Гістологія людини - О.Д. Луцик 2003

Спеціальна гістологія
Зовнішній покрив організму

Зовнішній покрив організму людини утворює Шкіра. Похідними шкіри є сальні, потові і Грудні залози, Волосся, Нігті. Шкіра захищає Тканини внутрішнього середовища від ушкоджувальної дії механічних, хімічних, термічних чинників, ультрафіолетових променів, вона непроникна для мікроорганізмів. Шкіра бере участь в обміні води та електролітів, газо- і теплообміні. Вона є місцем синтезу і депонування вітаміну D, служить депо крові, виконує екскреторну (видільну) функцію. Шкіра є суцільним рецепторним полем, де зосереджені тактильні, температурні та больові рецептори.

Шкіра (cutis) (рис. 4.137) побудована з епідермісу (надшкір'я), дерми (власне шкіри) та гіподерми (підшкірної жирової клітковини). Загальна площа поверхні шкіри дорослої людини становить близько 1,5-2 м². Товщина шкіри у різних частинах тіла коливається від 0,5 до 5 мм. Товста шкіра покриває ділянки тіла, що піддаються постійним механічним навантаженням (долоні, стопи), тонка шкіра покриває обличчя, волосисту частину голови, шию тощо. В епідермісі товстої шкіри є п'ять добре виражених шарів: базальний, остистий (шипуватий), зернистий, блискучий та роговий.

Базальний шар утворений розміщеними на базальній мембрані епітеліальними клітинами - базальними кератиноцитами*, серед яких зустрічаються пігментні клітини (меланоцити), епідермальні дендритні клітини (клітини Лангерганса), а також клітини Меркеля. Базальні кератиноцити мають циліндричну або овальну форму, базофільну цитоплазму і кругле Ядро. Цитоплазма містить значну кількість тонофібрил і кератинових філаментів. Останні у примембранних зонах формують пучки, за участю яких утворюються десмосомні контакти з сусідніми клітинами і напівдесмосомні - з базальною мембраною.

Меланоцити - клітини з відростками, які розгалужуються у напрямку поверхневих шарів епідермісу. В1 мм² шкіри людини налічується від 800 до 2500 меланоцитів. Співвідношення кількості кератиноцитів і меланоцитів у базальному шарі епідермісу становить 10:1. На гістологічних препаратах меланоцити виявляються у разі імпрегнації солями срібла. Маркерний фермент меланоцитів - ДОФА-оксидаза. Меланоцити нагромаджують меланін у вигляді оточених біомембраною овальних гранул довжиною 0,5 мкм - меланосом, які є похідними ендоплазматичної сітки та комплексу Гольджі. Меланосоми є концентричними скупченнями з 3-15 меланінових гранул. Меланін здатний поглинати ультрафіолетове випромінювання, чим захищає тканини організму від його ушкоджувальної дії. Ультрафіолетове випромінювання стимулює проліферацію меланоцитів. Водночас дослідження епідермісу людей з різним кольором шкіри (європеїдної, монголоїдної та негроїдної рас) виявило, що кількість меланоцитів у базальному шарі епідермісу приблизно однакова у людей усіх расових груп, однак у європеїдів меланінові гранули виявлені лише в клітинах базального шару, тоді яку монголоїдів і негроїдів меланін нагромаджують клітини всіх шарів епідермісу, включаючи роговий. Кератиноцити з фагоцитованими меланосомами у цитоплазмі мають назву меланофороцитів.

* Усі клітини епідермісу, які у процесі свого життєвого циклу підлягають зроговінню (кератинізації), об’єднують під загальною назвою кератиноцитів

Class="center">

Рис. 4.137. Шкіра людини; А - напівсхематичне відтворення гістологічного препарату шкіри пальця, зріз перпендикулярний до поверхні; Б - схема будови та гістофізіології меланоцита: гранули синтезованого меланіну транспортуються із цитоплазми у відростки меланоцита, звідки поглинаються кератиноцитами, які отримують назву меланофороцитів; В - схема будови клітини Меркеля; Г - світлова мікроскопія товстої шкіри пальця, х 45; Д - світлова мікроскопія тонкої шкіри: товщина епідермісу редукована, зернистий та блискучий шари відсутні, х 900

Нещодавно в експериментах на мишах установлено, що стовбурові попередники меланоцитів локалізуються у складі потовщеної ділянки епітеліальної піхви кореня волоса між сальною залозою згори та м'язом-підіймачем волоса знизу. Звідси попередники меланоцитів мігрують до епідермісу, а також до волосяної цибулини.

Клітини Лангерганса є різновидом макрофагів. Крім епідермісу вони спостерігаються також у складі слизових оболонок рота, ануса, піхви, сечових шляхів, бронхів та рогівки ока. У шкіру мігрують з кісткового мозку. Ці клітини утворюють розгалужені цитоплазматичні відростки - так звані дендрити, у цитоплазмі містять значну кількість лізосом, а також фагоцитовані гранули меланіну. Вони можуть захоплювати антигени і передавати їх Т-гелперам, а також здатні індукувати проліферацію Т-лімфоцитів; першими з імунокомпетентних клітин контактують з антигенами зовнішнього середовища, а також беруть участь у протипухлинних реакціях організму, забезпечуючи місцеві захисні реакції епідермісу. Клітини Меркеля разом з прилеглими до них видозміненими дендритами чутливих нейронів (дисками Меркеля) забезпечують тактильну чутливість.

Остистий (шипуватий) шар епідермісу утворений п'ятьма-десятьма рядами епітеліальних клітин характерної "крилатої" форми, які накладаються одна на одну з утворенням щільного епітеліального пласта. У цитоплазмі клітин остистого шару міститься значна кількість тонофібрил, за участю яких між клітинами формуються численні десмосомні контакти. Цитоплазматичні вирости, якими контактують кератиноцити, надають цим клітинам характерного остистого (шипуватого) вигляду. Між кератиноцитами остистого шару трапляються клітини Лангерганса. Клітини базального та нижніх рядів остистого шару утворюють так звану росткову (гермінативну) зону епідермісу (зону Мальпігі). Остання містить малодиференційовані стовбурові клітини, які протягом усього життя організму зберігають здатність до проліферації.

Зернистий шар утворений трьома-чотирма рядами клітин. На рівні зернистого шару в епідермоцитах починає синтезуватися білок філагрин, який має здатність склеювати кератинові мікрофіламенти. У результаті агрегації філаментів у цитоплазмі клітин зернистого шару нагромаджуються базофільні гранули кератогіаліну, які добре помітні під світловим мікроскопом. Біля гранул кератогіаліну виявляються пучки фрагментованих тонофібрил. Поява гранул кератогіаліну свідчить про початок процесів зроговіння клітин епідермісу.

Блискучий шар утворений 3-4 рядами плоских клітин, які у цитоплазмі нагромаджують білок елеїдин. Вважають, що елеїдин є подальшою стадією перетворення кератогіаліну. За рахунок високого вмісту елеїдину клітини блискучого шару під світловим мікроскопом сприймаються як суцільна оксифільно забарвлена смужка, в якій неможливо розрізнити тіла окремих клітин та їхні ядра.

Роговий шар побудований з десятків рядів зроговілих клітин, які в напрямку до поверхні епідермісу поступово відмирають і перетворюються на рогові лусочки. У складі кератиноцитів рогового шару за участю філагрину здійснюється подальша агрегація проміжних філаментів. У результаті цього в їхній цитоплазмі нагромаджується білок кератин. Епідермоцити рогового шару починають також синтезувати білок інволюкрин, який має здатність іммобілізувати (знерухомлювати) білки плазмолеми, перетворюючи останню у ліпідний чохлик клітини. У рогових лусочках нагромаджуються пухирці газу, в центральній частині (на місці зруйнованого ядра) утворюється світла порожнина.

Поверхневий роговий шар епідермісу внаслідок високого вмісту кератину та інволюкрину непроникний для води, стійкий до дії хімічних, електричних та термічних чинників. Між клітинами зернистого і нижніх рядів рогового шару епідермісу існує також своєрідний ліпідний бар'єр, який утворюється у результаті викидання кератиноцитами в міжклітинний простір ламелярних тілець. Міжклітинний ліпідний бар'єр разом з кератиноцитами рогового шару забезпечує непроникність епідермісу.

У процесі життєдіяльності поверхневі лусочки рогового шару поступово злущуються (відриваються). У механізмі злущування лусочок важлива роль належить кератиносомам - видозміненим лізосомам кератиноцитів, які розчиняють десмосоми і забезпечують відходження лусочок одна від одної. Слід пам'ятати, що у тонкій шкірі кількість рядів клітин епідермісу значно менша порівняно з товстою шкірою, відсутній блискучий шар, а процеси зроговіння відбуваються у скороченому циклі.

У складі дерми - сполучнотканинній основі шкіри - розрізняють два шари: поверхневий сосочковий і глибокий сітчастий. Сосочковий шар дерми утворений пухкою волокнистою сполучною тканиною, яка у вигляді сосочків неправильної конусоподібної форми вростає в епідерміс. У сосочковому шарі проходить багато судин мікроциркуляторного русла, за рахунок яких здійснюється кровопостачання клітин епідермісу. У сполучній тканині сосочкового шару локалізовані пучки гладких міоцитів, скорочення яких може спричинити спазм судин і зменшення тепловіддачі. Рельєф сосочків дерми є індивідуальним для кожної людини і зумовлює характерне чергування виступів і впадин на поверхні епідермісу. Вивчення відбитків виступів епідермісу пальців рук (так звана дактилоскопія) використовується у криміналістиці для ідентифікації особи. Вивчення малюнку папілярних ліній шкіри долонь і підошов (дерматогліфіка) використовується під час діагностики деяких хромосомних аномалій, зокрема хвороби Дауна.

Сітчастий шар дерми утворений щільною волокнистою неоформленою сполучною тканиною. Товсті різнонаправлені пучки колагенових волокон у його складі забезпечують міцність шкіри та її тісний зв'язок з підшкірною жировою клітковиною. У сітчастому шарі дерми розміщені корені волосся, а також Залози шкіри: ближче до сосочкового шару - сальні, ближче до підшкірної жирової клітковини - Потові залози.

Гіподерма - підшкірна жирова клітковина - утворена скупченнями адипоцитів, які вростають у сітчастий шар дерми. Гіподерма відіграє роль амортизатора під час дії на шкіру механічних чинників, а також зумовлює деяку рухомість шкіри відносно тканин, що лежать глибше.

Залози шкіри поділяються на сальні та потові. Особливим різновидом останніх є грудні залози.

Сальні залози (glandulaesebaceae) (рис. 4.138, 4.142) - прості альвеолярні розгалужені залози з голокриновим типом секреції. Секрет сальних залоз - шкірне сало - змащує поверхню шкіри та волосся. Це запобігає мацерації шкіри водою та вологою повітря, ураженню її мікроорганізмами. Секрет сальних залоз надає еластичності шкірі та волоссю, пом'якшує їх. За добу виділяється близько 20 г шкірного сала. У складі сальної залози розрізняють кінцевий секреторний відділ і вивідну протоку. Кінцеві секреторні відділи сальних залоз розміщені в поверхневих частинах сітчастого шару дерми, переважно навколо коренів волосся; вивідні протоки відкриваються на дні волосяних лійок.

Кінцевий секреторний відділ сальної залози являє собою мішечок розміром від 0,2 до 2 мм, що складається з оточених базальною мембраною клітин-себоцитів двох різновидів. Безпосередньо біля базальної мембрани розміщений зовнішній, гермінативний, шар себоцитів. Це малодиференційовані клітини кубічної форми з добре вираженим ядром, здатні до проліферації. Ближче до центральної зони секреторного відділу розміщені великі клітини полігональної форми, де інтенсивно синтезуються Ліпіди. У міру нагромадження жирових включень у цитоплазмі відбувається переміщення себоцитів ближче до вивідних проток з одночасним каріорексисом і каріолізисом (розпадом і руйнуванням ядра). Поступово себоцити цілковито перероджуються на оточені плазмолемою ліпідні краплі. Отже, секреція сальних залоз супроводжується загибеллю клітин і виділенням їх на поверхню епітеліального пласта (голокриновий тип секреції). Вивідна протока сальної залози утворена багатошаровим плоским епітелієм, який біля кінцевого секреторного відділу стає одношаровим кубічним і зливається з зовнішнім шаром клітин секреторного відділу.

Рис. 4.138. Схема взаємозв'язку волосся, потових і сальних залоз: площина зрізу орієнтована вздовж кореня волосини

Потові залози (glandulae sudoriferae) (рис. 4.137,4.138,4.142) - прості трубчасті нерозгалужені залози. Їхній секрет - піт - на 98% утворений водою, 2% становлять мінеральні солі та екскреторні органічні речовини. За добу потові залози виділяють близько 500 мл поту. Для випаровування поту Організм витрачає тепло, охолоджуючись при цьому. Таким чином, функція потових залоз - участь у водно-сольовому обміні, екскреція метаболічних шлаків, а також забезпечення терморегуляції організму.

У складі потової залози розрізняють кінцевий секреторний відділ і вивідну протоку. Кінцевий секреторний відділ має вигляд трубки, закрученої у формі клубка діаметром 0,3-0,4 мм. Стінка трубки утворена кубічними або циліндричними (залежно від фази секреторного циклу) епітеліоцитами. Секреторні клітини потових залоз - судорифероцити - поділяють на два різновиди: світлі і темні. Функція світлих клітин пов'язана з секрецією води і мінеральних солей, темні клітини виділяють органічні макромолекули. Зовні кінцеві відділи потових залоз оточені шаром міоепітеліоцитів, які своїми скороченнями сприяють виведенню секрету. Від сполучної тканини сітчастого шару дерми кінцеві секреторні відділи потових залоз відмежовані базальною мембраною. На гістологічному препараті поперечно розрізаний клубок секреторного відділу потової залози має вигляд групи базофільно зафарбованих тілець, розміщених у глибоких частинах сітчастого шару дерми.

Вивідні протоки потових залоз у вигляді спіралі проходять через сітчастий і сосочковий шари дерми, пронизують усі шари епідермісу і відкриваються на поверхні шкіри потовою порою. Частина вивідних проток потових залоз разом з протоками сальних залоз впадає у волосяну лійку. Стінка вивідної протоки потової залози побудована з двошарового кубічного епітелію, який в епідермісі змінюється на багатошаровий плоский; у роговому шарі вивідна протока власної стінки не має.

Залежно від способу виділення секрету розрізняють мерокринові (еккринові) і апокринові потові залози. Клітини кінцевих секреторних відділів мерокринових залоз виділяють свої секреторні продукти шляхом екзоцитозу через плазмолему апікальної частини судорифероцитів. Секреція апокринових залоз здійснюється з відривом апікальних частин клітин кінцевих секреторних відділів і виведенням їх у складі секреторних продуктів. Апокринові залози розміщені лише в окремих ділянках тіла людини - під пахвами, навколо анального отвору, в шкірі лобової ділянки. Вони починають функціонувати з настанням статевої зрілості. Секрет апокринових залоз багатий на білкові речовини, які, розкладаючись на поверхні шкіри, зумовлюють характерний запах поту. Різновидом апокринових залоз є потові залози повік і церумінозні залози зовнішнього слухового ходу.

Грудні (молочні) залози (mammae) (рис. 4.139,4.140) - складні альвеолярні розгалужені залози, які є видозміненими у процесі еволюції потовими залозами. Секрет грудних залоз - молоко - збалансована суспензія ліпідів у водному розчині білків, вуглеводів та мінеральних солей, найоптимальніша для вигодовування новонародженої дитини. Грудна залоза - парний орган, який у нормі функціонує лише у жінок. Свого максимального розвитку грудна залоза набуває після досягнення статевої зрілості: між 13 і 15 роками відбувається видовження і дихотомічне розгалуження проток, формування залозистих часточок. Секреторну активність грудні залози проявляють з настанням вагітності. Секрет грудних залоз, який утворюється у другій половині вагітності, називається молозивом. Повновартісне молоко починає вироблятися лише після народження дитини.

У дорослої жінки кожна грудна залоза складається з 15-20 часточок, розділених прошарками сполучної тканини. До складу кожної часточки входить одна окрема залозка, оточена сполучною тканиною і жировою клітковиною. Кожна залозка включає систему розгалужених молочних проток: кінцеву протоку, що відкривається на верхівці соска грудей; у неї впадають молочні синуси; останні збирають секрет з молочних проток, які, в свою чергу, розгалужуються на альвеолярні молочні ходи. Переважна більшість проток вистелена двошаровим (в окремих ділянках - багатошаровим) епітелієм, який оточують міоепітеліальні клітини. Молочні ходи до періоду лактації (молоковіддачі) закінчуються сліпо, а з настанням вагітності і лактації дають початок численним альвеолам.

Альвеоли грудної залози побудовані з клітин кубічної форми - лактоцитів, що виділяють секрет за апокриновим типом. На апікальній поверхні лактоцитів є мікроворсинки, цитоплазма містить добре розвинуті гранулярну й гладку ендоплазматичну сітку, елементи комплексу Гольджі, мікротрубочки та мікрофіламенти. Ці клітини розміщені в альвеолах в один ряд, контактують між собою з утворенням десмосом. Назовні від лактоцитів розміщений несуцільний шар зірчастих міоепітеліоцитів, які скороченнями своїх відростків сприяють виведенню секрету.

Рис. 4.139. Грудна залоза: А - Загальний план будови; Б - зміни структури грудної залози під час вагітності та грудного вигодовування; В - схема секреції компонентів молока лактоцитами: виділення ліпідів відбувається шляхом апокринової секреції, білки виділяються шляхом екзоцитозу

Рис. 4.140. Світлова мікроскопія грудної залози: А - невагітної жінки, х 130; Б - вагітної жінки, х 250; В - жінки перед пологами, х 250; Г - під час лактації (у разі грудного вигодовування), х 250

Секрет лактоцитів включає крапельки ліпідів і молекули білків, разом з розчиненими у воді лактозою і мінеральними солями утворює у просвіті альвеоли емульсію. Грудне молоко системою молочних альвеолярних ходів і молочних проток виводиться у молочні синуси, де й нагромаджується до моменту смоктання. Зовні клітини альвеол і молочних проток покриті базальною мембраною, яка відмежовує їх від прилеглої сполучної тканини. Після закінчення періоду лактації відбувається процес інволюції грудної залози, який полягає у редукції більшої частини альвеол, втраті секреторної активності збережених альвеол.

Волосся (pili) (рис. 4.138, 4.141, 4.142) - похідний елемент шкіри, який у людини відіграє переважно косметичну роль, а у тварин виконує функцію захисту та терморегуляції. Волосся поділяється на довге, щетинкове і пушкове. Довге волосся локалізоване на голові, під пахвами, на лобку; у чоловіків це також борода і вуса. Щетинкове волосся - це брови, вії. Воно також розміщене у присінку носової порожнини і в зовнішньому слуховому ході. Пушкове волосся, за деякими винятками, покриває усе тіло людини. Довжина волосся буває від кількох міліметрів до метрів, товщина від 0,005 до 0,5 мм. Кожна волосина має стрижень і корінь. Стрижень волосини випинається над поверхнею шкіри, корінь утоплений в епідерміс і дерму.

Стрижень волосини має дві морфологічно відмінні зони - поверхневу кутикулу і внутрішню кіркову речовину. У корені довгого і щетинкового волосся розрізняють три зони - внутрішню мозкову речовину, середню кіркову речовину, і поверхневу кутикулу. Корінь пушкової волосини складається лише з кіркової речовини і кутикули. Мозкова речовина кореня волоса утворена нашарованими у вигляді стовпчика клітинами полігональної форми, у цитоплазмі яких розміщені гранули трихогіаліну, меланіну, а також пухирці газу. У міру того як клітини мозкової речовини з глибоких частин кореня волоса пересуваються ближче до поверхні епідермісу, відбуваються процеси зроговіння: трихогіалін перетворюється у кератин. Кіркова речовина на більшій частині кореня волосини утворена зроговілими лусочками, в яких міститься твердий кератин; лише у нижніх частинах кіркової речовини можна розрізнити частково зроговілі клітини з овальним ядром. Кутикула волосини у нижній частині кореня утворена циліндричними клітинами, довга вісь яких спрямована перпендикулярно до поверхні кіркової речовини; переважна більшість кутикули - це зроговілі лусочки, що нашаровуються одна на одну на зразок черепиці даху. Твердий кератин у складі лусочок кіркової речовини і кутикули зумовлює гнучкість і міцність волосини.

У нижній частині корінь волосини розширюється, утворюючи волосяну цибулину. Волосяні цибулини розміщені, як правило, на межі сітчастого шару дерми з підшкірною жировою клітковиною. Малодиференційовані клітини волосяної цибулини здатні до проліферації і є джерелом фізіологічної регенерації (росту) волоса. Знизу у волосяну цибулину вростає Cytology/practical/43.html">Пухка сполучна тканина - так званий волосяний сосочок. У волосяному сосочку розміщені судини мікроциркуляторного русла, які забезпечують живлення волоса, і нервові волокна. Поверхневі клітини волосяної цибулини, розмножуючись, формують внутрішню епітеліальну піхву кореня волоса - епітеліальний шар, що оточує кутикулу останнього. Внутрішня епітеліальна Піхва складається з одного або кількох рядів цілком або частково зроговілих клітин, які містять у цитоплазмі м'який кератин. У нижньому відділі внутрішньої епітеліальної піхви розрізняють три шари: кутикулу, що прилягає до кореня волоса, внутрішній гранулоносний шар Гекслі і зовнішній блідий шар Генле.

Рис. 4.141. Схема будови кореня волосини та його мікрооточення: А - поздовжній зріз нижньої частини кореня волосини: літерами та стрілками показано напрямок Міграції проліферуючих клітин волосяного сосочка, які трансформуються у мозкову речовину (А), кіркову речовину (В) та кутикулу (С) кореня волоса; епітелій біля основи сосочка перетворюється на кореневу епітеліальну піхву; Б - поперечний зріз кореня волосини на рівні його нижньої третини: шар Генле складається зі зроговілих клітин, шар Гекслі містить клітини з гранулами трихогліаліну, х 250

Рис. 4.142. Світлова мікроскопія волосся та залоз шкіри: А - поздовжній зріз волосяної цибулини, х 80; Б - поперечний зріз чотирьох волосяних фолікулів, х 90; В - мерокринові та апокринові потові залози людини, х 100; Г - сальна залоза, х 200

Внутрішня епітеліальна піхва кореня волоса межує з його зовнішньою епітеліальною піхвою. Остання є продовженням росткової зони епідермісу: ближче до поверхні шкіри вона складається з кількох рядів багатих на глікоген клітин, у напрямку до волосяної цибулини кількість клітин поступово зменшується до одного-двох рядів. Зовнішня епітеліальна піхва оточена кореневою дермальною піхвою (волосяною сумкою) - елементами сполучної тканини із внутрішньою циркулярною і зовнішньою поздовжньою орієнтацією волокон. Між зовнішньою епітеліальною піхвою і волосяною сумкою лежить склиста базальна мембрана. У волосяну сумку вплітаються гладкі міоцити м'яза-підіймача волоса. Скорочення останнього змушують волосся набувати перпендикулярного положення відносно поверхні епідермісу. Внутрішня і зовнішня епітеліальні піхви разом формують волосяний фолікул.

Ніготь (unguis) (рис. 4.143) - рогова пластинка, що є похідною епідермісу. Нігтьова пластинка утворена роговими лусочками, які щільно прилягають одна до одної і містять у своєму складі твердий кератин. Нігтьова пластинка лежить на нігтьовому ложі, з трьох боків її оточують складки шкіри, які мають назву нігтьових валиків. Між нігтьовою пластинкою та нігтьовими валиками є нігтьова щілина. У нігтьовій пластинці розрізняють корінь, тіло і край. Корінь нігтя втоплений у задню нігтьову щілину. Невелика його частина, що виходить за межі нігтьової щілини, має білуватий колір, форму півмісяця і називається нігтьовою луночкою. Край нігтя - це та його частина, яка виходить за край нігтьового ложа (гіпоніхію).

Нігтьове ложе складається з епітеліальної і сполучнотканинної частини. Епітеліальна частина нігтьового ложа - піднігтьова пластинка - утворена ростковою зоною епідермісу, тоді як власне ніготь є його роговим шаром. У ділянці піднігтьової пластинки, над якою лежить корінь нігтя, постійно йдуть процеси проліферації і зроговіння клітин. Ця ділянка має назву нігтьового матриксу. Рогові лусочки, що утворюються, включаються в основу кореня нігтьової пластинки і забезпечують ріст нігтя у довжину. Сполучнотканинна основа (дерма) нігтьового ложа містить багато колагенових та еластичних волокон, частина яких орієнтована паралельно до нігтьової пластинки, а інша, маючи перпендикулярну орієнтацію, вплітається в окістя останньої фаланги пальця.

Розвиток шкіри та її похідних. Шкіра як орган формується із двох ембріональних зачатків: епідерміс розвивається із шкірної ектодерми, дерма та підшкірна жирова клітковина - з сомітів мезодерми, а точніше, з їх зовнішніх сегментів - дерматомів. Меланоцити походять із клітин нервового гребеня. Клітини Лангерганса мають моноцитарний генез. Протягом перших тижнів ембріогенезу зародок укритий одним шаром епітеліальних клітин. У кінці другого місяця з'являється другий шар, на третьому місяці епідерміс стає багатошаровим. У цей же період починаються процеси зроговіння поверхневого епітелію плода, формуються зачатки залоз, волосся і нігтів. На п'ятому місяці шкіра набуває дефінітивних ознак: у ній добре виражені епідерміс, дерма та підшкірна жирова клітковина.

Рис. 4.143. Будова нігтя: А - загальний план будови нігтя, вид згори; Б - схематичне відтворення, сагітальний зріз; В - світлова мікроскопія гістологічного препарату нігтя новонародженої дитини, х 10

Фізіологічна регенерація епідермісу відбувається протягом усього життя людини за рахунок проліферації стовбурових клітин росткової зони. Повна заміна епідермісу новоутвореними клітинами здійснюється протягом 10-30 діб. Вікові зміни шкіри пов'язані насамперед з посиленням процесів зроговіння. З віком у дермі зменшується вміст еластичних і ретикулярних волокон, зростає кількість колагенових волокон. Проявом цих змін є огрубіння шкіри, втрата нею еластичних властивостей.

Зачатки волосся у шкірі людини з'являються у проміжку з другого по п'ятий місяць ембріонального розвитку. Починається цей процес зі вростання клітинних тяжів епідермісу в сполучну тканину, що лежить глибше. На кінці епітеліальних тяжів формуються волосяні цибулини, з яких починається ріст первинного волосся. Перед народженням або відразу після народження дитини первинне волосся випадає, на більшій поверхні тіла його заміщає пушкове волосся; у ділянках голови, брів та вій дещо пізніше з'являється довге та щетинкове волосся. У період статевого дозрівання довге волосся виростає під пахвами, на лобку, а в чоловіків також на обличчі, грудях, інколи - на спині та стегнах. Загальна кількість волосяних фолікулів у дорослого чоловіка становить близько 5 мільйонів, з них 1 мільйонів - у шкірі голови.

Період життя волосини триває від кількох тижнів до двох-чотирьох років. Процес періодичної зміни волосся починається з атрофії волосяного сосочка, втрати проліферативної активності клітин волосяної цибулини, їх зроговіння. Волосяна цибулина при цьому перетворюється на волосяну колбу. Волосся перестає рости, волосяна колба вздовж зовнішньої епітеліальної піхви зміщується до рівня м'яза-підіймача волоса. Епітеліальна піхва спадається і перетворюється на клітинний тяж. На кінці цього тяжа через деякий час знову формується волосяний сосочок і з'являється нова волосяна цибулина. З останньої уздовж епітеліального тяжа починає рости новий волос. Новий волос поступово виштовхує старий з його епітеліальної піхви і з'являється над поверхнею епідермісу. З віком процеси зроговіння у клітинах мозкової речовини посилюються, у них зменшується вміст пігменту, в складі волосини зростає кількість пухирців газу. Це призводить до посивіння волосся.

Нігті починають формуватися на третьому місяці ембріогенезу у вигляді потовщення епітелію дорсальної поверхні останніх фаланг пальців рук і ніг. Першим з'являється нігтьове ложе. З проксимальної частини нігтьового ложа починає рости нігтьова пластинка, яка до кінця вагітності досягає кінчика пальця дитини.

Терміни для запам'ятовування

1. Шкіра. 2. Епідерміс 3. Базальний шар. 4. Остистий шар. 5. Зернистий шар. 6. Блискучий шар. 7. Роговий шар. 8. Кератиноцит. 9. Меланоцит. 10. Епідермальний макрофаг (Клітина Лангерганса). 11. Росткова зона епідермісу. 12. Меланін. 13. Меланосома. 14. Кератогіалін. 15. Елеїдин. 16. Кератин. 17. Рогова лусочка. 18. Кератиносома. 19. Дерма. 20. Сосочковий шар. 21. Сітчастий шар. 22. Підшкірна жирова клітковина. 23. Сальна залоза. 24. Себоцит. 25. Потова залоза. 26. Потова пора. 27. Судорифероцит. 28. Мерокринова (еккринова) потова залоза. 29. Апокринова потова залоза. 30. Грудна залоза. 31. Молочний синус. 32. Молочна протока. 33. Альвеолярний молочний хід. 34. Альвеола грудної залози. 35. Лактоцит. 36. Волос. 37. Довгий волос. 38. Щетинковий волос. 39. Пушковий волос. 40. Стрижень волоса. 41. Корінь волоса. 42. Кутикула волоса. 43. Кіркова речовина волоса. 44. Мозкова речовина волоса. 45. Трихогіалін. 46. Волосяна цибулина. 47. Волосяний сосочок. 48. Внутрішня епітеліальна піхва. 49. Зовнішня епітеліальна піхва. 50. Дермальна коренева піхва (волосяна сумка). 51. М'яз-підіймач волоса. 52. Волосяний фолікул. 53. Волосяна колба. 54. Ніготь (нігтьова пластинка). 55. Корінь нігтя. 56. Нігтьова луночка. 57. Тіло нігтя. 58. Край нігтя. 59. Нігтьове ложе. 60. Нігтьовий валик (епоніхій). 61. Нігтьова щілина. 62. Гіпоніхій