Анатомія людини - Коцан І. Я. 2009

Серцево-судинна система
Кровоносна система
Онтогенез кровоносної системи

Розвиток серця. Серце людини починає розвиватись дуже рано (приблизно на 17-й день внутрішньоутробного розвитку) із двох мезенхімних закладок, які перетво­рюються в трубки. Поступово зближуючись між собою, ці дві серцеві трубки зли­ваються в одну, формуючи непарне просте трубчасте серце (cor tubulare simplex), яке розміщується в ділянці шиї. Спереду воно переходить у примітивну цибулину серця, а ззаду — в розширений венозний синус. Передній (головний) відділ трубча­стого серця є артеріальним, а задній — венозним. Середній відділ цього серця на відміну від краніального і каудального відділів (зафіксованих на задній стінці тіла зародка) інтенсивно росте в довжину і тому згинається у вигляді дуги (петлі) у вен­тральному напрямку (в сагітальній площині). Нижній (каудальний) відділ петлі яв­ляє собою венозний відділ серця, верхній (краніальний) — артеріальний.

Швидкий ріст середнього відділу призводить до того, що трубчасте серце, яке має вигляд дуги (петлі), згинається S-подібно проти годинникової стрілки і перетворюється в сигмоподібне серце (cor sigmoideum). Передсердя і значно редукований венозний си­нус виявляються при цьому у висхідній частині сигмоподібного серця, шлуночок — в його передньому випуклому відділі, а цибулина серця — у висхідній частині. На зов­нішній поверхні сигмоподібного серця з’ являються передсердно-шлуночкова борозна (майбутня вінцева) та цибулино-шлуночкова борозна, яка після злиття цибулини з ар­теріальним стовбуром зникає. Передсердя сполучається з шлуночком вузьким передсердно-шлуночковим каналом. В його стінках виникають вентральне та дорзальне потов­щення — передсердно-шлуночкові ендокардіальні валики, із яких згодом на межі камер серця розвиваються дво- та тристулковий клапани.

Спільне передсердя швидко росте, охоплює ззаду артеріальний стовбур (з ним до цього часу вже зливається примітивна цибулина серця). У вусті артеріального стовбура утворюються чотири ендокардіальних валики, які пізніше перетворюються в півмісяце­ві заслінки (клапани) аорти та легеневого стовбура. На четвертому тижні на внутрішній поверхні верхньозадньої частини спільного передсердя виникає первинна (міжпередсердна) перегородка, яка росте в сторону передсердно-шлуночкового каналу і розділяє спільне передсердя на праве та ліве. Однак цей поділ не повний, оскільки в перегородці зберігається первинний (міжпересердний) отвір. Справа від первинної перегородки з боку внутрішньої поверхні верхньозадньої стінки передсердя росте вторинна (міжпередсердна) перегородка, яка зростається з первинною і повністю відділяє праве перед­сердя від лівого. Краніальна частина цієї перегородки швидко проривається, утворюю­чи вторинний міжпередсердний отвір (майбутній овальний).

На початку восьмого тижня розвитку в задньонижньому відділі шлуночка вини­кає півмісяцевої форми складка, яка росте вперед та вверх в бік ендокардіальних валиків передсердно-шлуночкового каналу і поступово у вигляді міжшлункової пе­регородки повністю відділяє правий шлуночок від лівого. Одночасно в артеріаль­ному стовбурі з’являються дві поздовжні складки, які ростуть у сагітальній площи­ні назустріч одна одній, а також вниз (в сторону міжшлуночкової перегородки). З’єднуючись між собою, ці складки утворюють перегородку, яка відділяє висхідну частину аорти від легеневого стовбура. Внаслідок цього чотири ендокардіальних валики вустя артеріального стовбура розділяються і перетворюються в шість (по три в кожній судині) півмісяцевих заслінок. Після виникнення міжшлуночкової пе­регородки та перегородки, що розділяє артеріальний стовбур на легеневий стовбур та аорту, серце ембріона стає чотирикамерним. Невеликий овальний отвір (колиш­ній вторинний міжпередсердний), за допомогою якого праве передсердя сполуча­ється з лівим, закривається тільки після народження, тобто коли починає функціо­нувати мале (легеневе) коло кровообігу. Венозний синус серця звужується, перетворюючись разом із лівою спільною кардинальною веною, що редукується, у вінцевий синус серця, котрий впадає в праве передсердя.

Серце десятитижневого зародка дуже велике і складає приблизно 10% маси його тіла. В міру росту плода відносна маса серця поступово падає, але й у новонаро­дженого вона все ще більша (0,8%), ніж у дорослого (0,5%). Протягом перших мі­сяців внутрішньоутробного розвитку серце оточується навколосерцевою сумкою, яка виділяється із загального целома, і переміщується з місця своєї початкової за­кладки — Ділянки шиї — в грудну порожнину.

Розвиток артерій. Вже на третьому тижні розвитку зародка людини від артеріаль­ного стовбура серця відходять дві вентральні аорти, які піднімаються у головний від­діл, огинають передню кишку, повертають і прямують вниз, переходячи в дорзальні аорти, котрі згодом з’єднуються в непарну низхідну аорту. Вентральні аорти з’єднані з дорзальними за допомогою шести пар аортальних дуг (зябрових артерій). Незабаром І, ІІ та V пари аортальних дуг редукуються. Із вентральних аорт утворюються спільні та зовнішні сонні Артерії, а з ІІІ пари аортальних дуг і передніх відділів дорзальних аорт — внутрішні сонні артерії. Крім того, із частини правої вентральної аорти формується плечоголовний стовбур. IV дуги справа і зліва розвиваються по різному: із правої фор­мується Підключична артерія, із лівої — дуга дефінітивної аорти, що з’єднує висхідну аорту з лівою дорзальною. Одна із гілок останньої перетворюється в ліву підключичну артерію. VI пара аортальних дуг перетворюється в легеневі артерії, ліва дуга зберігає зв’язок з аортою, утворюючи артеріальну (боталлову) протоку. Від дорзальних аорт відходять три групи судин: міжсегментарні дорзальні артерії, латеральні та вентральні сегментарні артерії. Із міжсегментарних артерій утворюються хребтова, базилярна (та її гілки), міжреброві та поперекові артерії, ліва та дистальна частина правої підключи­чної артерії. Останні вростають у верхні кінцівки, що формуються. Із латеральних сег­ментарних артерій утворюються діафрагмальні, ниркові, надниркові та яєчникові (яєч­кові) артерії, із вентральних сегментарних — жовткові артерії, які дають початок черевному стовбуру, верхній та нижній брижовим артеріям. Із нижніх вентральних се­гментарних артерій утворюються пупкові артерії.

Розвиток вен. На четвертому тижні розвитку зародка по боках тіла (вентральніше дорзальних аорт) закладаються парні венозні стовбури — передні та задні ка­рдинальні вени. Ті й другі вени кожної сторони впадають у відповідні спільні кар­динальні вени, які, в свою чергу, вливаються у венозний синус серця.

Дальші перетворення, яких зазнають позазародкові вени та вени тіла зародка, ті­сно пов’язані з розвитком серця, редукцією його венозного синуса, а також з розви­тком внутрішніх органів і кінцівок. Оскільки на шляху жовтково-брижових вен розвивається Печінка, то вони не тільки стають складовою частиною її ворітної сис­теми, але й беруть участь в утворенні ворітної вени.

Ліва пупкова вена (права швидко редукується) великою кількістю анастомозів з’єднуються з ворітною системою печінки. Один із таких анастомозів перетворю­ється в широку венозну (аранцієву) протоку, яка з’єднує пупкову вену безпосеред­ньо з печінковими венами в місці їх впадання у нижню порожнисту вену. Після на­родження залишком цієї протоки є венозна зв’язка печінки.

Головні вени тіла людини — верхня та нижня порожнисті вени — розвива­ються в результаті перебудови передніх та задніх кардинальних вен і утворення нових вен. Із анастомоза між передніми кардинальними венами розвивається лі­ва плечоголовна вена, яка несе венозну Кров у праву передню кардинальну вену. Остання з правою спільною кардинальною веною перетворюється у верхню по­рожнисту вену. Розвиток нижньої порожнистої вени тісно пов’язаний з розвит­ком середньої (первинної) нирки (мезонефроса) та її вен (суб- і супракардинальної), а також анастомозів як між ними, так і з задніми кардинальними венами. Наявність цих анастомозів призводить до значного розширення вен правої сто­рони задньої частини тіла зародка і редукції вен лівої сторони. Внаслідок цього Нижня порожниста вена розвивається із різних відділів вен правої сторони зад­ньої частини тіла зародка: її печінкова частина — із спільної виносної вени пе­чінки, передниркова частина — із субкардинальної вени, ниркова частина — із анастомозів між правими суб- і супракардинальними венами, позадуниркова ча­стина — із поперекового відділу правої судкардинальної вени. Більша частина вен, які впадають у нижню порожнисту вену, також розвивається за рахунок рі­зних відділів суб- і супракардинальних вен. Залишками супракардинальних вен є справа непарна і зліва — напівнепарна вени.