Ботаніка - Б.Є. Якубенко 2017

Частина друга. Система органічного світу
Розділ V. Система органічного світу
5.5. ЦАРСТВО СПРАВЖНІ ГРИБИ МYСОТА (FUNGI)

Гриби за сучасними уявленнями становлять самостійне царство. Це еукаріотні гетеротрофні організми, що не мають пластид і хлорофілу. Гриби поєднують у собі риси, як рослин, так і тварин. З рослинами їх зближує необмежений ріст, відсутність рухливих форм у вегетативному стані, адсорбтивне живлення, з тваринами — наявність хітину в оболонці клітини і сечовини в обміні речовин, гетеротрофне живлення, відкладання про запас глікогену. Тіло грибів називається міцелієм і складається з окремих ниточок — гіф. Тільки у примітивних нижчих грибів тіло представле плазмодієм або зачатковим міцелієм — ризоміцелієм.

Будова клітини. Оболонка клітин міцелію складається з полісахаридів і хітину. У протопласті є одне, два або кілька ядер і Цитоплазма з органоїдами. Пластид немає, є Мітохондрії, лізосоми, Рибосоми, комплекс Гольджі, ендоплазматичний ретикулум, вакуолі. Запасні поживні речовини — волютин, глікоген, олія; крохмалю не запасають.

Міцелій грибів буває неклітинним багатоядерним, неподіленим перфорованими септами на клітини з ядрами (несептованим), або багатоклітинним (септованим). Гіфи міцелію мають необмежений верхівковий ріст і добре галузяться, щільно сплітаючись, вони утворюють несправжню тканину — плектенхіму. Гіфи проникають у субстрат і всмоктують із нього поживні речовини усією поверхнею.

Септований міцелій може набирати різноманітних спеціалізованих форм: міцеліальних тяжів, ризоморф, склероціїв. Міцеліальні тяжі є пучками паралельно розташованих гіф з ущільненим периферичним шаром. Ризоморфи складаються з масивних пучків гіф темного забарвлення, а склероції — це компактні утворення зі щільно сплетених гіф і запасом поживних речовин, здебільшого забарвлені у темний колір і слугують для перенесення несприятливих умов або розмноження.

Живлення грибів. Гриби — гетеротрофи. Залежно від субстрату вони поділяються на Сапрофіти (мертвий субстрат), паразити (живий субстрат) і симбіонти (взаємний паразитизм). Сапрофіти бувають облігатними (обов’язковими) і факультативними (необов’язковими) й виконують таку ж роль, як і бактерії, мінералізуючи органічні рештки, а паразити спричиняють хвороби рослин, тварин та людей і також бувають облігатними й факультативними. Гриби симбіонти вступають у співжиття з коренями рослин і утворюють мікоризу або входять до складу талому лишайника.

Розмноження грибів буває вегетативне, безстатеве і статеве. Вегетативне розмноження відбувається частками міцелію, склероціями, брунькуванням або розпадом міцелію на окремі товстостінні клітини — хламідоспори, чи тонкостінні — оідії.

Безстатеве розмноження здійснюється зооспорами, спорами, конідієспорами. Вони можуть утворюватись ендогенно в спорангіях або екзогенно на кінцях особливих виростів міцелію — конідієносцях. Спори проростають у міцелій гриба.

Статевий процес у грибів може відбуватись у різних формах: хологамія, ізогамія, гетерогамія, оогамія, зигогамія, гаметангіогамія, соматогамія. У багатьох грибів Безстатеве та статеве спороношення чергуються і тому в життєвому циклі можуть чергуватись три фази: гаплоїдна — триває з моменту мейозу до злиття гамет, гаметангіїв або гіф міцелію; дикаріонтна — триває від моменту злиття протопластів (плазмогамія) і зближення ядер з утворенням дикаріонів до моменту злиття ядер (каріогамія), вона властива високоорганізованим грибам: диплоїдна — триває від моменту каріогамії до початку мейозу.

У більшості грибів після завершення статевого процесу розвиваються спори статевого походження. У нижчих грибів продуктами статевого процесу є здебільшого спочиваючі спори (ооспори або зигоспори). У вищих грибів із зиготи утворюються спорангії у формі сумок чи базидій. У них шляхом мейозу з диплоїдного ядра утворюються вісім аскоспор чи чотири базидіоспори.

Екологічні групи грибів. Серед них є такі: ґрунтові гриби (сапрофіти, хижі гриби), копрофіли, що живуть на перегної, кератинофіли, що оселяються на волоссі, рогах, копитах; водні гриби (сапрофіти, паразити), гриби-паразити рослин і тварин, мікоризні гриби-симбіонти; гриби, що оселяються на деревині (ксилофіти), різних промислових матеріалах: склі, металевих виробах, картоні, папері, викликаючи їх пошкодження.

Царство грибів має близько 100 тис. видів. Гриби традиційно поділяються на п’ять відділів: хітридіомікоти; зигомікоти; аскомікоти (сумчасті гриби); базидіомікоти (базидіальні гриби) та штучну групу анаморфних, мітоспорових, асексуальних або незавершених грибів.

5.5.1. Відділ хітридіомікоти (Chytridiomycota)

У грибів цього відділу вегетативне тіло у вигляді плазмодію, або слабко розвиненого міцелію — ризоміцелію (протоміцелію). Безстатеве розмноження здійснюється зооспорами з одним заднім джгутиком. Статевий процес може відбуватися у формі хологамії, ізогамії, гетерогамії або оогамії. У відділі близько 1 тис. видів і один клас — хітридіоміцети. Більшість хітридіомікотів є паразитами прісноводних і морських водоростей, водних грибів, водних вищих рослин і тварин. Найпоширенішими в Україні представниками класу є ольпідій капустяний, що викликає «чорну ніжку» розсади капусти, і синхітрій ендобіотичний, що спричинює «рак» картоплі. Зараження ольпідієм здійснюється зооспорами, які з водою потрапляють на шийку кореня розсади капусти і проникають у клітини епідермісу, а потім і первинної кори. Протопласт паразита тривалий час не вкривається оболонкою, а Ядро його багаторазово ділиться і він перетворюється на зооспорангій з численними одноджгутиковими зооспорами і довгою виводковою шийкою, яка прориває клітини кореня і зооспори виходять назовні, заражаючи нові рослини. За певних умов зооспори можуть поводити себе як Статеві клітини. Зливаючись попарно, вони утворюють у ґрунті дводжгутикову двоядерну зиготу, яка заражає клітину хазяїна. Тут Клітина зиготи вкривається товстою оболонкою й утворює цисту. Коренева шийка розсади чорніє, відмирає і рослина гине. Наступної весни двоядерна клітина цисти перетворюється на зооспорангій. Спочатку гаплоїдні ядра в ній зливаються, а потім диплоїдне ядро ділиться мейозом і багаторазово мітозом, формуючи численні зооспори, які здійснюють первинне зараження рослин.

Синхітрій ендобіотичний зумовлює суху гниль бульб картоплі або рак. Ураження також відбувається зооспорами, які проникають у молоду бульбу, викликаючи посилений Поділ клітин епідермісу і м’якуша бульби. По мірі росту бульби утворюється наріст з дуже твердими оболонками клітин у ньому. Усередині бульби паразит перетворюється у літню цисту, яка згодом проростає, утворюючи зооспорангії з великою кількістю зооспор. Зооспори вражають нові бульби. Бульба розростається, деформується і у разі зберігання загниває. Хітридіомікоти — одна з найдавніших груп царства Гриби.

5.5.2. Відділ зигомікоти (Zygomycota)

До цього відділу належать гриби з добре розвиненим нитчастим неклітинним міцелієм, хоч у зрілому стані в ньому можуть виникати перегородки і септи. Безстатеве розмноження здійснюється спорангіоспорами або конідіями. Спорангіоспори утворюються всередині спорангію, що піднімається над міцелієм з допомогою спорангіофора. Від міцелію спорангії відокремлюються перегородкою, а багатоядерний уміст їх розпадається на численні спори, які звільняються після розриву оболонки і розсіюються в повітрі. Спори у зигомікотів безджгутикові, що свідчить про їхній наземний спосіб життя. Статевий процес — зигогамія, суть якого полягає у злитті двох недиференційованих на гамети багатоядерних клітин, що утворюються на кінцях гіф міцелію. Як правило, зливаються гіфи гетероталічного міцелію, тобто морфологічно вони однакові, а фізіологічно — різні. Статевий продукт — зигоспора. За сприятливих умов зигота проростає у зародковий спорангій. У ньому шляхом мейозу утворюються гаплоїдні ядра, з яких у результаті багаторазових мітотичних поділів утворюються гаплоїдні спори.

Відділ має близько 400 видів, які належать до двох класів та 11 порядків, серед яких розглянемо: мукорові та ентомофторові, У порядку мукорових добре відомими є сапрофітні гриби з роду мукор. Ці гриби живуть у ґрунті або на інших субстратах, а їх спори завжди є у повітрі. Заражені мукоровими грибами продукти Харчування, корми псуються, а їх споживання спричиняє отруєння — мукоромікози. Деякі з цих грибів мають високу ферментативну активність або продукують каротиноїди, Ліпіди, кислоти і їх застосовують у промисловості для одержання цих речовин або продуктів харчування особливо популярних у азійській кухні.

Ентомофторові гриби — це паразити наземних комах та інших членистоногих, їх можна використовувати для біологічних методів боротьби зі шкідливими комахами.

5.5.3. Відділ аскомікоти (сумчасті гриби) (Ascomycota)

Це гриби, які мають добре розвинутий багатоклітинний гаплоїдний міцелій, поділений перегородками з порами на одно- або багатоядерні клітини. Основною ознакою відділу є утворення спор статевого походження — аскоспор, які формуються в сумках (асках). Нестатеве розмноження відбувається за допомогою конідій — спор, які розвиваються на гаплоїдному міцелії екзогенно на особливих гіфах — на конідієносцях у вигляді ланцюжків клітин.

Статевий процес — гаметангіогамія, тобто злиття двох багатоядерних клітин — гаметангіїв, уміст яких недиференційований на гамети. Чоловічий статевий орган називається антеридієм, а жіночий архікарпом. Архікарп складається з розширеної частини — багатоядерного аскогона і звуженої трубки — трихогіни. Під час статевого процесу трихогіна вростає в антеридій і його вміст разом з чоловічими ядрами переливається в аскогон з жіночими ядрами. Водночас протопласти зливаються, а ядра зближуються, утворюючи дикаріони. Аскогон починає відчленовувати аскогенні гіфи, а дикаріони синхронно діляться і переходять в аскогенні гіфи. Через деякий час на кінцях аскогенних гіф відокремлюється одна клітина з одним дикаріоном, це материнська клітина сумки. На завершальній стадії статевого процесу ядра дикаріона зливаються, утворюючи диплоїдне ядро. Це ядро ділиться мейозом, а потім мітозом і в сумці утворюється вісім ядер, навколо цих ядер формуються клітини — аскоспори. За дозрівання аскоспор усередині сумок підвищується осмотичний тиск, унаслідок чого оболонка сумки тріскається і аскоспори викидаються назовні.

У примітивніших аскомікотів статеві органи не утворюються, а статевий процес відбувається у формі копуляції двох вегетативних клітин. Унаслідок статевого процесу розвивається сумка з вісьмома, рідше чотирма аскоспорами. У деяких аскомікотів сумки розвиваються на міцелії, а у вищих — у плодових тілах — клейстотеціях, перитеціях або апотеціях.

Клейстотеції — це закриті плодові тіла зі щільною оболонкою — перидієм і придатками різноманітної форми. Аскоспори звільняються або після руйнування оболонки або після її розтріскування. Перитеції — напіввідкриті глечикоподібні плодові тіла і спори викидаються активно через отвір перитеція. Апотеції — блюдцеподібні або дископодібні відкриті плодові тіла, на їх поверхні утворюється гіменій — спороносний шар, що складається із сумок і стерильних ниток — парафіз.

Відділ нараховує близько 30 тис. видів, які поділяються на шість класів: сахароміцети (Saccharomycetes), схизосахароміцети (Schizosaccharomycetes), тафринові гриби (Taphrinomycetes), аскоміцети (Ascomycetes), неолектоміцети (Neolectomycetes) і пнеумоцистидоміцети (Pneumocystidomycetes).

До класу сахароміцетів належать здебільшого одноклітинні форми, їх клітини здатні до брунькування та поділу. За несприятливих умов відбувається копуляція двох вегетативних клітин з утворенням сумки з аскоспорами. Більшість сахароміцетів — сапрофіти, що розвиваються на цукромістких середовищах: поверхні плодів і ягід, нектарниках квіток. Вони здатні за певних умов спричиняти спиртове бродіння. Практичне використання мають пекарські, пивні, винні Дріжджі, які застосовують у хлібопеченні, винній та спиртовій промисловості. Дріжджі містять Вітаміни групи В і їх використовують у фармації, з них отримують вітаміни, ліпіди, Ферменти, органічні кислоти та ін.

До тафринових грибів належить близько 100 видів паразитичних грибів, у яких сумки утворюються на міцелії. Міцелій їх добре розвинений одно- і багаторічний, він проникає у міжклітинники і клітини органів рослин, виділяючи речовини (Цитокініни) з гормональною активністю. Вони стимулюють синтез фітогормонів у рослині-живителі і це спричиняє деформацію органів і їх паталогічне розростання. Зараження відбувається аскоспорами. Тафринові гриби викликають захворювання здебільшого деревних рослин, спричиняючи такі хвороби як «відьмині мітли» у граба, в’яза, розростання шишечок вільхи, сережок берези, або «кишеньки» плодів слив і вишні.

До класу аскоміцетів належать високоорганізовані гриби, у яких після гаметангіогамії сумки утворюються у плодових тілах. Клас включає багато порядків, з яких центральними є порядки еуроцієвих, еризифальних, гіпокрейних.

До порядку еуроцієвих належать гриби, у яких плодове тіло клейстотецій, нестатеве розмноження здійснюється конідієспорами. Більшість еуроцієвих — сапрофіти, що населяють ґрунт. Це представники родів аспергил і пеніцил, у яких спостерігається статевий процес. Є паразити, які спричиняють захворювання людей і тварин — дерматомікоз, гістоплазмоз.

Еризифальні гриби — це переважно паразити, міцелій яких розвивається на поверхні фотосинтезуючих органів; до листків або стебел міцелій прикріплюється присосками — апресоріями, а живиться з допомогою гаусторій, що проникають у хлоренхіму. Розмножуються конідієспорами, статевий процес — гаметангіогамія. Плодові тіла — клейстотеції. Найбільшу шкоду сільському господарству України завдають борошнисторосяні гриби з родів еризифе, що вражають пшеницю, жито, кукурудзу, рис, і види з роду сферотека, котрі паразитують на смородині, агрусі, трояндах. У разі масового розмноження вони знижують урожайність рослин на 30—50%.

До порядку гіпокрейних належать переважно паразитичні гриби, що мають плодове тіло перитецій і здатність утворювати склероції. Найнебезпечнішим із представників цього порядку є клавіцепс пурпуровий, що вражає понад 200 видів рослин. Нестатеве розмноження протягом вегетаційного періоду здійснюється конідієспорами, а під час дозрівання урожаю, в колосках злаків, квітки яких були вражені паразитом, формуються склероції. Склероції містять близько 30 отруйних алкалоїдів, які, попадаючи в борошно, спричиняють тяжкі і навіть смертельні отруєння людей. Разом з тим склероції,застосовують у медицині та ветеринарії.

Інші представники порядку, наприклад нектрія, спричиняє хворобу відому під назвою європейський рак яблуні, а з грибків роду гіберела отримують стимулятор росту гіберелін.

До порядку пецицієвих належать гриби з плодовими тілами апотеціями, які вирізняються як розмірами, так і забарвленням. Апотеції мають розміри від 1 до 100 мм у діаметрі і забарвлення від яскраво червоного до коричневого або чорного. Це переважно сапрофітні або навіть симбіонтні гриби. У лісах України трапляються умовно їстівні гриби з роду зморшка і строчок, хоча останні можуть бути отруйними. Їстівні гриби з роду трюфель утворюють підземні плодові тіла. Вони є найдорожчими серед грибів.

5.5.4. Відділ базидіомікоти (Basidiomycota)

Це вищі гриби з багатоклітинним міцелієм, у відділі нараховують близько 30 тис. видів. Статевий процес — соматогамія. Статевих органів немає, зливаються дві гаплоїдні клітини первинного міцелію, що виростає з базидіоспори і складається з одноядерних гаплоїдних клітин. У гомоталічних видів зливаються гіфи одного і того ж міцелію, а у гетероталічних — клітини гіф міцеліїв, що виросли із фізіологічно різнорідних спор. Одночасно спочатку відбувається плазмогамія, а ядра тільки зближуються, утворюючи дикаріони. У двоядерних клітинах ядра синхронно діляться, формуючи вторинний дикаріофітний міцелій, який домінує в циклі відтворення базидіальних грибів. Після тривалого періоду вегетативного росту вторинного міцелію в його клітинах відбувається каріогамія. Це завершальна фаза статевого процесу. У кожній клітині зливаються гаплоїдні ядра дикаріону, утворюється зигота, а з неї — базидія. Диплоїдне ядро базидії ділиться мейозом і утворюються чотири галоїдні базидіоспори. З базидіоспор виростає первинний гаплоїдний міцелій.

Таким чином, статевий процес відбувається у два етапи: 1) плазмогамія, внаслідок якої утворюються дикаріонтичні клітини та вторинний міцелій; 2) каріогамія, під час якої зливаються ядра дикаріону й утворюється диплоїдна клітина — зигота. Вона розвивається в базидію — орган статевого спороношення. На базидіях екзогенно формуються по чотири базидіоспори. Трубчасті вирости базидії, які несуть базидіоспори називають стеригмами. Базидії з базидіоспорами можуть утворюватись як на міцелії, так і на поверхні або всередині плодових тіл. Плодові тіла утворюються щільно сплетеними гіфами дикаріонного міцелію, мають різну форму, забарвлення та консистенцію. Вони несуть спороносний шар гіменій, що складається з базидій, стеригм і парафіз. Поверхня плодового тіла, що несе гіменій, називається гіменофором. Він може бути гладеньким, складчастим, пластинчастим, зубчастим, трубчастим.

За будовою базидії бувають одноклітинними, чотириклітинними і складними. Одноклітинні базидії мають булавоподібну форму і називаються холобазидіями, чотириклітинні — фрагмабазидіями, складні — гетеробазидіями, які складаються з нижньої стерильної частини гіпобазидії і верхньої частини — епібазидії, на якій знаходяться чотири базидіоспори. Безстатеве розмноження здійснюється конідіями. Вегетативно ці гриби розмножуються частинами міцелію або хламідоспорами.

За типом розвитку та будовою базидій у межах відділу базидіомікоти (Basidiomycоtа) виділяють три класи: базидіоміцети, урединоміцети та устилягіноміцети.

Клас Базидійні гриби (Basidiomycetes) характеризується одноклітинною базидією, рідше утворюється гетеробазидія. Поділяється на два основні підкласи — агарикові і дрижалкові. До агарикових належать такі представники: домовий гриб, трутовик, лисичка, коренева губка, мухомор, сироїжка, Хрящ-молочник, печериця, опеньок, болетус, моховик, сатанинський гриб, бовіста, кальвація, лікопердон, склеродерма, веселка. За способом живлення — це здебільшого сапрофіти або мікоризоутворювачі.

Серед паразитичних видів найпоширенішими є види із роду трутовик, це паразити деревних рослин. У стовбурі дерева вони розвивають багаторічний міцелій, що руйнує провідну систему (ксилему або деревину) рослини і спричинає суховершинність, всередині стовбура формується дупло і ці рослини страждають від вітровалів та буреломів. На поверхні стовбура формуються тверді багаторічні плодові тіла, гіменофори яких утворюють базидіоспори. Попадаючи у місце поранення дерева, базидіоспори проростають у міцелій. З інших паразитів варто зазначити кореневу губку, дубову губку.

Серед агарикових чимало їстівних грибів: це білий гриб, лисичка, підберезовик, осичник, сироїжка, хрящ молочник та ін. Є чимало і отруйних грибів: бліда поганка, мухомор, чортів гриб, несправжній опеньок, несправжня лисичка тощо.

До дрижалкових грибів, що відрізняються від агарикових складною базидією, належать переважно сапрофіти та іноді паразити грибів. Їх практичне значення незначе.

Клас урединоміцети (Uredinomycetes), або іржасті гриби мають чотириклітинну базидію і є паразитами практично всіх видів культурних і більшості дикорослих рослин. Як правило, більшість з них мають складний цикл розвитку, що відбувається на двох рослинах і має кілька стадій спороношення. На первинному гаплоїдному міцелії розвиваються конідієспори, які часто називають спермаціями або пікноспорами, на дикаріонному вторинному — ецидіоспори, уредоспори, телейтоспори, на базидії — гаплоїдні базидіоспори. Наявність різних за функціями спор у гриба носить назву плеоморфізму. Хворі рослини можна помітити завдяки бурим плямам або смужкам на стеблах рослин або листках, звідси і назва грибів — іржасті. Найчастіше трапляються на сільськогосподарських рослинах паразити з роду пукцинія. Цикл розвитку пукцинії злакової детальніше описаний у відповідній лабораторній роботі. Схематично цикл розвитку іржастого гриба, що розвивається на двох рослинах живителях можна описати так. Базидіоспора, попавши на листок проміжного хазяїна, проростає в ньому в первинний гаплоїдний міцелій, який дає на верхньому боці листка перше спороношення — пікніди у вигляді глечикоподібних утворень, заповнених пікноспорами. Пікніди виділяють солодку рідину, що приваблює комах і вони переносять спори з однієї пікніди в іншу. Спори пікнід фізіологічно різнорідні. Коли спори однієї статі попадають у пікніду іншої статі, відбувається плазмогамія і починається дикаріофітна стадія гриба, формується дикаріонний вторинний міцелій. Цей міцелій уже на нижньому боці листка формує вмістище двоядерних спор — ецидій, вкритих оболонкою — перидієм. В ецидії утворюються ецидіоспори, які звільняються після руйнації перидія. Ецидіоспори переносяться вітром на основну рослину живителя і проростають там у двоядерний міцелій, на якому формуються літні спори гриба — уредоспори. Це двоядерні спори на ніжках, вони легко відламуються і розсіюючись, створюють масове зараження рослин. Під кінець вегетації на міцелії формуються двоклітинні спори — телейтоспори, що мають товсту оболонку, диплоїдне ядро і запас поживних речовин. Навесні кожна клітина телейтоспори проростає в чотириклітинну фрагмобазидію. Кожна з цих клітин утворює по базидіоспорі, які і переносяться на рослину, що є проміжним хазяїном.

Іржасті гриби завдають великої шкоди сільському і лісовому господарству, тільки втрати зерна у разі масового їх розмноження можуть сягати мільйонів тонн на рік.

Клас устилягіноміцети (Ustilaginomycetes), або сажкові гриби представлений паразитичними грибами, які не утворюють плодових тіл і мають чотириклітинну базидію. Це також паразитичні гриби, дикаріофітний міцелій яких розвивається здебільшого всередині органів рослин і за допомогою присосок у клітинах рослини-живителя руйнує їх. Уражають здебільшого злаки: пшеницю, кукурудзу, овес. Під час вегетації рослини міцелій розпадається на темні товстостінні клітини хламідоспори, що нагадують сажу, звідси і назва класу. За зовнішнім виглядом розрізняють сажку тверду, порошисту (летючу) та пухирчасту.

Хламідоспори або теліоспори є основним засобом зараження рослин, вони не втрачають здатності до проростання протягом 20—25 років. У дикаріофітній хламідоспорі, яка попадає на сприятливий субстрат, відбувається каріогамія і вона стає диплоїдною. Диплоїдна клітина проростає у базидію з чотирма базидіоспорами. Потім гаплоїдні базидіоспори або первинний міцелій, у який вони проросли, зливаються, утворюючи вторинний дикаріофітний міцелій. Саме цей міцелій вростає в Тканини хазяїна і розростається між клітинами заражених рослин. Під час вегетації вторинний міцелій розпадається на хламідоспори, які можуть зимувати у ґрунті або прилипати до здорових зернівок злаків і таким чином зберігатись.

Сажкові гриби завдають великої шкоди господарству, ефективним засобом боротьби є передпосівне протруювання насіння, термообробка насіння і виведення сортів, стійких до сажки.

5.5.5. Група анаморфних, або мітоспорових грибів (дейтеромікоти, або незавершені гриби) (Deuteromycоtа)

Це вищі гриби, які мають добре розвинутий багатоклітинний септований гаплоїдний міцелій. Розмножуються лише безстатевим способом — конідіями. Статевого розмноження і його продуктів, характерних для вищих грибів — сумок і базидій — не утворюють, через що і називаються незавершеними, анаморфними або асексуальними грибами. За мітотичний спосіб Утворення клітин конідієспор вони ще називаються мітоспоріальними. Ця група є формальною, а не таксономічною одиницею, оскільки відкриття сумчастих, або базидійних спороношень дозволяє віднести їх до аскомікотів, або базидіомікотів. Конідієносці поодинокі або розміщені групами у вигляді коремій, спородохій, лож або пікнід.

Серед анаморфних грибів вирізняють три порядки: гіфоміцетальні, меланконіальні, сферопсидальні. Порядок гіфоміцетів характеризується поодинокими конідієносцями або зібраними в коремії і спородохії. До нього належать роди аспергіл, пеніцил, фузарій, вертицил, кладоспорій, гельмінтоспорій. Порядок меланконіальних характеризується груповим спороношенням у вигляді ложа. До нього належить глєоспорій. Порядок сферопсидальні об’єднує гриби з конідієносцями у пікнідах. Тут є роди септорія, фома, філостикта, аскохіта та ін.

Переважна більшість грибів сапрофіти, а паразитичні форми, зокрема з роду фузарій, викликають хвороби — фузаріози зернобобових, льону, качанів кукурудзи, а з роду вертицил, розвиваючись у судинах листків соняшнику, хмелю, картоплі, томатів викликають в’янення органів (хвороба називається вілт), а з роду церкоспора — плямистість листків, стебел багатьох культурних рослин. Деякі гриби псують корми, викликають гнилі тощо.

Гриби з роду пеніцил (зелена цвіль) використовують для добування антибіотиків, виробництва сирів.