Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Лімфатична система

Поряд з кровоносною системою в організмі людини та хребетних тва­рин існує інша судинна система — лімфатична (systema lymphaticum). Вона являє собою ніби додаткове русло венозної системи, у тіс­ному зв’язку з нею розвивається і має подібні риси будови (наявність клапанів, рух лімфи від тканин до серця). Лімфатична система виконує такі функції:

✵ трофічну (разом з лімфою до тканин і клітин доставляються пожив­ні речовини і гормони);

✵ бере участь у водно-сольовому, білковому та енергетичному обміні;

✵ кровотворну (утворює лімфоцити та моноцити);

✵ бар’єрну (затримує сторонні частки, мікробні тіла, пухлинні кліти­ни і знешкоджує їх);

✵ імунну (виробляє імунні тіла, які відповідають за імунітет);

✵ дренажну (разом з венозною системою здійснює дренаж органів шляхом відтоку лімфи);

✵ функцію гомеостазу та дезінтоксикації.

Лімфатична система включає розгалужені в органах і тканинах лім­фатичні капіляри, Лімфатичні судини, лімфатичні стовбури та про­токи, по яких Лімфа від місця її утворення тече до місця вливання у ве­нозну систему, проходячи через низку лімфатичних вузлів (мал. 219).

Лімфа (lympha) — прозора рідина зеленкувато-жовтого або сірого ко­льору. За своїм складом лімфа нагадує плазму крові, але, на відміну від неї, містить меншу кількість білків. До складу лімфи входять білі Кров’яні тіль­ця — лімфоцити і невелика кількість моноцитів та еозинофілів. В 1 мм³ лі­мфи лімфоцитів міститься від 2 до 20 тисяч. Червоних кров’яних тілець у лімфі немає. Кількість лімфи в організмі визначити важко, але вважають, що вона складає 1—2 л. Утворення лімфи відбувається за рахунок рідкої частини плазми крові, яка фільтрується із кровоносних капілярів у Тканини, а тоді з тканин — у лімфатичні капіляри.

Лімфатичні капіляри (лімфокапілярні судини) (vasa lymphocapillaria) є початковою ланкою, коренями лімфатичної системи. Вони наявні у всіх ор­ганах і тканинах тіла людини, крім головного та спинного мозку і їх оболо­нок, очного яблука, внутрішнього вуха, епітеліального покриву шкіри та сли­зових оболонок, хрящів, паренхіми селезінки, кісткового мозку і плаценти.

На відміну від кровоносних, лімфатичні капіляри мають великий діаметр (до 0,2 мм), нерівні контури, бічні вип’ячування і розширення. Стінки лімфатичних капілярів побудовані лише з одного шару ендотелію. Просвіт лімфатичних капілярів ширший, ніж кровоносних, а ендотеліальні клітини, які вистеляють їх, в 3—4 рази більші, ніж у кровоносних. У лімфатичних капі­лярах відсутній базальний шар, завдяки цьому ендотелій безпосередньо кон­тактує з міжклітинною речовиною сполучної тканини, що обумовлює більшу проникність лімфатичних капілярів. В них потрапляють не тільки розчинені речовини, але й більші частинки, наприклад, пилу, диму, відмерлих клітин та ін.

Мал. 219. Схема будови лімфатичної системи людини

1 — лімфатичні судини лиця; 2 — піднижньощелепні Лімфатичні вузли; 3 — бічні шийні лімфа­тичні вузли; 4 — лівий яремний стовбур; 5 — лівий підключичний стовбур; 6 — підключична вена; 7 — Грудна протока; 8 — ліва плечоголовна вена; 9 — пригрудинні вузли; 10 — пахвові лімфатичні вузли; 11 — цистерна грудної протоки; 12 — кишковий стовбур; 13 — поверхневі лімфатичні судини верхньої кінцівки; 14 — спільні та зовнішні клубові лімфатичні вузли; 15 — поверхневі пахвинні лімфатичні вузли; 16 — поверхневі лімфатичні судини нижньої кінцівки; 17 — правий поперековий стовбур

Лімфатичні капіляри, сполучаючись між собою, формують замкнуті лімфокапілярні сітки (rete lymphocapillaria), петлі яких лежать в одній чи декількох площинах залежно від будови (конструкції) органа, в якому вони проходять. Орієнтація капілярів визнача­ється напрямком пучків сполучної тканини, в яких лімфатичні капіляри залягають, і положенням (формою) структурних елементів органа. Так, в об’ємних органах (м’язи, Легені, Печінка, нирки, великі залози та ін.) сітки лімфатичних капілярів мають трьохмірну будову. Лімфатичні капіляри в них мають різні напрямки, лежать між структур­но-функціональними елементами органа: пучками м’язових волокон, групами залозис­тих клітин, нирковими тільцями, печінковими часточками. У плоских органах (фасції, серозні оболонки, Шкіра, шари стінок порожнистих органів) лімфокапілярна сітка роз­міщується в одній площині, яка паралельна поверхні органа. У деяких органах сітки лімфатичних капілярів утворюють пальцеподібної форми довгі сліпі вип’ячування (на­приклад, лімфатичні синуси у ворсинках тонкої кишки).

Лімфатичні судини (vasa lymphatica) утворюються внаслідок злиття лімфатич­них капілярів. Стінки лімфатичних судин дещо товстіші, ніж стінки лімфатичних капілярів. У внутріорганних, а часто і в позаорганних лімфатичних судинах зовні від ендотелію є лише тонка сполучнотканинна оболонка (безм’язові судини). Стін­ки більших лімфатичних судин складаються з трьох оболонок: внутрішньої, яка утворена із ендотелію та підендотеліального шару колагенових і еластичних воло­кон; середньої, яка побудована з колагенових і еластичних волокон та гладеньких м’язових клітин, скорочення яких сприяє рухові лімфи; зовнішньої — сполучнотка­нинної оболонки. Лімфатичні судини мають багато клапанів, що утворені складка­ми внутрішньої оболонки. Кожний клапан складається з двох стулок (складок), які розміщені одна навпроти одної. Віддаль між сусідніми клапанами становить від 2-3 мм (у внутріорганних лімфатичних судинах) до 12—15 мм (у більших, позаорганних судинах). Клапани в лімфатичних судинах пристосовані пропускати лімфу в одному напрямку — від «периферії» в бік лімфатичних вузлів, стовбурів і проток, тобто забезпечують рух лімфи до серця. Розміщені поряд внутріорганні лімфатичні судини, анастомозуючи одна з одною, утворюють сітки — лімфатичні сплетення (plexus lymphaticа) з петлями різної форми і довжини.

Класифікація лімфатичних судин. Лімфатичні судини поділяються на глибокі і поверхневі. Глибокі лімфатичні судуини (vasa lymphatica profunda) — це судини, які виходять із внутрішніх органів та м’язів. Вони, як правило, йдуть уздовж великих артерій та вен. Поверхневі лімфатичні судини (vasa lymphatica superficialia) міс­тяться над поверхневою фасцією певних ділянок тіла, йдуть поряд з підшкірними венами чи близько біля них і збирають лімфу від шкіри та підшкірної клітковини. У рухомих ділянках тіла, в місцях згину (біля суглобів), лімфатичні судини роздвою­ються, галузяться і знову з’єднуються, утворюючи обхідні (колатеральні) шляхи, які забезпечують безперервний хід лімфи при змінах положення тіла чи його час­тин, а також при порушенні прохідності деяких лімфатичних судин під час згинально-розгинаючих рухів у суглобах.

За відношенням до лімфатичних вузлів розрізняють приносні та виносні лімфа­тичні судини.

За відношенням до органів розрізняють внутріорганні та позаорганні (екстра-органні) лімфатичні судини.

Лімфатичні стовбури (trunci lymphatici). Виносні лімфатичні судини форму­ють наступний етап лімфатичного русла — лімфатичні стовбури, по яких лімфа від окремих ділянок тіла потрапляє в лімфатичні протоки чи безпосередньо у венозну систему. Для кожної частини тіла є свій лімфатичний стовбур. У людському органі­змі їх є 9. Із них чотири парні (яремні, підключичні, бронхо-середостінні та попере­кові) і один непарний (кишковий). Правда, у 50% випадків може бути 8 стовбурів.

Яремний стовбур (правий та лівий) (truncus jugularis (dexter et sinister)) форму­ється із виносних лімфатичних судин бічних глибоких шийних (внутрішніх ярем­них) лімфатичних вузлів відповідної сторони. Правий яремний стовбур впадає у правий венозний кут, у праву внутрішню яремну вену чи бере участь в утворенні правої лімфатичної протоки. Лівий яремний стовбур впадає безпосередньо у лівий венозний кут, у ліву внутрішню яремну вену чи, в більшості випадків, у шийну час­тину грудної протоки. Яремні стовбури збирають лімфу від лімфатичних вузлів го­лови та шиї.

Підключичний стовбур (правий та лівий) (truncus subclavius (dexter et sinister)) утво­рюється із виносних лімфатичних судин пахвових лімфатичних вузлів. Правий під­ключичний стовбур відкривається у правий венозний кут, праву підключичну вену чи праву лімфатичну протоку; лівий підключичний стовбур — у лівий венозний кут, ліву підключичну вену чи, в половині випадків, у кінцеву частину грудної протоки. Під­ключичні стовбури збирають лімфу від лімфатичних вузлів верхньої кінцівки.

Бронхосередостінні стовбури (правий та лівий) (trunci bronсhomediastinales (dexter et sinister)) формуються із виносних лімфатичних судин, які йдуть від лім­фатичних вузлів стінок та органів відповідної половини грудної клітки. Правий бронхосередостінний стовбур вливається у праву лімфатичну протоку, а коли вона відсутня, то впадає безпосередньо у праву підключичну вену. Лівий бронхосередо-стінний стовбур вливається у верхню частину грудної протоки.

Поперековий стовбур (правий та лівий) (truncus lumbalis (dexter et sinister)) фо­рмується внаслідок злиття виносних лімфатичних судин відповідних правих і лівих поперекових лімфатичних вузлів. Поперекові стовбури збирають лімфу від лімфа­тичних вузлів нижніх кінцівок, таза та черевної порожнини. Внаслідок злиття по­перекових стовбурів на рівні 2-го поперекового хребця утворюється грудна лімфа­тична протока.

Кишковий стовбур (truncus interstinalis), який описується в підручниках як тре­тій корінь грудної протоки, трапляється нечасто. Він впадає у початкову частину грудної протоки або в лівий (частіше) чи в правий поперековий стовбур. Формуєть­ся кишковий стовбур із виносних лімфатичних судин, що несуть лімфу від брижових лімфатичних вузлів. Він збирає лімфу від органів черевної порожнини, перева­жно від тонкої кишки.

Лімфатичні протоки (ductus lymphatici). Лімфатичні стовбури впадають у най­більші лімфатичні судини — лімфатичні протоки. Лімфатичних проток є дві: груд­на і права.

Грудна лімфатична протока (ductus thoracicus) формується у черевній поро­жнині, в заочеревинній клітковині, на рівні 12-го грудного — 2-го поперекового хребців внаслідок злиття правого та лівого поперекових лімфатичних стовбурів (мал. 220). Приблизно в 25% випадків у початкову частину грудної протоки впадає 1—3 виносних лімфатичних судини брижових лімфатичних вузлів, які формують кишковий стовбур.

Грудна лімфатична протока — найбільша судина лімфатичної системи, довжина якої досягає 30—41 см, а діаметр — 2—3 мм. У ній розрізняють черевну (pars abdominalis), грудну (pars thoracica) і шийну (pars cervicalis) частини та дугу грудної протоки (arcus ductus thoracici). Початкова черевна частина у 75% випадків має розширення — цистерну грудної протоки (cisterna chyli), яку ще називають молоч­ною цистерною. У 25% випадків початок грудної протоки має вигляд сіткоподібно­го сплетення, що утворене виносними лімфатичними судинами поперекових, чере­вних і брижових лімфатичних вузлів. Стінка початкової частини грудної протоки зрощена з правою ніжкою діафрагми, яка при дихальних рухах стискає грудну про­току і сприяє проштовхуванню лімфи. Утворившись у черевній порожнині, грудна протока проходить через аортальний отвір у грудну порожнину, де йде вверх попе­реду хребтового стовпа, розташовуючись справа від грудної частини аорти, позаду стравоходу, а потім позаду дуги аорти. Досягнувши дуги аорти, на рівні V—VII грудних хребців вона починає відхилятися вліво. На рівні VII шийного хребця гру­дна протока виходить на шию і, утворивши дугу, вливається у ліву внутрішню яре­мну вену чи в лівий венозний кут — місце злиття лівих підключичної та внутрі­шньої яремної вен. Приблизно в 50% випадків грудна протока перед впаданням у вену має розширення. Іноді кінцевий відділ грудної протоки розділяється і відкри­вається у венозне русло не одним, а декількома стовбурцями.

Мал. 220. Грудна лімфатична протока

1 — спільні клубові лімфатичні вузли; 2 — поперекові лімфатичні вузли; 3 — лівий поперековий стовбур; 4 — правий поперековий стовбур; 5 — кишковий стовбур; 6 — цистерна грудної про­токи; 7 — грудна протока.

В усті грудної протоки є парний клапан, утворений її внутрішньою оболонкою, який перешкоджає закиданню крові із вени. По всій довжині грудної протоки нара­ховується 7—9 клапанів, які перешкоджають зворотному ходу лімфи. Стінка груд­ної протоки має добре виражену середню (м’язову) оболонку, що утворена гладе­нькими м’язовими клітинами. Їх скорочення сприяє рухові лімфи.

У верхню частину грудної протоки вливається лівий бронхосередостінний стов­бур, який збирає лімфу від стінок і органів лівої половини грудної клітки; лівий підключичний стовбур, що несе лімфу від лівої верхньої кінцівки, та лівий яремний стовбур, який збирає лімфу від лівої половини голови і шиї. Таким чином, грудна лімфатична протока збирає близько % всієї лімфи, тобто майже від усього тіла, за винятком правої половини голови і шиї, правої верхньої кінцівки, органів і стінок правої половини грудної клітки та нижньої частки лівої легені. Із перерахованих областей лімфа тече у праву лімфатичну протоку.

Права лімфатична протока (ductus lymphaticus dexter) має довжину не більше 10—12 мм. Вона утворюється внаслідок злиття трьох стовбурів: правого яремного стовбура, що збирає лімфу з правої частини голови та шиї, правого підключичного стовбура, який несе лімфу від правої верхньої кінцівки, та правого бронхосередостінного, який збирає лімфу від стінок і органів правої половини грудної клітки та нижньої частки лівої легені. Права лімфатична протока впадає у праву підключичну вену, в правий венозний кут чи в праву яремну вену. Досить часто ця протока буває відсутня, в такому випадку перера­ховані вище три стовбури самостійно впадають у підключичну вену.

Лімфатичні вузли (nodi lymphatici) розташовуються по ходу лімфатичних су­дин. У лімфатичних вузлах лімфа збагачується лімфоцитами, які в них розмножу­ються. Тут знешкоджуються отруйні речовини, затримуються і фагоцитуються мік­роби та різні сторонні частки, що заносяться сюди по лімфатичних судинах із тканин. Кожний лімфатичний вузол чи група вузлів збирають і контролюють лімфу певної ділянки, служать її біологічним фільтром.

В організмі людини нараховується близько 800—900 лімфатичних вузлів. Вони розміщуються, в основному, групами від 2—3 до 20 і більше чи, рідше, по одному.

13 врахуванням особливостей розташування (анатомо-топографічний принцип), а також напрямку ходу лімфи від органів (принцип регіонарності) виділяють близько 150 регіонарних груп лімфатичних вузлів (від лат. regio — ділянка). Виходячи з цього, лімфатичні вузли називають залежно від ділянки їх розташування (напри­клад, пахвові лімфатичні вузли, поперекові лімфатичні вузли). В інших випадках група лімфатичних вузлів отримує назву кровоносної судини, поряд з якою вони знаходяться (наприклад, черевні лімфатичні вузли, клубові лімфатичні вузли).

У деяких ділянках тіла людини групи лімфатичних вузлів розташовуються дво­ма шарами (одна група над другою). Між такими групами, як правило, знаходиться фасція. У таких випадках вузли, які лежать на фасції, називаються поверхневими, а ті, що лежать під фасцією — глибокими (наприклад, поверхневі пахвинні лімфати­чні вузли, які розташовуються на широкій фасції стегна, і глибокі пахвинні лімфа­тичні вузли, що лежать під широкою фасцією стегна).

Лімфатичні вузли, до яких тече лімфа від органів опорно-рухового апарату (під­колінні, пахвинні, ліктьові, пахвові) чи від стінок порожнин тіла (міжреброві, верх­ні діафрагмальні, поперекові, нижні діафрагмальні), називають соматичними (парієтальними) вузлами. Ті вузли, які є регіонарними тільки для внутрішніх органів, отримали назву нутряних (вісцеральних) лімфатичних вузлів. Вузли, які приймають лімфу як від внутрішніх органів, так і від м’язів, фасцій, шкіри, називають зміша­ними (глибокі бічні шийні вузли).

Лімфатичні вузли мають рожево-сірий колір, округлу, овальну чи бобоподібну форму й різні розміри (від 0,5 мм — до 50 мм і більше) (мал. 221). Ззовні кожний лімфатичний вузол вкритий сполучнотканинною капсулою (capsula nodi lymphatici), від якої в середину вузла відходять тонкі перемички — капсулярні трабекули. Окрім щільної сполучної тканини, в основі капсули та трабекул є окремі непосмуговані м’язові волокна, скорочення яких сприяють рухові лімфи.

Мал. 221. Схема будови лімфатичного вузла (за Р. Д. Синельниковим)

1 — приносні лімфатичні судини; 2 — капсула лімфатичного вузла; 3 — трабекули; 4 — підкапсульна (крайова) пазуха; 5 — лімфоїдні вузлики; 6 — проміжна пазуха; 7 — м’якотні тяжі; 8 — ворота лімфатичного вузла; 9 — виносні лімфатичні судини (одна розрізана, видно клапа­ни); 10 — вена, 11 — артерія; 12 — ворітна (кінцева) пазуха; 13 — мозкова речовина; 14 — кіркова речовина; 15 — артерія та вена лімфатичних вузлів; 16 — приносні судини; 17 — лімфатичні вузли; 18 — виносні судини

На поверхні вузла є втиснення — ворота вузла (hilus nodi lymphatici). У сомати­чних вузлах є одні ворота, у вісцеральних трапляються 3—4. Через ворота у вузол проникають Артерії та нерви, виходять вени і виносні лімфатичні судини. Від кап­сули в ділянці воріт відходять у паренхіму вузла ворітні трабекули. Ворітні і капсу­льні трабекули з’єднуються, надаючи лімфатичному вузлові часточкової будови.

Усередині лімфатичного вузла, між трабекулами, знаходиться дрібнопетлиста строма, яка складається з ретикулярних волокон та ретикулярних клітин, що утво­рюють трьохмірну сітку з петлями різної величини і форми. У петлях ретикулярної тканини розташовуються клітинні елементи лімфоїдного ряду. У паренхімі лімфа­тичних вузлів виділяють кіркову та мозкову речовини.

Кіркова речовина (cortex) має більш темне забарвлення, розташовується ближче до капсули і займає периферичні відділи вузла. У кірковій речовині розміщуються лімфоїдні вузлики округлої форми діаметром 0,5—1 мм, які являють собою скуп­чення лімфоїдних клітин, головним чином В-лімфоцитів. Навколо лімфоїдних вуз­ликів розміщується дифузна лімфоїдна тканина. У ній виділяють кіркове плато, яке включає ділянки лімфоїдної тканини між вузликами — міжвузликову зону. До складу кіркового плато входить також тканина, яка знаходиться ззовні від лімфоїдних вузликів, між ними та капсулою. Досередини від вузликів, безпосередньо на межі з мозковою речовиною, розташовується смуга лімфоїдної тканини, що отри­мала назву прикіркової речовини (тимусозалежної зони), яка містить переважно Т-лімфоцити. Характерною особливістю цієї частини кіркової речовини є наявність у ній посткапілярних венул, стінки котрих вистелені ендотеліоцитами кубічної фор­ми, через які мігрують лімфоцити.

Мозкова речовина (medulla) має більш світле забарвлення, лежить ближче до во­ріт вузла та в його центральній частині. Паренхіма мозкової речовини представлена видовженими ділянками лімфатичної тканини — м’якотними тяжами, які простя­гаються від внутрішніх відділів кіркової речовини до воріт лімфатичного вузла. Мозкові тяжі побудовані з ретикулоцитів та ретикулярних волокон. Тяжі, переплі­таючись між собою, утворюють сітку, в якій містяться В-лімфоцити, плазматичні клітини, макрофаги.

Між капсулою, трабекулами та паренхімою вузла є щілини — лімфатичні пазухи, по яких лімфа тече через лімфатичний вузол. Безпосередньо під капсулою міститься підкапсульна (крайова) пазуха. Від неї у паренхіму лімфатичного вузла відходять про­міжні (спочатку кіркові, а потім мозкові) пазухи, які в ділянці воріт органа переходять у ворітну пазуху. У цю пазуху відкривається також і підкапсульна пазуха, що охоплює кіркову речовину по периферії і закінчується в ділянці воріт вузла.

До лімфатичного вузла лімфа потрапляє по його приносних лімфатичних суди­нах, які в кількості 2—4 підходять до випуклої сторони вузла, пронизують капсулу і впадають у підкапсульну пазуху. Потім по ній та по проміжних пазухах, що зна­ходяться в паренхімі вузла і сполучаються одна з одною, лімфа потрапляє у ворітну пазуху. Із ворітної пазухи виходять 1—2 виносні лімфатичні судини, котрі покида­ють лімфатичний вузол. У просвіті пазух міститься дрібнокомірчаста сітка, яка утворена ретикулярними волокнами та клітинами. При проходженні лімфи через систему пазух лімфатичного вузла в петлях цієї сітки можуть затримуватись чужо­рідні частки, що потрапили у лімфатичні судини із тканин (мікробні тіла, пухлинні клітини, порохові частинки). У лімфу із паренхіми лімфатичного вузла надходять лімфоцити.

Кожний лімфатичний вузол добре кровопостачається, причому артерії прони­кають у вузол на тільки через ворота, але й через капсулу.

Умовно виділяють три типи лімфатичних вузлів.

Перший тип характеризується тим, що в ньому площа кіркової речовини менша від площі мозкової. Лімфатичні вузли першого типу швидко та інтенсивно напов­нюються рентгеноконтрастною масою.

Лімфатичні вузли другого типу компактні. У них, навпаки, маса кіркової речо­вини більша, ніж мозкової. Для них характерне рентгенологічно повільне і слабке контрастування. Транспортна функція таких вузлів мінімальна.

Найчастіше трапляються лімфатичні вузли третього типу — проміжні. Маса кі­ркової і мозкової речовин у них приблизно однакова. Рентгеноконтрастною речо­виною вони заповнюються добре. Їхня конструкція ефективно забезпечує обробку лімфи і транспортну функцію.

Відзначені варіації лімфатичних вузлів, індивідуальні особливості їх конструкції і, відповідно, функціональні потенції обумовлюють різне виживання онкологічних хворих.