Акушерство та гінекологія - А.М.Громова 2000

Післяпологові септичні захворювання

Післяпологова інфекція, як правило виникає внаслідок проникнення інфекції через пологові шляхи. Частота післяпологових септичних захворювань коливається від 10,4% до 30,7% за даними різних авторів. Для післяпологових септичних захворювань характерний поліетіологізм, різноманітність клінічних проявів, в тому числі й нетипових клінічних форм.

Для ПСЗ немає специфічного збудника, але частіше за все збудниками є гноєтворні організми (стафіло- і стрептококи, кишкова паличка, в останні роки - умовнопатогенні та неспороутворюючі анаероби, хламідії, мікоплазма та ін.). Протягом останніх років постійно спостерігається зміна лідера бактеріальних збудників.

Велике значення для розвитку інфекційного процесу має первинне вогнище інфекції, яке може локалізуватися в різних частинах організму. Найчастіше післяпологові інфекції зумовлені зниженням або дезорганізацією факторів імунітету внаслідок вагітності або пологів. А також мають значення сприяючі фактори — анемії, гестози, кровотечі, оперативне родорозрішення, особливо Кесарський розтин, дефекти плаценти, які необхідно правильно оцінити з точки зору можливості розвитку інфекційних ускладнень під час пологів і в післяпологовому періоді.

До причин, які сприяють високому рівню частоти гнійно-септичних ускладнень і смертності при даній патології належать такі:

1) постійна зміна видів бактеріальних збудників і їх біологічних властивостей під впливом антибактеріальної терапії;

2) нераціональні програми прийому антибіотиків, як його вибору так і його дозування;

3) зниження імунної реактивності організму в умовах погіршення екологічного стану, несприятливих соціальних факторів.

Виділяють інфекцію екзогенну і ендогенну:

- екзогенна інфекція заноситься в статеві шляхи безпосередньо інструментами та руками персоналу або аерогенним шляхом;

- ендогенна інфекція поширюється з сусідніх частин статевого апарату, суміжних органів (кишечник та Сечовий міхур) або віддалених вогнищ інфекції (нирки, носоглотка, Порожнина рота та інші).

Оскільки в процесі філогенезу в організмі жінки вироблені захисні реакції (імунітет) місцевого та загального характеру, що перешкоджають розвитку інфекції, проникнення мікробів на ранову поверхню статевих органів недостатньо для виникнення післяпологової інфекції. Має значення вірулентність збудника, стан тканин вхідних воріт, розміри травми тканин. Як правило, локалізація первинного інфекційного вогнища співпадає з первинними ворітьми інфекції. Ворітьми для післяпологової інфекції можуть бути: несвоєчасний розрив плідного міхура, розриви промежини, піхви, шийки і тіла матки. При ПСЗ розповсюдження інфекції відбувається переважно висхідним (інтраканалікулярним) шляхом, але не виключається гематогенний і лімфогенний шляхи.

Найбільш доцільною є клінічна Класифікація післяпологових інфекційних захворювань С.В.Сазонова (1935) і А.В.Бартельса (1973), яка передбачає етапність розповсюдження інфекції :

Перший етап - інфекція обмежена ділянкою пологової рани (післяпологова виразка на промежині, стінках піхви, шийці матки; Післяпологовий ендометрит).

Другий етап — інфекція розповсюджується за межі родової рани, але залишається локалізованою (метрит, параметрит, обмежений тромбофлебіт - метротромбофлебіт, тазовий тромбофлебіт, тромбофлебіт вен ніг, сальпінгооофорит, Пельвіоперитоніт).

Третій етап — інфекція, по своїй важкості близька до генералізованої (поширений Перитоніт, септичний шок, прогресуючий тромбофлебіт).

Четвертий етап - генералізована інфекція (Сепсис без метостазів і з метостазами).

Екстрагенітальні післяродові захворювання - мастит.