Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вчення про внутрішні органи
Травний апарат
Глотка

Глотка (Pharynx) — непарний орган, який розташовується в ділянці голови і шиї позаду носової та ротової порожнин і гортані. Функції глотки різноманітні. По- перше, вона бере участь у диханні (проводить повітря із носової порожнини у гор­тань і навпаки). По-друге, глотка є важливим органом травної системи (бере актив­ну участь у акті ковтання, проводить їжу з ротової порожнини у Стравохід). По-третє, глотка як резонатор має істотне значення для формування членороздільної мови, особливо співу. Врешті, із порожнини глотки через слухову трубу повітря потрапляє у барабанну порожнину, що підтримує в ній парціальний тиск, однако­вий із зовнішнім середовищем.

Глотка являє собою лійкоподібної форми трубку довжиною 12—14 см, обер­нену доверху своїм широким кінцем і сплющену в передньо-задньому напрямку. Зверху вона прикріплюється до кісток основи черепа, внизу на межі між VI та VII шийними хребцями глотка, звужуючись, переходить у стравохід. У дорослої людини глотка вдвічі довша ротової порожнини, у новонародженого приблизно дорівнює їй.

У глотці розрізняють верхню, задню, дві бічні та передню стінки. Верхня стінка глотки, яка щільно зрощена з основою черепа, називається склепінням глотки (fornix pharyngis). Задня стінка глотки прилягає до передньої поверхні тіл шийних хребців, відділяючись від них передхребтовими м’язами і передхребтовою пластинкою ший­ної фасції. Між задньою поверхнею глотки і пластинкою шийної фасції міститься так званий заглотковий простір (spatium retropharyngeum), заповнений пухкою сполуч­ною тканиною, в якій знаходяться заглоткові Лімфатичні вузли. З обох боків від глот­ки розміщуються судинно-нервові пучки шиї та жирова тканина бічного глоткового простору (spatium lateropharyngeum). Заглотковий та бічний глотковий простори сполучаються між собою, таке об’єднання отримало назву навкологлоткового прос­тору (spatium peripharyngeum). Наявність пухкої сполучної Тканини у навкологлотковому просторі дозволяє глотці рухатись відносно шийних хребців при ковтанні та при різноманітних рухах голови. На передній стінці глотки є отвори, крізь які порож­нина глотки сполучається з порожниною носа, рота та гортані.

Порожнину глотки умовно поділяють на три частини: верхню — носову, серед­ню — ротову і нижню — гортанну (мал. 141).

Носова частина глотки (pars nasalis pharyngis) розташована на рівні першого-другого шийних хребців позаду хоан, які сполучають глотку з носовою порожни­ною. На внутрішній поверхні носоглотки у місці переходу її верхньої стінки в зад­ню і в ділянці склепіння знаходиться невелике підвищення, утворене скупченням лімфоїдної тканини, — глотковий (аденоїдний) мигдалик (tonsilla pharyngealis (adenoidea)). Глотковий мигдалик добре розвинутий у дітей, в дорослих він мало помітний або зникає зовсім. На бічних стінках носової частини глотки, позаду хоан, на рівні заднього кінця нижньої носової раковини, помітний лійкоподібної форми глотковий отвір слухової труби (ostium pharyngeum tubae auditivae). Ззаду та звер­ху цей отвір обмежований трубним валком (torus tubarius). Спереду від цього отво­ру, між ним та м’яким піднебінням (піднебінною завіскою) розташовується скуп­чення лімфоїдної тканини — трубний мигдалик (tonsilla tubaria). Таким чином, три глоткових Мигдалики (аденоїдний та два трубних) разом з трьома мигдаликами по­рожнини рота (язиковий та два піднебінні) утворюють біля входу в глотку майже замкнуте кільце із лімфоїдної тканини — так зване кільце Пирогова-Вальдейєра, яке відіграє важливу роль у функціях імунної системи (знешкоджує мікроби, які постійно потрапляють із зовнішнього середовища в Організм людини через носові та ротовий отвори).

Ротова частина глотки (pars oralis pharyngis) простягається від піднебінної завіски до входу в Гортань і розташовується на рівні отвору зіву, який сполучає її з порожниною рота. У ротовій частині глотки перехрещуються травний та диха­льний шляхи.

Гортанна частина глотки (pars laryngea pharyngis) розміщена позаду гортані на рівні IV—VІ шийних хребців. Зверху на передній стінці гортанної частини глотки міститься отвір, що веде у гортань. Цей отвір вгорі обмежований надгортанником, з боків — черпакувато-надгортанними складками, а внизу — черпакуватими хряща­ми гортані. На бічній стінці гортанної частини глотки розміщені доволі глибокі грушоподібні заглибини (recessus piriformes), в яких можуть затримуватись (особли­во у дітей) залишки їжі та дрібні чужорідні тіла.

Із семи отворів глотки (два отвори слухових труб, два — хоан, і по одному отвору — зів, у гортань, у стравохід) шість під час ковтання закриваються. Хоани, які ведуть у носову порожнину, і отвори слухових труб закриваються тому, що м’яке піднебіння піднімається завдяки скороченню розташованих у ньому поперечно-посмугованих м’язів. Зів закривається спинкою язика, а вхід у гортань — над­гортанником, який опускається дозаду і донизу внаслідок натискання на нього спи­нки язика. Відкритим під час ковтання залишається лише один отвір, що веде з глотки у стравохід.

Стінка глотки складається із слизової оболонки, оберненої в порожнину глотки, фіброзної, м’язової та адвентиційної оболонок.

Слизова оболонка глотки є прямим продовженням слизової оболонки порожни­ни рота. На рівні носоглотки вона вкрита багатошаровим війковим епітелієм, а в інших частинах — багатошаровим плоским епітелієм. У слизовій оболонці глотки розташовуються слизові залози, секрет яких, виділяючись у глотку, полегшує ков­зання їжі при ковтанні.

Фіброзна оболонка являє собою видозмінений підслизовий шар глотки і від­різняється великою щільністю, особливо у її верхньому відділі. За допомогою цієї оболонки глотка фіксується до зовнішньої основи черепа. У нижньому (гор­танному) відділі ця оболонка за будовою подібна до пухкої підслизової основи.

Найскладнішою за будовою і функціями є м’язова оболонка, яка утворена із поперечно-посмугованої м’язової тканини. Внутрішній коловий шар м’язової оболон­ки формує три м’язи-стискачі (констріктори) глотки, а зовнішній поздовжній шар — два м’язи-підіймачі глотки.

М’язи-стискачі глотки розвинуті значно краще, ніж м’язи, які складають поздо­вжню групу. Волокна м’язів-стискачів йдуть спереду назад, дугоподібно охоплю­ють глотку з боків і зростаються з волокнами м’язів-стискачів протилежного боку, утворюючи на задній стінці глотки по серединній лінії шов глотки (raphe pharyngis). Особливістю будови м’язів-стискачів глотки є те, що вони мають фор­му, яка дещо нагадує лійку, причому кожна вищерозміщена лійка входить у нижче- розміщену, що сприяє переміщенню їжі.

До м’язів-стискачів глотки належать верхній, середній та нижній м’язи-стискачі глотки.

Верхній м’яз-стискач глотки (m. соnstrictor pharyngis superior) починається від присередньої пластинки крилоподібного відростка клиноподібної кістки; крилонижньощелепного шва — фіброзної пластинки, яка натягнута між крилоподібним га­чком і нижньою щелепою; від нижньої щелепи і кореня язика. Волокна верхнього м’яза-стискача глотки йдуть дозаду та вниз і зростаються по серединній лінії на за­дній поверхні глотки з такими ж волокнами протилежного боку.

Середній м’яз-стискач глотки (m. constrictor pharyngis medius) починається від великого і малого рогів під’язикової кістки. Далі волокна цього м’яза віялоподібно розходяться вверх і вниз, прямуючи на задню поверхню глотки, де зростаються з м’язовими волокнами протилежного боку. Верхній край середнього м’яза-стискача глотки накладається на нижню частину м’язових волокон верхнього м’яза-стискача глотки.

Нижній м’яз-стискач глотки (m. constrictor pharyngis inferior) починається на бічній поверхні щитоподібного і перснеподібного хрящів гортані. М’язові волокна його розходяться віялоподібно назад донизу, горизонтально та доверху, прикрива­ють нижню половину середнього м’яза-стискача і зростаються з волокнами такого ж м’яза протилежного боку на задній поверхні глотки.

Функція стискачів глотки полягає у послідовному звуженні порожнини глотки зверху вниз, що проштовхує їжу до стравоходу.

До складу м’язів, що піднімають глотку, входять шило-глотковий та піднебінно-глотковий м’язи.

Шило-глотковий м’яз (m. stylopharyngeus) — тонкий, довгий м’яз. Починається від шилоподібного відростка скроневої кістки, йде донизу та вперед, проникає між верхнім та середнім м’язами-стискачами і закінчується в стінці глотки. Частина пу­чків цього м’яза досягає верхнього краю щитоподібного хряща. Функція: піднімає глотку та гортань.

Піднебінно-глотковий м’яз (m. palatopharyngeus) був описаний вище з м’язами м’якого піднебіння (див. «Порожнина рота»).

Адвентиційна (сполучнотканинна) оболонка глотки є продовженням щічно-глоткової фасції, яка вкриває щічний м’яз і переходить в адвентиційну оболонку стравоходу.

Кровопостачання глотки здійснюється гілками висхідної глоткової Артерії, ви­східної та низхідної піднебінних артерій, гілками лицевої артерії, які походять із зовнішньої сонної артерії. Венозна Кров відтікає через глоткове сплетення по глот­кових венах у систему внутрішньої яремної вени. Лімфа відтікає в заглоткові та глибокі шийні лімфатичні вузли.

Іннервується глотка від нервового глоткового сплетення, розміщеного під сере­днім м’язом-стискачем глотки і утвореного гілками блукаючого, язикоглоткового нервів та шийного вузла симпатичного стовбура.

Розвивається глотка в ранньому ембріогенезі з ділянки головної кишки, яка від­повідає третій, четвертій і частково п’ятій зябровим дугам.

Глотка новонародженого має форму лійки з високою та широкою верхньою час­тиною і короткою звуженою нижньою частиною. Довжина глотки новонароджено­го дорівнює приблизно 3 см, поперечний розмір — від 2,1 до 2,5 см, передньозадній — 1,8 см. Глотковий отвір слухової труби у новонародженого розташований на рівні твердого піднебіння, міститься близько біля піднебінної завіски, має вигляд щілини і зіяє. Після 2—4 років отвір зміщується доверху і дозаду, а до 12—14 років набирає округлої форми.

Мигдалики найбільш сильно розвиваються протягом перших 2 років життя, а потім ростуть повільніше. Аденоїдний мигдалик після 12—14 років росте ду­же повільно, а пізніше ріст його припиняється зовсім, і настає період його част­кового зворотнього розвитку. У дорослого він малопомітний або відсутній зо­всім.