Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Обстеження ортопедичного хворого
Скарги

Причиною звернення хворого до лікаря можуть бути такі скарги: біль, зумовлений травмою, запальним або пухлинним процесами, інконгруентністю суглобових поверхонь тощо; порушення функції, пов’язане з різноманітними патологічними змінами у суглобах, контрактурами, вкороченнями кінцівок тощо; деформації (викривлення) кінцівок, хребта, припухлість тощо; косметичні порушення.

Основна кількість хворих звертається до лікаря зі скаргами на біль. Біль — це суб'єктивне відчуття, яке зумовлене подразненням або патологічними змінами у тканинах організму. Він є сигналом небезпеки, у зв'язку з яким у дію вступають захисні реакції. Подразнення ноцицепторів надходять по провідних шляхах у центральну нервову систему, де внаслідок взаємодії кори і підкіркових центрів формується усвідомлене відчуття болю (Студеникин М.Я., Яковлева А.А., 1987).

Біль, який виникає в опорно-руховому апараті, як правило, проектується в місці локалізації патологічного процесу, але інколи він буває іррадіюючим. Наприклад, дуже часто при патологічному процесі в кульшовому суглобі внаслідок подразнення стегнового і затульного нервів діти відчувають біль у ділянці коліна, що дезорієнтує лікаря і є причиною діагностичних помилок. Це буває при кокситах, хворобі Легга-Кальве-Пертеса тощо. Слід відзначити, що відчуття болю особливо проявляється при патологічних процесах у ділянках опорно-рухового апарату, багатих іннервацією (окісті, епіфізах кісток, параартикулярних тканинах, капсулі суглоба тощо).

Важливо вияснити характер болю (відчутний, ниючий, пульсуючий тощо) і його тривалість (періодичний, після перевантаження кінцівки, постійний, у спокої вночі тощо). У значній мірі біль залежить від стану рецепторного апарату і центральної нервової системи, а також від індивідуальної чутливості. Біль при різних патологічних станах буває різним як за характером, так і за інтенсивністю і тривалістю. Наприклад, біль при артрозі різко відрізняється від болю при синовіті, при гострому гнійному артриті тощо.

Природжені вади опорно-рухового апарату, як правило, не супроводжуються болем, а хворі звертаються зі скаргами на порушення функції кінцівок чи хребта, які є наслідками цих вад.

Серед природжених вад, які зумовлюють порушення функції кінцівок, слід відзначити артрогрипоз, дефекти кісток, клишоногість, а найчастіше дисплазію кульшового суглоба і природжений вивих стегна тощо. Тому важливо уточнити дані про спадковість, перебіг вагітності і пологів, шкідливі умови життя і праці матері, коли і ким вперше виявлено патологію, чи проводилось лікування. Переважна більшість хворих з порушенням функції кінцівок і хребта звертається за допомогою після неправильно лікованих травм, запальних і дегенеративно- дистрофічних процесів у суглобах, при сколіозах, укороченні нижньої кінцівки і скривленні її сегментів тощо. Найчастіше функція кінцівок порушується внаслідок обмеження рухів у суглобах або надмірної патологічної рухомості, тобто при наявності в них рухів, невластивих даному суглобу.

Обмеження рухів (контрактура) буває спричинене анталгічною, тобто захисною, реакцією на біль і щезає після усунення першопричини.

Усякий запальний процес у суглобі починається з анталгічної контрактури, зумовленої напруженням сильніших згинальних і привідних м'язів. Але якщо хворого не лікують, або коли запальний процес прогресує, викликаючи деструкцію хряща і внутрішньосуглобові зрощування, — виникає стійка артрогенна контрактура. Інколи це призводить до ригідності суглоба (хитальних рухів) або до анкілозу — повної відсутності рухів у суглобі.

Значна кількість хворих звертається до лікаря зі скаргою на стійку контрактуру, яка зумовлена внутрішньосуглобовою деструкцією, навколосуглобовими рубцями, патологічними змінами у м'язах тощо.

Слід відзначити своєрідне обмеження рухів у суглобах, яке буває у хворих на ревматоїдний артрит. Вони зранку, після сну, відчувають "скованість" і обмеження рухів у суглобах, яке проходить після того, як хворі "розрухаються". Причину такого стану вбачають у гіпокортицизмі після ночі, збільшеній в'язкості синовіальної рідини, ущільненні періартикулярних тканин.

При синдромах Марфана, Елерса-Данлоса та природженій гіпермобільності збільшення амплітуди рухів у суглобах зумовлене успадкованою слабкістю м'язово-зв'язкового апарату. Гіпермобільність, тобто збільшена фізіологічна рухливість у суглобах, властива у дитячому віці. Із ростом дитини вона поступово зменшується, а потім щезає.

При диспластичних процесах у суглобах (колінному), при паралічах внаслідок поліомієліту та при інших патологічних станах під впливом навантаження кінцівок обсяг рухів навіть поступово стає більшим за фізіологічну норму.

При ортопедичних деформаціях, коли порушення функції не виникає або хворий адаптується до своєї природженої вади, батьки часто звертаються за допомогою з приводу косметичного дефекту в дітей. Особливо батьки настоюють на операції при полідактилії, синдактилії, кривошиї, криворукості тощо.

Однак, збираючи анамнез у дітей, слід ставитися критично до інформації, яку дають батьки. Вони, як правило, пов'язують захворювання дитини з простудою або забоєм чи іншою травмою, коли це стосується суглоба. Тому лікар повинен вміти відкинути з анамнезу все недостатньо вірогідне або невірне і зосередитися на найбільш достовірних даних, що допоможе встановити правильний діагноз. Слід також ознайомитися із записами в амбулаторній карті хворого: про перенесені хвороби, результати аналізів, рентгенограми і т.п.