Туберкульоз - І.Т.П'ятночка 2005

Позалегеневий туберкульоз
Туберкульоз кишок, очеревини і брижових лімфовузлів

Туберкульоз брижових лімфатичних вузлів (мезаденіт) є найчастішою із форм туберкульозу в черевній порожнині, хоч загалом, зустрічається доволі рідко. Частіше захворювання спостерігається у дітей та підлітків, що співпадає з первинним періодом туберкульозної інфекції, однак може розвиватися і при вторинних формах туберкульозу. В патогенезі мезаденіту велике значення має аліментарний шлях інфікування, часто бичачим видом МБТ.

Розрізняють інфільтративну, казеозну та індуративну (фіброзну) форми мезаденіту.

Клінічна картина туберкульозного мезаденіту характеризується різноманітними проявами. Захворювання починається поступово, має тривалий хронічний перебіг. Найчастіше хворі скаржаться на непостійний біль в животі, справа від пупка. Біль посилюється при фізичному навантаженні, після їди, при пальпації живота. Нерідко біль в животі поєднується з іншими диспептичними розладами (нудотою, блюванням, метеоризмом, розладами випорожнення) на фоні помірно виражених явищ туберкульозної інтоксикації.

Діагностика. При огляді хворих спостерігається здуття живота, напруження черевної стінки і болючість при пальпації в ділянці ураження. Іноді вдається пропальпувати конгломерат брижових лімфатичних вузлів. У випадку тривалого перебігу захворювання можуть формуватися петрифікати, які видно на рентгенограмі живота (рис. 29). Надійним способом виявлення збільшення лімфатичних вузлів є Ультразвукове дослідження, комп’ютерна томографія і передусім, лапароскопія з біопсією.

Лікування хворих проводиться ізоніазидом, рифампіцином, піразинамідом, стрептоміцином (2 місяці) протягом 6-8 місяців. Іноді - лапаротомія і хірургічне видалення уражених лімфатичних вузлів.

Туберкульоз кишок звичайно розвивається в результаті прогресування туберкульозу легень, мезаденіту або інших органів, тобто при первинному і вторинному туберкульозі. МБТ проникають у кишки гематогенним, лімфогенним і рідше спутогенно при заковтуванні інфікованого харкотиння. В останні десятиріччя туберкульоз кишок трапляється рідко.

Патологоанатомічні зміни при туберкульозі кишок переважно спостерігають в термінальному відділі клубової, сліпої та висхідної ободової кишки. На стінці кишки виникають горбики, інфільтрати і виразки, а після вилікування залишаються рубці. Можлива перфорація виразки в черевну порожнину.

Клініка туберкульозу кишок нетипова, діагностика складна. Диспептичні розлади, непостійний біль найчастіше в ілеоцекальній ділянці. Кал з домішками слизу, іноді крові. У слизу нерідко знаходять МБТ. Важливе діагностичне значення має рентгенологічне дослідження (ділянка ураженої кишки спазмована з дефектами наповнення у вигляді зазубрених контурів, контрастних плям тощо).

Рис. 29. Туберкульозний мезаденіт (кальцинат)

Лікування. При своєчасній діагностиці добре піддається терапії антимікобактеріальними препаратами (ізоніазид, рифампіцин, піразинамід або етамбутол). Середня тривалість хіміотерапії 6-8 місяців. При перфорації виразки кишки або її непрохідності - Хірургічне лікування.

Туберкульоз очеревини виникає гематогенним, лімфогенним і контактним шляхами при туберкульозі органів черевної порожнини або більш віддалених органів. Туберкульоз очеревини, як самостійне захворювання - рідкість.

Розрізняють ексудативну і фібринозну (пластичну) форми перитоніту. При ексудативній формі в черевній порожнині накопичується ексудат, Очеревина потовщена, гіперемійована, покрита туберкульозними горбиками і казеозними бляшками.

Пластична форма перитоніту виникає як ускладнення мезаденіту, туберкульозу кишок і характеризується багаточисельними злуками і осумкованими острівцями ексудату.

Клініка туберкульозу очоревини поєднує синдром туберкульозної інтоксикації і диспептичних розладів.

Діагноз туберкульозного перитоніту базується на підставі результатів цитологічного і мікробіологічного дослідження ексудату з черевної порожнини, а при необхідності - біопсії очеревини при лапароскопії. Важливе значення для з’ясування етіології захворювання мають туберкулінові проби, зокрема проба Манту.

Лікування. Основним методом лікування хворих на туберкульозний Перитоніт є тривала (8-12 місяців) антимікобактеріальна терапія в поєднанні з десенсибілізуючими засобами, вітамінами, часто і глюкокортикоїдами. При значній кількості ексудату в черевній порожнині - його евакуація, при кишковій непрохідності - Хірургічні Методи лікування.