ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ РИБНИЦТВА - І.М. Шерман - 2011

5. ТЕОРЕТИЧНІ ОСНОВИ ЗБЕРЕЖЕННЯ ЗДОРОВ’Я РИБ ТА ЗАПОБІГАННЯ МАСОВИМ ЗАХВОРЮВАННЯМ

Теоретичні основи збереження здоров’я риб базуються на визначенні збудників захворювання і в цьому зв’язку сучасна ветеринарна медицина в залежності від біологічних особливостей збудника визначила певні критерії профілактики та лікування.

До інфекційних хвороб на думку певних фахівців доцільно відносити власне інфекційні і паразитарні або інвазії. Одночасно з цим існує думка про те, що інфекційні хвороби викликаються вірусами та мікроорганізмами, а до паразитарних доцільно віднести хвороби, коли в якості збудників виступають організми тваринного походження.

З викладеного вище стає зрозумілим відсутність єдиної думки, тому запропонований розділ відносно піднятого питання має в певній мірі умовний характер. Основу паразитарних та інфекційних хвороб складають інфекції, що ґрунтується на взаємовідносинах паразита і хазяїна, що дозволяє певною мірою вважати всі паразитарні захворювання повинні бути віднесені до інфекційних. Одночасно з цим будь-який організм в процесі використання організму хазяїна в якості джерела живлення і середовища існування за своїм природним походженням є паразитом.

Виходячи з розглянутих особливостей, практично всі хвороби, які викликані організмами тваринного походження, одночасно є інфекційними та паразитарними. Поряд з тим міжнародна класифікація всі заразні хвороби розподіляє на інфекційні і паразитарні.

При цьому необхідно уявити, що виникнення і розповсюдження паразитарних хвороб, їх збудників мають інші закономірності на відміну від того, що має місце при інфекційних процесах.

Сучасна наукова думка вважає за доцільне розподіл хвороб риб на заразні (інфекційні, інвазійні) та незаразні, що знайшло відображення у багатьох спеціальних джерелах.

До інфекційних хвороб віднесені ті хвороби, збудником яких є віруси, бактерії, гриби, одноклітинні водорості. Виходячи з цього, безпосередньо інфекційні хвороби диференціюються на вірусні, бактеріозні, мікозні, альгіозні за своїм походженням.

До інвазійних хвороб віднесені ті хвороби, збудником яких є паразити тваринного походження - протозойні організми, паразитичні хробаки, паразитичні ракоподібні, личинки молюсків. Хвороби, збудником яких є протозойні організми, отримали назву протозойні, збудником яких є паразитичні хробаки - гельмінтозні, збудниками яких є паразитичні ракоподібні - крустациозними і молюсками - молюалозними хворобами.

Запропонована читачеві коротка інформація, яка дає загальне уявлення про походження хвороб риб, їх розподіл за походженням, механізмом дії дає певне підґрунтя для формування провідних аспектів збереження здоров’я риб та принципів запобігання масовим захворюванням.

З метою створення відповідних умов для риб, які передбачає ветеринарна медицина та сучасне рибництво, необхідно забезпечити безумовне виконання відповідних заходів, які передбачають наступне:

- Виключити можливість забруднення рибогосподарських акваторій каналізаційними та стічними водами промислових, побутових підприємств аграрного комплексу за умови, коли ці води не пройшли відповідної очистки та знезараження. Нерестові, літньо - маточні, літньо - ремонтні, вирощувальні та нагульні стави необхідно залишати на зимовий період без води з метою проморожування дна. Після остаточного вилову риби, повного спуску води досить часто залишаються окремі зволожені ділянки, в яких зберігаються певні об’єми води, що вимагає за необхідним обробки вапном.

Після настання повністю сухого ложа ставу, переважно весною, доцільна неглибока оранка або культивація. На півдні доцільно засівати ложе вирощувальних ставів вологостійкою рослинністю з наступним викосом її до залиття водою і посадкою личинок або мальків, що залежить від прийнятої у господарстві технологією. Зимувальні і нерестові стави доцільно залишити без води на літній період для повного просушування та виключити можливість їх заростання, забезпечити для цього дво - трикратне викошування протягом літа у поєднання з культивацією ложа. Вирощувальні та нагульні стави виводити на профілактичне літування з інтервалом у п’ять шість років експлуатації почергово. При цьому ложе ставів доцільно використовувати для посіву сільськогосподарських культур. Стави, які не можливо повністю звільнити від води, малі водосховища, де вирощують рибу, необхідно ретельно вичистити від жорсткої, зайвої м’якої рослинності, від корчів і чагарників. Поряд з цим проводити розчистку джерел, протоків, виловлювати рибу, яка не є об’єктом культивування. Для забезпечення відповідного хімізму води проводити систематичні дослідження в лабораторних і польових умовах, корегуючи газовий та сольовий режими. Необхідно індивідуально підібрати для кожного ставу рівень виробничого навантаження з урахуванням природної кормової бази, інтенсифікаційних заходів та епізотичного стану.

- Оперативно вилучати плідників з нерестових ставів та пересаджувати їх у літньо - маточні стави протягом однієї доби після нересту, а личинок у відповідні стави пересаджувати на четвертий - шостий день після викльову. На всіх акваторіях, де здійснюється культивування риби, виключити значні концентрації диких водоплаваючих птахів, відносно домашніх птахів суворо дотримуватися технологічних норм сумісного вирощування риби та птахів. Утримування птахів на головних, вирощувальних і ремонтних і маточних ставах необхідно виключити. Приділяти відповідну увагу санітарному стану мілководної зони ставів, проводити періодичну дезинфекцію місць санітарно - ветеринарної обробки риби, зберігання рибничого реманенту, обладнання причалів. При виявлені снулої риби необхідно негайно вилучити її з води, збирати і знищувати, виявляти причини гибелі. Весною, після облову зимувальних ставів, осінню після вилову риби необхідно дезинфікувати рибничий інвентар, обладнання, знаряддя лову, спецодяг. Виключити ситуацію, коли у стави посаджені різновікові групи коропа, риб завезених з різних водойм, господарств, ділянок господарства.

- Завезення у рибогосподарські водойми риби, ікри, безхребетних гідробіонтів для подальшого культивування, розведення, реакліматизації, акліматизації дозволяється виключно з господарств і водойм, які є бездоганними за хворобами риб, що підтверджується відповідними дозвільними документами органів ветеринарної медицини.

- Транспортування заплідненої ікри, безхребетних гідробіонтів з різною метою дозволяється виключно за наявності ветеринарного свідоцтва, в якому буде інформація «Риба/запліднена ікра вивозяться з господарства та водойми благоприємного за інфекційними та інвазійними хворобами риб, піддано профілактичній обробці, тара дезінфікована». В процесі транспортування риби треба уникати травматизації, що вимагає відповідних профілактичних заходів.

- Риба, яку передбачається перевозити з однієї водойми в іншу для різних цілей, незалежно від наявності відповідних документів, які підтверджують відсутність хвороб, необхідно обробити в антипаразитарних ваннах. Ця умова розповсюджується на різновікові групи риб до пересадки у зимувальні стави, а плідники додатково за два - три дні до посадки у нерестові стави.

- При завезенні в господарства плідників та ремонту різних вікових груп необхідно витримувати в карантинних ставах не менше 30 діб за умови, що температура води буде не нижче 12°С. За більш низької температури тривалість карантину подовжується на термін, який забезпечить перебування риби 12°С не менше 30 діб. Процес карантинізації супроводжується постійними контролем фізико - хімічних параметрів середовища.

- Плідники не повинні утримуватися з особинами інших вікових груп, що передбачено запобіганням виникнення хвороб риб та харчовою конкуренцією.

- За кожною рибогосподарською водоймою, або групою ставів повинен бути закріплений відповідний реманент інвентар, знаряддя лову, плавзасоби.

- З метою підвищення стійкості риби до захворювань в кожному рибгоспі необхідно мати оптимальні умови для вирощування риби шляхом створення відповідного водообміну та газового режиму в ставах. При цьому важливо враховувати фізіологічну повноцінність природного корму, стимулювати розвиток природної кормової бази ставів за рахунок переважно мінеральних добрив у поєднанні з раціональною годівлею.

- Всі рибогосподарські акваторії повинні знаходитися під постійним контролем відповідних структур ветеринарної медицини з метою своєчасного реагування, постійної профілактики та оперативної ліквідації хвороб риб. З цією метою щорічно три - чотири рази проводять ветеринарний огляд та спеціальні іхтіопатологічні дослідження.

До інфекційних хвороб належать мікози (збудники — гриби-паразити), бактеріози (збудники — бактерії), вірози (збудники — віруси) й альгеози (збудники — одноклітинні водорості-паразити).

Джерелом інфекції можуть бути збудники, які потрапляють у воду з хворою рибою, знаряддями лову та рибницьким інвентарем.

Краснуха — найнебезпечніше масове захворювання коропа та інших коропових риб у віці від цьоголітків до плідників. Під цією назвою об'єднані деякі інфекційні хвороби, які мають загальні клінічні ознаки. За сучасними уявленнями, краснуху коропа поділяють на три окремі хвороби: аеромоноз, збудником якого є бактерія Aeromonas hidrophila, псевдомоноз, збудником якого є флуоресцентні бактерії роду Pseudomonas; весняна вірусна хвороба риби, збудником якої є РНК-вмісний вірус (рабдовірус), що потребує подальшого уточнення. Загибель риби від цього захворювання становить 30 - 40 %, за особливо тяжкого перебігу хвороби може досягати 50 — 60 і навіть 100 %. Клінічні ознаки. Хвора риба тримається на мілководді, характерно порушується координація її рухів, її легко спіймати практично будь-якими знаряддями лову. Розрізняють три стадії перебігу хвороби: гостру, підгостру і хронічну. За гострої стадії спостерігаються підшкірні крововиливи різних форм і розмірів, черевна водянка, настовбурчення луски, витрішкуватість. Через 1,5-2 тижні, якщо не вдається ліквідувати захворювання, гостра стадія переходить у підгостру. У підгострій стадії на тілі риби з'являються виразки різних конфігурацій і розмірів. Навколо виразок спостерігаються запалення шкіри та осередкове настовбурчення луски, нерідко — некроз плавців. На уражених ділянках розвиваються сапролегнієві гриби. Це триває три — чотири тижні, після чого захворювання переходить у хронічну стадію. Хронічний перебіг хвороби виявляється у поступовому заживленні й рубцюванні виразок. Уражені ділянки заростають лускою. Процес одужання може тривати 1,5 — 2,5 міс.

Заходи боротьби. Для лікування використовують медикаментозні препарати, способи застосування яких наведено в табл. 5.1.

Для плідників розроблено противірусну вакцину (екмобіоміцин), яку вводять внутрішньочеревно по 25 мг на 1 кг маси риби.

На господарства, де виявлено це захворювання, накладають карантин, забороняють реалізацію іншим рибницьким підприємствам рибопосадкового матеріалу, виконують весь комплекс профілактичних заходів.

Санітарна оцінка. Якщо риба задовольняє вимоги товарних кондицій, її використовують як харчовий продукт без обмежень. У разі втрати товарного вигляду рибу направляють для годівлі сільськогосподарських тварин, птиці, хутрових звірів, яким її згодовують провареною; можлива переробка риби на кормове рибне борошно.

Таблиця 5.1. Основні лікувальні та дезінфекційні засоби для профілактики і боротьби з аеромонозом, псевдомонозом і весняною вірусною хворобою

Препарат

Доза

Спосіб застосування, експозиція

Левоміцетин чи

хлортетрациклін

Біовіт-40

Біовіт-80

Біовіт-120

Фуразолідон

Кормогризин-5 Кормогризин-10

Метиленова синь

Негашене вапно

1 кг/т корму

25 кг/т корму 12,5 кг/т корму 8,3 кг/т корму 0,3 - 0,6 кг/т корму

6—12 кг/т корму 3-6 кг/т корму

0,5—1 кг/т корму

100 - 300 кг/га

Згодовують протягом 10 днів з двома днями перерви між п'ятиденками Те саме

«

«

«

Згодовують протягом 6 днів

Те саме

Згодовують протягом 21 дня з трьома днями перерви між семиденками Вносять по воді один раз на тиждень

Запалення плавального міхура. Хворіють переважно коропи, сазани та їхні гібриди; інші види прісноводної риби цим захворюванням не уражуються. Це заразна хвороба, характеризується специфічним ураженням плавального міхура. Збудник остаточно не вивчений, є припущення, що він належить до рабдовірусів, але це потребує уточнення.

Перший спалах хвороби супроводжується загибеллю від 40 до 90 % риби. Крім того, господарства зазнають значних втрат за рахунок зниження приросту й вибракування хворої риби. Триває захворювання в середньому 1,5 — 2 міс, спостерігається в основному в літньо-осінній період за температури води не нижче як 15 - 20 °С.

Клінічні ознаки. У коропів порушуються гідростатична рівновага і координація руху, вони плавають головою вниз. При зовнішньому огляді спостерігаються збільшення черевця, почервоніння і випинання ануса, при розтині — характерні ознаки в стінках плавального міхура, який має деформовані камери.

Заходи боротьби. З метою лікування в корм додають антибіотики, метиленову синь (від 0,5 до 1 г/кг корму), які полегшують перебіг хвороби. Встановлюють карантинні обмеження, проводять дезінфекцію ложа ставів, знарядь лову, інвентарю і живорибної тари.

Санітарна оцінка. Якщо риба задовольняє вимоги товарних кондицій, її використовують для харчування без обмежень.

Вірусний бранхіонекроз. Інфекційна хвороба, збудником якої є РНК- вмісний вірус групи рабдовірусів, характеризується ураженням зябрового апарата, нирок, печінки, селезінки. Хворіють переважно дворічки коропа, рідше — ремонтний молодняк і плідники. Іноді це захворювання виявляють у карася й білого амура. У весняно-літній період спостерігається гострий перебіг хвороби (5-10 днів), що супроводжується масовою загибеллю риби (40 - 80 %); у зимово-весняний період хвороба набуває підгострого характеру (1,5 — 2 міс), при цьому гине 10 - 20 % риби. В інші сезони року риба переносить хворобу хронічно і загибель її не відмічається.

Клінічні ознаки. Риба млява, малорухлива, тримається біля поверхні води, зябра запалені, набряклі, з ділянками некрозу. Іноді відпадають пелюстки зябер і оголюються зяброві дуги. При розтині у риби виявляють зміну забарвлення, пухкість і набрякання нирок та селезінки, жовтяничність печінки.

Заходи боротьби. Лікування цього захворювання не розроблене. З профілактичною метою рекомендують 2-3 рази на місяць протягом вегетаційного сезону вносити у воду негашене вапно з розрахунку 100 - 150 кг/га, хлорне вапно (25 % активного хлору) з розрахунку 1 — 3 г/м чи гіпохлорит кальцію (50 % активного хлору) з розрахунку 0,5 - 1,5 г/м .

На рибницькі господарства, неблагополучні щодо вірусного бранхіонекрозу, накладають карантин і проводять комплекс протиепізоотичних заходів.

Санітарна оцінка. Якщо хвора риба має товарний вигляд, її використовують для харчування без обмежень.

Бранхіомікоз. Збудник — гриб Branchiomyces sanquinis, ЯКИЙ паразитує лише в кровоносних судинах зябер. Це гостроінфекційне захворювання, характерне для прісноводної риби. Із ставової риби найсприйнятливіші до нього коропи. Спалах захворювання спостерігається в літні місяці, він супроводжується загибеллю значної кількості риби (до 30 — 40 %). Захворювання риби активує високий вміст у воді органічних речовин, що пов'язано з інтенсифікаційними заходами, малий водообмін і температура води понад 20 °С.

Клінічні ознаки. Риба перестає споживати корм, скупчується біля поверхні води, займає вертикальне положення, її легко відловлювати. В результаті закупорення кровоносних судин гіфами грибів зяброві пелюстки втрачають природне забарвлення, спостерігається їх мозаїчність. З перебігом хвороби судини розриваються, зябра набувають брудно-сірого забарвлення, окремі ділянки некротизуються і відпадають. Через це бранхіомікоз називають зябровою гниллю.

Заходи боротьби. Дотримання загальних ветеринарно-санітарних правил, проведення комплексу рибницько-меліоративних заходів, постійний контроль гідрохімічного режиму. В разі виникнення захворювання припиняють годівлю риби й удобрення ставів, збільшують проточність, у міру можливості знижують температуру води, вносять по воді негашене вапно з розрахунку 150 - 200 кг/га.

Рибу, що загинула, виловлюють й утилізують. Ефективні методи лікування не розроблені.

Санітарна оцінка. Рибу з незначними ураженнями можна використовувати для харчування.

Сапролегніоз (дерматомікоз). Збудниками є плісеневі гриби роду Saprolegnia Achiya, які розвиваються на тлі інших різних захворювань. На сапролегніоз хворіють усі прісноводні риби та їх ікра. Основною причиною захворювання, яке частіше трапляється в осінньо-зимовий період, є травматичні пошкодження. У риби уражуються шкіра, зябра, плавці, очі. Особливо небезпечні гриби для ікри під час її інкубації в заводських умовах, при цьому загибель ікри може досягати 100 %.

Клінічні ознаки. Уражені ділянки тіла риби, ікринки вкриваються білим ватоподібним нальотом, що є масою переплетених гіфів. Вплив грибів на рибу механічний — руйнуються епідермальний покрив і м'язи.

Заходи боротьби. Для запобігання захворюванню рибу треба утримувати в таких умовах, які б виключали можливість ослаблення організму і травмування шкіряних покривів.

З лікувальних препаратів найефективнішою є обробка риби безпосередньо у водоймах малахітовим зеленим дозою 0,1 — 1,0 г/м протягом 3-4 год двічі через 3 дні або метиленовою синню дозою 1 г/м протягом 5 діб.

Бажане внесення негашеного вапна двічі через 3 дні у кількості 100 - 300 кг/га. При перевезенні риби можна застосовувати лікувальні ванни: з кухонною сіллю (5%-й розчин), експозиція 5 хв; з метиленовою синню дозою 50 мг/л, експозиція 12-16 год; з малахітовим зеленим (концентрація 1 : 200 000), експозиція 1 год.

Для обробки ікри в інкубаційних апаратах використовують розчин малахітового зеленого концентрацією 1 : 10 000 та 1 : 200 000 з експозицією відповідно 3 і 30 хв. Добрі результати дає розчин перманганату калію концентрацією 1 : 100 000 і тривалістю обробки 30 хв. Практично повністю можна запобігти сапролегніозу в інкубаційних апаратах знезаражуванням води ультрафіолетовими променями.

Санітарна оцінка. За поліпшених умов годівлі й утримання риба з незначними ураженнями видужує і її використовують для харчування без обмежень.

Інвазійні хвороби. Збудниками інвазійних хвороб є паразити тваринного походження. Залежно від таксономічного положення паразита інвазійні захворювання поділяють на: протозоози, збудниками яких є паразитичні одноклітинні організми; гельмінтози, збудниками яких є черви-паразити — гельмінти; крустацеози, причиною виникнення яких є ракоподібні паразити.

На поширення інвазійних захворювань впливають екологічні (температура води, насичення її киснем, рівень рН, окиснюваність) та біотехнологічні умови (щільність посадки, видове й вікове співвідношення риб). Важливу роль у поширенні цих хвороб відіграють проміжний хазяїн і паразитоносії, які є джерелами інвазії, але клінічні ознаки хвороби у них не проявляються.

Інвазійні хвороби завдають рибництву значних збитків не лише від безпосередньої загибелі риби, а й за рахунок зниження продуктивності і вибракування товарної продукції та витрат на протиепізоотичні заходи.

Іхтіободоз (костіоз). Збудник — джгутиконосець Ichthyobodo necatrix, який уражує молодь коропових риб. Риби старших вікових груп хворіють рідко, але є паразитоносіями. Паразит локалізується на поверхні тіла й зябрах, витримує температуру від 2 до 30 °С, оптимальна — 25 — 26 °С. Найчастіше спалахи захворювань виникають у нерестових, малькових ставах за високої щільності посадки і незадовільної годівлі. Загибель риби може досягати 90 %.

Клінічні ознаки. Хворі мальки малорухливі, скупчуються біля поверхні води, на їхньому тілі з'являється блакитно-матовий слизистий наліт. За сильного ураження руйнуються міжплавцеві перетинки, некротизуються зябра.

Заходи боротьби. Для лікування хворих мальків використовують 1 - 2%-ві водні розчини кухонної солі з експозицією 15 - 20 хв. Для очищення молоді від паразитів рекомендують застосовувати короткочасні комбіновані ванни, в 1 м водного розчину яких містяться такі лікувальні препарати: кухонна сіль — 1 кг, питна сода — 1 кг, перманганат калію — 10 г, хлорне вапно (22 - 24 % активного хлору) — 10 г. Експозиція — від 30 хв до 1 год. Обробку краще здійснювати у транспортній тарі, лотках чи невеликих ставах. З метою профілактики успішно застосовують вапнування по воді з розрахунку 150 — 250 кг/га негашеного вапна, а також по ложу ставів із розрахунку 2,5 т/га негашеного чи 0,5 т/га хлорного вапна.

Санітарна оцінка. Рибу можна використовувати для харчування без обмежень.

Іхтіофтиріоз. Збудником захворювання, яке поширене в багатьох рибницьких господарствах та природних водоймах України, є війчаста інфузорія Ichthyopthirius multifiliis. Паразит оселяється під епітелієм шкіри і зябер прісноводної риби будь-якого віку. Хвороба найнебезпечніша для молоді, проте часті випадки загибелі риби і старших вікових груп. Спалах захворювання спостерігається у весняно-літній період. Резерванти збудника — смітна риба, для якої паразит незагрозливий.

Клінічні ознаки. На поверхні тіла риби з'являються дрібні добре помітні білуваті плями, які з часом збільшуються. Риба скупчується біля поверхні води, не реагує на подразнення, її легко спіймати. Паразити не лише травмують рибу, а й виділяють токсини.

Заходи боротьби. Для лікування застосовують 0,6 - 0,7%-ві сольові ванни тривалої дії — від 3 до 11 діб залежно від температури води: малахітовий зелений дозою від 0,1 до 0,9 мг/л й експозицією від 4 до 24 год, яскраво-зелений оксалат і фіолетовий «К» концентрацією 0,1 — 0,2 мг/л протягом 1 — 2 діб. Для загального оздоровлення стави треба просушувати і вапнувати.

Санітарна оцінка. Рибу, уражену іхтіофтиріозом, але яка задовольняє вимоги товарної продукції, використовують для харчування без обмежень, а ту, що не задовольняє ці вимоги, — на корм сільськогосподарським тваринам.

Дактилогіроз. Захворювання спричинюють безбарвні плоскі черви завдовжки 1,0— 1,5 мм із роду Dactylogirns. Паразитують на зябрах коропа, карася, білого і строкатого товстолобиків, білого амура. Це теплолюбний паразит, оптимальна температура води для його розвитку 22 - 24 °С. Паразитує на рибах усіх вікових груп, але особливо небезпечний для мальків і цьоголітків, загибель яких у вирощувальних ставах може досягати 50 — 100 %.

Переносником захворювання в природних умовах (природний резервант) є карась.

Клінічні ознаки. Оселившись на зябрових пелюстках, черви руйнують їх, що призводить до нерівномірного забарвлення, ослизнення. Як наслідок порушується газообмін, настає задуха. Риби молодших вікових груп неспокійні, збираються на притік води чи просто біля берегової зони, утворюючи скупчення, які нагадують бджолиний рій, незадовільно споживають корм. Як секундарна інфекція на уражених ділянках зябер розвивається сапролегнія.

Заходи боротьби. Проведення комплексу рибницько-меліоративних заходів, спрямованих на якісну підготовку водойми, насамперед стимулювання розвитку природної кормової бази. Вирощувальні стави рекомендують заливати водою за 6 — 10 діб до зариблення. За цей період личинки паразита, не знайшовши хазяїна, гинуть. Треба виключити вірогідність потрапляння у стави карася.

Для лікування застосовують протипаразитарні ванни з 0,1%-го аміачного розчину за експозиції 30 с і температури 19 - 20 °С, комбіновані ванни з 5%-го розчину кухонної і гіркої солей у співвідношенні 3,6 : 1,5 тривалістю 5 хв. Безпосередньо у вирощувальних ставах рибу обробляють хлорофосом із розрахунку 0,6 - 1,0 г/м з припиненням водообміну на дві доби.

Санітарна оцінка. Живу рибу використовують для харчування без обмежень, снулу — утилізують або згодовують сільськогосподарським тваринам після проварювання.

Сангвінікольоз. Збудники — черви роду Sanguinicola, які паразитують у кровоносній системі прісноводної риби. Паразит розвивається з участю проміжного хазяїна — черевного молюска п'явушника. У кровоносній системі гельмінт відкладає яйця, які з током крові потрапляють у капіляри зябер і нирок і закупорюють їх. Це теплолюбний паразит, що продукує найбільше яєць за температури 25 °С. Найчастіше уражуються цим захворюванням цьоголітки коропа.

Клінічні ознаки. Порушення кровообігу супроводжується зблідненням зябрових пелюсток, вони набувають мармурового забарвлення, закупорення нирок спричинює черевну водянку, спостерігаються витрішкуватість, настовбурчення луски. Мальки скупчуються біля поверхні води, не реагують на зовнішні подразники.

Заходи боротьби. Для боротьби із сангвінікольозом треба знищувати проміжного хазяїна — молюска. У спускних водоймах з цією метою осушують і вапнують ложе (0,5 т/га хлорного чи 2,5 т/га негашеного вапна), схили ставів обробляють 20%-м хлорним молоком. У неспускних водоймах найкращого ефекту можна досягти інтродукцією біологічного меліоратора — молюскофага чорного амура.

Для лікування рекомендують згодовувати молоді коропа протягом 10 днів із розрахунку 6 % маси риби гранульований комбікорм, в 1 кг якого міститься 50 мг корибану.

Санітарна оцінка. Уражену рибу, яка задовольняє вимоги товарної продукції, використовують для харчування без обмежень, а ту, що втратила товарні якості, утилізують чи згодовують сільськогосподарським тваринам або хутровим звірам після проварювання.

Диплостомоз (катаракта). Захворювання спричинюють личинки трематод роду Diploatomum, які паразитують в очах риби. Паразити цього роду зареєстровані більш ніж у 100 видів прісноводної риби, в тім числі рослиноїдної, буфало і канального сома. Захворювання може супроводжуватись масовою загибеллю риби. Дорослі черви паразитують у кишечнику рибоїдних птахів, проміжний хазяїн — молюски й риби.

Клінічні ознаки. У хворої риби спостерігається часткове чи повне помутніння (побіління) кришталика, яке поступово переходить у повну сліпоту. Уражена риба скупчується біля поверхні води, рухається повільно, стає легкою здобиччю рибоїдних птахів.

Заходи боротьби. Необхідно знищувати проміжного хазяїна — молюска (аналогічно сангвінікольозу) і відлякувати рибоїдних птахів, які є основним переносником хвороби.

Санітарна оцінка. Уражену диплостомозом рибу використовують для харчування без обмежень.

Постодиплостомоз. Захворювання відоме під назвою чорно-плямистого через чорні плями, що утворюються на тілі риби, спричинюється трематодою Posthodipiostomum cuticola. Захворювання дуже поширене на півдні країни як у ставах, так і у водосховищах. Особливо ним уражуються коропові риби. Основним джерелом інвазії є чапля, проміжний хазяїн — молюски і риба. Паразит теплолюбний, його розвиток відбувається за температури води не нижче за 10 °С, оптимальна температура — 20-25 °С.

Клінічні ознаки. Характерна ознака захворювання — наявність чорних округлих плям на поверхні тіла і плавцях риби, що є результатом

життєдіяльності личинкової форми паразита. Постодиплостомоз рідко призводить до загибелі риби, але може спричинити деформацію тіла і викривлення хребта у молоді, порушити координацію, знизити жирність і вгодованість, привести до втрати товарного вигляду риби, значно загальмувати ріст.

Заходи боротьби. Треба знищувати проміжного хазяїна — молюска (аналогічно сангвінікольозу) й обмежувати чисельність чапель.

Санітарна оцінка. Хвору рибу можна використовувати для харчування людей і годівлі сільськогосподарських тварин без обмежень.

Опісторхоз. Тяжке захворювання людини і рибоїдних тварин з гострим та хронічним перебігом, яке уражує печінку, жовчні протоки, підшлункову залозу. Збудник хвороби — дрібна трематода Оріsthorchis felineus завдовжки близько 1 см.

Яйця гельмінта виділяє в навколишнє середовище остаточний хазяїн (людина чи тварина) з екскрементами, але розвиток їх можливий лише у воді. Яйця заковтує перший проміжний хазяїн — черевоногий молюск. Личинки гельмінта з молюсків потрапляють у воду, далі активно проникають у тіло прісноводної риби (лящ, плітка, сазан, лин, білизна), де вони мігрують у м'язи і вкриваються сполучнотканинними капсулами.

Людина заражається при споживанні слабкопров'яленої, мало-солоної, недостатньо термічно обробленої чи сирої риби. У кишках людини личинка паразита звільняється від капсули і проникає в печінку, жовчний міхур, підшлункову залозу.

Клінічні ознаки. У риби захворювання проходить безсимптомно, а в людини підвищується температура тіла, з'являються головний біль, блювання, симптоми ураження печінки і підшлункової залози.

Заходи боротьби. Для профілактики захворювання важливе значення має виявлення та лікування заражених людей, знищення бродячих кішок і собак, захист водойм від забруднення фекаліями. Знизити зараженість риби можна пригніченням чисельності молюсків за рахунок вселення у водойми біологічного меліоратора - молюскофага чорного амура, який несприйнятливий до захворювання і може забезпечити повне знищення молюсків.

Санітарна оцінка. Оскільки збудник опісторхозу небезпечний для людини та рибоїдних тварин, хвору рибу можна використовувати для харчування лише після ретельного знезаражування жорсткою термічною обробкою (варіння, смаження, гаряче коптіння) з дотриманням відповідних температур та експозиції.

Метагонімоз. Захворювання спричинює дрібна трематода грушоподібної форми з родини Heterophilidae, яка паразитує в тонких кишках людини і рибоїдних тварин. Виникає внаслідок споживання зараженої риби, трапляється переважно в південних областях України.

Розвиток паразита відбувається зі зміною двох проміжних хазяїнів — молюсків і різних видів прісноводної риби (короп, товстолобики, білий амур, карась, краснопірка, жерех, плітка), гельмінт паразитує в товщі шкірних покривів, на лусці, зябрах і плавцях.

Клінічні ознаки. У риби захворювання проходить безсимптомно, іноді на лусці й плавцях видно чорні пігментні плями. У людей і тварин спостерігаються катаральні запалення слизової оболонки кишечника та постійні проноси.

Заходи боротьби. Лікування не розроблене. З метою профілактики рекомендують споживати рибу тільки після ретельної кулінарної обробки за умов суворого забезпечення технологічних параметрів виробництва.

Санітарна оцінка. Збудник захворювання небезпечний для людини і рибоїдних тварин. Рибу, виловлену з водойми, неблагополучної щодо метагонімозу, реалізують лише через мережу громадського харчування або направляють на рибозаводи для виготовлення консервів, соління, коптіння чи приготування кормового рибного борошна.

Ботріоцефальоз. Збудник захворювання — стьожковий паразит завдовжки 15 - 20 см Botriochephalus gowkongesis. Тіло поділене на членики, на передньому кінці — серцеподібна голівка.

Розвиток паразита відбувається за участю одного проміжного хазяїна — веслоногого рачка циклопа, споживаючи якого, риба заражається. Ботріоцефальоз паразитує в кишечнику коропа, білого амура, строкатого товстолобика, особливо він небезпечний для молоді цих риб. Риба старших вікових груп не хворіє, але є паразитоносієм. Захворювання зареєстроване в багатьох ставових господарствах і водосховищах України.

Клінічні ознаки. Хвора риба млява, виснажена, скупчується біля поверхні води, черевце її здуте. Паразити закупорюють кишківника, за великої їх кількості стінки кишківника розриваються. Г ельмінти не лише травмують рибу, а й виділяють токсини.

Заходи боротьби. Хворій рибі згодовують корми, які містять антигельмінтні препарати (камалу, фенасал, фенотіазин). Частіше застосовують ципріноцистин, до складу якого входить 1 % фенасалу, в дозах від 6 до 14 % маси риби 2-3 рази через день.

У ставових господарствах для профілактики ложе малькових і вирощувальних ставів вапнують, просушують і проморожують.

Санітарна оцінка. Уражену рибу використовують для харчування без обмежень.

Лігульоз. Захворювання спричинюють стьожкові паразити - ремінці із родини Ligulidae, які паразитують у порожнині тіла багатьох видів прісноводної риби, в основному коропових (лящ, карась, плітка, густира). У ставових господарствах хворіють лише білий і строкатий товстолобики.

Розвиток ремінців відбувається за участю основного хазяїна і двох проміжних. Дорослі черви паразитують у кишечнику рибоїдних птахів, проміжні — в організмі планктонного рачка (циклоп, діаптомус) та в кишечнику риби. Масове зараження і загибель риби зазвичай відмічаються в озерах і водосховищах у весняно-літній період.

Клінічні ознаки. Уражена риба виснажена, скупчується біля поверхні води, має здуте черевце, за великої кількості гельмінтів черевна стінка може розірватись. Паразитуючі черви споживають частину поживних речовин вмісту кишечника риби, виділяють токсини. При розтині риби добре видно паразитів і атрофію її внутрішніх органів.

Заходи боротьби зводяться до відлякування рибоїдних птахів, знищення їхніх гнізд. На природних водоймах рекомендується посилене відловлювання ураженої риби і зариблення судаком, який несприйнятливий до цього захворювання.

Санітарна оцінка. Уражену рибу можна направляти в торговельну мережу лише після потрошіння.

Лернеоз. Захворювання спричинюють паразитичні рачки роду Ligulidae, які локалізуються на поверхні тіла (в лускових кишеньках) різних видів прісноводної риби. Частіше уражуються в ставових господарствах короп, білий амур, товстолобики, буфало.

Паразити знаходяться на рибі протягом усього року, але найвища інтенсивність ураження припадає на літній період. Особливо небезпечне це захворювання для мальків і цьоголітків, оскільки може призвести до їх загибелі. Ураження лернеозом дворічок і риби старших вікових груп негативно позначається на їх товарній якості, гальмує ріст (до 30 %).

Клінічні ознаки. Оселившись на тілі риби, лернеї глибоко проникають у шкіру, навколо них утворюється виразка з білим вузьким обідком, а довкола виразки — набряк, спостерігається осередкове настовбурчення луски, із середини виразки стирчить рачок. На уражених ділянках розвивається мікрофлора. Риба не споживає корм, виснажується і гине.

Заходи боротьби. Для звільнення риби від паразитів застосовують ванни з розчину перманганату калію у співвідношенні 1 : 50 000 протягом 1 — 2 год за температури 15 - 20 °С.

Для профілактики лернеозу напровесні рекомендують обробляти рибу безпосередньо в зимувальних ставах барвником фіолетовим «К» концентрацією 0,1 - 0,2 мг/л. В літній період у ставах рибу можна обробляти хлорофосом, який містить 65 % активнодіючої речовини, за концентрації препарату 0,5 мг/л.

Санітарна оцінка. Залежно від ступеня ураження риби її направляють у торгову мережу або на рибопереробні підприємства.

Аргульоз. Небезпечне захворювання, яке спричинюють паразитичні рачки роду Argulus. У рибництві збудника цього захворювання називають короповою вошею, або коропоїдом. Уражує зябра та шкірні покриви коропа, форелі, білого амура. Паразитує на рибі всіх вікових груп, але найчутливіші до них цьоголітки. Аргулюси —теплолюбні рачки, оптимальна температура для їх розвитку — 25 - 28 °С. Рачок проколює шкіру риби й смокче кров. У місці проколу утворюються крововилив і запалення, спричинене отруйними продуктами залоз рачка.

Клінічні ознаки. Тіло ураженої риби вкрите рачками і дрібними виразками, ділянки шкіри навколо них запалені. Риба неспокійна, в'яло бере корм, відстає в рості і за сильного ураження гине.

Заходи боротьби. Хвору рибу з лікувальною метою обробляють у ваннах із розчином перманганату калію у співвідношенні 1 : 1000 протягом 30 хв або хлорофосу концентрацією 100 мг/л за експозиції 1 год.

Знизити інтенсивність ураження можна внесенням по поверхні води негашеного вапна з розрахунку 100 - 150 кг/га.

Санітарна оцінка. Рибу використовують для харчових цілей без обмежень.

Незаразні хвороби. Причинами виникнення незаразних хвороб, які не мають збудника, найчастіше бувають порушення умов годівлі й утримання

риби, а також отруєння різними пестицидами, що потрапляють у водойми з дощовими, повеневими і стічними водами, внаслідок водної та вітрової ерозії, зі скидними водами промислових підприємств.

Порушення технології годівлі риби у рибницьких господарствах внаслідок згодовування нехарактерного чи недоброякісного корму, незбалансованого за амінокислотним складом і протеїновим співвідношенням, відсутність достатньої кількості природних кормів призводять до виникнення хвороб аліментарного походження.

У результаті відбувається церозна дегенерація печінки риби, порушується обмін речовин, уповільнюється ріст, погіршується споживання кормів, знижується резистентність організму і, як наслідок, риба гине, що особливо характерно для молодших вікових груп риб.

Авітамінози. Захворювання, які виникають при тривалому споживанні штучних кормів, бідних на вітаміни. За відсутності вітамінів у раціоні риби вона повністю втрачає харчовий рефлекс, в її організмі порушується обмін речовин, знижується стійкість проти різних захворювань табл. 5.2.

Таблиця. 5.2. Основні вітаміни та їх функції в організмі риби

 

Вітамін

Функція

Результат відсутності або нестачі

 

А (ретинол)

Регулює ріст риби

Збліднення забарвлення тіла, крововиливи біля основи плавців та в очних яблуках, випинання зябрових кришок, підвищена смертність

 

В1 (тіамін)

Регулює вуглеводний і

білковий обмін

Порушення рівноваги і руху, потемніння шкірних покривів,

некрози, набряки зябер, відмова від корму, висока смертність

 

В2 (рибофлавін)

Підтримує функціонування центральної нервової

системи, регулює синтез жирів

Відмова від корму, зменшення маси тіла, крововиливи на зябрових кришках і в очних яблуках,

світлобоязнь, потемніння шкірних покривів, висока смертність

В6 (піридоксин гідрохлорид)

Відіграє активну роль в обміні амінокислот, підтриманні нормальної діяльності нервової системи

Викривлення зябрових кришок, витрішкуватість, конвульсії, асцит, масова загибель

В12

(ціанкобаламін)

Бере участь у регуляції білкового, вуглеводного й жирового обмінів, стимулює ендокринну і кровотворну функції

Уповільнення росту, підвищення нервової збудливості, зниження резистентності протизаразних хвороб

С (аскорбінова кислота)

Регулює окисно-відновні процеси, відіграє важливу роль у вуглеводному і білковому обміні, перешкоджає розвитку інфекції в організмі

Деформування хребта, уповільнення загоєння ран, витрішкуватість, на шкірі біля хвостового, черевних і грудних плавців утворення пухлин, на зябрах білі плями, крововиливи у печінці та нирках

Б (кальциферол)

Регулює фосфорнокальцієвий обмін

Викривлення тіла (рахіт), недорозвинення зябрових кришок, уповільнення росту, атонія м'язів, судоми

Е (токоферол)

Регулює функції розмноження

Дистрофія м'язів, недорозвинення статевих залоз, склеювання зябрових пелюсток, випуклість очей, асцит, висока смертність

       

Профілактику авітамінозів здійснюють уведенням у раціон риби живого корму і різних добавок, багатих на вітаміни (зелену масу, дріжджі, премікси, печінку тварин, сухе молоко, жовтки яєць).

Не можна використовувати для годівлі риби зіпсовані, запліснявілі корми та ті, які зберігались тривалий час, оскільки вони містять мало вітамінів і можуть бути токсичними.

Асфіксія (задуха) риби. Відсутність чи недостатній вміст розчиненого у воді кисню спричинює задуху (асфіксію). Риба різних видів та вікових груп порізному реагує на вміст кисню у воді, що потрібно враховувати при її культивуванні.

Для тепловодних ставових рибничих господарств, де основними об'єктами рибництва є короп і рослиноїдні риби, бажано, щоб при культивуванні цих видів риб вміст кисню у літній період був не меншим за 5 - 6 мг/л, у період зимівлі — не меншим за 4 мг/л.

Причинами виникнення кисневої нестачі і замору риби можуть бути: незадовільна аерація води, що подається у водойму, підвищення щільності посадки, надмірне згодовування штучних кормів та внесення органічних добрив, потрапляння у водойму стічних вод, багатих на органічні рештки, високоінтенсивний розвиток синьозелених й зелених водоростей («цвітіння» водойми). Таке явище спостерігається як у зимовий, так і в літній періоди, тому розрізняють літні та зимові задухи.

Клінічні ознаки. Знижуються активність риби і споживання нею корму, вона скупчується біля поверхні води, заковтує повітря. За дуже низького вмісту кисню (менш як 2 мг/л) риба гине. При огляді загиблої риби спостерігаються блідість і набряк зябер, зяброва порожнина й ротовий отвір відкриті.

Заходи боротьби. У разі зниження вмісту кисню нижче від допустимих норм воду треба аерувати різними установками. Для профілактики не рекомендується перевищувати нормативні щільності посадки, витрати штучних кормів слід регулювати за ступенем поїдання. Надмірний розвиток планктонних водоростей пригнічують внесенням у водойму хлорного вапна з розрахунку 1 — 10 г/м3.

З викладеного зрозуміло, що забезпечення фізико - хімічного режиму рибогосподарських акваторій у поєднанні з профілактикою та ветеринарно - санітарними заходами реально забезпечити здоровий стан культивуємих видів риб різних вікових груп.

Питання для самоперевірки

1. Теоретичні основи збереження здоров’я риб.

2. Запобігання масовим захворюванням риб.

3. Інфекційні хвороби риб.

4. Паразитарні хвороби риб.

5. Сучасні концепції відносно розподілу хвороб риб на інфекційні та інвазійні.