Психіатрія - О. К. Напрєєнко 2001

Пропедевтика психіатрії
Загальні відомості про етіологію та патогенез психічних розладів

З позиції практичної доцільності психічні захворювання за походженням ділять на едзогдині та ендогенні. Екзогенні хвороби є наслідком патологічного впливу на діяльність головного мозку різноманітних зовнішніх (стосовно Тканини мозку) фізичних, хімічних і психогеннотравматичних чинників. До них належать шкідливі інфекційно-алергічні, обмінні, інтоксикаційні, термічні, механічні церебротравматичні, радіаційні та інші фізично-хімічні впливи, а також ті, що зумовлені несприятливими соціальними обставинами, зокрема такі, що спричиняють внутрішньоособистісні конфлікти. Більшість дослідників психогеннотравматичні психічні розлади зараховують до третьої самостійної групи під назвою "психогенії".

Якщо головні причини екзогенних захворювань достатньо відомі, то питання етіології ендогенних психічних захворювань (Шизофренія, маніакально-депресивний або біполярний психоз, так звана ідіопатична, або генуїнна, Епілепсія, деякі психози пізнього віку) не можна назвати вирішеними. Хвороби розвиваються під впливом спадкових, конституційних, вікових та інших особливостей організму, котрі диктують певні біохімічні, імунні та інші зміни, що призводить до первинних патологічних порушень психічної діяльності. Згідно із загальновизнаним уявленням, будь-які зовнішні чинники можуть тільки впливати на дебют і подальший перебіг ендогенних захворювань, а не бути їхньою першопричиною.

Однак деякі автори вважають за недоцільне виділяти групи ендогенних психічних захворювань, бо виникнення цих розладів вони пов'язують з наслідками екзогенних впливів, що закріпилися в генетичній матриці на майбутні покоління. Тобто перераховані захворювання у конкретного пацієнта зумовлюються певними екзогенними (або середовищними) впливами на його близьких або далеких родичів, що передалося хворому в спадок.

Таким чином, вчення про етіологію психічних захворювань ще далеке від досконалості. При цьому найменш відомими, як і у всій іншій патології, є причинно-наслідкові зв'язки багатьох чинників, що впливають на психічну діяльність.

Зустріч людини з будь-яким потенційно патогенним агентом зовсім не означає фатальної неминучості психічної хвороби. Розвинеться чи ні недуга, залежить від сукупності низки чинників. їх можна розподілити так: конституціально-типологічні (генетичні й природжено зумовлені якості, особливості, морфологічна і функціональна конституція, індивідуальні особливості біохімічних, імунних, вегетативних та інших процесів); соматичні (набуті особливості обмінних процесів, що зумовлені станом внутрішніх органів і систем та екологією); психосоціальні (своєрідність міжособистісних, у т. ч. виробничих, сімейних та ін. стосунків хворого в мікро- і макрооточенні).

Проаналізувавши взаємовплив конституціально-типологічних, соматогенних і психосоціальних моментів у кожному конкретному випадку, можна наблизитися до розуміння того, чому, наприклад, під час епідемії грипу психічна реакція одного хворого обмежується адекватною індивідуальною реакцією у межах резервів психіки, іншого — короткочасною патологічною реакцією психіки, ще у іншого хворого вона набуває форми стійкого неврозоподібного чи невротичного стану або ж спостерігається явний розлад психіки тощо. Відтак виникнення психічної недуги методологічно не можна ставити у сувору залежність від будь-яких, нехай навіть потужних, чинників. Правильніше говорити про взаємодію певного чинника з індивідуальними механізмами біологічної, психологічної й соціальної адаптації людини. Отже, психічна хвороба є наслідком незадовільного інтегрального пристосування Індивіда до біопсихосоціальних впливів. При цьому кожне психічне захворювання має свою головну причину, без якої хвороба розвинутися не може. Скажімо, посттравматична енцефалопатія не виникне без черепномозкової травми.

Слід зауважити високу значущість усіх трьох названих вище груп чинників, що призводять до психічних розладів, і наголосити на не абсолютно патогенному значенні кожного з них окремо. Наприклад, вказуючи на вагому роль спадковості у виникненні таких хвороб, як шизофренія і маніакально- депресивний психоз, треба пам'ятати, що навіть за наявності будь-якої з цих недуг у одного з однояйцевих близнюків ризик щодо згаданої хвороби у іншого досить великий, але він не становить 100 %. Тому слід говорити про спадковість не ендогенної психічної патології, а схильності до неї. Це стосується й впливу природжених властивостей особистості, морфологічної конституції, типових вегетологічних особливостей і т. ін.

У реалізації спадкової схильності велику роль відіграє вплив додаткових шкідливостей. Більшість дослідників вказують на те, що дебют шизофренії та її рецидиви майже в двох третинах випадків провокуються психічною або фізичною травмами, соматичним захворюванням, інтоксикацією тощо. Психогенії (неврози, реактивні психози), алкогольний делірій та інші Розлади свідомості найчастіше виникають на тлі соматичних негараздів.

Походження деяких психічних захворювань безпосередньо пов'язане з віком. Приміром, олігофренію спричинює розумова відсталість, що формується в ранньому дитинстві або є наслідком природженого недорозвитку мозку. Пікнолептичні напади у дітей припиняються в період статевої зрілості. Пресенільний та сенільнии психози виникають у пізньому віці. У кризові вікові періоди (пубертатний і клімактеричний) частіше дебютують або декомпенсуються такі психічні розлади, як неврози і психопатії.

Певне значення має статева приналежність хворих. Так, афективні психічні розлади зустрічаються у жінок частіше, ніж у чоловіків. У жінок переважають такі хвороби: Піка, Альцгеимера, інволюційні, гіпертензивний та клімактеричний психози. Природно, що у них виникають психічні розлади внаслідок гормональної та інших перебудов під час вагітності або пологів. А серед осіб з атеросклеротичними, інтоксикаційними, сифілітичними психозами, а також хворих на алкоголізм і алкогольні психози, з нервово-психічними розладами, зумовленими черепномозковими травмами, переважають чоловіки.

Ціла низка психосоціальних і екзогенних чинників, котрі призводять до психічних відхилень, безпосередньо пов'язані з професійною діяльністю пацієнта. Йдеться про такі шкідливі виробничі чинники, як розумове й фізичне перевантаження, емоційне перенапруження, інтоксикації, переохолодження та перегрівання, високий рівень вібрації, радіаційне забруднення, шум, Гіпоксія, гіподинамія, різні види депривації тощо. Кожен із означених несприятливих впливів має досить типові психопатологічні наслідки. Наприклад, психосоціальні ситуації, що супроводжуються надмірним психічним навантаженням, частіше призводять до невротичних розладів. У той час як виражений дефіцит сенсорної та інших видів стимуляції переважно спричинює відхилення психотичного регістру.

Доцільно згадати й про сезонні зміни психічної діяльності. За деяких психопатологічних станів, особливо ендогенних психозів із фазовим перебігом, спостерігаються загострення в осінній і весняний періоди. Слід вказати на несприятливий вплив інтенсивних змін метеорологічних чинників. До них дуже чутливі хворі з судинними, церебротравматичними та іншими органічними мозковими розладами.

Негативно впливають на нервово-психічний стан ситуації, що призводять до так званих десинхронозів. Маються на оці порушення біологічних ритмів, наприклад, денного неспання й нічного сну, розподіл психічного й фізичного навантаження неадекватно типу характеру ("сова" і "жайворон"), штучно спровоковані порушення циклу менструацій та ін.

Патогенез (або механізм розвитку) психічних захворювань визначається взаємодією в пренатальний і постнатальний періоди спадково детермінованих чинників організму індивіда й несприятливих психосоціальних, фізичних і хімічних впливів на його особистість, мозок і екстрацеребральну соматичну сферу. Біохімічні, електрофізіологічні, імунні, морфологічні, системні й особистісні зміни, котрі виникають унаслідок такої взаємодії і які можна дослідити сучасними методами, супроводжуються характерними патофізіологічними порушеннями. У свою чергу, такі зміни підпорядковані певним просторово- часовим закономірностям, що й визначають зрештою стереотипність проявів хворобливих нервово-психічних ознак, їхню динаміку та специфічність.

Таким чином, патогенез, а отже й форма психічного захворювання, зумовлюються сформованими в процесі онтогенезу і філогенезу своєрідними індивідуальними реакціями на безліч ситуацій як екзогенного, так і ендогенного характеру. Слід наголосити, що нервово-психічна сфера кожної конкретної людини відповідає на різноманітні патогенні впливи типовим для даного індивіда обмеженням і стереотипним комплексом реакцій.

При цьому один і той самий шкідливий вплив у різних людей, залежно від індивідуальних компенсаторних можливостей організму та низки інших обставин, може спричинити різноманітні психопатологічні комплекси. Наприклад, зловживання алкоголем супроводжується психотичними станами, котрі помітно відрізняються один від одного. Тут варто згадати алкогольний делірій, гострий та хронічний алкогольний галюциноз, гострий та хронічний алкогольний параноїд, корсаковський поліневротичний психоз, алкогольний псевдопараліч, енцефалопатію Гайє — Верніке. Одне і те саме інфекційне захворювання може призвести до лихоманкового делірію, або аменції, епілептиформного синдрому, симптоматичної манії, а у віддалені строки — до корсаковського амнестичного синдрому, постінфекційної енцефалопатії та ін.

Слід також навести приклади моноетіологічних монопатогенетичних захворювань. Так, у походженні фенілпіровиноградної олігофренії провідну роль грають генетично зумовлені розлади обміну речовин. Або другий приклад: цитологічними дослідженнями виявлено конкретне хромосомне порушення, на якому ґрунтується патогенез хвороби Дауна.

У той же час різні етіологічні чинники можуть "запускати" однакові патогенетичні механізми, що формують один і той самий психопатологічний синдром. Як уже було сказано, деліріозний стан, наприклад, виникає у хворих на алкоголізм та під час інфекційних недуг в стані лихоманки. Він спостерігається також після черепномозкової травми, інтоксикації різними речовинами, при соматичних хворобах (соматогенний психоз). Переконливою ілюстрацією існування подібних психопатологічних станів, що виникають з різних причин, є епілепсія, котра належить до поліетіологічних монопатогенетичних захворювань.

Проте стійкість індивідуального психопатологічного реагування є відносною. Якісні й кількісні характеристики хворобливих симптомів залежать від багатьох обставин. Зокрема, від віку людини. Так, для дітей, унаслідок морфологічної незрілості ЦНС, а відтак і недостатності абстрактно-логічних, розумових процесів, нетипові ідеаторні, передусім маячні, відхилення. З цієї причини патологічні психомоторні (судоми, збудження, ступор), а також емоційні (слабкодухість, надмірна лабільність, страх, агресія) феномени у них спостерігаються досить часто. У міру переходу дитини до підліткового віку, юнацького та зрілого періодів розвитку спочатку можуть з'являтися елементи маячіння, а згодом маячні розлади й нарешті — стійкі маячні стани.

Вивчення етіології психічного розладу в кожному випадку є обов'язковою передумовою для раціональної побудови так званої етіологічної терапії, мета якої — санація зовнішнього та внутрішнього середовища хворого. Розкриття патогенезу сприяє вибору стратегії, тактики й методів патогенетичного Лікування, що спрямоване на руйнування внутрішніх патологічних зв'язків, котрі зумовлюють індивідуальні симптоми й синдромокінез.

Знання етіологічних чинників і патогенетичних механізмів психічного захворювання, поряд із аналізом клінічних психопатологічних й соматоневрологічних ознак, є основою для класифікації розладу, а отже, прогнозування, розв'язання соціальних завдань психіатричної допомоги.

Контрольні запитання

1. Визначити поняття "ендогенні психічні розлади" та навести їхні приклади.

2. Схарактеризувати, що таке екзогенні психічні захворювання, та навести їхні приклади.

3. Що таке психогеннотравматичні психічні розлади?

4. Роль конституційно-типологічних, соматогенних і психосоціальних чинників у виникненні психічних захворювань.

5. СУЧАСНІ УЯВЛЕННЯ ПРО патогенетичні механізми психічних розладів.