Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вчення про внутрішні органи
Травний апарат
Шлунок

Шлунок (ventriculus, gaster) являє собою розширену частину травного каналу, що роз­міщується між стравоходом і дванадцятипалою кишкою. Він служить резервуаром для їжі, перемішує та пересуває її до тонкої кишки, а завдяки виділенню шлункового соку, до складу якого входять Пепсин, ліпаза, соляна кислота і слиз, здійснює її хімічну об­робку. Шлунок виконує також бактерицидну та всмоктуючу функції (всмоктуються Вода, цукри, солі, спирт). Крім того, слизова оболонка шлунка виробляє антианемічні речовини (фактори Касла) — складні сполуки, які впливають на кровотворення.

Шлунок розташовується у верхній частині черевної порожнини під діафрагмою і печінкою. Три четвертих органа міститься у лівій підребровій ділянці, одна четверта — у надчеревній ділянці. Вхідний отвір шлунка знаходиться на рівні ХІ грудного хребця, а вихідний — на рівні І поперекового. Передня поверхня шлунка торкається діафрагми, лівої частки печінки та передньої черевної стінки. Позаду шлунка знаходяться підшлу­нкова залоза, Селезінка, поперечна ободова кишка з брижею, ліва Надниркова залоза, верхній сегмент лівої нирки та Черевна частина аорти.

Форма, положення і розміри шлунка дуже мінливі і залежать від багатьох факторів. Так, у живої людини залежно від типів будови тіла виділяють три основні форми шлу­нка. У людей брахіморфного типу шлунок має форму рога, мезоморфного — рибаль­ського гачка, доліхоморфного — форму видовженої панчохи. Такі форми шлунка, а та­кож багаточисельні проміжні варіанти зустрічаються при вертикальному положенні тіла людини. При положенні лежачи на спині чи на боці форма шлунка змінюється, го­ловним чином, у зв’язку зі зміною його взаємовідношень із сусідніми органами. Форма шлунка також залежить від статі та віку людини: у жінок частіше зустрічається шлунок у формі видовженого гачка, в осіб похилого віку та дітей — у формі рога.

Величина шлунка, як і його форма, дуже варіює як індивідуально, так і в залеж­ності від ступеня його наповнення. Так, порожній шлунок має незначні розміри і за формою подібний до кишки з невеликим розширенням у ділянці його склепіння та тіла. При середньому наповненні шлунок набуває форми груші, при цьому середня місткість його у дорослого близько 3 л. При значному наповненні його місткість збільшується до 4—5 л, а сам шлунок опускається до рівня пупка або ще нижче (за­звичай нижній край шлунка проектується на 3 см вище пупка). Довжина порожньо­го шлунка дорівнює 18—20 см, а відстань між великою та малою кривинами — 7— 8 см. При середньому наповненні шлунок має довжину 24—26 см, а найбільша від­стань між великою та малою кривинами не перевищує 10—12 см.

У шлунку розрізняють передню стінку (paries anterior), спрямовану вперед, де­що вверх та вправо, і задню стінку (paries posterior), спрямовану назад, вниз та влі­во. По краях шлунка, де одна стінка переходить у другу, утворюються мала криви­на шлунка (curvatura ventriculi minor), обернена вправо та вверх, і велика кривина шлунка (curvatura ventriculi major), обернена вліво та вниз (рис. 147). Мала кривина шлунка вгнута і коротка. У верхній частині малої кривини знаходиться кардіальний отвір (ostium cardiacum) — місце впадіння в шлунок стравоходу. У нижньому від­ділі малої кривини наявне вп’ячування — кутова вирізка (incisura angularis). Вели­ка кривина опукла та довга і закінчується вгорі, в місці переходу стравоходу в шлу­нок кардіальною вирізкою (incisura cardiaca).

Мал. 147. Шлунок (вигляд спереду)

1 — кардіальна (вхідна) частина; 2 — дно (склепіння) шлунка; 3 — тіло шлунка; 4 — велика кривина шлунка; 5 — пілорична (воротарна) частина; 6 — низхідна частина дванадцятипалої кишки; 7 — верхня частина дванадцятипалої кишки; 8 — мала кривина шлунка; 9 — Стравохід

У шлунку розрізняють вхідну — кардіальну частину (pars cardiaca), куди від­кривається стравохід; дно (склепіння) шлунка (fundus (fornix) ventriculi) — випуклу догори частину, яка прилягає до лівої половини діафрагми; тіло шлунка (corpus ventriculi) — наймасивніший відділ, який лежить між кардіальною та пілоричною частинами, і пілоричну (воротарну) частину (pars pylorica) — нижній звужений відділ шлунка. У пілоричній частині шлунка виділяють ширший відділ — пілоричну (воротарну) печеру (antrum pyloricum) і більш вузьку — пілоричний (воротарний) канал (canalis pуloricus), за яким йде дванадцятипала кишка. Межею між шлунком і дванадцятипалою кишкою є колова борозна — пілорус (воротар) (pylorus), яка від­повідає вихідному отвору шлунка, котрий зветься пілоричним (воротарним) отво­ром (ostium pyloricum).

Стінка шлунка складається із зовнішньої — серозної оболонки, підсерозної осно­ви, м’язової оболонки, підслизової основи та слизової оболонки.

Серозна оболонка (tunica serosa) шлунка являє собою вісцеральний листок оче­ревини і покриває орган зі всіх сторін, тобто шлунок розміщується інтраперитонеально (внутріочеревинно). Непокритими залишаються лише вузенькі смужки на ве­ликій та малій кривинах. У цих місцях два листки очеревини переходять з передньої та задньої стінок органа на сусідні органи, формуючи очеревинні зв’язки шлунка: печінково-шлункову зв’язку (lig. hepatogastricum), шлунково-ободову зв’язку (lig. gastrocolicum ) та шлунково-селезінкову зв’язку (lig. gastrosplenicum). У товщі цих зв’язок (між листками очеревини) до шлунка підходять Кровоносні судини і нерви. Зв’язки та малорухомі частини шлунка в ділянках його вхідного та вихідно­го отворів є факторами фіксації шлунка. Тоненька підсерозна основа (tela subserosa) відділяє серозну оболонку від м’язової.

М’язова оболонка (tunica muscularis) — найтовстіша з усіх оболонок шлунка. Вона представлена трьома шарами гладеньких м’язових волокон: зовнішнім — по­здовжнім, середнім — коловим і внутрішнім — косим.

Поздовжній шар (stratum longitudinale) є продовженням однойменного м’язо­вого шару стравоходу. Він найкраще виражений в ділянці великої та малої кривин шлунка.

Коловий шар (stratum circulare) розвинутий сильніше, ніж поздовжній і охоплює шлунок по всій його довжині. У ділянці пілоричної частини органа цей шар потов­щується, утворюючи біля вихідного отвору шлунка м’яз — змикач (сфінктер) пілоруса (m. sphincter pylori).

Косі волокна (fibrae obliquae ) виражені лише в ділянці тіла та дна шлунка. Вони перекидаються через кардіальну частину шлунка зліва від вхідного отвору і спускаються косо вниз і вправо по передній та задній стінках органа в бік ве­ликої кривини.

Такий різноманітний напрям волокон забезпечує і різноманітні рухи в шлунку, які сприяють досконалому перемішуванню їжі зі шлунковим соком.

М’язова оболонка відділена від слизової добре вираженою підслизовою основою, що дає можливість слизовій оболонці, яка лежить на ній, збиратись у шлункові складки (plicae gastricae).

Слизова оболонка (tunica mucosa) шлунка вкрита одношаровим циліндричним залозистим епітелієм, який виділяє слиз. Товщина цієї оболонки дорівнює 2—3 мм. Завдяки наявності м’язової пластинки слизової оболонки та добре розвинутій під­слизовій основі слизова оболонка утворює багаточисельні шлункові складки, які мають різні довжину і напрямок (мал. 148). Так, біля малої кривини розташовані довгі поздовжні складки, в ділянці дна і тіла — поперечні, косі та поздовжні, при­чому довгі складки з’єднані між собою короткими. Напрямок і кількість складок більш-менш постійні. При розтягненні шлунка складки слизової оболонки згла­джуються.

Мал. 148. Слизова оболонка шлунка (внутрішня поверхня задньої стінки)

1 — м’язова оболонка стравоходу; 2 — кардіальна вирізка шлунка; 3 — дно шлунка; 4 — складки слизової оболонки шлунка; 5 — слизова оболонка; 6 — підслизовий шар; 7 — м’язова оболонка шлунка; 8 — пілорична заслінка; 9 — м’яз-змикач (сфінктер) пілоруса; 10 — пілорична (вихідна) час­тина; 11 — кутова вирізка; 12 — складки слизової оболонки шлунка; 13 — кардіальна (вхідна) части­на; 14 — кардіальний отвір; 15 — складки слизової оболонки стравоходу.

У місці переходу шлунка у дванадцятипалу кишку слизова оболонка пілоруса утворює колову складку — пілоричну заслінку. Пілорична заслінка (valvula pylorica) обмежовує пілоричний отвір і при скороченні м’яза-змикача (сфінктера) пілоруса повністю відокремлює порожнину шлунка від дванадцятипалої кишки.

Вся поверхня слизової оболонки шлунка (на складках і між ними) має невеликі під­вищення (діаметром 1—6 мм), які називають шлункові поля (area gastricae). На поверх­ні полів містяться заглибини — шлункові ямочки (foveolae gastricae), які являють собою устя багаточисельних (близько 35 млн) трубчастих залоз шлунка. Розрізняють три гру­пи залоз: кардіальні залози (glandulae cardiacae); власне шлункові залози (glandulae gastricae propriae), що розташовуються в ділянці дна та тіла шлунка і складаються з головних та обкладних клітин, і пілоричні залози (glandulae pyloricae), які складаються з головних клітин. Головні клітини виробляють фермент шлункового соку — пепсино­ген, обкладні клітини виділяють соляну кислоту і внутрішній антианемічний фактор. Пепсиноген у присутності соляної кислоти перетравлює білки їжі. Крім того, в слизо­вій оболонці шлунка є ще клітини, які нагадують головні, але набагато менші за них — так звані додаткові клітини. Ці клітини виробляють мукоїдний секрет — слиз і містять­ся у слизовій оболонці всіх відділів шлунка. Місцями у слизовій оболонці розкидані лімфатичні вузлики. Основні скупчення їх наявні у пілоричній частині.

Кровопостачання шлунка здійснюється лівою шлунковою артерією (гілка чере­вного стовбура), правою шлунковою артерією (гілка власне печінкової Артерії), які підходять до малої кривини шлунка, а також лівою шлунково-сальниковою артері­єю та короткими шлунковими артеріями (гілки селезінкової артерії) і правою шлу­нково-сальниковою артерією (гілка шлунково-дванадцятипалої артерії), які підхо­дять до великої кривини шлунка. Шлункові та шлунково-сальникові артерії анастомозують між собою у ділянці малої та великої кривин і утворюють навколо шлунка кільце, від якого до стінок шлунка відходять багаточисельні гілки. Венозна Кров відтікає по однойменних венах до ворітної вени та її притоків.

Лімфатичне русло шлунка розвинуте добре і складається із внутрішньо-стінкових капілярів та судин і позаорганних відвідних лімфатичних судин. Відвідні Лімфатичні судини йдуть до шлункових (правих і лівих), шлунково-сальникових (правих і лівих), печінкових, підшлунково-селезінкових, черевних, діафрагмальних і середостінних лімфатичних вузлів.

Іннервація шлунка здійснюється гілками блукаючого нерва та симпатичного стовбура. Перший підвищує секрецію залоз, підсилює перистальтику і розслаблює сфінктер пілоруса, а другий є його антагоністом.