Статеві хвороби - І. І. Мавров 2005
Порушення статевої функції в жінок
Геніталгії - болючі і парестезичні відчуття в ділянці статевих органів. Біль і фіксовані парестезії (неприємні відчуття: оніміння, поколювання та ін.) в ділянці геніталій можуть бути обумовлені запальними процесами, травмами статевих органів, психогенними факторами, дисгармонією сексуального життя, клімаксом, вагінізмом, еротофобією тощо.
При запальних процесах хламідійної, мікоплазмової чи іншої етіології, травмах геніталій біль може бути глибоким, поверхневим чи пекучим. Відчуття печіння може бути викликане тим, що сеча потрапляє на ушкоджений епідерміс. Іноді біль в ділянці геніталій обумовлений інтерстиціальним циститом, вагінітом чи пухлинними інфільтратами. Глибокий біль може бути результатом ендометріозу, отже, необхідно з’ясувати зв’язок між появою болю і менструаціями. Пульсуючий біль може свідчити про абсцес великої залози присінка піхви. Нерідко біль супроводжується сверблячкою статевих органів.
Неприємні і болючі відчуття можуть підсилюватися в сексуальних ситуаціях. Біль у цих випадках іноді має характер самонавіювання, будь-який Дотик в ділянці геніталій нестерпний, статеве життя стає неможливим, задоволення від статевих контактів у таких випадках немає.
Психогенні геніталгії нерідко є наслідком істеричного неврозу, часто супроводжуються почуттям тривоги, депресією. При цьому характерний ниючий, ріжучий чи стріляючий біль, а також парестезії - відчуття повзання мурашок, сверблячка. Локалізація болю не визначена, найчастіше в ділянці піхви і нижньої частини живота, рідше - зовнішніх статевих органів. З’являються болючі відчуття в тій чи іншій психотравмуючій ситуації, при переживанні почуття образи, приниження й інших нетактовних дій з боку статевого партнера. Звичайно вони бувають пов’язані зі статевим актом. Хворі починають всіляко уникати статевих контактів чи навіть цілком від них відмовляються. У деяких випадках можуть виникнути сверблячка і парестезії в статевих органах. У їх генезі провідну роль відіграє мастурбація. Виникнення бажання до здійснення акту мастурбації супроводжується легкими парестезичними відчуттями в статевих органах. Вольовим зусиллям можна заглушити бажання, але цілком позбутися цих відчуттів звичайно не вдається. Згодом парестезії починають виникати вже незалежно від сексуального бажання, поступово набувають характеру сверблячки. У таких випадках хвора, як правило, не пов’язує своїх скарг із якими-небудь труднощами в сексуальному житті, однак таку можливість виключати не можна.
Фіксований біль, різні парестезії в ділянці геніталій можуть бути компонентом більш складної картини сенестопатично-іпохондричного синдрому, неврозоподібної форми шизофренії. Для останньої характерна поява, крім болю і парестезії, незвичайних відчуттів у ділянці статевих органів (сенестопатій), наприклад відчуття «пухирців, що локалізуються у піхві», «злипання і розлипання стінок піхви», «роздування матки»; дисморфофобії - «ліва статева губа стала тоншою»; «з’явився особливий запах, чого інші не зауважують» та ін.
Наявність функціональних парестезій в ділянці геніталій хвора нерідко трактує як надмірне підвищення сексуального потягу, обвинувачуючи себе за це, але в той же час намагаючись знайти вихід в інтенсивному сексуальному житті. При цьому полегшення не настає, а, навпаки, парестезії можуть підсилюватися.
Дисгармонія в сексуальному житті як причина геніталгій - досить часте явище. Больові відчуття в піхві (іноді віддають у матку, Яєчники) можуть з’являтися під час статевого акту в момент оргазму, рідше - у момент входу статевого члена в піхву чи під час фрикцій. Нерідко геніталгія виникає після статевого акту. У деяких випадках, наприклад у клімактеричний період, спостерігається посилення статевого потягу, що супроводжується періодичними припливами крові до статевих органів, які викликають парестезії, що часто підсилюються (коли статевий потяг не знаходить виходу в статевому житті чи мастурбації) чи переходять у відчуття сверблячки в ділянці статевих органів.
Основним методом терапії геніталгій є гіпнотерапія з введенням хворої в найбільш глибоку стадію гіпнотичного сну. У випадках, коли геніталгії мають соматичне походження (запальні процеси, травми статевих органів і ін.), Лікування зводиться до їхньої санації, а психотерапія спрямована на усвідомлення генезу захворювання і зміну ставлення до статевого життя.
Вагінізм - рефлекторне спастичне скорочення м’язів присінка піхви і тазового дна, що утруднює статеві зносини або гінекологічне дослідження. У ряді випадків спостерігаються також судомні скорочення м’язів стегон і черевної стінки.
Етіологія вагінізму різна. У більшості жінок причиною його виникнення стає сильний нездоланний страх перед початком статевого життя або протидія вимушеному початку його. Страх перед статевим актом у хворих може бути наслідком почутих ними розповідей; іноді є реакцією на занадто болючий надрив дівочої перетинки. Може розвинутися через грубе поводження чоловіка, а також при його імпотенції, у результаті чого статевий акт у жінки не завершується оргазмом і з’являється негативне ставлення до наступних статевих зносин. Важливу роль у виникненні вагінізму відіграє психоневрологічна схильність. Вагінізм часто спостерігається при неврастенії, неврозі нав’язливих станів, істерії. Надалі синдром виявляється і при спробі зробити вагінальне дослідження або ввести який-небудь інструмент у піхву.
Клініка. Провідний симптом - спазм м’язів піхви і тазового дна. Розрізняють три ступені вираження вагінізму. При 1-му ступені спазм виникає при введенні у піхву статевого члена, інструмента або пальців лікаря під час дослідження; при 2-му - аналогічна реакція виникає при дотику чи наближенні їх до статевих органів; при 3-му - реакція настає при одній лише думці про статевий акт чи гінекологічному дослідженні. Діагноз встановлюється на підставі характерних скарг і даних об’єктивного дослідження.
Вагінізм, як правило, тяжко переживається подружньою парою і є причиною ненормальних стосунків у родині. Жінки, що страждають від вагінізму, виходять заміж, але статеве життя тривалий час не починають. Це, у свою чергу, призводить до послаблення потенції в чоловіка в зв’язку з розвитком у нього неврозу чекання, а в ряді випадків і застійних явищ у передміхуровій залозі.
Основний метод лікування вагінізму полягає в психотерапії, яка спрямована на роз’яснення причин захворювання і правильно орієнтує відносно статевого життя. У ряді випадків корисна гіпнотерапія з навіюваннями заспокійливого характеру, що усувають тривожні чекання, страх, а потім мотивовані навіювання про правильне переживання близькості. При цьому необхідна участь жінки і чоловіка. Хворі на вагінізм мають потребу в доброзичливому, м’якому ставленні. Варто уникати вказівок, докорів, погроз, вимог до хворих, не допустима рекомендація дружинам розійтися, тому що вагінізм виліковний.
При лікуванні вагінізму в незайманої дівчини показана хірургічна дефлорація (проводиться гінекологом за згодою подружжя). Найкраще її робити розширювачем шийки матки, наприклад, еластичними розширювачами спеціальної конструкції. Розширювач поступово вводять у піхву, і коли він досягне достатньої товщини, хворій пропонують самій переконатися в безболісності його Введення, що є своєрідним методом переконання і зазвичай обумовлює різку зміну її ставлення до свого захворювання. У період лікування показані застосування седативних засобів, призначення 5 % совкаїнової мазі (на слизову оболонку входу в піхву для зниження її чутливості).
Диспареунія - загальна назва статевих розладів у жінок; найчастіше цим терміном позначають болючі статеві зносини.
Розрізняють первинну диспареунію, що виникає на підставі визначеного досвіду перших статевих зносин і, очевидно, має психогенний характер; вторинну - зазвичай з’являється в результаті органічної патології, і функціональну, в основі генезу якої лежать функціональні відхилення в перебігу фізіологічних реакцій, зокрема парасимпатичне індуковане підвищення кровонаповнення статевих органів при статевому порушенні, скорочення гладких м’язів і судинна реакція, що відбувається під час і після оргазму.
Більшість клініцистів, бажаючи підкреслити етіологічний фактор виникнення диспареунії, поділяють її на інтроїтальну і глибоку. При інтроїтальній диспареунії хвора скаржиться на біль на початку введення статевого члена в піхву, при глибокій - біль виникає при проникненні статевого члена всередину піхви.
Причини диспареунії різні. Вона може виникати в результаті фіброзу кільця дівочої перетинки чи агенезії піхви, рубцевих змін після акушерських ускладнень і операцій, запальних захворювань органів малого таза, а також у результаті ситуаційної відмови від статевих зносин, відсутності адекватного статевого збудження і зволоження піхви, іноді - через страх завагітніти.
Причинами диспареунії можуть бути фіксовані і ригідні рубці після розриву шийки матки і склепінь піхви, Ендометріоз крижово-маткових зв’язок, очеревини або дугласового простору. У хворих, що перенесли операції, можуть бути фіксовані спайки, що виходять з дугласового простору, навколо піхви може утворитися муфта із щільної сполучної Тканини. Аналогічні зміни відбуваються й у результаті запальних захворювань органів малого таза (частіше хламідійної, мікоплазмової етіології). При відсутності уражень органічного характеру можна припустити вплив психогенних факторів.
При з’ясуванні ймовірних причин диспареунії велике значення має ретельний збір анамнезу. Наприклад, важливо установити, чи завжди в хворої виникав біль при статевих зносинах. Якщо він не спостерігається постійно, то може бути пов’язаний тільки з поведінкою статевого партнера, тому проблема з медичної переходить до взаємних стосунків.
Результати об’єктивного обстеження хворих слід ретельно оцінювати. Так, різко виражений спазм м’язів промежини свідчить швидше про вагінізм, ніж про диспареунію; гострий вульвовагініт як причина диспареунії зустрічається рідко порівняно з аплазією піхви (синдром Маєра-Рокитанського-Кюстнера) чи фіброзованою щільною дівочою перетинкою. При виявленні ніжних рубців, що погано гояться, або фіброзованих грубих рубців після акушерських ускладнень і операцій, явищ гострого вульвовагініту варто орієнтуватися тільки на органічні порушення чи причини суто психологічного характеру, тому що змішана етіологія диспареунії зустрічається часто. Симптоматика в деяких випадках зберігається і після зняття органічного компонента.
Лікування. За наявності рубців у ділянці входу в піхву, його склепінь або на шийці матки спочатку проводять пальцеве розтягання звужень піхви. Згідно з даними D. Fordney (1977), мануальна дилатація може бути цілком успішною, а іноді і більш результативною, ніж Хірургічне лікування, оскільки останнє в деяких випадках призводить до таких же чи навіть більш виражених рубцевих змін. Якщо мануальна дилатація не дає позитивних результатів, то може бути зроблена хірургічна (пластична) операція.
Навіть при наявності органічних уражень необхідно досліджувати психофізіологічний фактор. Якщо хвора повідомляє про існування гострих ситуативних проблем, стресів неврологічного характеру, їй показані застосування седативних засобів, психотерапія. Оскільки частіше зустрічається диспареунія змішаної етіології, то, як правило, проводять комбіновану комплексну терапію з урахуванням причин виникнення захворювання.
Віргогамія (незайманий шлюб) - шлюб, при якому подружжя тривалий час (місяці і навіть роки) не може почати статеве життя. Виділяють фобічну, ігнорантну й імпотентну форми віргогамії, допускаючи їхнє поєднання.
Фобічна форма характеризується нав’язливим страхом перед можливою болючою дефлорацією чи статевими зносинами, що нерідко супроводжується скороченням м’язів входу в піхву і тазового дна, що виникає при спробі статевого зближення. В одних випадках страх з’являється під впливом розповідей про першу шлюбну ніч, в інших - після болючої спроби дефлорації, іноді - унаслідок негативного ставлення до чоловіка.
Ігноратна віргогамія є результатом непідготовленості подружжя до статевого життя, непоінформованості їх про топографію статевих органів. Жінки з цією формою віргогамії, як правило, одержали неадекватне (спрямоване на пригнічення сексуальності) статеве виховання, а в їхніх статевих партнерів - чоловіків - не було достатнього досвіду сексуального життя.
Імпотентна віргогамія виникає в результаті порушень статевої функції в чоловіка. Для цих порушень характерна поява інтенсивних ерекцій у ситуаціях, віддалених від перспективи зближення, а при можливості перейти до здійснення фізичного зближення відбувається гальмування ерективної функції (невроз очікування). Причинами можуть бути також часті тривалі статеві збудження без еякуляції, раптово відкладене зближення (наприклад, унаслідок початку менструацій у дружини) чи підвищене почуття відповідальності в якій-небудь конкретній ситуації зближення. Як правило, ці порушення уперше виявляються лише при спробі перших статевих зносин із дружиною.
При віргогамії між подружжям виникають своєрідні стосунки, що формують дивну стабільність шлюбу. Очевидно, загальне почуття провини, любов і жалість зміцнюють сім’ю. Подружню вірність чоловіка можна пояснити побоюванням бути неспроможним у спробі здійснити статевий акт з іншою жінкою, а вірність дружини - страхом бути викритою в незайманості.
Принципи лікування віргогамії базуються на поєднанні психотерапії зі здійсненням дефлорації дівочої перетинки еластичним розширювачем. Терапія, як правило, ефективна, і віргогамію вдається усунути.
Статева холодність (фригідність) - слабкість статевого потягу, статевої збудливості в жінок. Статева холодність може супроводжуватися відсутністю специфічних сексуальних відчуттів, які призводять до оргазму, що викликає відразу до статевого акту. Статева холодність, сексуальна незадоволеність жінки - найчастіший прояв дисгармонії у стосунках подружжя. На жаль, це поняття набуло властивостей, що принижують достоїнство жінки (так само, як і термін «імпотенція» стосовно чоловічої сексуальності), хоча під цим криється ряд як явно патологічних, так і зовсім нормальних проявів жіночої сексуальності.
Факторів, що сприяють виникненню статевої холодності, досить багато. Насамперед необхідно враховувати сприйнятливість жінки до багатьох моментів, які легко загальмовують адекватну реакцію сексуального потягу. Так, якщо в підготовчому періоді чоловік не забезпечує необхідний оптимум умов, без яких неможлива мобілізація основних «пускових подразників», то не виникає як готовність до статевого акту, так і включення чуттєвого компонента. Часто причинами фригідності стають передчасне сім’явипорскування в чоловіка, порушення гармонії взаємин у момент інтимного зближення й ін.
Статева холодність спостерігається при гіпогонадизмі, гіпотиреозі й інших ендокринних захворюваннях; інтоксикаціях наркотиками, снодійними; ожирінні; органічних захворюваннях ЦНС; психічних розладах; у результаті численних абортів. Нерідко вона може бути ознакою гермафродитизму, статевого інфантилізму, наслідком тривалої мастурбації. Велике значення у виникненні статевої холодності в жінок має неправильне статеве виховання (у дівчини - страх бути збезчещеною), гальмує всю статеву діяльність.
У зв’язку з розвитком системного підходу до статевої холодності жінок багато в чому змінилися традиційні погляди на природу й особливості жіночої сексуальності: циклічність і спрямованість на дітонародження; більша, ніж у чоловіків, вибірковість і, в той же час, слабкість внутрішніх механізмів, залежність їх від стилю інтимних стосунків, запропонованих чоловіком; затримка статевого потягу на платонічній чи еротичній стадії з поступовою стабілізацією оргастичної функції; переважання психологічної сторони задоволення від близькості над фізичною; широка варіабельність ступеня задоволення від близькості за глибиною і тональністю.
І. Л. Бартньова (1988) розробила шкалу визначення статевої конституції, за якою оцінюють найважливіші сексологічні показники: стабільність репродуктивної функції, ступінь і характер оволосіння лобка і пахвових западин, вік пробудження еротичного лібідо, тобто потягу до ласки і ніжності, вік настання оргазму (першого) і встановлення «нормального» рівня оргастичності. Без визначення статевої конституції важко вирішити питання, маємо ми справу з нормальним чи патологічним варіантом жіночої сексуальності. Абсолютно однотипні реакції можуть свідчити про зниження сексуальних функцій при сильних варіантах статевої конституції й, у той же час, для її слабких варіантів бути «стелею» психофізіологічних можливостей.
Аноргазмія. У ряді випадків спостерігається різке скорочення чи повне випадання окремих стадій із статевого акту. Здебільшого в жінки страждає стадія оргазму - вона можлива тільки при високому рівні збудження. Повна відсутність оргазму прийнято називати аноргазмією, а значне зменшення його частоти чи інтенсивності - гіпооргазмією. Аноргазмія нерідко поєднується зі зниженням статевого потягу чи його відсутністю (алібідемія). Звичайно аноргазмії зустрічаються тим рідше, чим сильніше лібідо. Але в багатьох жінок статевий потяг виникає лише після того, як вони починають відчувати оргазм.
Розрізняють аноргазмію первинну - виникає з початком статевого життя, і вторинну - з’являється в процесі статевого життя в жінок, що відчували раніше оргазм. Аноргазмія буває тимчасовою і постійною. Залежно від причин А. М. Свядощ (1988) виділяє такі форми аноргазмії: ретардаційну, симптоматичну, психогенну і конституціональну.
Ретардаційна аноргазмія є наслідком деякого запізнення в розвитку статевого Чуття. Має тимчасовий характер, завжди буває первинною. Ця форма аноргазмії відзначається не тільки в інфантильних жінок, але й в осіб з добре розвиненими вторинними статевими ознаками. У виникненні аноргазмії в них значну роль відіграють індивідуальні особливості темпераменту, сором’язливість, надмірна суворість виховання, що призводять до різкого пригнічення сексуальності і гальмують розвиток статевого чуття, насамперед на початку заміжжя.
У жінок з ретардаційною аноргазмією і не спостерігаються еротичні сновидіння та оргазм, який виникає поза статевим актом, ерогенні зони в них ареактивні чи слабоактивні, статевий акт байдужний чи ледь приємний, не викликає фрустрації.
До заміжжя вони звичайно не відчували статевого потягу, не виникав він і в перші роки подружнього життя. Але один раз під час статевого акту зненацька для себе переживши оргазм, жінки потім починають відчувати його часто. Згодом пробуджується статевий потяг, з’являються сексуальні інтереси, еротичні сновидіння, підвищується реактивність ерогенних зон. Іноді відсутність оргазму в жінок на початку заміжжя пояснюється дисгармонією статевих стосунків між подружжям.
Симптоматична аноргазмія буває первинною і вторинною. Спостерігається в осіб з органічними ураженнями головного і спинного мозку, хронічними інтоксикаціями, ендокринними порушеннями, постінфекційними ускладненнями, больовим синдромом при статевому акті, при перевтомі, недосипанні й ін.
У жінок із симптоматичною аноргазмією, обумовленою гінекологічними захворюваннями, статевий потяг, еротичні сновидіння, що виникають поза статевим актом, оргазм і чутливість ерогенних зон зберігаються, але при ендокринних чи інтоксикаційних порушеннях вони найчастіше відсутні.
Психогенна аноргазмія виникає при гальмуванні сексуальних функцій психічними факторами. Це спостерігається при таких особливостях сексуального потягу, як домінування особистісного компонента над чуттєвим, значне відставання пробудження чуттєвого компонента в період формування статевого потягу. Звідси виняткова залежність інтенсивності потягу від ставлення до статевого партнера, від того, як він виявляє своє почуття, чи піднімає воно гідність жінки чи, навпаки, принижує, чи виявляється партнер на висоті того положення, на яке його ставить почуття жінки. Усе, що затьмарює цю сторону переживань, може справляти виражений гальмуючий вплив на статевий потяг жінки (невідповідність чоловіка ідеалу, почуття ворожості до нього, ігнорування жіночої сором’язливості, впевненість у сімейних стосунках і ін.). Найчастіше це призводить до тимчасової затримки статевого почуття і надалі, при добрій потенції чоловіка, може з’явитися статева прив’язаність.
Адекватну реалізацію сексуального потягу можуть легко загальмовувати психотравмуючі переживання, що особливо стосуються сексуальної сторони життя. Затримка статевого потягу при цьому може мати вибірковий характер: бути спрямованою на певну людину і не поширюватися на інших - це так звана вибіркова аноргазмія.
Причиною стійкої аноргазмії можуть бути психогенні моменти, що викликають зовнішнє гальмування, зокрема страх, відраза, стресові ситуації, випадки, коли жінка зусиллям волі гальмує настання оргазму. Аноргазмія може виникнути через острах завагітніти, заразитися венеричною хворобою чи від страху, що, можливо, хтось буде свідком статевого акту. Важливу роль відіграють недовіра до партнера, невідповідність його поведінки очікуваній, особливо коли оргазм супроводжується стогонами, судомними рухами тіла й ін. У деяких жінок наближення оргазму, особливо першого, супроводжується страхом, що переходить у жах, який змушує перервати статевий акт.
А. М. Свядощ (1988) виділяє особливу форму психогенної аноргазмії - захисну фригідність. Вона відгороджує жінку від статевого збудження, що не призводить до статевого задоволення. Наприклад, передчасна еякуляція в чоловіка викликає пригнічений стан, почуття незадоволеності в дружини, у неї не настає оргазм, відбувається різке послаблення статевого потягу. Вся обстановка такого статевого зближення може стати для жінки гальмівним подразником статевої функції. Поступово з’являються ті чи інші невротичні стани.
Невроз очікування - одна з форм психогенної аноргазмії, що часто зустрічається. Звичайно він спостерігається в тривожно-недовірливих жінок, а також у жінок, які ще до шлюбу очікували від статевої близькості чогось незвичайного. Під час статевого акту вони напружені, стежать за тим, що відбувається, не можуть розслабитися, відключитися.
Конституціональна аноргазмія буває тільки первинною і характеризується відсутністю статевого потягу й оргазму. У генезі цієї форми аноргазмії, імовірно, - уроджена недостатність психосексуальних функцій. Анатомічно і фізіологічно жінки, як правило, здорові, з добре розвиненими статевими ознаками, зі здатністю до материнства. Однак статевий потяг у них відсутній чи виражений дуже слабко, еротичні сновидіння й оргазм поза статевим актом не спостерігаються, ерогенні зони геніталій не чуттєві, аноргазмія генералізована, статевий акт байдужий чи злегка приємний, рідше обтяжливий. Вони не страждають від своєї фригідності.
Такі жінки можуть бути гарними дружинами, матерями, здатні створити сімейне щастя, люблять ласку, ніжність, почувають любов до чоловіка, хоча інтимна сторона життя їм байдужа.
На жаль, під впливом неадекватної статевої освіти в останні роки виникла фетишизація оргазму, що дестабілізує шлюб і ґрунтується на уявленні про те, що, оскільки дружина не відчуває оргазму, вони з чоловіком не підходять один одному. Тому при діагностиці аноргазмії потрібна велика обережність.
Статева холодність, головним чином відсутність оргазму, часто відбивається на здоров’ї жінки, а чоловік нерідко негативно реагує на відсутність сексуальної реакції з боку дружини, почуває себе незадоволеним, що негативно впливає на стабільність шлюбу.
Жінки, що не відчувають оргазму, часто скаржаться на нервове збудження, загальну пригніченість, погане самопочуття і пригнічений стан. Відсутність оргазму викликає застійні явища і гіперемію статевих органів, що, у свою чергу, призводить до дисменорейних явищ, менорагій і ін.
Лікування повинне бути строго індивідуалізованим, спрямованим на створення оптимальних умов для прояву сексуальності жінки, усунення наявних сексуальних порушень. Провідна роль належить активній психотерапії корегуючого характеру, основаній на ретельному з’ясуванні причин, що викликають сексуальний розлад. Успіх терапії залежить від того, наскільки вміло лікар укаже хворій на ті оптимальні умови сексуального життя, що можуть зняти гальмування. При цьому дуже важливо знати не тільки психологічну сторону стосунків між подружжям, але й інтимні подробиці статевого життя, що можуть обумовлювати дисгармонію (тип статевої збудливості жінки, діапазон прийнятності форм статевого акту для кожного з подружжя, вибір оптимальної позиції статевого зближення й ін.). При цьому враховуються й індивідуальні особливості чоловіків. Специфіка психотерапевтичної роботи полягає також у тому, щоб запропоновані умови були прийняті хворою. Це вимагає дуже вмілого, тонкого і делікатного підходу.
При психогенній, ретардаційній і навіть конституціональній аноргазмії можуть бути рекомендовані гіпнотичне навіювання, аутогенне тренування і самонавіювання. Психотерапія ретардаційної психогенної аноргазмії спрямована на роз’яснення генезу, усунення розчарування, почуття власної неповноцінності, орієнтацію на одержання задоволення з радості, що доставляється чоловіку. У процесі психотерапії конституціональної аноргазмії бажано знизити значимість оргазму, навіяти жінці, що любов і сімейне щастя можливі й у тому випадку, якщо вона не відчуватиме оргазму, а статеве задоволення наявне, якщо статевий акт подружжю приємний, хоча оргазм і не виникає.
Такі Методи психотерапії звичайно знімають психічну загальмованість, що перешкоджає настанню оргазму, підсилюють психоеротичну настроєність, що передує статевому акту, впливають на нейроендогенні процеси і функціональний стан кіркових і статевих центрів, впливають на периферичні відділи статевого апарату і судинну іннервацію статевих органів.
Для лікування аноргазмії з успіхом застосовують психоеротичні тренування, які використовують подружжя. Спочатку під час гінекологічного огляду виявляють ерогенні зони в жінки, а потім, під час бесіди, у делікатній формі рекомендують чоловікові перед статевим актом стимулювати відповідні ерогенні зони дружини таким чином, щоб у неї поступово наростало статеве збудження і виник оргазм. Крім того, жінці можна рекомендувати гарячі тазові ванни, гінекологічний масаж, вібромасаж входу в піхву і под.
Медикаментозне лікування статевої холодності проводиться в комплексі з іншими методами. Призначають гормональні препарати (з урахуванням ендокринної патології), біостимулятори і Вітаміни (при астенізації), транквілізатори і антидепресанти (при депресивних станах).
Фізіотерапевтичне лікування має лише другорядну роль і призначається в комплексі з іншими заходами. Полягає в основному в призначенні процедур, що викликають гіперемію статевих органів і тим самим сприяють еротизації.
Німфоманія (гіперсексуальність) - патологічно підвищений сексуальний потяг у жінок, що проявляється невтримним прагненням до статевого зближення з різними статевими партнерами. Жінку постійно мучить статеве збудження, що важко знімається оргастичною розрядкою. Тому вона залишається збудженою навіть після статевого акту, що завершився оргазмом. У ряді випадків жінка болісно переживає інтенсивні сексуальні бажання, що виникають при постійних передчасних еякуляціях у чоловіка. У своєму бажанні знайти розрядку, що знімає напруження, вона прагне до багаторазових статевих актів, але вони ще більш підсилюють статеве збудження і знову її настигає розчарування.
Німфоманія, як правило, виникає в результаті судинних нейроінфекцій чи травматичних ушкоджень головного мозку (зокрема, гіпоталамічної ділянки чи лімбічної системи). Іноді спостерігається при розвитку пухлини мозку в гіпофізарно-діенцефальній ділянці, гіперфункції кори надниркових залоз, унаслідок гіперандрогенії яєчників. Німфоманія може бути і першим симптомом маніакальних станів різної природи (психопатія, олігофренія, Епілепсія, циркулярна форма шизофренії).
У результаті демографічних зрушень, зміни психології і поведінки людей, сімейного неблагополуччя й інших факторів індивідуальні особливості психосексуальних переживань окремих осіб, зокрема гіперсексуальність, набувають соціально-епідеміологічної значимості. За нашими спостереженнями, жінки з підвищеним сексуальним потягом відіграють певну роль у поширенні захворювань, що виникають у результаті статевих контактів, у тому числі і СНІДу. Це пояснюється порівняно раннім пробудженням у них статевого потягу, раннім початком статевого життя, безладними статевими зв’язками, частою зміною статевих партнерів, позашлюбними статевими контактами.
Відомо, що психосексуальні характеристики неоднакові не тільки в різних індивідів, але і на різних стадіях життєвого шляху. Підлітковий вік і рання юність - час, коли особистість має найгострішу потребу в сильних емоційних уподобаннях, але, разом з тим, і найбільше підпадає під ВПЛИВ НАВКОЛИШНЬОГО СЕРЕДОВИЩА. В останні роки багато підлітків вживають алкоголь, наркотики, ведуть безладне статеве життя, а погані приклади, прагнення до самоствердження дівчаток-підлітків з підвищеним статевим потягом спонукають їх до багаторазових сексуальних контактів. Саме тому дівчатка-підлітки з підвищеним сексуальним потягом складають особливу групу ризику щодо захворювань, які передаються статевим шляхом.
Німфоманія, як правило, є синдромом при різних захворюваннях. Тому терапія підвищеного статевого потягу повинна бути спрямована, насамперед, на лікування основного захворювання. Для зниження сили статевого потягу рекомендують аміназин, тіоридазин (меллерил, сонапакс). При гіперсексуальності, що перебігає з почуттям тривоги, напруженості, призначають амітриптилін.
Последнее обновление: 05/02/2024
Редакционная и учебная адаптация: Данный материал сведен на основе первоисточника/оригинального текста. Команда проекта осуществила редакционную обзорную обработку, исправление технических неточностей, структурирование разделов и адаптацию содержания к учебному формату.
Что было обработано:
- устранение форматных дефектов (OCR-ошибки, разрывы структуры, дефектные символы);
- редакционное упорядочивание содержания;
- унификация терминов в соответствии с академическими источниками;
- проверка соответствия фактических утверждений текста первоисточнику.
Все упоминания об авторе, годе издания и происхождении первичного текста сохранены в соответствии с источником.