Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Вегетативна (автономна) нервова система

Вегетативна (автономна) Нервова система (systema nervosum autonomicum) є частиною єдиної нервової системи організму. Обидві назви цієї системи мають умовне значення. В буквально­му розумінні термін «автономна» означає — саморегулююча, а термін «вегетативна» — рослинна. Поскільки Організм являє собою єдине ціле, в якому всі утвори зв’язані між собою, в ньому немає органів чи систем, які самі себе регулюють, то термін «автономна» означає лише відносну саморегуляцію в діяльності нервової системи, незалежність її від свідо­мості. Але в той же час уся робота вегетативної нервової системи пере­буває під контролем кори головного мозку.

Раніше вважали, що Вегетативна нервова система іннервує тільки так зва­ні органи рослинного життя, до яких відносили всі внутрішні органи (зокрема травної, дихальної, сечовидільної та статевої систем), органи серцево- судинної системи, залози внутрішньої і зовнішньої секрецій та інші утвори, які містять у своєму складі непосмуговану мускулатуру і Залозистий епітелій. Однак вегетативна нервова система іннервує і поперечно-посмуговану мус­кулатуру (трофічна іннервація), регулюючи в ній процеси обміну та тонус.

Таким чином, вегетативна нервова система (від лат. vegeto — збуджую, оживляю) координує і регулює діяльність внутрішніх органів, обмін речо­вин, постійність внутрішнього середовища організму, функціональну акти­вність тканин, а також забезпечує секреторну та трофічну іннервацію.

Відомо, що зміни у стані вищої нервової діяльності відображаються на функціях внутрішніх органів і, навпаки, зміни внутрішнього середо­вища організму здійснюють вплив на функціональний стан нервової сис­теми. Вегетативна нервова система підсилює чи послаблює функцію специфічно працюючих органів. Ця регуляція має тонічний характер. Оскільки одне і те ж нервове волокно здатне діяти лише в одному на­прямку і не може одночасно підвищувати та знижувати тонус, то відпо­відно до цього вегетативна нервова система поділяється на два від­діли (частини): симпатичну і парасимпатичну.

Симпатична частина за своїми основними функціями є органостимулюючою. Вона пристосовує організм до умов інтенсивної діяльності, в яких відбувається велика затрата енергії: це супроводжується приско­ренням серцевої діяльності, збільшенням легеневої вентиляції, підви­щенням обміну речовин та ін.

Парасимпатична нервова система виконує охоронну функцію (органозберігаючу) — сприяє відновленню запасів енергії в клітинах, підвищенню процесів асимі­ляції і видаленню з організму продуктів обміну.

Порівнюючи область розповсюдження симпатичної і парасимпатичної іннервації, можна, по-перше, виявити переважаюче значення однієї якої-небудь вегетативної части­ни. Сечовий міхур, наприклад, отримує в основному парасимпатичну іннервацію, і пере­різування симпатичних нервів суттєво не змінює його функції; тільки симпатичну іннер­вацію отримують Потові залози, м’язи, що підіймають Волосся, Селезінка, наднирники. По-друге, в органах із подвійною вегетативною іннервацією простежується взаємодія симпатичних і парасимпатичних нервів у формі певного антагонізму. Так, наприклад, подразнення симпатичних нервів викликає розширення зіниці, звуження судин, приско­рення серцебиття, гальмування перистальтики кишечника, а подразнення парасимпатич­них нервів призводить до звуження зіниць, розширення судин, сповільнення серцевих скорочень, підсилення перистальтики. Але так званий антагонізм симпатичної і параси­мпатичної частин не слід розуміти статично, як протиставлення їхніх функцій. Ці части­ни взаємодіють, співвідношення між ними динамічно змінюється на різних фазах функ­ції того чи іншого органа; вони можуть діяти й антагоністично, і синергічно.

Антагонізм і синергізм — дві сторони єдиного процесу. Нормальні функції на­шого організму забезпечуються узгодженою дією обох відділів вегетативної нерво­вої системи. Ця узгодженість і регуляція функцій здійснюється корою головного мозку з участю сітчастої формації.

Вплив симпатичних і парасимпатичних нервів на функції органів відображено у табл. 13.

Таблиця 13 ВПЛИВ СИМПАТИЧНИХ І ПАРАСИМПАТИЧНИХ НЕРВІВ НА ФУНКЦІЇ ОРГАНІВ

За своєю будовою вегетативна нервова система подібна до соматичної (анімаль­ної). Вона також має центральний і периферичний відділи (частини).

Центри вегетативної нервової системи розміщені у спинному і головному мозку. Їх розділяють на надсегментарні (вищі) і сегментарні (нижчі). Координуючий вплив сегментарних центрів розповсюджується на окремі функції і здійснюється через певні сегментарні нерви (з чим і пов’язана назва цих центрів). Надсегментарні центри коорди­нують функції робочого органа через декілька сегментарних центрів, а також шляхом взаємодії з іншими регулюючими системами — ендокринною, кровоносною та ін. Крім того, надсегментарні центри не тільки координують вегетативні функції (Дихання, кро­вообіг, травлення, виділення, розмноження), але й здійснюють інтеграцію з анімальними функціями (скорочення посмугованої мускулатури й обмін інформацією із зовнішнім се­редовищем), тобто визначають у цілому поведінку людини.