Анатомія рослин: практикум - Панюта О.О. 2019

Тема 3. Будова вегетативних органів
Лабораторна робота № 13. Будова стебла багаторічних рослин

Теоретичні відомості. Вищі рослини бувають трав’янистими та дерев’янистими. Основна відмінність в анатомічній структурі стебла зазначених рослин полягає в тому, що у деревних рослин потовщення стебла відбувається протягом довгого часу і припиняється здебільшого лише тоді, коли Організм відмирає. У трав’янистих рослин, навіть у багаторічних трав, процес потовщення стебла припиняється з початком цвітіння. Таке явище можна спостерігати як на однорічних, так і на багаторічних рослинах. Відомо, що стебло багаторічної рослини люцерни після цвітіння відмирає зовсім. Однак це можна змінити, регулюючи розвиток рослини. Так, якщо на стеблі звичайної садової резеди обривати квітки, то вона стає багаторічною і будова її стебла нагадує будову багаторічних дерев. Якщо бутони або квітки зривати на стеблі люцерни, то воно ростиме протягом усього вегетаційного періоду і Анатомічна будова його буде схожа на будову деревних рослин. Таким чином, анатомічна будова рослини змінюється залежно від умов росту та розвитку.

При порівнянні анатомічної будову стебла трав’янистих та деревних рослин, можна побачити, що в стеблі багаторічних дерев чітко виражений центральний циліндр з серцевиною в центрі. Через центральний циліндр проходить багато серцевинних променів, які розділяють його на окремі частини. Крім того, в центральному циліндрі помітні концентричні кола - річні кільця. У багатьох дерев в стеблі відрізняють ядрову деревину, забарвлену в темний колір, та білу зовнішню частину - заболонь. У трав’янистих рослин, серед одноманітної основної Тканини стебла, помітні окремі судинно-волокнисті пучки, а інколи кільце механічної тканини під епідермою. Проте описана різниця властива для старих ділянок стебла, а якщо порівняти анатомічну будову молодих ростучих гілочок з будовою стебел трав’янистих рослин, то виявляється, що вони побудовані однаково. Таким чином, відмінність в анатомічній будові стебла деревних та трав’янистих рослин є наслідком вторинних змін, що виникають у процесі їхнього росту та розвитку.

Мета роботи: ознайомитись із особливостями будови стебла багаторічних рослин.

Матеріали й обладнання: світлові мікроскопи, предметні й покривні скельця, препарувальні голки, пінцети, скляні палички, фільтрувальний папір, дистильована Вода, флороглюцин, анілінова синька, йод в йодистому калії, хлор-цинк-йод, флороглюцин з соляною кислотою, судан ІІІ, гліцерин, хромова кислота, 10%-вий розчин їдкого калію, рослинний матеріал.

Препарат. Будова стебла кірказону (Aristolochia sipho L.)

Для вивчення анатомічної будови стебла кірказону заздалегідь збирають молоді однорічні гілочки, на яких закінчився ріст, і заливають спиртом.

З консервованого матеріалу виготовляють поперечні зрізи, які обробляють флороглюцином та соляною кислотою. Виготовлені препарати розглядають спочатку за малого збільшення мікроскопа (рис. 65). При цьому можна встановити, що зовні стебло кірказону вкрите епідермою,забарвленою у жовтий колір, зовнішні стінки клітин якої вкриті кутикулою. Внутрішні порожнини клітин епідерми слабко просвічують. Під епідермою розміщена невелика смужка клітин коленхіми,а за нею живі паренхімні клітини, в яких є цитоплазматичний вміст, ядра, хлоропласти. Коленхіма і паренхіма належать до первинної кори. За паренхімою розміщені механічні волокна,які на поперечному зрізі утворюють суцільне кільце різної ширини. Вони складаються з порожніх клітин, що мають вигляд волоконець. Їхні стінки дуже потовщені. Це склеренхіма, яка складається з мертвих клітин. Від механічного кільця до центра йдуть клітини основної паренхіми, в якій залягають судинно-волокнисті пучки, що складаються з флоеми, розташованої в напрямі до периферії, та ксилеми, розташованої в напрямі до центра. Між ними лежить смужка видовжених клітин з тонкими стінками та зернистим цитоплазматичним вмістом - це камбій.

Рис. 65. Поперечний зріз однорічної гілки стебла кірказону:

1 - епідерма, 2 - коленхіма, 3 - паренхіма первинної кори, 4 - склеренхіма,

5 - флоема, 6 - ксилема, 7 - пучковий камбій, 8 - міжпучковий камбій, 9 - серцевина

За малого збільшення ситоподібні трубки флоеми майже не помітні, а великі пористі судини ксилеми, навпаки, яскраво виділяються.

Виготовлені тоненькі зрізи можна розглянути й при великому збільшенні. На епідермі буде помітно кутикулу, яка складається з кількох шарів. У корі дуже помітні хлоропласти, властиві для клітин паренхімної тканини. Ближче до епідерми залягає коленхіма, в якій є потовщення по кутах. Добре видно механічне кільце, окремі волокна, пори та ділянки міжклітинної речовини між волокнами. В судинно-волокнистих пучках добре помітні стінки спіральних пористих судин, а також трахеїди і деревні волокна, або лібриформ. Ситоподібні трубки помітні слабше, їх можна визначити по клітинах-супутниках. Добре видно пучковий та міжпучковий камбій.

Анатомічна будова багаторічного стебла кірказону складніша. У цьому можна пересвідчитись, порівнюючи анатомічні зрізи з однорічного та багаторічного стебла. На препаратах багаторічного стебла під мікроскопом добре видно ті зміни, які виникають в епідермі. Клітини, що лежать під епідермою, збільшуються в об’ємі. Це призводить до того, що ростучі тканини спочатку розтягують епідерму, а потім розривають її на окремих ділянках. Під тими ділянками епідерми, що залишились, виникає нова покривна тканина - корок. Клітини його мають квадратну форму, товщина стінок їх неоднакова, тому виникають складки та зморшки, які добре помітні на поверхні стебла. Клітини корка мертві, стінки їх просочені суберином. Утворення корка має важливе значення, оскільки він не пропускає ні води, ні газів.

З утворенням корка припиняється зв’язок клітин епідерми з іншими живими тканинами, внаслідок чого епідерма відмирає. Своїми внутрішніми шарами корок межує зі смужкою живих клітин, які мають цитоплазматичний зернистий вміст та ядра. Це фелоген, або корковий камбій, - вторинна меристематична тканина. Фелоген і утворює назовні клітини корка. Під фелогеном лежать клітини коленхіми, які містять цитоплазму. Потім ідуть клітини паренхіми кори, в яких зустрічаються кристали щавлевокислого кальцію у вигляді друз. Серед паренхімних клітин є багато таких, в яких в значній кількості відкладається крохмаль. Присутність його легко визначити йодними реакціями. Добре представлені механічні волокна, суцільне кільце яких розірване на окремі ділянки, між якими розташовані клітини основної паренхіми. Такі розриви виникають внаслідок сильного розростання центрального циліндра стебла. Далі розташовані клітини паренхімної тканини; серед них є такі, в яких відкладаються кристали щавлевокислого кальцію, але в більшості клітин накопичується крохмаль.

Нарешті, йде флоема, в якій добре помітні ряди ситоподібних трубок, вони білі й розділені смужками паренхімних клітин.

Ці клітини виконують функцію пересування пластичних речовин і дають типову йодну реакцію, що свідчить про наявність в них крохмалю. Елементи первинної будови стебла - епідерма, коленхіма, паренхіма кори та механічне кільце виникають з первинної меристеми. Щодо елементів флоеми, то вони виникають з вторинної меристеми - камбію.

Центральний циліндр стебла починається з камбію. Всередину від нього йдуть деревина, серцевина та серцевинні промені.Деревина складається з паренхіми деревини, судин та лібриформу, або волокон деревини. В міру росту та розвитку багаторічних рослин змінюється співвідношення між корою та центральним циліндром, а саме: загальна маса кори зменшується, а маса деревини, навпаки, збільшується.

Поздовжні зрізи із свіжого матеріалу кірказону не вдаються. Щоб розглянути та вивчити анатомічну структуру на поздовжніх зрізах, кусочок багаторічної гілочки розколюють гострим ножем пополам, роблять бритвою грубі зрізи й переносять їх у пробірки, куди наливають хромової кислоти або 10%-вого розчину їдкого калію. Все це кип’ятять на спиртівці протягом 5-8 хв, а потім виливають рідину з пробірки на предметне скло, беруть зрізи, розміщують їх, розправляють препарувальними голками і вивчають при малому збільшенні мікроскопа.

Під мікроскопом буде добре помітно клітини корка, які мають паренхімну форму. Внаслідок кип’ятіння речовини, що просочу- ють стінки клітин корка, розчиняються, і стінки таких клітин стають тоненькими. На препаратах добре видно клітини коленхіми, волокнисті клітини склеренхіми, стінки яких дуже потовщені та мають пори на бокових стінках. Серед судин виділяються великі пористі судини з порами, спіральні судини, трахеїди та клітини паренхімної тканини. На таких же препаратах можна розглянути облямовані пори.

Препарат. Будова стебла шипшини (Rosa sp.)

Багаторічні рослини (кущі та дерева) характеризуються тим, що у них на ранніх етапах розвитку ксилема утворює суцільне кільце. Ось чому молоді ростучі гілочки різних дерев та кущів мають таку будову стебла, яка мало відрізняється від його будови з багаторічних ділянок. Самостійні судинно-волокнисті пучки тут зустрічаються лише у вигляді листкових слідів. Така будова властива і для пізніших етапів росту та розвитку трав’янистих рослин. Так, на прикладі анатомічної будови стебла соняшника можна простежити, як відбувається утворення кільця ксилеми, яка на молодих ділянках ростучого стебла має окремі роз’єднані пучки. Зазначені зміни виникають і внаслідок різних причин, а саме: розростання первинних пучків, утворення нових елементів в результаті діяльності міжпучкового камбію та розростання кільця ксилеми, яка утворилася на ранніх етапах росту та розвитку рослинного організму.

Анатомічна будова стебла кущів така ж, як і дерев. Основна відмінність полягає в тому, що у кущів менше розвинена кора, а у дерев - основна паренхімна тканина. Зручним об’єктом для вивчення будови стебла кущів є шипшина, поширена в наших лісах та чагарниках. Для вивчення анатомічної будови стебла шипшини виготовляють поперечні та поздовжні зрізи. Виготовлені тоненькі зрізи кладуть у краплю води й розглядають при малому та великому збільшенні мікроскопа.

Характерні особливості анатомічної будови шипшини такі. В стеблі її значно розвинена серцевина, оточена зовні деревиною та корою. В серцевині шипшини можна виділити три групи клітин. Першу групу складають паренхімні клітини, що мають тоненькі стінки. Спочатку форма цих клітин округла, згодом, в міру росту рослин та тиснення, яке виникає зовні, такі клітини набувають форми сферичного трикутника. В стінках зазначених клітин є пори.

В клітинах серцевини першої групи змінюється склад клітинного вмісту. Ранньої весни вони майже порожні, а на початку вегетаційного періоду, в зв’язку з підвищенням інтенсивності фотосинтезу, в клітинах утворюється крохмаль, кількість якого сильно збільшується восени. Утворений крохмаль протягом року зазнає складних перетворень і переходить у цукор та інші сполуки. Ці перетворення тісно пов’язані з напрямком процесу обміну речовин. Складні перетворення спостерігаються ранньої весни, до утворення листків. В цей період крохмаль перетворюється в цукор і пересувається в ростучі частини рослини. Таким чином, в стеблі шипшини функцію запасаючої тканини деревної паренхіми виконують клітини серцевини.

Другу групу клітин серцевини шипшини складають дрібні клітини з потовщеними стінками. Ці клітини виконують механічну функцію і розміщені групами серед великих клітин серцевини.

В серцевині шипшини виділяється ще й третя група дрібних клітин, з густим жовтуватим вмістом. Це видільні клітини, в яких скупчуються баластні речовини, що безпосередньо не беруть участі в процесах обміну.

Характерні особливості будови властиві і для кори шипшини. Тут епідерма (рис. 66) має шари кутикули. Клітини епідерми містять цитоплазму, клітинний сік і мають яскраве рожеве забарвлення, що особливо характерне для молодих пагонів. Таке забарвлення обумовлюється наявністю в клітинному соку антоціанів.

Рис. 66. Поперечний зріз стебла шипшини:

1 - епідерма, 2 - паренхіма кори, 3 - пучки луб’яних волокон, 4 - флоема (ситоподібні трубки), 5 - камбій, 6 - вторинна ксилема, 7 - первинна ксилема, 8 - серцевина

Під епідермою залягає паренхіма кори, що складається з живих клітин коленхіми, стінки яких потовщені не по кутах, а рівномірно по всьому периметру, та паренхіми, що лежить під коленхімою. В клітинах паренхіми є хлоропласти та включення. За паренхімою лежать групи луб’яних волокон з дуже потовщеними стінками. Клітинного вмісту вони не мають, це мертві клітини, порожнина яких під мікроскопом має чорне забарвлення. Між зазначеними групами волокон проходять паренхімні клітини, які розділяють їх так, що кожна група луб’яних волокон відповідає одній ділянці ситоподібних трубок,які також розділені паренхімними клітинами. Прошарки паренхімних клітин нагадують трикутники, у яких гострі кути лежать між ситоподібними трубками біля камбію,а широка основа - між луб’яними волокнами, ближче до периферії.

В старіших гілках, крім зазначених елементів, у корі розвинений корок, який виникає з коркового камбію, що утворюється з паренхімних клітин, розташованих між коленхімою та епідермою. Клітини коркового камбію діляться перегородками, паралельними до поверхні. Утворені клітини доростають до нормального розміру, їхні стінки просочуються суберином, стають бурими, утворюючи тканину з прямокутних клітин, які корковіють і відмирають.

Характерною особливістю будови ксилеми є дуже розвинений лібриформ, який утворює прошарки між судинами і складається з волокнистих клітин. Стінки клітин лібриформу настільки потовщені, що в клітинних порожнинах залишаються лише невеликі просвіти.

Лібриформ утворює щільне кільце у ксилемі, яке перерізається серцевинними променями. Первинні серцевинні промені складаються з великих клітин; вони продовжуються і в корі й поділяють ситоподібні трубки на окремі ділянки. Вторинні серцевинні промені складаються з дрібніших клітин і доходять лише до камбіального шару (рис. 66).

Препарат. Поперечний зріз стебла бузини (Sambucus nigra L.)

На поперечних зрізах стебла бузини можна добре ознайомитись з вторинною покривною тканиною - корком. Розглядаючи гілочки бузини різного віку, навіть без мікроскопа можна встановити, що на річних гілочках починає утворюватись корок. Це явище легко спостерігати тому, що зелене забарвлення гілочок змінюється на сіре, а потім вони стають бурими. Такі зміни виникають внаслідок

того, що епідерма відмирає, злущується й замінюється новоутвореними клітинами корка. На поперечних зрізах молодої гілочки бузини, навіть при малому збільшенні можна вивчити деталі будови стебла і встановити, що зовні воно вкрите епідермою, яка складається із злегка видовжених клітин. Верхні стінки клітин потовщені і вкриті кутикулою. Частина клітин епідерми розірвані, і такі клітини відмирають, а частина - живі, вони мають цитоплазматичний вміст та хлоропласти.

Рис. 67. Поперечний зріз стебла бузини:

1 - корок, 2 - фелоген, 3 - фелодерма, 4 - пластинчаста коленхіма, 5 - паренхіма кори, 6 - луб, 7 - камбіальні клітини, 8 - ксилема, 9 - серцевина

Під епідермою лежить корок (рис. 67), який складається з тонкостінних дрібних клітин, розташованих правильними радіальними рядами. Клітини корка забарвлюються суданом ІІІ в червоний колір, так само, як і кутикула. Це пояснюється тим, що стінки клітин корка просочені жироподібними речовинами. Клітини корка виникають з коркового камбію, або фелогену, який добре видно на поперечних зрізах; вони живі, мають тонкі стінки і багаті на клітинний вміст. Корковий камбій утворює не лише клітини корка, що розміщуються від нього до периферії і швидко відмирають, а й клітини живої тканини, які розміщуються до середини - фелодерми. Сукупність клітин коркового камбію, корка та фелодерми називається перидермою.

У стеблі бузини на поперечному зрізі під перидермою залягає пластинчаста коленхіма. На початкових фазах розвитку стебла коленхіма залягає під епідермою, але після виникнення перидерми вона переміщується у глибші шари кори. В клітинах пластинчастої коленхіми спостерігається потовщення клітинних стінок, не по кутах, а лише з тангентальних боків, тобто паралельно поверхні. Радіальні стінки залишаються не потовщеними. Під коленхімою залягає шар паренхіми кори, клітини якої мають цитоплазматичний вміст та хлоропласти. Механічна тканина в корі розвинена слабко. Вона складається з невеликих ділянок луб’яних волокон. За паренхімою кори розташовані луб - ситоподібні трубки та клітини-супутники, а потім шар камбіальних клітин.

Центральна частина стебла складається з ксилеми та серцевини. В ксилемі є різні судини та лібриформ. Серцевина займає великий об’єм і складається з паренхімних клітин з тонкими стінками. Клітини серцевини порожні, вони рано відмирають. На поверхні стебла бузини є сочевички.

Препарат. Поперечний зріз стебла сосни (Pinus silvestris L.)

За своєю анатомічною будовою хвойні рослини відрізняються від листяних. Основна відмінність полягає в тому, що в ксилемі хвойних рослин відсутні судини. Єдиними елементами, що проводять воду та мінеральні речовини, є трахеїди, які мають типові облямовані пори. У всіх хвойних в ксилемі та в корі є смоляні канали.

Найкращим об’єктом для вивчення будови стебла хвойних рослин є сосна. Для вивчення її будови заздалегідь беруть гілочки

4-5-річного віку, ріжуть на невеличкі кусочки, кладуть у спирт з гліцерином, щоб деревина стала м’якшою. Навіть без мікроскопа, на поперечних зрізах п’ятирічної гілки сосни можна встановити, що зовні вона вкрита бурим корком. В центрі стебла є бура серцевина. Між серцевиною та корком залягає ксилема, забарвлена в білий колір. У сосни ксилема з флоемою не утворюють окремих судинно-волокнистих пучків, тут помітно суцільні кільця ксилеми та флоеми, які пронизані первинними серцевинними променями. Можна й без мікроскопа помітити річні кільця, які утворюють концентричні кола.

Рис. 68. Поперечний зріз стебла сосни:

А - кора; Б - центральний циліндр:

1 - епідерма, 2 - перидерма, 3 - паренхіма кори, 4 - первинна флоема, 5 - вторинна флоема, 6 - камбій, 7 - кільце ксилеми другого року, 8 - кільце ксилеми першого року, 9 - серцевинний промінь, 10 - смоляний канал, 11 - серцевина

Роблять тоненькі поперечні зрізи і кладуть на предметне скло в краплину хлор-цинк- йоду. Перед тим як робити зрізи, необхідно простежити, щоб зрівняна поверхня торця, виготовлена для різання бритвою, була перпендикулярною до поздовжньої осі гілки, оскільки лише тоді можна одержати правильний поперечний зріз. Зрізів треба зробити кілька. Одні з них можуть проходити крізь деревину та серцевину, а інші - крізь кору. Щоб зрізи не розривались, поверхню гілки треба змочувати водою, щоб вона залишалася вогкою. Розглядаючи такі зрізи за малого та за великого збільшення мікроскопа (рис. 68), можна насамперед встановити, що периферична частина стебла має бурий колір, а центральна частина - білий.

На периферичних ділянках кори видно кірку, яка має вигляд лусочок, при цьому окремі частини її злущуються і відпадають. Під кіркою залягає порівняно товстий шар первинної кори, яка складається з паренхімних клітин. У цій частині розміщені окремі смоляні канали. Потім іде вторинна кора - луб, де помітні тонкі серцевинні промені. Вони нагадують хвилясто зігнуті тонкі лінії темного кольору. На зрізі видно, що серцевинні промені починаються з ксилеми. Вони мають важливе фізіологічне значення в житті рослини, забезпечуючи пересування поживних речовин в горизонтальному напрямку. Луб ділиться на шари концентричними рядами клітин, в яких є крохмальні зерна та кристали щавлевокислого кальцію. В зовнішніх шарах флоеми можна помітити особливі групи кам’янистих клітин, з дуже потовщеними стінками. Вміст цих клітин має бурий колір. За флоемою лежить вузенька смужка камбіальних видовжених клітин, а за нею - ксилема, в якій помітні річні кільця. Межа між ксилемою та камбієм особливо помітна восени, коли діяльність камбію припиняється. Весною ця різниця не помітна, оскільки з початком діяльності камбію утворюється тонкостінна деревина. Ксилема пронизана серцевинними променями, що складаються із смужок клітин, які тягнуться від серцевини до периферії. Така, в загальних рисах, анатомічна будова стебла сосни. Щоб глибше вивчити анатомічну будову стебла сосни, виготовляють поперечні зрізи окремо через кору і деревину. Тоненькі зрізи кладуть на предметне скло в краплину хлор-цинк-йоду і розглядають за малого та великого збільшення мікроскопа.

трубки, а під ними перидерма.

Рис. 69. Поперечний зріз стебла сосни (кора):

1 - епідерма, 2 - паренхімні клітини первинної кори, 3 - кам’янисті клітини, 4 - ситоподібні трубки, 5 - перидерма

Спочатку розглядаємо поперечний зріз через кору (рис. 69). Поверхня стебла вкрита епідермою, під якою залягає кілька шарів паренхімних клітин, в яких видно смолу та кам’янисті клітини, що лежать великими групами. В зазначеній паренхімі є смоляні канали, які зсередини вислані шаром живих клітин, що виділяють смолу. Смоляні канали утворюють в первинній корі цілу взаємопов’язану систему. За ділянками кам’янистих клітин лежать ситоподібні

Зрізи можна також обробити флороглюцином з соляною кислотою, розчином йоду в йодистому калії або водним розчином анілінової синьки. На різних препаратах під впливом зазначених реактивів будуть забарвлюватись різні тканини. Так, за допомогою флороглюцину та соляної кислоти здерев’янілі клітини забарвлюються у вишнево-червоний колір. Під мікроскопом вдається встановити, що корок у сосни неоднорідний. Він складається з тонкостінних та товстостінних клітин. Тонкостінні клітини корка залишаються майже безбарвними, а товстостінні - забарвлені в вишнево- червоний колір. Товстостінні клітини мають здерев’янілі стінки і залягають майже правильними прошарками. Таке розташування сприяє швидкому розриванню кірки. На поперечному зрізі в корі сосни помітно кілька перидерм; на зовнішній поверхні її можна спостерігати рештки побурілої первинної кори, яка вже відмерла.

Рис. 70. Поперечний зріз стебла сосни (через луб):

1 - ряди темно-бурих клітин, 2 - серцевинні промені, 3 - паренхімні клітини з кристалами, 4 - ситоподібні трубки, 5 - камбій, 6 - деревина

Флоема у сосни (рис. 70) характеризується тим, що в ній відсутня склеренхіма, тобто луб’яні волокна. Вона складається з ситоподібних трубок та паренхімних клітин. Частина цих клітин має цитоплазматичний вміст та крохмаль, а частина - кристали щавлевокислого кальцію. Клітини-супутники відсутні. Шари флоеми в радіальному напрямі прорізані хвилястими серцевинними променями, а впоперек - рядами темно-бурих клітин. Ситоподібні трубки мають чотиригранну форму й розміщені рядами. Стінки їх потовщені слабко, жовтуватого кольору, порожнини трубок мають дрібнозернистий білковий вміст, що скупчений біля стінок. Між ситоподібними трубками зустрічаються поодинокі паренхімні клітини, в яких є кристали. Там, де флоема межує з камбієм, на радіальних стінках можна побачити ситоподібні пластинки, з помітними потовщеннями, які забарвлюються від анілінової синьки в синювато блакитний колір. Це мозолиста речовина. Камбій складається з кількох шарів клітин, які дуже вузькі, сплюснуті, злегка видовжені і мають зернистий вміст цитоплазми і ядра, а їхні стінки ніжні й тоненькі.

Серцевинні промені, які проходять крізь флоему, складаються з видовжених в радіальному напрямку клітин, які виповнені цитоплазмою, мають Ядро та крохмальні зерна.

Рис. 71. Поперечний зріз стебла сосни (через деревину):

А: І - весняна деревина; ІІ - осіння деревина: 1 - облямовані пори, 2 - серцевинний промінь; Б: 1 - серцевинний промінь, 2 - епітелій, 3 - смоляний хід

Як уже згадувалось, деревина у сосни побудована лише з трахеїд, тому що у хвойних судин немає. Трахеїди виконують одночасно дві функції - проводять воду та розчинні речовини, а також надають міцності стеблу. Про присутність трахеїд можна пересвідчитись на поперечних зрізах, зроблених лише через деревину стебла, коли їх розглядати в краплині води під мікроскопом при великому збільшенні. Трахеїди, з яких складається деревина, або ксилема, побудовані неоднаково. Це залежить від того, коли вони виникають - навесні чи восени - і зумовлює утворення, так званих, річних кілець. Під мікроскопом добре помітно, що весняні трахеїди складаються, здебільшого, з прямокутних широких та тонкостінних клітин (рис. 71, А). Осінні трахеїди складаються з вузьких товстостінних клітин (рис. 71, Б). В кожному річному кільці важко відмежувати весняну ксилему від осінньої, бо перехід між ними поступовий, але одне річне кільце різко відмежоване від іншого. На радіальних стінках трахеїд знаходяться облямовані пори. На поперечному зрізі такі пори мають вигляд двох двозубих вилок, обернених зубцями одна до одної.

Простір між зубцями перегороджений тонкою плівкою, яка має посередині лінзоподібне потовщення, що називається торусом. Багато облямованих пор можна побачити у весняній деревині. В пізній ксилемі трахеїди ніби сплющені по радіусу, порожнина в них розвинена слабко, стінки потовщені, а облямовані пори відсутні або зустрічаються дуже рідко.

Вважають, що весняні та осінні трахеїди виконують неоднакову функцію: весняні трахеїди служать головним чином для пересування води та розчинених речовин, тобто виконують фізіологічну функцію, а функція осінніх трахеїд така ж сама, як і лібриформу, тобто механічна. Способом мацерації та застосуванням відповідних реактивів вдалося встановити, що стінки трахеїд складаються з первинного, вторинного та третинного шарів.

Ступінь здерев’яніння стінки зменшується в напрямі від первинного до третинного шарів.

У ксилемі можна спостерігати смоляні канали (рис. 71, Б), але вони дрібніші, ніж у первинній корі. Смоляні канали оточені епітелієм, або вистеляючими клітинами. Тут же розташований другий шар живих клітин, що мають цитоплазматичний вміст та крохмаль.

Препарат. Поздовжній радіальний зріз стебла сосни (Pinus silvestris L.)

Беруть кусочок три- або чотирирічної гілки сосни й розколюють гострим ножем навпіл. Потім поверхню зрізу згладжують і виготовляють поздовжній радіальний зріз. Для цього розколений кусочок стебла сосни повертають горизонтально і на деякій відстані від його кінців роблять поперечну зарубку. Починаючи від одного кінця зарубки до іншого, виготовляють кілька радіальних зрізів, з таким розрахунком, щоб вони пройшли через річні кільця перпендикулярно. Виготовлені зрізи переносять на предметне скло в краплину розчину йоду в йодистому калії або сірчанокислого аніліну й вивчають під мікроскопом. Зазначені Реактиви застосовують для того, щоб пересвідчитись про здерев’яніння стінок, які забарвлюються в жовтий колір (від сірчанокислого аніліну).

Рис. 72. Поздовжній (радіальний) зріз стебла сосни:

1 - трахеїди, 2 - облямовані пори в трахеїдах, 3 - серцевинний промінь, 4 - центральні клітини серцевинного променя, 5 - білкові клітини серцевинного променя, 6 - камбій

На препаратах (рис. 72) дуже добре помітні трахеїди, які складаються з видовжених клітин, причому в річному кільці вони побудовані неоднаково: весняні трахеїди широкі, а осінні вузькі. У деяких місцях зрізів можна побачити їхні закінчення у вигляді загострених кінців. Трахеїди ранньої деревини мають на радіальних стінках багато великих облямованих пор, які нагадують світлі концентричні плями. Повертаючи мікрометричний гвинт мікроскопа, можна роздивитись, що в кожній порі є не одне, а, як правило, два кола, причому величина їх збільшується від центрального до периферичного. Пізні трахеїди, порівняно з ранніми, мають трохи іншу будову. Вони вузькі, облямованих пор в них менше і величина самих пор теж менша, порівняно з пора- ми весняних трахеїд. Своєю формою та потовщеними стінками, клітини трахеїд нагадують склеренхімні волокна, тобто лібриформ, який вони тут заміняють. Поздовжні радіальні зрізи проходять через серцевинні промені, що мають вигляд широких смужок, які перетинають трахеїди. Кожний серцевинний промінь складається з кількох рядів клітин. У ньому є білкові і центральні клітини. Білкові клітини розташовані по краях серцевинного променя; стінки в них зсередини нерівні, неправильно зубчасті, а в місцях прилягання їх до трахеїд мають дрібні облямовані пори. Ці клітини називають трахеїдними. Вони проводять воду та розчинні мінеральні речовини від одного шару до другого в горизонтальному напрямку. В білкових клітинах є Цитоплазма і ядро.

Рис. 73. Зріз стебла сосни:

А - поздовжній (тангентальний) зріз: 1 - серцевинний промінь, 2 - центральні клітини, 3 - білкові клітини серцевинного променя, 4 - кінець трахеїди; Б - облямовані пори між двома сусідніми трахеїдами

Центральні клітини мають цитоплазматичний вміст, ядро, крохмальні зерна. Пори в цих клітинах прості, мають вигляд великих світлих плям. На зрізах можуть зустрічатися смоляні канали. Стінки смоляного каналу від сірчанокислого аніліну не забарвлюються.

Тангентальний зріз стебла сосни виготовляють так, щоб він проходив не по центру і був перпендикулярним серцевинним променям. Виготовлені зрізи кладуть у краплю флороглюцину з соляною кислотою, який забарвлює здерев’янілі стінки, що мають лігнін, в червоний колір. На зрізі (рис. 73) можна побачити, що серцевинні промені перерізані впоперек. Тому вони тут мають вигляд коротких одно- або багатошарових ділянок. На кінцях променя помітні трахеїди, а посередині - живі клітини, які мають крохмаль та інші включення. Клітини, що мають крохмаль, прилягають одна до одної не щільно, між ними є великі міжклітинники. В живих клітинах помітні пори, які на зрізі мають вигляд тоненьких плівок між потовщеними місцями клітинної стінки. Трахеїди з облямованими порами перерізані впоперек на бічних стінках. Цим і пояснюється, що вони мають такий же вигляд, як і на поперечних зрізах. На тангентальних зрізах часто зустрічаються перерізані впоперек смоляні канали.

Препарат. Будова стебла липи (Tilia cordata L.)

Виготовляють зрізи з однорічних та три- чи чотирирічних гілок. Щоб виготовити їх, вибирають гілки без суків, на яких був би розвинений корковий шар. Гілки необхідно брати восени, коли закінчився ріст та відбулися процеси, пов’язані з утворенням запасних речовин. Заготовлений матеріал зберігають у суміші спирту і гліцерину.

Зрізи виготовляють через частину стебла з гілки, яку перед цим розколюють пополам, потім кладуть зрізи на предметне скло в краплину води або гліцерину й розглядають під мікроскопом при малому збільшенні. На зрізах (рис. 74) можна встановити, що зовні стебло вкрите перидермою. Зовнішні клітини перидерми темніші, ніж внутрішні. За перидермою залягає первинна кора, в якій ближче до периферії видно паренхімні клітини, що мають цитоплазматичний вміст, крохмаль та хлоропласти. Це клітини коленхіми; вони мають білі, блискучі, потовщені стінки.

Рис. 74. Поперечний зріз трирічної гілки липи:

1 - епідерма, 2 - перидерма, 3 - первинна кора, 4 - луб, 5 - камбій, 6 - річні шари деревини, 7 - межа річних шарів,

8 - великі судини, 9 - первинна деревина, 10 - серцевина, 11 - вторинні серцевинні промені, 12 - первинні серцевинні промені, 13 - друзи

За коленхімою залягає паренхіма первинної кори, клітини якої мають тоненькі стінки. Частина клітин паренхіми порожня, але є й такі, що мають цитоплазматичний вміст, хлоропласти і кристали щавлевокислого кальцію у вигляді друз.

До паренхіми кори прилягає флоема, розбита на ділянки, які розширюються від периферії до центра. Таке розташування флоеми нагадує трапеції, в яких луб’яні волокна чергуються з ситоподібними трубками та клітинами луб’яної паренхіми. Між луб’яними ділянками проходять серцевинні промені, які утворюють трикутники з основами на периферії. Найстаріші частини флоеми залягають у найвужчій частині флоемної ділянки, а наймолодші прилягають до камбію. У кожній ділянці флоеми є блискучі жовті смужки клітин. Це клітини склеренхіми, які мають назву луб’яні волокна, або твердий луб. Вони мають потовщені стінки, а клітинна порожнина темно забарвлена. Крім товстостінних видовжених клітин, у флоемі помітні клітини з тонкими стінками. Це м’який луб. Він складається з ситоподібних трубок та клітин-супутників.

Флоема відокремлена від ксилеми тонким шаром клітин камбію. Клітини камбію мають тоненькі стінки, які легко розриваються, ось чому всю зовнішню частину стебла, що включає перидерму, первинну кору та вторинну флоему з серцевинними променями, легко здирати. Сукупність усіх цих тканин умовно називають корою.

Камбій має вигляд смужки з дрібних клітин, сплюснутих в радіальному напрямку. Всі клітини камбію мають цитоплазматичний вміст та ядра. Вони діляться тангентальними перегородками і таким чином відбувається утворення вторинної ксилеми та вторинної флоеми. Вторинної ксилеми завжди утворюється значно більше, ніж флоеми. Цим пояснюється те, що центральна частина стебла за об’ємом більша від периферичної.

Ксилема, або деревина на поперечному зрізі складається з ділянок, які відмежовані одна від одної первинними серцевинними променями. В ксилемі можна виділити такі складові частини: судини, трахеїди, лібриформ, деревну паренхіму, серцевинні промені.

Серцевинні промені складаються з живих багатокутних, злегка видовжених клітин, які мають цитоплазматичний вміст, ядра та крохмаль.

Серцевинні промені розміщені по радіусах і поділяються на первинні і вторинні. Первинні серцевинні промені тягнуться від серцевини до кори. Вони виникли на перших етапах розвитку пагона з первинної меристеми. Вторинні серцевинні промені виникають пізніше з камбію, а тому вони до серцевини не доходять.

Вся ксилема розподілена на річні кільця, в яких елементи розміщені в певній закономірності, а саме: тонкостінні елементи займають внутрішню частину річного кільця, а товстостінні - зовнішню. В кожному річному кільці теж спостерігається поступовий перехід від тонкостінних елементів до товстостінних. Навесні утворюються тонкостінні крупні елементи, а восени - дрібні товстостінні. Це дає можливість, за кількістю кілець на поперечних зрізах стебла багаторічних дерев, визначити вік рослини. Ширина річних кілець неоднакова, що залежить від умов вегетаційного періоду.

Річні кільця у флоемі визначити не можна, а можна лише порахувати смужки твердого лубу. Кількість їх вдвічі більша, ніж кілець деревини. Це свідчить про те, що у липи протягом одного вегетаційного періоду утворюється по дві смужки твердого лубу.

Елементи ксилеми побудовані неоднаково. Судини складаються з порожніх мертвих клітин, стінки яких пронизані порами. Стінки судин потовщені неоднаково. Залежно від цього судини поділяють на спіральні, кільчасті, пористі тощо. Крім судин та трахеїд, до ксилеми входять клітини паренхіми деревини та лібриформу. Клітини паренхіми деревини живі, виповнені вмістом, а лібриформу - мертві.

Центральну частину стебла займає серцевина. Вона складається з великих багатокутних клітин, які рано відмирають і заповнюються повітрям. Між великими клітинами знаходяться дрібніші, які мають бурий вміст. Функція цієї групи клітин не з’ясована. В стінках великих клітин є пори, а в малих вони не помітні. У тих ділянках серцевини, якими вона прилягає до первинної ксилеми, всі клітини дрібніші.

Елементи, що входять до складу ксилеми, виконують неоднакову функцію. Судини та трахеїди проводять воду та мінеральні речовини. Значення їх полягає в тому, що вони забезпечують міцність стебла. В клітинах паренхіми деревини відкладаються запасні речовини: цукри, жири та інші сполуки. Функція серцевинних променів подвійна: в них відкладаються запасні речовини та пересуваються пластичні речовини в горизонтальному напрямі.

Рис. 75. Поперечний зріз кори липи:

1 - корок, 2 - фелоген, 3 - фелодерма, 4 - коленхіма, 5 - тонкостінна паренхіма, 6 - ідіобласти, 7 - крохмаленосні клітини

Складну будову має кора стебла липи, яку можна розглянути на поперечних зрізах (рис. 75). На периферії знаходиться корок, який складається з вузьких клітин, причому зовнішні клітини темні, а внутрішні - світлі. Клітини корка мають буруватий вміст. За корком розташований фелоген,

який складається з видовжених клітин, що мають дрібнозернистий вміст. До центра від фелогену лежать клітини фелодерми, що мають потовщені стінки. Всередині клітини мають цитоплазматичний вміст та хлоропласти. Потім іде коленхіма, що складається з округлих клітин, стінки яких дуже потовщені, не здерев’янілі, живі, мають цитоплазму, хлоропласти та крохмальні зерна. Клітини коленхіми прилягають до клітин тонкостінної паренхіми, серед якої є окремі ідіобласти. Клітини паренхіми доходять до лубу.

У зв’язку з діяльністю камбію відбувається розростання флоеми, спрямоване з середини до периферії. Нові утворювані елементи спричинюють тиск у складових частинах кори. Це призводить до того, що її клітини стискаються і втрачають свою форму, особливо ті, стінки яких лишаються непотовщеними. Первинна кора відокремлюється від флоеми шаром крохмаленосних клітин. Твердий та м’який луб мають неоднакову будову. Твердий луб складається з луб’яних волокон, стінки яких потовщені та здерев’янілі настільки, що клітинна порожнина здається цяткою (рис. 76).

Рис. 76. Поперечний зріз лубу липи:

1 - твердий луб, 2 - м’який луб, 3 - ситоподібні трубки

Волокна твердого лубу прилягають одне до одного, утворюючи смужки, які тягнуться впоперек пучка між серцевинними променями. Функція твердого лубу механічна: він захищає м’який луб, по клітинах якого пересуваються пластичні речовини. М’який луб складається з двох елементів, а саме: з тонкостінних паренхімних клітин, які сплюснуті в тангентальному напрямку і мають цитоплазматичний вміст (луб’яна паренхіма) та багатокутних порожніх клітин з непотовщеними стінками (ситоподібні трубки). Тут же помітні клітини-супутники - дрібні клітини, які мають зернистий вміст та ядра.

Препарат. Поздовжній зріз стебла липи (Tilia cordata L.)

Для виготовлення тангентальних зрізів беруть три- або чотирирічну гілку липи, з якої гострою бритвою роблять тоненькі поздовжні зрізи так, щоб захопити й кору. Виготовлені зрізи кладуть на предметне скло в краплину води або розчину хлор-цинк-йоду, сірчанокислого аніліну або флороглюцину з соляною кислотою і розглядають за малого та великого збільшення мікроскопа. На препаратах (рис. 77) добре видно, що по краях зрізу лежить шар перидерми, в якій є сочевички. Потім розташована первинна кора, що складається з зовнішніх шарів коленхіми та глибших шарів па- ренхімних клітин, в яких містяться друзи.

Рис. 77. Поверхневий поздовжній тангентальний зріз стебла липи (схема):

1 - перидерма, 2 - сочевичка, 3 - первинна кора, 4 - серцевинні промені, 5 - товстостінний луб

Далі розміщені пучки товстостінного лубу, клітини якого від флороглюцину та соляної кислоти забарвились в червоний колір, а від хлор-цинк-йоду або сірчанокислого аніліну - в жовтий. Серцевинні промені на тангентальному зрізі нагадують петлі. На дуже тонких, більш глибоких тангентальних зрізах (рис. 78) вдається помітити одношарові, клітини яких мають дуже багато крохмалю, і багатошарові серцевинні промені. Клітини луб’яної паренхіми можуть бути порожніми з пористими стінками, містити кристали або мати зернистий вміст та ядра.

Рис. 78. Більш глибокий тангентальний зріз лубу гілки липи:

1 - одношаровий серцевинний промінь, 2, 3 - багатошарові серцевинні промені, 4 - кристалоносні паренхімні клітини, 5 - живі паренхімні клітини лубу, 6 - ситоподібні трубки, 7 - клітини-супутники, 8 - товстостінний луб

На препараті видно довгі, майже порожні клітини з косими ситоподібними перегородками. Біля них є вузенькі клітини, що мають цитоплазму та ядра - ситоподібні трубки з клітинами-супутника Дуже помітними є товстостінні клітини з блискучими стінками - товстостінний луб.

Рис. 79. Поздовжній тангентальний зріз деревини липи:

1 - серцевинні промені, 2 - пористі судини, 3 - трахеїда, 4 - лібриформ, 5 - деревна паренхіма

Пересунувши препарат, можна вивчити окремі елементи ксилеми на тангентальному зрізі (рис. 79), а саме спіральні та пористі судини. Трахеїди мають вигляд волоконець із загостреними кінцями, потовщення у них спіральне, в стінках є облямовані пори. Трахеїди своїми загостреними кінцями вклинюються одна в одну. Лібриформ має вигляд довгих вузьких волоконець. Клітини його всередині порожні і мають щілиноподібні пори. Деревна паренхіма складається з клітин з товстими поперечними перегородками. В клітинах є живий вміст та крохмаль. Серцевинні промені складаються з паренхімних клітин, в яких є цитоплазматичний вміст та крохмаль. Серед них є одношарові та багатошарові, короткі та довгі промені.

Препарат. Радіальний зріз стебла липи (Tilia cordata L.)

На радіальних зрізах можна помітити всі структурні елементи (рис. 80). На поверхні перидерми видно клітини корка, форма його клітин майже така сама, як і на поперечних зрізах. Потім ідуть фелоген та фелодерма. За ними розташовані клітини коленхіми, які на радіальних зрізах видовжені. В тонкостінній паренхімі зустрічаються кристалоносні клітини. Потім помітні клітини крохмаленосної піхви, за якими розташований твердий луб. Клітини твердого лубу мають вигляд волокон з дуже товстими стінками й майже позбавлені клітинного вмісту. Між твердим лубом розташовані ситоподібні трубки та клітини-супутники, клітини луб’яної паренхіми та кристалоносні клітини.

Рис. 80. Поздовжній радіальний зріз стебла липи (через луб):

1 - корок, 2 - фелоген, 3 - фелодерма, 4 - коленхіма, 5 - тонкостінна паренхіма, 6 - крохмаленосна Піхва, 7 - твердий луб, 8 - ситоподібні трубки, 9 - ситоподібні пластинки, 10 - клітини-супутники, 11 - луб’яна паренхіма, 12 - кристалоносні клітини

Пересуваючи препарат, можна розглянути камбій та ксилемну частину стебла. Камбій складається з вузеньких видовжених тонкостінних клітин. Він межує з деревиною, елементи якої є неоднаковими, залежно від товщини зрізу та того місця, яке перебуває в полі зору мікроскопа. В ксилемі містяться такі елементи: серцевинні промені, паренхіма деревини, клітини лібриформу, що мають потовщені оболонки, трахеїди із загостреними кінцями та судини з облямованими порами та спіральним потовщенням.

В серцевині можна побачити великі та малі паренхімні клітини. Великі паренхімні клітини порожні, з тоненькими стінками. Між великими клітинами поздовжніми рядами розміщені короткі клітини з товстими целюлозними стінками, які мають жовто- бурий вміст. Такі ж самі клітини прилягають до крохмаленосної паренхіми, яка складається з дрібних клітин, що мають цитоплазматичний вміст і залягають зовні від серцевини. За ними розташовані один або два ряди видовжених клітин, що також мають зернистий вміст, а потім розпочинається первинна ксилема.

Препарат. Поперечний зріз стебла дуба (Querqus robur L.)

Для вивчення анатомічної будови стебла дуба беруть однорічні та дво- або трирічні гілки. Спочатку вивчають анатомічну будову на молодих однорічних гілках, а потім - на старіших. Зрізи виготовляють із зелених гілочок так, щоб захопити всю поверхню торця, тобто через поперечний переріз. Виготовлені зрізи кладуть на предметне скло в краплину води і розглядають спочатку за малого, а потім за великого збільшення. Під мікроскопом добре видно зовнішню тканину - епідерму, коленхіму, а під коленхімою - паренхіму кори. Клітини паренхіми кори та коленхіми живі, мають цитоплазматичний вміст та хлоропласти. Луб’яні волокна у дуба складаються з видовжених клітин з потовщеними стінками. Луб’яні волокна розділені на ділянки смужками луб’яної паренхіми. В лубі добре помітні ситоподібні трубки та клітини-супутники. За лубом розташований камбій, який складається із смужки

видовжених клітин з тонкими стінками, в його клітинах є живий вміст та ядро. За камбієм розташована ксилема, яка складає основну масу центрального циліндра.

Рис. 81. Поперечний зріз гілки дуба (через деревину):

1 - трахеїди, 2 - пористі судини, 3 - серцевинний промінь, 4 - деревні волокна (лібриформ)

У деревині, або ксилемі, видно пористі судини (рис. 81), трахеїди та волокнисті клітини лібриформу, які надають стеблу міцності. Деревину перетинають серцевинні промені, які забезпечують пересування поживних речовин по радіусу стебла. При виготовленні зрізів з молодих гілок дуба лезо бритви (залізо) вступає в реакцію з дубильними речовинами клітинного соку, внаслідок чого утворюються чорнила. Дубильні речовини просочують клітинні стінки коленхіми, паренхіми, камбію та серцевинних променів.

На препаратах, виготовлених з дво- або трирічних гілок, епідерма поступово зникає й замінюється перидермою. Тут можна побачити коленхіму, паренхіму та правильні смужки корка. На старіших гілках спостерігається злущування корка, який замінюється кіркою. Утворення її обумовлене діяльністю коркового камбію, який послідовно відмирає в поверхневих шарах кори й утворюється глибше, де й дає нові ділянки клітин корка. Замість

нього знову виникають ще глибші шари коркового камбію, діяльність якого відбувається так само. Внаслідок цього кора пронизана прошарками коркової тканини, між якими розміщені тканини первинної та вторинної кори. Дубова кірка характеризується надзвичайною міцністю, тому що клітини її дерев’яніють. Крім того, вона має багато кам’янистих клітин, стінки яких дуже потовщені й майже не мають порожнини. Стінки кам’янистих клітин пронизані численними розгалуженими пористими каналами.

Кора дуба характеризується тим, що в ній в значній кількості розвиваються механічні тканини. Сюди належать товстостінні луб’яні волокна з блискучими стінками та тонкостінні луб’яні волокна.

У ксилемі та флоемі помітні широкі та вузькі серцевинні промені, що складаються переважно з клітин, які мають зернистий вміст. Основні елементи ксилеми, які можна спостерігати під мікроскопом, це судини, трахеїди, деревна паренхіма та лібриформ. В міру росту рослин, об’єм серцевини, порівняно з однорічними гілками, не збільшується, але стінки її клітин дерев’яніють, а на другий та на третій роки вони відмирають. Судини у дуба при старінні закупорюються баластними речовинами і тилами, а функцію пересування води та пластичних речовин виконують молоді судини, що розташовані недалеко від камбію, в периферичних шарах ксилеми - у заболоні. У зв’язку з цим, в стеблі, виділяють центральну ядрову деревину, клітини якої поступово відмирають і вона набуває темного кольору.

Препарат. Поперечний зріз стебла берези (Betula sp.)

Беруть 5-6-ти річну гілку берези і роблять поперечні зрізи. Виготовлені зрізи кладуть на предметне скло і розглядають при великому та малому збільшенні. Тут можна помітити такі частини: кору, центральний циліндр та серцевину, яка складається з округлих клітин з потовщеними та здерев’янілими стінками. Серцевина має кутасту форму і гострими кутами входить у первинну деревину.

На периферії старих гілочок берези епідерма замінена білуватою тканиною, яка називається берестою. Вона може мати й рожевий колір. Береста утворюється з фелогену й відкладається правильними річними шарами. Шаруватість її пояснюється неоднаковою діяльністю фелогену навесні та восени. Навесні фелоген утворює правильні ряди тонкостінних широких клітин, які мають дрібнозернистий вміст. Восени, навпаки, утворюються вузенькі клітини, сплюснуті в радіальному напрямі в бік стебла. Зернистий вміст широких весняних клітин у воді не розчиняється, але розчиняється в спирті. Цей вміст складається із зерен, що являють собою органічну речовину - бетулін, який обумовлює білий колір кори берези. Шаруватість в утворенні берести призводить до того, що через кожні два роки відбувається її злущування. При цьому зовнішні тонкостінні клітини розкриваються і з них висипається білий порошок бетулін.

У старіших частинах стебла береста замінюється кіркою. В ній, навіть неозброєним оком, можна виявити смужки перидерми, яка має світлі (весняні) та темні (осінні) шари. Широкі ділянки кірки складаються з клітин паренхіми кори, стінки яких окорковіли й здерев’яніли. Між паренхімними клітинами помітні щільні утворення, що складаються з кам’янистих клітин.

На поперечному зрізі молодих гілок до утворення берести помітна епідерма, яка швидко замінюється на перидерму, до складу якої входить корок (рис. 82). Під перидермою знаходиться паренхімна тканина з групами кам’янистих клітин та луб’яних волокон.

Рис. 82. Поперечний зріз стебла берези:

1 - корок, 2 - паренхімна тканина,

3 - кам’янисті клітини, 4 - луб’яні волокна, 5 - флоема, 6 - серцевинний промінь, 7 - камбій, 8 - весняна деревина, 9 - осіння деревина, 10 - серцевина

Ситоподібні трубки та клітини-супутники (флоема) звичайні, але вони не утворюють окремих ділянок, луб’яні волокна тут не помітні. В корі берези функцію механічної тканини виконують групи кам’янистих клітин.

У ксилемі, що складається із весняної та осінньої деревини, помітні судини, що мають здерев’янілі стінки з порами, які помітні навіть на поперечному зрізі, особливо там, де судини стикаються між собою. Судини рівномірно розподілені в лібриформі, який займає значну частину ксилеми. Серцевин- ні промені складаються з видовжених клітин і проходять від серцевини до кори. Камбій розділяє стебло на центральний циліндр та периферичну луб’яну частину.

Препарат. Поперечний зріз кореневища папороті орляка (Pteridium aquilinum L.)

Зі свіжого чи фіксованого кореневища папороті орляка виготовляють поперечні тоненькі зрізи, які кладуть у краплину води і розглядають під мікроскопом при малому збільшенні. Зовні кореневище вкрите епідермою. Якщо препарат обробити флороглюцином, то клітини його забарвлюються в іржавий колір. Зовнішні стінки епідерми вкриті кутикулою. Під епідермою залягають клітини корка, стінки яких просочені суберином. Потім розташовані паренхімні клітини, забарвлені в жовто-коричневий колір, які займають великий об’єм. В основній паренхімній тканині помітні значні міжклітиники, що мають вигляд трикутників. Клітини основної тканини мають округлу форму і тонкі стінки. В них помітний цитоплазматичний вміст та крохмальні зерна.

Серед основної тканини розташовані темнозабарвлені ділянки волокнистих клітин та судинні пучки, які мають різну форму.

В центральній частині провідних пучків спостерігаються скупчення великих неправильних кілець, які відповідають водоносним елементам. На стінках цих елементів в деяких місцях помітні щілиноподібні пори. В місцях стикання провідних елементів помітні міжклітинні пластинки або вони розділені невеликими паренхімними клітинами, що мають густий цитоплазматичний вміст та крохмальні зерна.

Ситоподібні трубки розміщені навколо елементів ксилеми. Вони утворюють один або два ряди і мають великі просвіти. До ситоподібних трубок прилягають клітини луб’яної паренхіми. Вони мають білковий вміст й забарвлюються від йоду в жовтий колір. Зазначені тканини оточені одним шаром крохмаленосних клітин, за якими розташована ендодерма, що складається з дрібних клітин з потовщеними стінками й виконує механічну функцію.

Характерну будову має механічна тканина. Ділянки її відокремлені від провідних пучків. Механічна тканина має форму плоских дуг, які обернені увігнутими боками одна до одної, або зростаються в одну ділянку, що нагадує підкову. Провідні елементи, знаходяться всередині підкови, а частково біля неї зовні.

Порівнюючи папороті з іншими рослинами, можна зробити висновок, що кожний пучок відповідає всьому кільцю провідних пучків, властивих для дводольних рослин. Як уже зазначалося, кожний пучок у папоротей оточений одношаровим кільцем крохмаленосної паренхіми і кільцем механічних елементів - ендодермою.

Препарат. Поздовжній зріз кореневища папороті орляка (Pteridium aquilinum L.)

Зі свіжого, чи фіксованого кореневища папороті орляка, виготовляють поздовжні тоненькі зрізи, які кладуть у краплину води і розглядають під мікроскопом.

На поздовжньому зрізі кореневища папороті орляка можна побачити будову окремих елементів: епідерми та паренхімних клітин, які видовжені в поздовжньому напрямку і мають скошені кінці. Таке розташування клітин має механічне значення, і вони, мабуть, замінюють коленхіму, яка тут відсутня. Основна тканина складається з округлих клітин, які мають цитоплазматичний вміст та крохмаль.

Механічна тканина своєю формою нагадує луб’яні волокна, але її клітини коротші, мають гострі кінці, а стінки пронизані порами. В провідних пучках добре помітні трахеїди, які мають значний розмір і скошені та загострені кінці. Бокові стінки їх мають драбинчасте потовщення. Від флороглюцину та соляної кислоти стінки трахеїд забарвлюються в червоний колір, а це свідчить, що вони здерев’яніли. Пори тут облямовані.

Ситоподібні трубки від хлор-цинк-йоду забарвлюються в фіолетовий колір. Вони мають численні ситоподібні пластинки овальної або еліптичної форми. Біля трахеїд та ситоподібних трубок скупчені клітини провідної паренхіми. Вони мають цитоплазматичний вміст та крохмаль. Кожний пучок оточений крохмаленосним та механічним кільцем.