Психіатрія - Г.Т. Сонник 2003

Методи обстеження психічних хворих

Клінічна медицина, виходячи з означення терміну, є тісно пов'язаною з клінікою, тобто з конкретними хворими. її головною метою є забезпечення високого рівня діагностики та лікування. Експериментальний розділ медичної науки створює наукове підґрунтя лікувально-діагностичних методів, які впроваджуються у клініку. Якщо для першої основним методом слугує експеримент чи лабораторне дослідження, то для другої - це робота з окремим хворим, людиною. Майбутній лікар має сумлінно оволодівати універсальними методами спостереження, бесіди та експериментального дослідження. Але кожен з розділів клінічної медицини має свої специфічні особливості роботи з пацієнтом, ігнорування яких призводить до погіршення кінцевого результату.

Безпосереднім відображенням професійної кваліфікації при роботі з хворим є складена лікарем історія хвороби - медичний, статистичний, науковий та юридичний документ. Попри стандартизовані схеми клініко- діагностичних ознак, що їх впроваджують з метою скорочення часу, який витрачається лікарем на опис хворого, кожен з майбутніх лікарів повинен спершу досконало оволодіти умінням ясно, граматично правильно і клінічно точно висловлювати власні висновки щодо певного пацієнта, а також фіксувати їх документально.

Особливості курації хворих у психіатричній клініці

Сучасна медицина потребує від лікаря будь-якого фаху застосування у своїй практиці лікувально-діагностичних знань та умінь як щодо основних психічних захворювань, так і межових нервово-психічних розладів. Це зумовлює необхідність навчання комплексним методам дослідження психічних захворювань як в клінічних, так і в амбулаторних умовах з наступним проведенням кваліфікованого аналізу і диференційованим використанням сучасних методів терапії та реабілітації психічно хворих.

У психіатричній діагностичній практиці провідне місце належить клінічним та параклінічним методам обстеження. До перших належать: 1) спостереження за поведінкою хворого; 2) опитування хворого (бесіда); 3) аналіз анамнестичних даних, котрі складаються із суб'єктивних (отриманих безпосередньо від хворого) та об'єктивних (зі слів рідних чи тих осіб, хто добре знає хворого); 4) клінічне обстеження соматичного і неврологічного станів хворого та стану усіх сфер його психіки.

Бесіду з хворим необхідно вести спокійно, ввічливо, питання ставити чітко, у зрозумілій формі, звертаючись до хворого на ім'я та по-батькові. Чемний тон розмови сукупно з повільними, обережними рухами створює атмосферу доброзичливості і хворий дещо заспокоюється, що дає куратору можливість вести розмову у потрібному напрямку. Слід зважати на можливу сповільненість мислення пацієнта внаслідок дії заспокійливих медикаментів, тому після запитання повинна бути витримана пауза і мова має дотримуватися спокійного темпу.

Не слід обривати хворого на півслові, якщо він надто детально описує факти чи переходить до іншої теми. Необхідно віднайти паузу у мові хворого, підвести співчутливий підсумок його висловам (наприклад: «Так, наскільки ми зрозуміли, вам було дуже зле у той час»; чи: «Дякую, стосовно захворювання ваших нирок ми вже трішки визначилися»), і далі ввічливо спрямовувати бесіду в потрібне русло. Необхідно досягти довіри хворого, і тільки продумана, цілеспрямована та одночасно доброзичлива розмова може гарантувати необхідну відвертість. У разі балакучості, постійного відволікання уваги, дратівливості хворого слід спокійно повторювати одні й ті самі питання, можливо, дещо іншими словами, - м'яко, але наполегливо. Якщо хворий відмовляється відповідати на питання, зміна напрямку розмови допоможе зняти зайву напругу, відволікти хворого, аби пізніше повернути бесіду до бажаної теми.

Якщо хворого з навчальною метою обстежує студент, він повинен розуміти, що несе певну частку юридичної відповідальності за свої дії, тому він не повинен надавати пацієнтові заздалегідь хибних обіцянок, інформації щодо результатів обстеження, втручатися порадами в лікувальну програму. Одночасно він не є і пересічним співрозмовником, тому теми, що не стосуються конкретної мети курації, також небажані. Закінчивши обстеження, доцільно подякувати хворому за спілкування, ввічливо попрощатися з ним та побажати йому найшвидшого одужання.