Туберкульоз - І.Т.П'ятночка 2005

Туберкульоз легень у поєднанні з іншими захворюваннями і вагітністю
Туберкульоз і СНІД

Синдром набутого імунодефіциту (СНІД) набув актуального медико-соціального значення у зв’язку з неухильним ростом захворюваності. У світі загальна кількість інфікованих щорічно подвоюється. Зараз у світі 40 млн. ВІЛ-інфікованих і хворих на СНІД.У світі нині близько 60 млн. хворих на туберкульоз і кожної секунди їх кількість зростає. Щодня у світі 6000 чоловік інфікується вірусом СНІДу, причому кожний третій хворий на СНІД помирає від туберкульозу. За різними літературними даними до 90 % хворих на СНІД можуть хворіти одночасно на туберкульоз. Практично, вже розпочалася епідемія СНІДу і туберкульозу, оскільки середньопланетарна захворюваність на туберкульоз складає 70,7 на 100 тис. населення. Хворіють на туберкульоз як носії вірусу СНІДу, так і хворі на СНІД, частіше наркомани-чоловіки у віці 3050 років.

В Україні за останні 15 років (1987-2002 р.) зареєстровано 52659 випадків ВІЛ-інфікованих, захворіло на СНІД 4278 осіб, померло 2378. У 2002 році зареєстровано 8756 ВІЛ-інфікованих громадян України, захворіло на СНІД 1353, померло - 834 особи.

Патогенез. Туберкульоз у ВІЛ-інфікованих може розвиватися внаслідок реактивації посттуберкульозних змін або свіжого зараження МБТ. Це передусім зумовлено зниженням імунного захисту проти туберкульозу, дефіцитом імунних Т-лімфоцитів (Т-хелперів) і порушенням співвідношення «хелпери-супресори». Пригнічення клітинного імунітету сприяє реактивації туберкульозних змін, прогресуванню активного процесу. У хворих на СНІД ураження легень виникає в результаті інфікування МБТ чи атиповими мікобактеріями, які в умовах імунодефіциту стають патогенними для людини.

Патологічна анатомія. У хворих на СНІД туберкульоз перебігає у вигляді важких генералізованих форм з ураженням легень, внутрішньогрудних лімфатичних вузлів та інших органів. Характерні вогнища позалегеневого туберкульозу з нетиповою локалізацією уражень, поряд з типовими туберкульозними гранульомами можуть бути гранульоми без некрозу. При інфікуванні умовно-патогенними мікобактеріями в легенях розвивається дифузний інтерстиціальний запальний процес без гранульом і порожнин розпаду.

Клінічна картина характеризується вираженою тривалою інтоксикацією, дифузними інфільтратами в легенях, збільшенням внутрішньогрудних лімфатичних вузлів, різноманітними позалегеневими ураженнями (Центральна Нервова система, Кістковий мозок, Печінка, нирки, Плевра, Лімфатичні вузли). У більшій половині випадків негативна проба Манту і відсутність МБТ в харкотинні.

Діагностика туберкульозу за допомогою традиційних методів нерідко буває безуспішною і тому багато хворих до встановлення діагнозу туберкульозу лікуються з приводу інших захворювань.

Діагностика туберкульозу утруднена. Для встановлення діагнозу туберкульозу у хворих на СНІД часто виникає необхідність у застосуванні бронхоскопії, трансторакальній пункційній або відкритій біопсії легень. При імунологічному дослідженні хворих виявляється характерне для СНІДу порушення співвідношення Т-хелперів і Т-супресорів до 1:1 і менше (при нормі 2:1). Усім ВІЛ-інфікованим і хворим на СНІД необхідно проводити флюорографічне обстеження не рідше одного разу на рік.

Мікобактеріози характеризуються генералізованим ураженням усіх органів, а в легенях дифузні інтерстиціальні зміни без гранульом і розпаду. Клінічні ознаки: підвищена Температура тіла, біль в животі, хронічна діарея, обструктивна жовтяниця, двобічна дисемінація у середніх і нижніх відділах легень.

Лікування туберкульозу у хворих на СНІД проводиться за стандартизованими ВООЗівськими схемами, з використанням 4-5 антимікобактеріальних препаратів, протягом 8-12 місяців, а також з одночасним лікуванням СНІДу. Доведена ефективність піразинаміду по 1500 мг щоденно у поєднанні з ципрофлоксацином по 750 мг двічі на день, протягом 4 місяців. При лікуванні СНІДу перевагу надають комбінованій терапії трьома препаратами - індинавіром, саквінавіром і ритонавіром.

Щодо лікування мікобактеріозів, то ефективність доволі низька, а смертність - висока (до 20 %), навіть при таких оптимальних схемах: рифабутин в поєднанні з ізоніазидом і етамбутолом або рифампіцин, етамбутол і клофазимін.