Психіатрія - Г.Т. Сонник 2003

Методи обстеження психічних хворих
Етапність діагностичного пошуку

Діагностика є однією з форм пізнавальної діяльності людини, до якої можна застосувати усі загальні закони пізнання. Уміле діагностування - це одна з найбільших цінностей роботи лікаря. Етапність діагностичного пошуку являє собою послідовну схему знаходження специфічних закономірностей складного патологічного процесу, наслідком якої є встановлення остаточного діагнозу. Основні елементи, якими керується лікар у процесі діагностування - це симптоми, синдроми та нозологічні форми.

Симптом є окремим проявом хвороби, одиничним наслідком перебігу патогенетичного процесу. Усіх складових ланок останнього ми не спостерігаємо, маючи справу лише з його проявами, тобто симптомами.

Синдром - це певна сукупність окремих симптомів, які поєднані спільним патогенезом.

Нозологічна одиниця (власне хвороба) складає групу патогенетично пов'язаних синдромів, що мають особливу, індивідуальну динаміку розвитку.

Образно кажучи, симптоми утворюють окремі цеглинки, із яких будуються стіни (синдроми), а останні складають будівлю (нозологічна форма, хвороба), де в якості будівельного розчину виступає індивідуальність перебігу (динаміка).

Діагностичний пошук має три взаємопов’язані етапи: це встановлення попереднього, клінічного та остаточного діагнозу.

Перший етап розгортається за наступною схемою:

Згідно даної схеми, на підставі зібраних скарг та результатів об'єктивного обстеження виділяються симптоми, із котрих шляхом їх патогенетичного групування утворюються синдроми. Дані анамнезу хвороби та життя дозволяють знайти індивідуальні особливості та динаміку їх розвитку, що скеровує діагноста до конкретного захворювання. Лікар, таким чином, висловлює попередню думку щодо стану здоров'я пацієнта, яка формулюється в загальнозастосовуваних медичних термінах. Другим етапом є встановлення клінічного діагнозу.

Відбувається це згідно наступної схеми:

Як демонструє схема, додаткові методи обстеження дозволяють діагносту заглибитися у сутність патологічного процесу, виявити його індивідуальні особливості, змінити або уточнити попередній діагноз.

Диференційна діагностика є найбільш складним елементом діагностування. Вона базується на найважливіших операціях мислення - порівняння, узагальнення, класифікування, відображаючи рівень клінічного мислення лікаря.

Третім етапом діагностичного пошуку є встановлення остаточного діагнозу. Він базується на наслідках призначеного лікування та динаміки стану здоров'я пацієнта протягом та після нього. Є навіть особлива форма діагностики «діагностика ex juvantibus» (через лікування).

В залежності від кінцевих показників за результатами лікування, встановлений лікарем діагноз підтверджується (цілковите чи часткове одужання) або уточнюється патологоанатомічним дослідженням (якщо хворий помирає). Якщо хвороба хронічна і про цілковите одужання мова не йде, діагностичний пошук доповнюється спостереженням за хворим у ремісії (наприклад, визначення типу перебігу шизофренії можливе лише за наявності даних про динаміку загострень та ремісій).