Медична радіологія - Лазар А.П. 2008

Променеве терапія
Історія розвитку терапевтичної радіології

Розвиток терапевтичної радіології (терапевтична радіологія часто називається просто радіологією) як наукової дисципліни почався наприкінці XІX-го сторіччя, коли Вільгельм Конрад Рентген відкрив Х- промені. Менш ніж через рік французьким фізиком Антуаном Анрі Беккерелем (1852-1908 рр.) було відкрито явище радіоактивності. У 1896 році, виконуючи досліди з сірчанокислою сіллю урану, він виявив, що ця сіль випромінює проміння, подібне до рентгенівського. Перевіривши інші солі урану, А.Беккерель прийшов до висновку, що джерелом «невидимої фосфоресценції», як він тоді писав, є самий уран. Наступного року Е.Резерфорд установив, уран випромінює альфа- і бета-частки. У 1898 році подружжя Марія Склодовська і П’єр Кюрі дослідили уранову та торієву руду і виявили, що їх радіоактивність (запропонований ними термін) більша, ніж чистого урану або торію. З 8т уранової руди їм вдалося виділити 1г нового хімічного елементу, який було названо радієм, що в перекладі українською означає «променистий». Пізніше вони відкрили полоній, який було названо на честь Батьківщини Марії Склодовської-Кюрі - Польщі. Так було відкрито природні радіоактивні елементи.

У 1919 році Е.Резерфорд у своїх дослідах з азотом і радієм, що випромінює альфа-частки, відтворив першу ядерну реакцію з перетворенням одного елемента в інший. А у 1934 році подружжя Ірен і Фредерік Жоліо-Кюрі при бомбардуванні альфа-частками алюмінію, бору, магнію отримали в лабораторії штучні радіоактивні елементи.

Вже з перших років відкриття Х-променів і штучних радіоактивних елементів їх почали застосовувати для Лікування шкірних хвороб, захворювань крові і злоякісних новоутворень. Поряд з практичним використанням іонізуючих випромінювань було розпочато дослідження біологічного впливу радіації на різні Тканини, органи і системи живого організму.

Першими на собі відчули властивості непомітних випромінювань дослідники, які працювали з радіоактивними речовинами. А. Беккерель не тільки першим встановив факт природної радіоактивності, але й першим відчув на собі ушкоджуючу дію радіації. У квітні 1902 року А.Беккерель на прохання П.Кюрі підготував препарат радію для демонстрації його властивостей на засіданні фізико-технічного товариства. Він поклав скляну трубочку з радієм в кишеню жилетки, де вона знаходилася майже 6 годин. Через 10 днів на шкірі під кишенею з’явилась еритема, а ще через кілька днів утворилася виразка, яка протягом тривалого часу не загоювалась. Зустрівшись пізніше з П’єром і Марією Кюрі, А.Беккерель сказав, що «...я радій дуже люблю, але сердитий на нього».

Анрі Беккерель

Родоначальником сучасної радіобіології вважають російського дослідника Е.С. Лондона (1868-1939 рр.). Він вивчав дію випромінення радію на Ферменти, токсини та різні тканини живих об’єктів і показав високу чутливість до опромінення кровотворної системи і статевих залоз. Йому належить перша в світі монографія з радіобіології «Радій в біології та медицині» (1911 р.). Е. С.

Лондон виявив смертельну дію променів радію на мишу. У значній мірі під впливом експериментів Е.С.Лондона німецький вчений Г.Хейнеке (1878-1922 рр.) застосував у своїх дослідженнях Х-промені.

Хейнеке вперше описав променеву анемію і лейкопенію, а також звернув увагу на ураження органів кровотворення, помітну навіть неозброєним оком, у вигляді атрофії селезінки. Він детально описав типові зміни клітин кісткового мозку і лімфовузлів під час гістологічного дослідження.

Французькі лікарі Бергоньє (J.A. Bergonie, 1857-1925 рр.) і Трибондо (L.M.F.A. Tribondeau, 1872-1918 рр.) виявили неоднакову чутливість різних клітин до опромінення. На підставі цих експериментів вони у 1906 р. сформулювали положення, що увійшло в радіобіологію як правило Бергоньє і Трибондо: чутливість клітин до опромінення прямо пропорційна мітотичній активності й обернено пропорційна ступеню їхньої диференціації. Пізніше в правило Бергоньє і Трибондо були внесені деякі корективи.

Для лікування раку Х-промені вперше були використані вже у 1896 році американським фізиком Емілем Груббе (Emil Grubbe,1875-1960 рр.).

Під час вивчення дії іонізуючої радіації на Ембріогенез було виявлене виникнення різноманітних аномалій на окремих стадіях розвитку ембріону. У 1925 у дослідах на дріжджових клітинах і пліснявих грибках Г.Н.Надсон і Г.Ф.Філіппов виявили дію іонізуючого Х-випромінювання на генетичний апарат клітини, що супроводжується спадковою передачею знову набутих ознак - мутацією. У 1927 році американському вченому Мюллеру вдалося отримати у дрозофіли при опроміненні Х- променями Мутації різних типів, частота яких зросла більш ніж у 150 разів, порівняно з контролем.

Марія і П'єр Кюрі

Особливо інтенсивний розвиток радіобіологічних досліджень почався після атомного бомбардування Міст Хіросіми і Нагасакі, що поставило на порядок денний невідкладне завдання - розробити засоби протипроменевого захисту і Методи лікування при радіаційному ураженні. Це викликало необхідність детально вивчити механізми біологічної дії іонізуючих випромінювань і Патогенез хвороби. У 1957 році була заснована МАГАТЕ - автономна міжурядова організація з питань мирного використання атомної енергії. Міжнародна комісія радіаційного захисту офіційно признала концепцію безпорогової дії радіації на здоров’я людини.