Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Органи кровотворення та імунної системи
Кістковий мозок

Кістковий мозок (medulla ossium) є одночасно органом кровотворення і органом імунної системи. Розрізняють Червоний кістковий мозок (medulla ossium rubra), який у дорослої людини розташовується в комір­ках губчастих кісток та в епіфізах трубчастих, і жовтий кістковий мо­зок (medulla ossium flava), що заповнює кістковомозкові порожнини ді­афізів трубчастих кісток. Загальна маса кісткового мозку в дорослої людини становить приблизно 2,5—3 кг (4,5—4,7% від маси тіла). Близь­ко половини його складає червоний кістковий мозок, решту — жовтий.

Червоний кістковий мозок складається із строми і гемоцитопоетичних (мієлоїдна тканина) та лімфоїдних (лімфоїдна тканина) елементів на різних стадіях розвитку. У ньому містяться стовбурові кровотворні клітини — по­передники всіх клітин крові та лімфи. У червоному кістковому мозку розга­лужуються кровоносні капіляри діаметром 6—20 мкм, які живлять його, і широкі капіляри діаметром до 500 мкм (синусоїди), через стінки яких міг­рують у кровоносне русло зрілі формені елементи (клітини) крові.

Жовтий кістковий мозок представлений, в основному, жировою тканиною, яка замістила ретикулярну строму. Наявність жовтуватого кольору жирових включень у перероджених ретикулярних клітинах і дала назву цій частині кісткового мозку. Кровотворні елементи в ньому відсутні, але при великих крововтратах на місці жо­втого кісткового мозку може знову розвиватися червоний кістковий мозок.

Розвиток і вікові особливості кісткового мозку. В ембріональному періоді кровотворення здійснюється у Кров’яних острівцях жовткового мішка (від 19-го дня до початку 4-го місяця внутрішньоутробного життя). З 6-го тижня розвитку кровотворення відбувається в печінці, а з 3-го місяця — в селезінці, де й продовжу­ється до кінця внутрішньоутробного періоду.

Кістковий мозок починає формуватися в кістках ембріона в кінці 2-го місяця розвитку. З 12-го тижня в кістковому мозку розвиваються Кровоносні судини. На­вколо кровоносних судин виникає ретикулярна тканина, формуються перші острів­ці кровотворення. Із цього періоду кістковий мозок починає функціонувати як кро­вотворний орган. Починаючи з 20-го тижня розвитку, маса кісткового мозку швидко збільшується і він поширюється в бік епіфізів. Кісткові перекладини в діа­фізах трубчастих кісток резорбціюються, в них формується кістковомозкова поро­жнина. У новонародженого червоний кістковий мозок займає всі кістковомозкові порожнини. Жирові клітини в червоному кістковому мозку вперше з’являються пі­сля народження (1-6 міс.), а до 20-25 років жовтий кістковий мозок повністю запо­внює кістковомозкові порожнини діафізів трубчастих кісток. У старому віці кістко­вий мозок набуває слизоподібної консистенції (желатиновий кістковий мозок).

Кровотворення в кістковому мозку, яке починається на 12-ому тижні ембріона­льного розвитку, відбувається впродовж усього життя людини. Із стовбурових клі­тин екстраваскуляторно розвиваються клітини крові — еритроцити, гранулоцити і тромбоцити. Тут же із стовбурових клітин формуються моноцити, що відносять­ся до макрофагальної системи, і клітини імунної системи — В-лімфоцити. Стовбу­рові клітини мігрують також із кісткового мозку в Тимус, де вони диференціюються у Т-лімфоцити.

Імунна система (лат. immunitas — звільнення) об’єднує органи і Тканини, які забезпечують захист організму від генетично чужорідних клітин чи речовин, що потрапляють ззовні або ж утворюються в організмі. Органи імунної системи вико­нують функцію «охорони сталості внутрішнього середовища організму впродовж усього життя індивідуума». Вони виробляють імуннокомпетентні клітини, в першу чергу, лімфоцити, а також плазмоцити (плазматичні клітини), включають їх в імун­ний процес, забезпечують розпізнавання і знищення клітин та чужорідних речовин, «що несуть на собі ознаки генетично чужорідної інформації» (Петров Р.В.). При потраплянні в Організм чужорідних речовин — антигенів — у ньому утворюються захисні речовини — антитіла, які нейтралізують їх.

До органів імунної системи відносяться всі органи, які беруть участь в утворенні клітин, що здійснюють захисні реакції організму, формуючи імунітет — несприй­нятливість до речовин, що володіють чужорідними антигенними властивос­тями. Побудовані ці органи із лімфоїдної тканини, яка являє собою морфофункціональний комплекс лімфоцитів, плазмоцитів, макрофагів та інших клітин, що розташовані в петлях ретикулярної тканини. До органів імунної системи відносять: кістковий мозок, вилочкову залозу (тимус), Лімфатичні вузли, селезінку, скупчення лімфоїдної тканини в стінках порожнистих органів травної та дихальної систем (Мигдалики, лімфоїдні вузлики червоподібного відростка і клубової кишки, поодино­кі лімфоїдні вузлики). Органи імунної системи поділяються на центральні та пери­феричні.

До центральних органів імунної системи відносять вилочкову залозу (тимус) і невідомий у людини аналог сумки Фабриція (bursa Fabricii) (клітинні скупчення в стінці клоачного відділу кишки у птахів). У якості можливого аналога сумки Фаб­риція в людини розглядають кістковий мозок, а за деякими даними, лімфоїдні ву­злики червоподібного відростка та клубової кишки.

У вилочковій залозі відбувається диференціювання Т-лімфоцитів (тимусозалежних), що утворюються із стовбурових клітин, які надійшли в цей орган із кісткового мозку, в аналозі сумки Фабриція — формування В-лімфоцитів (бурсозалежних — незалежних у своєму диференціюванні від тимуса). Потім ці дві популяції лімфо­цитів із кров’ю надходять у периферичні органи імунної системи, до яких відно­сять мигдалики, лімфоїдні вузлики, які розміщуються у стінках порожнистих органів травної та дихальної систем, лімфатичні вузли й селезінку.

Т-лімфоцити заселяють тимусозалежні зони лімфатичних вузлів (паракортикальну зону), селезінки (периартеріальну частину лімфоїдних вузликів та лімфоїдні периартеріальні піхви) і забезпечують здійснення як клітинного імунітету шляхом накопичення і Введення в дію сенсибілізованих (з підвищеною чутливістю) лімфо­цитів, так і гуморального імунітету (шляхом синтезу специфічних антитіл).

В-лімфоцити є попередниками антитілоутворюючих клітин — плазмоцитів і лі­мфоцитів з підвищеною активністю. Вони потрапляють у бурсозалежні зони Лімфа­тичних вузлів і селезінки. В-лімфоцити виконують функцію гуморального імуніте­ту, в якому основна роль належить крові, лімфі, секретам залоз, що містять речовини (антитіла), котрі беруть участь в імунних реакціях.

Т- і В-лімфоцити у світловому мікроскопі відрізнити один від одного неможли­во. В електронному мікроскопі видно, що лімфоцити на своїй поверхні мають ульт­рамікроскопічних розмірів цитоплазматичні вирости — мікроворсинки, на яких знаходяться рецептори (чутливі апарати), що розпізнають антигени — складні ре­човини, котрі викликають в організмі імунну реакцію. Ця реакція полягає в утво­ренні антитіл клітинами лімфоїдної тканини. Кількість таких рецепторів на поверх­ні В-лімфоцитів у 100—200 разів більша, ніж на поверхні Т-лімфоцитів.

У анатомії органів імунної системи можна виділити ряд закономірностей. Одні характерні для всіх органів імунної системи, інші — тільки для центральних, треті — тільки для периферичних органів імуногенезу.

Перша закономірність усіх органів імунної системи полягає в тому, що робочою паренхімою органів імуногенезу є лімфоїдна тканина. Друга характерна морфоло­гічна ознака всіх органів імунної системи — це їхня рання закладка в ембріогенезі. Третьою особливістю органів імунної системи є їх морфологічна і функціональна зрілість до моменту народження. По-четверте, органи імунної системи досягають свого максимального розвитку (в кількісному відношенні — маса, розміри, число лімфатичних вузликів, наявність у них центрів розмноження) у дитячому віці та в підлітків. І, врешті, п’ятою закономірністю органів імунної системи є їх відносно рання вікова інволюція.

Особливостями центральних органів імунної системи є: по-перше, їх розміщен­ня в добре захищених від дії зовнішнього середовища місцях. Кістковий мозок зна­ходиться в кістково-мозкових порожнинах, тимус — у грудній порожнині позаду широкої та міцної грудини. По-друге, і кістковий мозок, і тимус є місцем диферен­ціювання із стовбурових клітин лімфоцитів. По-третє, в центральних органах імун­ної системи лімфоїдна тканина знаходиться в своєрідному середовищі мікрооточення. У кістковому мозку таким середовищем є лімфоїдна тканина, в тимусі — епітеліальна тканина.

Характерним для периферичних органів імунної системи є диференціювання лімфоїдної тканини, поява спочатку скупчень клітин лімфоїдного ряду — лімфоїдних передвузликів, з яких згодом розвиваються лімфоїдні вузлики. Найбільш високим ступенем диференціювання органів імунної системи потрібно вважати появу в лім­фатичних вузликах центрів розмноження. Такі центри з’являються у вузликах при наявності довгодіючих чи сильних антигенних впливів. Поява центрів розмноження засвідчує, з одного боку, вплив на організм сильних і різнобічних факторів зовніш­нього середовища, з другого — велику активність захисних сил організму.

Другою закономірністю периферичних органів імунної системи є розташування їх на шляху можливого потрапляння в організм генетично чужорідних речовин, або ж на шляху руху таких речовин, які утворились в самому організмі. Мигдалики, що утворюють глоткове лімфоїдне кільце (Пирогова-Вальдейєра), оточують вхід у гло­тку з порожнини рота й порожнини носа. У слизових оболонках органів травлення, Дихання й сечовивідних шляхів розміщуються багаточисельні дрібні скупчення лімфоїдної тканини — лімфоїдні вузлики. У стінках тонкої та товстої кишок із їхніми різними середовищами мікрофлори (по обидва боки від клубово-сліпокишкової за­слінки) розташовуються багаточисельні і достатньо великі скупчення лімфоїдної тканини. У стінках тонкої кишки — це великі лімфоїдні (пейєрові) бляшки та вели­ка кількість поодиноких лімфоїдних вузликів. По другий бік від клубово-сліпокишкової заслінки розташовується сліпа кишка та червоподібний відросток (апендикс) з їхніми багаточисельними вузликами. Лімфатичні вузли лежать на шляху руху лімфи від органів і тканин, у тому числі й покривів людського тіла — шкіри та слизових оболонок. Селезінка, що лежить на шляху руху крові із артеріа­льної системи у венозну, є єдиним органом, який «контролює» кров. У цьому орга­ні функції розпізнавання й утилізації відмерлих еритроцитів виконують периартеріальні лімфоїдні піхви, еліпсоїди, своєрідно збудовані широкі синуси селезінки та її червона пульпа (паренхіма селезінки).

Опис вилочкової залози дивись у розділі «Органи внутрішньої секреції», лімфа­тичних вузлів — у розділі «Лімфатична система».