Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Скелет верхньої кінцівки
Кістки пальців

У кисті розрізняють великий палець (pollex, digitus primus), вказівний палець (index, digitus secundus), середній палець (digitus medius, tertius), безіменний па­лець (digitus annularis, quartus), мізинець (digitus minimus, quintus).

Кістки пальців — фаланги (Phalanges digitorum) — короткі трубчасті кістки. Кожний палець складається з трьох фаланг: основної, або проксимальної (phalanx proximalis); середньої (phalanx media) та нігтьової, або дистальної (phalanx distalis). Виняток становить перший (великий) палець, який має тільки дві фаланги — проксимальну та дистальну. Проксимальні фаланги пальців найдовші, дистальні — найкоротші.

У кожній фаланзі розрізняють основу фаланги (basis phalangis), тіло фаланги (corpus phalangis) та головку фаланги (caput phalangis).

Основа проксимальних фаланг містить на собі гладеньку вгнуту суглобову по­верхню, якою з’єднується з головкою відповідної п’ясткової кістки, а основи сере­дніх та дистальних фаланг мають суглобові поверхні, які розділені невеликим під­вищенням на дві частини і з’єднують фаланги між собою.

Тіла проксимальних та середніх фаланг випуклі в тильний бік і слабо увігнуті з долонного боку.

Головки проксимальних та середніх фаланг пальців містять на собі блокоподібні суглобові поверхні для зчленування фаланг між собою. Головки дисталь­них фаланг без суглобових поверхонь. Кінець кожної дистальної фаланги сплющений і утворює горбистість дистальної фаланги (tuberositas phalangis distalis).

Крім названих кісток, кисть має ще сесамоподібні кісточки. Вони розташову­ються в товщі сухожилків м’язів і збільшують плече сили м’язів, які до них прикрі­плюються (найчастіше в сухожилках м’язів, що йдуть до великого і вказівного па­льців з боку долонної поверхні кисті).

Кістки дистального ряду зап’ястка (кістка-трапеція, трапецієподібна, головчас­та, гачкувата) і чотири кістки п’ястка (II—V) малорухомі одна відносно одної і ма­ють дуже міцний зв’язковий апарат, тому їх об’єднують в одне функціональне ціле — тверду основу кисті, яка відзначається великою міцністю.

Скелет кисті, успадкований найдавнішими гомінідами від тварин, змінювався в процесі еволюції людини під дією праці, внаслідок чого виникли деякі характерні особливості, які властиві для кисті сучасної людини:

1. Збільшення абсолютних і відносних (у порівнянні з іншими пальцями) розмі­рів кісток першого пальця.

2. Сідлоподібна форма першого зап’ястково-п’ясткового суглоба.

3. Переміщення першого пальця із площини останніх пальців у долонному на­прямку, внаслідок чого здатність протиставлення його останнім пальцям, що здійс­нюється в сідлоподібному суглобі, збільшилась.

4. Зміщення в тому ж долонному напрямку кісток зап’ястка (кістки-трапеції та човноподібної), які зв’язані з першим пальцем, та поглиблення зап’ясткової бороз­ни, яке відбулося внаслідок зміщення цих кісток.

5. Вкорочення і випрямлення фаланг II — V пальців, що сприяє різноманітності рухів кисті та її окремих частин.

Поряд з відзначеною перебудовою кісток і суглобів змінився і нервово-м’язовий апарат кисті. Загальний розвиток центральної нервової системи в зв’язку з працею і членороздільною мовою призвів до того, що рука, особливо її головна частина — кисть, стала органом праці, органом дотику і, частково, засобом спілкування (жестикуляція).