Навчальний посібник з туберкульозу - М.М. Савула 2002

Методи діагностики туберкульозу
Загальні клінічні методи дослідження

Для діагностики туберкульозу використовують різноманітні Методи дослідження, починаючи від традиційного загальноклінічного обстеження хворого до сучасних радіоізотопних, імунологічних і складних інструментальних методик.

Уже на першому етапі долікарської медичної допомоги уважне розпитування і обстеження пацієнта дає можливість запідозрити туберкульоз і направити хворого на обстеження в спеціалізований заклад. Проте потрібно пам’ятати, що на ранніх стадіях туберкульоз перебігає безсимптомно, і тоді його можна виявити лише під час профілактичного обстеження.

Скарги хворих на туберкульоз зумовлені ураженням легень (кашель, виділення харкотиння, задишка, біль у грудях) чи іншого органа або пов’язані з туберкульозною інтоксикацією (підвищена Температура тіла, пітливість, загальна слабість та інше).

Кашель - найчастіший симптом у хворих на Туберкульоз легень. На початку захворювання відмічається покашлювання, на яке хворі не звертають уваги. Далі з’являється виділення харкотиння слизового, пізніше слизово-гнійного характеру, здебільшого без запаху, що хворі чоловіки часто пов’язують із курінням. Тривалість кашлю більше трьох тижнів є підставою для детального клініко-рентгенологічного обстеження. Слід пам’ятати, що відсутність кашлю також не дає права виключити у пацієнта туберкульоз, зокрема туберкульоз легень.

Кровохаркання деколи є першим симптомом, який спонукає хворого звернутися за медичною допомогою. За частотою кровохаркань туберкульоз посідає трете місце після раку легень і бронхоектазів. При туберкульозі кровохаркання відразу не припиняється і після виділення свіжої яскраво-червоної крові хворі декілька днів продовжують відкашлювати темні згустки. Крім того, в результаті затікання крові в інші ділянки легень і розвитку аспіраційної пневмонії після кровохаркання часто підвищується температура тіла.

Задишка не характерна для ранніх форм туберкульозу, вона виникає на початку захворювання лише при міліарному туберкульозі й ексудативному плевриті. При хронічних формах туберкульозу легень задишка є частим симптомом.

Біль у грудній клітці виникає не часто, він переважно невеликої інтенсивності, ниючого характеру або проявляється важкістю в плечах. Різкий раптовий біль у боці в поєднанні із задишкою є ознакою спонтанного пневмотораксу або плевриту.

При позалегеневих формах туберкульозу спостерігають місцеві симптоми, зумовлені відповідною локалізацією процесу. При туберкульозі нирок - це біль у поперековій ділянці, при туберкульозі сечового міхура - розлади сечовипускання, при туберкульозі брижових лімфатичних вузлів - біль у животі і порушення функції шлунково-кишкового тракту, при туберкульозі статевих органів жінок - біль внизу живота і порушення менструального циклу, при менінгіті - головний біль, блювання й ін. Проте при початкових стадіях деяких позалегеневих форм туберкульозу у хворих може взагалі не бути скарг.

Із проявів загальної інтоксикації часто скаргою хворих на туберкульоз є підвищення температури тіла, хоч деколи поширені форми туберкульозу перебігають при нормальній температурі. Температура найчастіше субфебрильна (до 38 °С), може бути висока і гектична. Хворі добре переносять підвищену температуру, часто її не відчувають, зберігають відносну працездатність. Температура при туберкульозі непостійна, деколи підвищується після фізичного навантаження, перед менструацією, монотонність їй не властива.

Пітливість часто є ознакою туберкульозної інтоксикації. Спочатку вона підвищена лише при фізичному навантаженні, згодом з’являється нічне потіння, деколи профузне, коли хворому потрібно декілька разів за ніч міняти сорочку.

Знижений апетит, втрата маси тіла, загальна слабість, лабільність психіки, порушення сну також можуть бути ознаками туберкульозної інтоксикації.

Анамнез хвороби і життя. Початок туберкульозу може бути безсимптомним, поступовим і гострим. Дуже часто хворі вказують на те, що вони перенесли «Грип», після якого тривало утримується загальна слабість, знижений апетит, кашель.

При розпитуванні пацієнта уточнюють, чи був контакт із хворим на туберкульоз (особливо сімейний), тому що в цих випадках захворювання розвивається в 5-10 разів частіше. Особливо це стосується дітей, які дуже чутливі до туберкульозної інфекції. У дорослих туберкульоз частіше розвивається шляхом реактивації (відновлення) залишкових, загоєних посттуберкульозних змін, тому важливі відомості про раніше перенесений туберкульоз, Плеврит, результати попередніх флюорографічних обстежень. Для реактивації мають значення: важкі умови праці, незадовільне Харчування, супровідні захворювання, переохолодження тощо.

Огляд. Хворі з ранніми формами туберкульозу при огляді не відрізняються від здорових осіб. У дітей слід звернути увагу на наявність на лівому плечі післявакцинного рубця. Проявом первинного туберкульозу деколи можуть бути кератокон’юнктивіти, вузлувата еритема. Рубцеві зміни на шиї свідчать про перенесений туберкульозний лімфаденіт. Збільшені Лімфатичні вузли на шиї, в пахвових ямках часто туберкульозної природи, надключичні спостерігають частіше при метастазах злоякісної пухлини. Деколи при огляді хворого навіть з ранніми формами туберкульозу легень відмічають блідість, відставання однієї половини грудної клітки при диханні.

Зміни постави пацієнта, його ходи, припухлість і деформація суглобів можуть бути ознаками туберкульозу кісток і суглобів.

За допомогою пальпації виявляють збільшені Лімфатичні вузли при туберкульозному лімфаденіті - найчастіше шийні. Мікрополіаденіт - незначне збільшення периферичних лімфатичних вузлів більше ніж у 5 групах - буває при первинному туберкульозі у дітей. У випадку ускладнення вакцинації БЦЖ у дитини іноді виявляють один або декілька збільшених лімфатичних вузлів у лівій пахвовій впадині - так званий «бецежит».

При початкових формах туберкульозу легень змін перкуторного звуку над легенями немає. Інколи їх не виявляють навіть при поширених дисемінованих процесах, коли невеликі вогнища туберкульозного запалення чергуються з нормальною легеневою тканиною. При туберкульозних інфільтратах або цирозі притуплення перкуторного звуку виявляють частіше у верхніх відділах легень, при плевриті - в нижніх.

При туберкульозі характерні мізерні аускультативні зміни - «мало чути і багато видно на рентгенограмі». Над туберкульозними інфільтратами частіше прослуховують жорстке або ослаблене Дихання, рідше бронхіальне. Дрібні або середньоміхурчасті вологі хрипи прослуховують деколи лише після покашлювання. Тому бажано вислуховувати хворих при спокійному, форсованому диханні і після легкого покашлювання. Після нього на висоті вдиху часто чути вологі хрипи, яких не вдавалося вислухати під час спокійного дихання. Особливо уважно треба вислуховувати над так званими зонами «тривоги»: над верхівками ззаду і спереду, під ключицею, біля хребта досередини від лопатки і в аксилярній ділянці. Розсіяні сухі хрипи не властиві туберкульозному ураженню, проте слід пам’ятати, що туберкульоз легень може поєднуватися з хронічним бронхітом.