка легені; 3 — Гортань; 4 — Трахея; 5 — ліва легеня; 6 — верхня частка лівої легені; 7 — головний бронх лівої легені; 8 — нижня частка лівої легені; 9 — нижній край; 10 — серцева вирізка лівої легені; 11 — присередній край правої легені; 12 — нижня част­ка правої легені; 13 — коса щілина; 14 — середня частка правої легені; 15 — горизонтальна щілина; 16 — верхня частка правої легені

Кожна легеня має три поверхні: діафрагмальну (facies diaphragmatica), поверну­ту вниз до діафрагми, реброву (facies costalis), яка обернена до ребер і випукла від­повідно до вигнутості ребер, та присередню (facies medialis). На присередній повер­хні розрізняють задню хребтову частину (pars vertebralis), що прилягає до хребтового стовпа, та передню частину — середостінну поверхню (facies mediastinalis), що прилягає до середостіння. На середостінній поверхні легень міс­тяться серцеве втиснення (impressio cardiaca), до якого прилягає перикард, і ворота легені (hilus pulmonis), через які в легеню входять бронх, легеневі артерія та нерви, а виходять Легеневі вени та Лімфатичні судини. Взаємовідношення цих утворів у воротах обох легень не однакове. У воротах лівої легені передньоверхнє положення займає легенева артерія, середнє — головний бронх, задньонижнє — легеневі вени (абревіатура зверху вниз — АБВ). У воротах правої легені передньоверхнє поло­ження займає бронх, середнє — артерія, задньонижнє — вени (абревіатура БАВ). Сукупність всіх цих утворів (судин, лімфатичних вузлів, нервів і бронхів) склада­ють корінь легені (radixpulmonis).

Поверхні легені відділені одна від одної краями: нижнім і переднім. Нижній край (margo inferior) відділяє реброву та присередню поверхні від діафрагмальної. Передній край (margo anterior) відділяє реброву поверхню від середостінної. У ни­жній половині переднього краю лівої легені є серцева вирізка (incisura cardiaca), нижче якої розміщується так званий язичок лівої легені (lingula pulmonis sinistri).

Кожна легеня глибокими борознами, які називають щілинами, ділиться на част­ки. Ліва легеня має одну косу щілину fissura obliqua), яка розділяє її на дві частки: верхню і нижню (lobus superior et lobus inferior). Права легеня має дві щілини: косу (fissura obliqua) і горизонтальну (fissura horizontalis), які розділяють її на три част­ки: верхню (lobus superior), середню (lobus medius) і нижню (lobus inferior). Коса щілина йде майже однаково на обох легенях. Вона починається на 6-7 см нижче верхівки легені, ззаду на присередній поверхні, приблизно на рівні остистого відро­стка ІІІ грудного хребця, йде по ребровій поверхні латерально вперед і вниз до ос­нови легені, звідси вона знову вертається на присередню поверхню, прямує по ній вверх і назад до воріт легені. Горизонтальна щілина дещо коротша і менш глибока, ніж коса. Вона починається на ребровій поверхні правої легені приблизно на сере­дині косої щілини, йде вперед майже горизонтально на рівні ІV ребра до передньо­го краю легені, переходить на її присередню поверхню і досягає воріт легені. Част­ки легень відділені одна від одної прошарком пухкої сполучної Тканини. Повернуті одна до одної поверхні часток отримали назву міжчасткові поверхні (facies interlobares).

Частка (lobus) — це структурно-функціональна одиниця легені, яка венти­люється бронхом другого порядку, з власним частковим судинно-нервовим комплексом і має видимі зовнішні межі. Частки легень розділяються на сегменти.

Сегмент (segmentum) — це структурно-функціональна одиниця частки ле­гені, яка вентилюється бронхом третього порядку і кровопостачається однією артерією (вени проходять у міжсегментних проміжках і, як правило, є спільними для двох сусідніх сегментів). Сегменти відділені один від одного сполучнотканин­ними перегородками і мають форму неправильних конусів та пірамід, вершини яких обернені до воріт легені, а основи — до поверхні легені. У кожній легені є де­сять сегментів.

У верхній частці правої легені є три сегменти: верхівковий сегмент (segmentum apicale (S_І)) займає верхньоприсередню ділянку верхньої частки; задній сегмент (segmentum posterius (S_ІІ)) межує з верхівковим сегментом і знаходиться знизу та ззовні від нього; передній сегмент (segmentum anterius (S_ІІІ)) своєю основою обер­нений вперед, складає частину вентральної поверхні верхньої частки, розташовую­чись спереду і знизу від верхівкового сегмента.

У середній частці правої легені є два сегменти: бічний сегмент (segmentum laterale (S_ІV)) складає задньобічну частину середньої частки; присередній сегмент (segmentum mediale (S_V)) складає передньоприсередню частину середньої частки, формуючи середостінну та діафрагмальну її поверхні.

У нижній частці правої легені є п’ять сегментів: верхній сегмент (segmentum superius (S_VІ)) займає клиноподібну верхівку нижньої частки, що розміщена у її зад­ній ділянці; присередній основний сегмент (segmentum basale mediale (S_VІІ)) залягає у нижньоприсередній частині нижньої частки, утворюючи частково її дорзальну і присередню поверхні; передній основний сегмент (segmentum basale anterius (S_VІІІ)) складає передньобічну частину нижньої частки, формуючи частково її нижню і бі­чну поверхні; бічний основний сегмент (segmentum basale laterale (S_ІХ)) складає се- редньобічну частину нижньої частки, утворюючи частково її нижню і бічну повер­хні; задній основний сегмент (segmentum basale posterius (S_Х)) розміщений позаду всіх основних сегментів, складає задньоприсередню частину нижньої частки, утво­рюючи її задню і присередню поверхні.

У верхній частці лівої легені є п’ять сегментів: верхівково-задній сегмент (segmentum apicoposterius (S_І+ІІ)) складається з верхівкового та заднього сегментів, які займають верхньоприсередню ділянку верхньої частки, утворюючи частково задню і передню її поверхні; передній сегмент (segmentum anterius (S_ІІІ)) найбільший із сегмен­тів верхньої частки, займає частину ребрової і середостінної її поверхонь на рівнів І— ІV ребер; верхній язичковий сегмент (segmentum lingulare superius (S_ІV)) складає серед­ню частину верхньої частки, бере участь в утворенні всіх її поверхонь; нижній язичко­вий сегмент (segmentum lingulare inferius (S_V)) займає нижню частину верхньої частки.

У нижній частці лівої легені є п’ять сегментів, які симетричні сегментам ниж­ньої частки правої легені: верхній сегмент (segmentum superius (S_VІ)) займає клино­подібну верхівку частки, розташовуючись у прихребтовій її ділянці; присередній основний сегмент (segmentum basale mediale (S_VІІ)) займає серединне положення, бере участь в утворенні внутрішньої поверхні частки; передній основний сегмент (segmentum basale anterius (S_VІІІ)) займає передньобічну частину нижньої частки, утворюючи частково її нижню і бічну поверхні; бічний основний сегмент (segmentum basale laterale (S_ІХ)) займає середньобічну частину нижньої частки, бере участь в утворенні її нижньої і бічної поверхонь; задній основний сегмент (segmentum basale posterius (S_Х)) займає задньоприсередню частину нижньої частки, утворюючи її задню і присередню поверхні.

Сегменти легень складаються з часточок. Часточка (lobula) — морфологічна структурна одиниця сегмента легені, яка вентилюється бронхом 9—10-го по­рядку. В одному сегменті є близько 80 часточок. Часточки відділяються одна від одної міжчасточковими сполучнотканинними перегородками. За формою часточки нагадують неправильну піраміду, діаметр основи якої складає 0,5—1 см. У верхівку часточки входить часточковий бронх, який розгалужується на кінцеві бронхіоли.

Часточки складаються з ацинусів. В одній часточці нараховується 18—20 ацинусів. Ацинус (acinus) — це похідна однієї кінцевої бронхіоли, що включає в се­бе дві альвеолярні бронхіоли з відповідною їм системою альвеолярних ходів і мішечків з альвеолами (мал. 168 А, Б).

Альвеоли легень (alveoli pulmonis) нагадують собою неправильної форми міху­рці (діаметром близько 0,3 мм), що розділяються міжальвеолярними перегородка­ми. Кожна перегородка, як правило, є стінкою двох альвеол; у перегородці розмі­щена густа сітка кровоносних капілярів, еластичних та колагенових волокон і клітин сполучної тканини. У міжальвеолярних перегородках часто зустрічаються пори, за допомогою яких альвеоли сполучаються між собою. Альвеоли легень є кі­нцевими відділами дихальної частини легені, де відбуваються газообмін. Вони об­плетені густою сіткою капілярів, і кисень з повітря через тоненьку альвеоло-капілярну мембрану потрапляє в Кров, а з крові в порожнину альвеоли надходить вуглекислий газ, який при акті видиху видаляється з легень. Крім газообміну, альвеоли забезпечують видільну (з крові видаляються леткі хімічні речовини) та тепло­обмінну Функції легень. Кількість альвеол в обох легенях дорівнює приблизно 600— 700 млн, а площа дихальної поверхні всіх альвеол складає в середньому 100 м².

Мал. 168. Схема будови ацинуса легені

(А — зліпок просвіту легеневого ацинуса людини; Б — схема розрізу ацинуса)

1 — кінцева бронхіола; 2 — альвеолярна бронхіола; 3 — альвеолярні ходи; 4 — альвеоли; 5 — альвеолярні мішечки.

Маса кожної легені, незважаючи на значний об’єм, дорівнює 0,5—0,6 кг (звідси і назва органа). Ємність легень у дорослої людини складає в середньому 4—5 літрів. Під впливом занять деякими видами спорту (плавання, гребля та ін.) вона може доходити до 7 літрів і більше. В спокійному стані при кожному дихальному русі людина вдихає і видихає близько 0,5 л (500 см³) повітря. При великому напруженні кількість змінюва­ного повітря може досягати 3,5 л. Навіть легені, що спались, містять в собі повітря і тому не тонуть у воді. Легені мертвонароджених дітей повітря не мають і тому тонуть у воді — ця обставина враховується при судово-медичних розтинах.

Колір легень залежить від насичення легеневої тканини пиловими домішками із пові­тря, які не повністю видаляються через дихальні шляхи. У новонароджених легені мають блідо-рожевий колір, який з віком переходить у темно-сірий із синюватим відтінком.

Паренхіма легень складається із розгалужених повітроносних трубок (Бронхи, їх гілки, бронхіоли, альвеоли), розгалужених кровоносних та лімфатичних судин і не­рвів. Всі ці утвори зв’язані між собою сполучною тканиною. Тканина легень в нор­мальному стані еластична і на розрізі дрібнопориста.

Кровопостачання легень і бронхів. Артеріальна кров для живлення легеневої тканини і стінок бронхів надходить у легені по бронхіальних гілках із грудної час­тини аорти. Кров від стінок бронхів по бронхіальних венах відтікає у притоки леге­невих вен, а також у непарну та напівнепарну вени. В зв’язку з функцією газообмі­ну легені отримують не тільки артеріальну, але й венозну кров, яка надходить у легені по правій та лівій легеневих артеріях. У легенях венозна кров в результаті газообміну віддає вуглекислий газ, збагачується киснем, тобто з венозної перетво­рюється в артеріальну. Артеріальна кров із легень по легеневих венах (правих і лі­вих) відтікає в ліве передсердя серця. Лімфа від легень тече по відвідних лімфатич­них судинах до бронхолегеневих і нижніх та верхніх трахейнобронхіальних лімфа­тичних вузлів. Деякі з лімфатичних судин, пройшовши через діафрагму, влива­ються в Лімфатичні вузли черевної порожнини.

Іннервація легень здійснюється гілками легеневого сплетення, яке утворене гіл­ками блукаючого нерва і симпатичного стовбура.

Проекція легень на грудну клітку. Верхівка легень спереду піднімається на 3 см вище від краю першого ребра, а ззаду лежить на рівні шийки першого ребра че­рез те, що площина верхнього отвору грудної клітки не горизонтальна, а нахилена вниз. Передні краї легень, йдучи від їх верхівки вниз і присередньо, зближуються і сходяться між собою на рівні з’єднання ручки грудини з її тілом. Вони обмежову­ють верхній, вільний від легень, трикутник, в якому лежить Вилочкова (загрудинна) залоза. Звідси передній край правої легені опускається вниз до хряща шостого реб­ра і, повертаючи латерально, переходить у нижній край. Спереду цей край, ідучи назад, перетинає шосте ребро, збоку — восьме, ззаду, на рівні нижнього кута лопа­тки — десяте і доходить до одинадцятого грудного хребця. Передній край лівої ле­гені опускається лише до четвертого ребра, де починається серцева вирізка. Її край іде спочатку горизонтально, потім повертає вниз, доходить спереду до шостого ре­бра, а далі йде приблизно так, як і край правої легені.

Вікові особливості легень. Маса обох легень новонародженого складає 39—70 г, об’єм — 67 см³. Верхівки легень у новонародженого не виступають над ключи­цями, а містяться на рівні перших ребер. Нижня межа легень у новонародженого розташовується на одне ребро вище, ніж у дорослої людини. В міру збільшення ві­ку дитини ця межа поступово опускається. У похилому віці (після 60 років) нижні границі легень, через опускання черевних внутрішніх органів і діафрагми, розташо­вуються на 1—2 см нижче, ніж у людей 30—40 років.

Бронхіальне дерево до моменту народження, в основному, сформоване. Най­більш інтенсивно воно росте на першому році життя і в період статевого дозріван­ня. У людей 40—45 років бронхіальне дерево має найбільші розміри. Вікова інво­люція бронхів починається після 50 років. Довжина і діаметр просвіту багатьох сегментних бронхів поступово зменшується, виникають випуклості на їхніх стінках та покрученість ходу.

Легеневі ацинуси у новонародженого мають невелику кількість дрібних легене­вих альвеол. Протягом першого року життя дитини і пізніше ацинус росте за раху­нок виникнення нових альвеолярних ходів і утворення нових легеневих альвеол. Формування легеневої паренхіми завершується до 15-25 років. У період від 25 до 40 років будова легеневого ацинуса практично не змінюється. Після 40 років почи­нається Старіння легеневої тканини: згладжуються міжальвеолярні перегородки, ле­геневі альвеоли стають дрібними, альвеолярні ходи зливаються один з одним, роз­міри ацинусів збільшуються.