Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Скелет верхньої кінцівки
Кістки п'ястка

П’ясток (metacarpus) утворений із п’яти коротких трубчастих кісток. Кістки раху­ються по порядку, починаючи від великого пальця (I) до мізинця (V) кисті. Перша п’ясткова кістка коротша від інших, але масивніша. Друга п’ясткова кістка — най­довша, потім у напрямку до п’ятої п’ясткової кістки довжина кісток поступово зменшується.

У кожній п’ястковій кістці розрізняють тіло п’ясткової кістки (corpus metacarpale), основу п’ясткової кістки (basis metacarpalis) та головку п’ясткової кі­стки (caput metacarpale).

Тіло кожної п’ясткової кістки приблизно тригранної форми і має три поверхні: тильну, або задню; бічну, або променеву та присередню, або ліктьову.

Основа п’ясткової кістки розташована проксимально. На бічних поверхнях ос­нов є бічні суглобові поверхні, за допомогою яких суміжні кістки з’єднуються між собою. З променевого боку основи III п’ясткової кістки в проксимальному напрям­ку виступає шилоподібний відросток (processus styloideus). На проксимальній сто­роні основ II — V п’ясткових кісток наявні плоскі суглобові поверхні для зчлену­вання з кістками дистального ряду зап’ястка. Суглобова поверхня основи I п’ясткової кістки має сідлоподібну форму, в V п’ястковій кістці вона невеликою виїмкою розділена на дві частини.

Головки п’ясткових кісток розташовані дистально і закінчуються кулястими суглобовими поверхнями для зчленування з проксимальними фалангами паль­ців. Головка першої п’ясткової кістки дещо менша, ніж головки останніх п’ясткових кісток.

Проксимальний та дистальний кінці кожної п’ясткової кістки потовщені, тому при з’єднанні кісток одна з одною між їхніми тілами залишаються міжкісткові проміжки п’ястка (spatia interossea metacarpi), в яких лежать міжкісткові м’язи.



Последнее обновление: 05/02/2024

Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.

Что было обработано:

  • устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
  • редакционное упорядочивание содержания;
  • унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
  • проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.

Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.