Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Головний мозок
Оболонки головного мозку

Головний мозок, як і спинний, оточений трьома мозковими оболонками: твердою, павутинною та м’якою (мал. 250).

Мал. 250. Схема взаємовідношень оболонок мозку і верхньої сагітальної пазухи із склепінням черепа та поверхнею головного мозку на фронтальному розрізі (за М. Р. Сапіним)

1 — тверда оболонка; 2 — склепіння черепа; 3 — грануляції павутинної оболонки; 4 — верхня сагітальна пазуха; 5 — Шкіра; 6 — емісарна вена; 7 — павутинна оболонка головного мозку; 8 — підпавутинний простір; 9 — м’яка оболонка головного мозку; 10 — головний мозок; 11 — серп великого мозку

Тверда оболонка головного мозку (dura mater encephali) — щільна сполучнот­канинна оболонка, яка розміщена зовні від інших оболонок. Вона вистилає зсере­дини порожнину мозкового черепа і слугує одночасно окістям внутрішньої поверх­ні кісток мозкового черепа. Тверда оболонка складається із зовнішньої і внутрішньої пластинок (листків), має велику кількість судин і нервів. Із кістками основи черепа тверда оболонка зрощена щільно, а з кістками склепіння — пухко. В ділянці великого потиличного отвору вона зростається з його краями і продовжу­ється в тверду мозкову оболонку спинного мозку. Внутрішня поверхня твердої оболонки, що обернена до мозку, вкрита ендотелієм і внаслідок цього — гладенька й блискуча. В деяких місцях тверда оболонка головного мозку розщеплюється і її внутрішній листок глибоко входить у щілину мозку, утворюючи так звані відрост­ки твердої оболонки. Ці відростки відділяють одна від одної окремі частини мозку і разом зі спинномозковою рідиною захищають мозок від струсів. Крім того, тверда оболонка утворює пазухи — синуси (внаслідок розщеплення її листків), які заповне­ні венозною Кров’ю і за рахунок яких здійснюється відтік венозної крові від голо­вного мозку.

Найбільшими відростками твердої мозкової оболонки є такі:

Серп великого мозку (falx cerebri) розміщений у сагітальному напрямку. Він яв­ляє собою тоненьку серпоподібну пластинку твердої оболонки, яка проникає в по­здовжню щілину великого мозку, не досягаючи мозолистого тіла, і відділяє одну від одної праву та ліву півкулі великого мозку. Серп великого мозку тягнеться від півнячого гребеня до внутрішнього потиличного виступу.

Намет мозочка (tentorium cerebelli) являє собою горизонтальну пластинку, яка у вигляді тенту нависає над задньою черепною ямкою, в якій розміщений Мозочок. Проникаючи в поперечну щілину великого мозку, намет мозочка від­діляє останній від півкуль мозочка. Задньолатеральний край намета прикріпле­ний до верхнього краю кам’янистої частини скроневої кістки і до борозни попе­речного синуса потиличної кістки, передній вільний край утворює вирізку намета (incisura tentorii).

Серп мозочка (falx cerebelli) є ніби продовженням серпа великого мозку, що тяг­неться від внутрішнього потиличного виступу до заднього краю великого потилич­ного отвору. Він розділяє півкулі мозочка.

Діафрагма (турецького) сідла (diaphragma sellae) являє собою горизонтально розташовану пластинку з отвором у центрі, яка натягнена над гіпофізарною ямкою й утворює її покрівлю. Під діафрагмою сідла в ямці розміщується Гіпофіз. Крізь отвір у центрі діафрагми сідла проходить лійка гіпоталамуса, що з’єднує гіпотала­мус з гіпофізом.

У місцях відходження відростків, а також у ділянках, де тверда оболонка при­кріплюється до кісток внутрішньої основи черепа, в розщепленнях твердої оболон­ки утворюються пазухи (синуси) твердої оболонки (sinus durae matris). Пазухи тве­рдої оболонки є каналами, по яких венозна кров відтікає від головного мозку у внутрішні яремні вени. Листки твердої оболонки, що утворюють пазуху, туго натя­гнуті і не спадаються. Тому на розрізі пазухи зіяють, клапанів вони не мають. Така будова пазух твердої ОБОЛОНКИ ГОЛОВНОГО МОЗКУ дає змогу венозній крові вільно відтікати від головного мозку незалежно від коливань внутрічерепного тиску. На внутрішніх поверхнях кісток черепа, в місцях розміщення пазух твердої оболонки наявні відповідні борозни.

Мал. 251. Пазухи твердої мозкової оболонки (за М. Р. Сапіним)

1 — печериста пазуха; 2 — нижня кам’яниста пазуха; 3 — верхня кам’яниста пазуха; 4 — сиг­моподібна пазуха; 5 — поперечна пазуха; 6 — потилична пазуха; 7 — верхня сагітальна пазуха; 8 — пряма пазуха; 9 — нижня сагітальна пазуха

Розрізняють такі Пазухи твердої оболонки головного мозку (мал. 251):

Верхня сагітальна пазуха, або верхній сагітальний синус (sinus sagittalis superior), розміщується вздовж усього зовнішнього краю серпа великого мозку, від півнячого гребеня решітчастої кістки до внутрішнього потиличного виступу. В пе­редніх відділах ця пазуха має анастомози з венами порожнини носа. Задній кінець пазухи впадає в поперечну пазуху. Справа і зліва від верхньої сагітальної пазухи розміщуються бічні лакуни (lacunae laterales). Порожнини бічних лакун сполуча­ються з порожниною верхньої сагітальної пазухи, в них упадають вени твердої оболонки головного мозку, Вени мозку і диплоїдні вени.

Нижня сагітальна пазуха, або нижній сагітальний синус (sinus sagittalis inferior), міститься в товщі нижнього вільного краю серпа великого мозку; вона значно менша верхньої. Своїм заднім кінцем нижня сагітальна пазуха впадає в пряму пазуху.

Пряма пазуха (sinus rectus) розміщена сагітально в розщепленні намета мозочка по лінії прикріплення до нього серпа великого мозку. Крім нижньої сагітальної па­зухи, в передній кінець прямої пазухи впадає велика мозкова вена (вена Галена). Ззаду пряма пазуха переходить у поперечну, в її середню частину.

Поперечна пазуха (sinus transversus) розташовується в місці відходження від твердої оболонки головного мозку намета мозочка. На внутрішній поверхні луски потиличної кістки цій пазусі відповідає борозна поперечної пазухи. Те місце, де в поперечну пазуху впадають верхня сагітальна пазуха, потилична і пряма пазухи, називається пазушним стоком (злиття пазух) (confuens sinuum). Справа і зліва по­перечна пазуха продовжується в сигмоподібну пазуху відповідної сторони.

Сигмоподібна пазуха (sinus sigmoideus) — парна, розміщується в однойменній борозні на внутрішній поверхні черепа, має зігнуту S-подібну форму. В ділянці яремного отвору сигмоподібна пазуха переходить у внутрішню яремну вену.

Потилична пазуха (sinus occipitalis) лежить в основі серпа мозочка. Спускаю­чись уздовж внутрішнього потиличного гребеня, вона досягає заднього краю вели­кого потиличного отвору, де розділяється на дві гілки, які обхоплюють ззаду і з бо­ків цей отвір. Кожна з гілок потиличної пазухи впадає в сигмоподібну пазуху своєї сторони. Верхній кінець потиличної пазухи впадає в поперечну пазуху.

Печериста пазуха (sinus cavernosus) — парна, розміщена на основі черепа збоку від турецького сідла. Через цю пазуху проходять Внутрішня сонна артерія і деякі черепні вени, вона має складну конструкцію у вигляді печер, що сполучаються між собою, через що й отримала свою назву. Між правою і лівою печеристими пазуха­ми є анастомози у вигляді передньої і задньої міжпечеристих пазух (sinus intercavernosi), які розміщуються в товщі діафрагми турецького сідла, спереду і ззаду лійки гіпофіза. В передні відділи печеристої пазухи впадають клиноподібно-тім’яна пазуха та верхня очна вена.

Клиноподібно-тім’яна пазуха (sinus sphenoparietalis) — парна, йде вздовж віль­ного заднього краю малих крил клиноподібної кістки від внутрішньої поверхні тім’яної кістки до печеристої пазухи.

Верхня і нижня кам’янисті пазухи (sinus petrosus superior et sinus petrosus inferior) — парні, розміщені вздовж верхнього і нижнього країв піраміди скроневої кістки. Обидві пазухи беруть участь в утворенні шляхів відтоку венозної крові з печеристої пазухи в сигмоподібну.

Права і ліва кам’янисті пазухи з’єднуються венами, що містяться в розщепленні твердої оболонки в ділянці тіла потиличної кістки й отримали назву базилярного сплетення (plexus basilaris). Це сплетення через великий потиличний отвір з’єднується із внутрішніми хребтовими венозними сплетеннями.

У деяких місцях пазухи твердої оболонки головного мозку утворюють за допо­могою емісарних вен — вен випускників (vv. emissariae) анастомози із зовнішніми венами голови. Крім того, пазухи твердої оболонки мають сполучення з диплоїдними венами (vv. diploicae), які розташовані в губчастій речовині кісток склепіння че­репа і впадають у поверхневі вени голови.

Таким чином, венозна кров від головного мозку відтікає по системах його поверх­невих і глибоких вен у пазухи твердої оболонки, а тоді у внутрішню яремну вену. За­вдяки емісарним венам, венозним сплетенням і анастомозам пазух із диплоїдними ве­нами венозна кров від головного мозку може відтікати в поверхневі Вени голови і шиї.

Кровопостачання твердої оболонки головного мозку здійснюється гілками оч­ної, верхньощелепної, висхідної глоткової та потиличної артерій.

Венозний відтік відбувається по однойменних венах, які впадають частково у венозні пазухи, частково в крилоподібне сплетення.

Іннервація твердої оболонки здійснюється гілками трійчастого і блукаючого нервів.

Павутинна оболонка головного мозку (arachnoidea mater encephali) — тонка, напівпрозора сполучнотканинна перетинка, що займає проміжне положення між твердою та м’якою оболонками. Вона покриває мозок з усіх боків, але в заглибини, що утворені борознами, не заходить. Павутинна оболонка побудована зі щільної волокнистої сполучної Тканини. Кровоносних судин вона не має. Живиться за ра­хунок спинномозкової рідини. Між павутинною і твердою оболонками головного мо­зку наявний субдуральний простір (spatium subdurale), заповнений незначною кількіс­тю прозорої рідини. Від м’якої оболонки головного мозку павутинна оболонка відділе­на підпавутинним (субарахноїдальним) простором (spatium subarachnoideum), в якому міститься Спинномозкова рідина. В місцях, де павутинна оболонка розміщу­ється над широкими і глибокими борознами, підпавутинний простір розширений та утворює більшої чи меншої величини підпавутинні цистерни (cisternae subarachnoidales). Над випуклими частинами мозку і на поверхні закруток паву­тинна й м’яка оболонки щільно прилягають одна до одної. В таких ділянках підпавутинний простір значно звужується, перетворюючись у капілярну щілину.

Мал. 252. Підпавутинний простір (за М. Г. Привесом)

1 — цистерна зорового перехрестя; 2 — зорове перехрестя; 3 — міжнижкова цистерна; 4 — під­павутинний простір спинного мозку; 5 — мозочково-довгаста цистерна; 6 — павутинна оболон­ка; 7 — підпавутинний простір над мозолистим тілом; 8 — підпавутинний простір у борознах

Найбільш великими підпавутинними цистернами є такі (мал. 252):

Мозочково-мозкова цистерна (cisterna cerebellomedullaris) — непарна, розміще­на між довгастим мозком вентрально і мозочком дорзально. Забір спинномозкової рідини із цієї цистерни виконується при проведенні підпотиличної пункції. Це най­більша цистерна із усіх підпавутинних цистерн.

Цистерна бічної ямки великого мозку (cisterna fossae lateralis cerebri) — парна, міститься на нижньобічній поверхні великого мозку в однойменній ямці, що відпо­відає переднім відділам бічної борозни півкулі великого мозку.

Цистерна зорового перехрестя (cisterna chiasmatiса) — непарна, розміщена на основі головного мозку, перед зоровим перехрестям.

Міжніжкова цистерна (cisterna interpeduncularis) — непарна, займає міжніжкову ямку та простір перед ніжками мозку, обмежена спереду зоровим перехрестям.

Особливістю будови павутинної оболонки є так звані грануляції павутинної оболонки (granulationes arachnoideae), які являють собою вирости павутинної обо­лонки у вигляді круглуватих тілець сіро-рожевого кольору, що заглиблюються в порожнину венозних пазух твердої оболонки або в розміщені поряд кров’яні озера. Вони наявні й у дітей, і в дорослих, але найбільшої величини та кількості досяга­ють у старому віці. Збільшуючись у розмірах, грануляції своїм тиском на кістки че­репа утворюють на внутрішній поверхні останніх заглибини, відомі в остеології під назвою ямочки грануляцій (foveolae granulares). Грануляції слугують для відтоку мозкової рідини у кров’яне русло шляхом фільтрації.

Павутинна оболонка сполучається з м’якою численними пучками колагенових та еластичних волокон. Ці сполучнотканинні тяжі та спинномозкова рідина попе­реджують стиснення мозкових судин, які проходять у підпавутинному просторі.

М’яка (судинна) оболонка головного мозку (pia mater encephali) — це внут­рішня оболонка мозку. Вона щільно прилягає до зовнішньої поверхні мозку і захо­дить у всі його борозни й щілини. М’яка оболонка складається із пухкої сполучної тканини, що утворює два шари (внутрішній і зовнішній), між якими залягають кро­воносні судини. Останні прямують у тканину головного мозку і живлять її. В пев­них місцях м’яка оболонка проникає в порожнини шлуночків та утворює судинні сплетення, які продукують спинномозкову рідину.