Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Захворювання суглобів
Інфекційні артрити відомої етіології
Сифілітичний артрит

Сифілітичний артрит у клінічній практиці трапляється надзвичайно рідко, оскільки тепер добре налагоджене лікування сифілісу.

Сифіліс — це хронічне інфекційне захворювання, збудником якого є бліда трепонема (triponema pallidum). Хвороба має своєрідний перебіг: інкубаційний період, період первинної сифіломи (шанкру), вторинний період, латентний період (прихований сифіліс), що залежить від загальної реактивності організму та якості лікування. Якщо хворий не лікується, то латентний період змінюється черговими загостреннями і переходить у третинний період.

Опорно-руховий апарат може уражатись як при природженому, так і при набутому сифілісі.

Доцільно дотримуватись простої класифікації сифілітичних уражень кісток за С.А. Рейнбергом: 1) періостит (гумозний та дифузний); 2) остит (гумозний та дифузний); 3) остеомієліт (обмежений гумозний та дифузний). Б.М.Пашков ділить їх ще на різні форми: сифілітичні діафізит, метафізит, епіфізит і остеохондрит.

При сифілісі кісток спостерігають два види запального процесу: 1) проліфератив- но-ексудативний, який має продуктивно-гіперпластичний характер (при вторинному рецидивуючому сифілісі) і характеризується виникненням нашарувань на поверхні кістки (гіперпластичний періостит); 2) проліферативно-альтеративний у вигляді гумозних деструкцій (при третинному сифілісі). Спочатку в остеогенному шарі окістя утворюється інфільтрат із казеозним некрозом у центрі, деструкцією кістки і реактивним остеосклерозом навколо нього.

Клінічні симптоми. Клінічно періостит може проявлятись обмеженим або широким потовщенням кістки, яке дуже болюче при натискуванні. Характерна ознака — нічний біль, який зменшується вдень, під час рухів (на відміну від туберкульозу). Шкіра в цій ділянці набрякла і напружена, а під час натискування пальцем утворюється ямка. Місцева температура залишається нормальною.

На рентгенограмах дифузний періостит проявляється широкою осифікованою стрічкою вздовж кістки, яка йде паралельно і не зливається з нею, а інколи має вигляд нашарувань кулеподібної форми — вид цибулі на розрізі. Трапляється також обмежений періостит у вигляді гребеня — внаслідок поперечних смуг.

Гумозний періостит характеризується поодинокими або множинними гумами, які з'єднуються з кірковою речовиною кістки чи навіть із губчастою речовиною. Він має круглу форму з центральним остеонекрозом і склерозом навкруги, створює мозаїчний малюнок — "помережаний" періостит.

Сифілітичні остит і остеоперіостит бувають при третинному і пізньому природженому сифілісі. Класичний прояв — шаблеподібні гомілки. Внаслідок хронічного запалення вся великогомілкова кістка потовщена, видовжена і скривлена під вагою тіла під час росту. На рентгенограмі виявляють дифузний остеосклероз.

Гумозний остит (мал. 321), як правило, пов'язаний із субперіостальним специфічним процесом і на рентгенограмах вимальовується у вигляді «блюдця" — овального світлого безструктурного дефекту. Гумозний остеомієліт, як правило, проявляється множинними деструктивними вогнищами в кістковому мозку з валиком склерозу.

Епіфізи, фаланги пальців, кістки п'ястка і плесна уражаються сифілісом дуже рідко.

Сифілітичне ураження суглобів можливе в усіх періодах захворювання. Специфічне запалення може обмежуватись синовіальною мембраною і капсулою суглоба без ураження хряща і кістки (хронічний синовіїт, гумозний синовіїт, гострий сифілітичний поліартрит).

Мал. 321. Рентгенограма сифілітичного артриту ліктьового суглоба з гумозно-деструктивним оститом ліктьової кістки.

Синовіїт виникає первинно, має торпідний перебіг без виражених клінічних ознак запалення (без температури, болю і порушення функції суглоба). Домінує незначний біль вночі і симптоми наявності рідини в суглобі.

Гумозний синовіїт трапляється рідко і супроводжується ворсинковими розростаннями оболонки. Діагноз підтверджують дослідженням синовіальної рідини — реакцією Вассермана.

Сифілітичний остеоартрит проявляється деструкцією субхондральних ділянок та епіфізів кістки. Суглобовий хрящ пошкоджується вторинно. Незважаючи на значні деструктивні зміни, болю в суглобі не буває, функція його залишається збереженою. Суглобова щілина дещо розширена. На відміну від туберкульозного і піогенного артриту, при сифілітичному артриті не виникають контрактури і анкілози.

До сифілітичних артритів відносять табетичну артропатію, яка буває на пізній стадії захворювання. Вона характеризується збільшенням суглоба внаслідок ексудату, його деформацією. Біль з'являється під час натискування на суглоб. З часом прилеглі м'язи атрофуються і з'являється настільки велике розхитування суглоба, що хворий, незважаючи на відсутність болю, не володіє кінцівкою. Клінічно ознак запалення немає. Синовіальна рідина мутна, з клаптями тканин. На рентгенограмах видно дуже характерну деструкцію суглобових кінців кісток із відділенням великих секвестрів і руйнуванням суглоба. Це може призводити до підвивихів і вивихів.

У грудних дітей із природженим сифілісом буває специфічний остеохондрит (росткової зони), при якому затримується зворотний розвиток хряща і підвищується відкладання солей у хрящових клітинах. Внаслідок остеохондриту вже в перші тижні життя дитини епіфіз може відділитись від діафізу; розвивається псевдопараліч — хвороба Парро. Уражена рука звисає, рухи болючі (дитина плаче). Клінічно неврологічних розладів немає, рухи у пальцях збережені. Нижні кінцівки уражаються рідко. Ці симптоми бувають єдиною ранньою ознакою природженого сифілісу.

У дітей віком від 4 до 16 років природжений сифіліс проявляється періоститами і остеоперіоститами, гумозним остеомієлітом, класичними шаблеподібними деформаціями гомілок, передпліч. Трапляються хронічні гідрартрози. Діагностику полегшує наявність тріади Гетчінсона і позитивна реакція Вассермана.

Лікування хворих на сифіліс кісток і суглобів ґрунтується на загальних принципах венерології. Застосування великих доз антибіотиків і специфічної терапії приводить до повної санації і запобігання рецидивам.