Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Ендокринні залози
Надниркова залоза

Надниркова залоза (glandula suprarenalis) — парний орган, який розміщується у заочеревинному просторі безпосередньо над верхнім кінцем відповідної нирки (мал. 228). Маса однієї надниркової залози у дорослої людини становить близько 12—13 г, довжина — 40—60 мм, висота 20—30 мм, товщина (передньозадній роз­мір) — 2—8 мм. Маса і розміри правої надниркової залози дещо менші, ніж лівої. Права надниркова залоза, якщо розглядати її спереду, має вигляд трикутника із за­округленими кутами. У лівій наднирковій залозі вершина згладжена, і вона за фор­мою нагадує півмісяць. У кожній з надниркових залоз розрізняють три поверхні: передню (facies anterior), задню (facies posterior) та ниркову (facies renalis) і два краї: верхній (margo superior) та присередній (margo medialis).

Мал. 228. Надниркова залоза (ліва)

1 — верхні Артерії та вени надниркової залози; 2 — нижні артерії та вени надниркової залози; 3 — надниркова залоза; 4 — ниркова артерія; 5 — Нирка; 6 — ниркова вена; 7 — нижня порож­ниста вена; 8 — аорта; 9 — центральна вена надниркової залози

Розміщуються Надниркові залози на рівні ХІ—ХІІ грудних хребців. Права над­ниркова залоза лежить дещо нижче, ніж ліва. Своєю задньою поверхнею вона при­лягає до поперекової частини діафрагми, передньою — стикається з вісцеральною поверхнею печінки та дванадцятипалою кишкою, а нижньою увігнутою нирковою поверхнею — з верхнім кінцем правої нирки. Присередній край правої надниркової залози межує з нижньою порожнистою веною. Ліва надниркова залоза присереднім краєм стикається з аортою, передньою поверхнею прилягає до хвоста підшлункової залози та кардіальної частини шлунка. Задня поверхня лівої надниркової залози стикається з діафрагмою, нижня — з верхнім кінцем лівої нирки та її присереднім краєм. Кожна надниркова залоза залягає у товщі навколониркового жирового тіла. Передня поверхня лівої та правої надниркових залоз частково вкриті парієтальною очеревиною. Поверхня надниркових залоз дещо горбкувата, на передній поверхні кожної залози помітна борозна — ворота (hilum), через які із органа виходять центральна вена та Лімфатичні судини. Артеріальні гілки та нервові стовбури мо­жуть проникати в товщу залози з передньої і задньої поверхонь органа.

Ззовні надниркова залоза вкрита волокнистою капсулою, яка щільно зрощена з паренхімою і віддає у глибину органа багаточисельні сполучнотканинні трабекули. Паренхіма надниркової залози складається з двох шарів: зовнішнього — кори та внутрішнього — мозкової речовини, різних за розвитком, будовою і функціями.

Кора (кіркова речовина) (cortex) відноситься до так званої інтерреналової си­стеми, яка розвивається із мезодерми між первинними нирками (звідки і назва сис­теми). Вона має жовтувато-коричневий колір, складну гістологічну будову і скла­дається з трьох зон: клубочкової, пучкової та сітчастої. Клубочкова зона (zona glomerulosa) розміщується ближче до капсули, утворена дрібними клітинами, які розташовуються у вигляді клубочків. За клубочковою зоною йде середня, найбільш широка, пучкова зона (zona fasciculata). Вона сформована великими світлими клі­тинами (заповненими краплями ліпідів), які розташовуються довгими тяжами, роз­ташованими перпендикулярно до поверхні органа. Сітчаста зона (zona reticularis) знаходиться на межі з мозковою речовиною. Вона складається з дрібних клітин, які утворюють невеликих розмірів скупчення (групи клітин).

Перераховані зони досить чітко відділені одна від одної анатомічно і, за сучас­ними даними, виробляють різні гормони (кортикостероїди): клубочкова — мінералокортикоїди (альдостерон); пучкова — глюкокортикоїди (кортизон, гідроко­ртизон і кортикостерон); сітчаста — андрогени, естрогени і прогестерон (два останніх — у невеликій кількості). Мінералокортикоїди регулюють водно-сольовий обмін (концентрацію солей кальцію, натрію, хлору). Глюкокортикоїди беруть участь у регуляції вуглеводного, білкового, жирового та водно-електролітичного обміну. Вони впливають на серцево-судинну та центральну нервову системи, спри­яють підвищенню здатності організму чинити опір різноманітним шкідливим впли­вам, беруть активну участь у пристосуванні організму до різних змін навколишньо­го середовища, тому гідрокортизон та кортизон називають ще «адаптивними гормонами». Вони вибірково діють на колагенову тканину, гальмують розвиток ос­новної речовини сполучної Тканини, знижують проникність капілярів, тому їх ще й називають «протизапальними гормонами». Андрогени досить близькі за своєю хі­мічною структурою до гормонів статевих залоз, а тому сприяють розвитку статевих органів у дитячому віці, а також формуванню вторинних статевих ознак. При гі­перфункції кори надниркових залоз спостерігається в дітей раннє статеве дозріван­ня, а в дорослих жінок розвиваються вторинні статеві ознаки чоловічої статі. Функ­цію гормонів естрогена і прогестерона дивись нижче при описові ендокринної ча­стини жіночих статевих залоз.

Мозкова речовина (medulla) має спільне з нервовою системою походження. Вона розвивається з ектодерми: з ембріональних нервових клітин — симпатобластів, які міг­рують із закладки вузлів симпатичного стовбура і перетворюються в хромафінобласти, а останні — у хромафінні клітини мозкової речовини, які інтенсивно фарбуються со­лями хромової кислоти (звідси і назва — хромафінна, або адреналова система). Моз­кова речовина розміщується у центрі надниркової залози, має жовтувато-бурий колір. Вона утворена із двох різновидів клітин: одні епінефроцити — складають основну ма­су і виробляють гормон адреналін, другі — норепінефроцити, розсіяні в мозковій ре­човині у вигляді невеликих груп, — виробляють гормон норадреналін. Адреналін сти­мулює функцію симпатичної частини вегетативної нервової системи, підвищує систолічний артеріальний тиск, прискорює частоту серцевих скорочень, розширяє ко­ронарні судини, збільшує кровотік у печінці, скелетних м’язах та мозку, підвищує рі­вень цукру в крові, посилює розпад жирів. Вплив норадреналіну на Організм подібний до дії адреналіну. Однак дія цих гормонів на деякі органи може бути зовсім протилеж­ною. Наприклад, норадреналін сповільнює частоту серцевих скорочень.

Вікові особливості надниркових залоз. Маса однієї надниркової залози у но­вонародженого складає 8—10 г і значно перевищує масу залози дитини першого року життя. У перші три місяці після народження маса надниркової залози різко зменшується (до 3,5 г), головним чином, за рахунок потоншення і перебудови кір­кової речовини, а потім поступово відновлюється (до 5 років) і продовжує зростати. Кінцеве формування кіркової речовини надниркових залоз завершується у 8—12 років. До 20 років маса кожної залози збільшується в півтора рази (в порівнянні з масою її у новонародженого) і досягає своїх максимальних розмірів — 12—13 г. У наступні вікові періоди маса й розміри надниркових залоз майже не змінюються. У жінок надниркові залози мають дещо більші розміри, ніж у чоловіків. Після 70 років відмічається невелике зменшення маси та розмірів надниркових залоз.

Кровопостачання надниркових залоз. Кожна надниркова залоза отримує до 25-30 артерій. Найбільшими з них є верхня надниркова артерія (із нижньої діафрагмальної артерії), середня надниркова артерія (із черевної частини аорти) та нижня надниркова (із ниркової артерії). Із синусоїдних кровоносних капілярів формуються притоки центральної вени, яка у правій наднирковій залозі впадає в нижню порож­нисту вену, а в лівій — у ниркову вену. Лімфатичні судини надниркових залоз пря­мують до поперекових лімфатичних вузлів.

У іннервації надниркових залоз беруть участь блукаючі нерви, а також нерви, що походять із черевного сплетення, котрі містять прегангліонарні волокна для мо­зкової речовини.