Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Ендокринні залози
Епіфіз мозку - шишкоподібне тіло

Епіфіз мозку (epiphysis cerebri) відноситься до епіталамуса проміжного мозку, розташо­вується у неглибокій борозні, яка відділяє один від одного верхні горбки чотиригорбкового тіла середнього мозку. За формою епіфіз нагадує ялинову шишку, звідси й походить ще одна його назва — шишкоподібне тіло (corpus pineale), або шишкоподібна залоза (glandula pinealis). Вузький кінець епіфіза спрямований вниз і назад, основа — розшире­на його частина — направлена в бік третього шлуночка мозку. На основі епіфіза наявна невелика шишкоподібна заглибина. Маса епіфіза у дорослої людини не перевищує 0,2 г, довжина 8—15 мм, ширина 6—10 мм, товщина 4—6 мм. Найбільшого розвитку епіфіз досягає в дитячому віці. З 7-річного віку починається його зворотній розвиток, який ви­ражається в розростанні сполучної Тканини і відкладанні у ньому солей (мозковий пісок). Частина залозистих клітин зберігається до похилого віку.

Ззовні епіфіз вкритий сполучнотканинною капсулою, яка містить велику кіль­кість анастомозуючих одна з одною кровоносних судин. Від капсули в середину органа проникають сполучнотканинні трабекули, що поділяють паренхіму залози на часточки. Часточки складаються із клітин двох типів: залозистих (пінеалоцитів), які розташовуються в центрі часточки, та гліальних (гліоцитів), котрі розташову­ються, головним чином, по периферії. Функція пінеалоцитів має чіткий добовий ритм: вночі синтезується мелатонін, вдень — серотонін.

Епіфіз впливає на багато функцій організму, особливо в ранньому дитячому віці. Це зумовлено його зв’язками з проміжним мозком і впливом на весь комплекс ендокрин­них залоз (Гіпофіз, щитоподібну залозу, кору надниркових залоз, вилочкову залозу). Його дія проявляється у гальмуванні статевого розвитку, запобіганні передчасного ста­тевого дозрівання. Пригнічуючий вплив на статеву систему шляхом депресії в аденогіпофізі секреції гонадотропних гормонів справляють не тільки мелатонін та серотонін, а й інші БІОЛОГІЧНО АКТИВНІ РЕЧОВИНИ шишкоподібного тіла. Вони пригнічують таким же способом і діяльність щитоподібної залози, а також лімфоїдної тканини вилочкової за­лози. Доведено, що серотонін бере участь у добових змінах активності гіпоталамо-гіпофізарно-наднирникового комплексу, а тому вважають, що шишкоподібне тіло бере участь у регуляції «біологічного годинника організму».

Шишкоподібне тіло розвивається у вигляді непарного випину із верхньої стінки ІІ мозкового міхура. Клітини цього вироста формують компактну клітинну масу, в яку вростає мезодерма, котра потім утворює строму шишкоподібного тіла. Остання разом з кровоносними судинами поділяє паренхіму органа на часточки.

У новонародженої дитини маса епіфіза становить близько 7 мг, протягом пер­шого року життя вона збільшується до 100 мг. До 10 років маса органа майже по­двоюється, після чого практично не міняється. Але, в зв’язку з тим, що в різні пері­оди зрілого віку і особливо часто в похилому віці у шишкоподібному тілі можуть виникати кісти й відкладання мозкового піску, його розміри та маса можуть бути значно більшими вказаних середніх цифр.

Кровопостачається епіфіз гілками задньої мозкової та верхньої мозочкової арте­рій. Вени епіфіза впадають у велику вену мозку чи її притоки. Разом із судинами в тканину органа проникають симпатичні нервові волокна, які призначені для іннер­вації кровоносних судин.