Анатомія рослин: практикум - Панюта О.О. 2019

Тема 2. Тканини
Лабораторна робота № 7. Механічні тканини

Теоретичні відомості. Механічні тканини надають міцності окремим органам і захищають рослину від різних механічних впливів: стискання, згинання, розтягування, розривання, зламування тощо. Розрізняють такі типи механічних тканин - коленхіма та склеренхіма. На механічні тканини можуть перетворюватися різні клітини.

Загальною характерною рисою для всіх механічних тканин є значне і різноманітне потовщення стінок їхніх клітин, в яких відбуваються складні хімічні зміни.

В тих випадках, коли всі стінки клітини рівномірно потовщуються і дерев’яніють, протопласт клітини відмирає і утворюється мертва механічна тканина - склеренхіма. Клітини склеренхіми прозенхімні, кінці їх загострені, вони щільно прилягають одна до одної. В стінках клітин є невелика кількість щілиноподібних пор. Елементи склеренхіми зустрічаються, насамперед, серед тих тканин, які вже закінчили свій ріст у довжину. Прикладом таких склеренхімних елементів є луб’яні та деревні волокна, або лібриформ.

В ростучих органах поширений другий тип механічної тканини - коленхіма. Клітини коленхіми живі, здатні до росту. Стінки клітин коленхіми нерівномірно потовщені, але до кінця свого існування залишаються целюлозними. Характер потовщень в клітинах коленхіми буває різним. Потовщення можуть утворюватись по кутах клітин, що прилягають одна до одної, тоді виникає кутова коленхіма або потовщуються дві протилежні стінки клітини, і утворюється пластинчаста коленхіма; третя проміжна форма коленхіми - кутово-пластинчаста, а четверта - пухка, з потовщенням на стінках, що прилягають до міжклітинників.

Проте слід зазначити, що між згаданими типами коленхіми дуже часто існують перехідні форми, а тому не завжди можна точно віднести її до певного типу.

Всі зазначені типи клітин механічної тканини в певних комбінаціях з іншими живими клітинами утворюють кістяк рослини, що надає їй міцності й сприяє тому, що вона стає стійкою проти впливу зовнішніх факторів.

Не всі зазначені механічні елементи виникають у рослини одночасно. Характер механічних клітин змінюється з віком рослини, що пов’язане з певними фазами її розвитку. Так, у молодому віці, до початку диференціації меристеми, в рослині зовсім немає механічних клітин. Міцність і опору молодій рослині надає тургорний тиск. В міру розвитку рослини, коли одного тургору вже недостатньо для надання опору й міцності рослині, в молодих органах, які ще ростуть, виникає механічна тканина, спочатку коленхіма, а пізніше - склеренхіма.

Склеренхіма характеризується тим, що клітини її здебільшого мертві, стінки клітин дуже потовщені і здерев’янілі. Вміст клітин зникає і вони, як правило, порожні. В стінках клітин склеренхіми добре помітна шаруватість, вони пронизані великою кількістю пор.

Для встановлення здерев’яніння стінок склеренхімних клітин треба користуватись властивістю здерев’янілих оболонок змінювати колір під впливом деяких реактивів. Так, від флороглюцину з соляною кислотою здерев’янілі клітинні стінки забарвлюються в яскраво-вишневий колір, а під впливом сірчанокислого аніліну набувають яскраво-жовтого забарвлення.

Мета роботи: ознайомитись із особливостями будови механічних тканин.

Матеріали й обладнання: світлові мікроскопи, предметні й покривні скельця, препарувальні голки, пінцети, скляні палички, фільтрувальний папір, дистильована вода, флороглюцин з соляною кислотою, сірчанокислий анілін, хлор-цинк-йод, хромова кислота, 20%-вий розчин їдкого калію, флороглюцин, соляна кислота, рослинний матеріал.

Препарат. Кутова коленхіма в стеблі гарбуза звичайного (Cucurbita pepo L.)

Рис. 34. Кутова коленхіма в стеблі гарбуза

Взяти зафіксоване стебло гарбуза і бритвою зробити тоненький поперечний зріз так, щоб обов’язково захопити ребро на стеблі. Поклавши на предметне скло у краплину води та накривши препарат накривним скельцем, його розглядають під мікроскопом за малого збільшення так, щоб у полі зору була периферійна частина і було видно групи клітин коленхіми. Відрізнити її дуже легко. Потовщені в кутах клітини коленхіми сильно заломлюють світло, а тому їх видно в мікроскоп у вигляді блискучих цяток. Зазвичай клітини коленхіми розташовані невеликими ділянками під ребром стебла. Препарат треба встановити так, щоб потрібне місце було в центрі поля зору, а потім розглядати його за великого збільшення (рис. 34).

На препараті добре видно клітини епідерми, під якими лежать клітини коленхіми. В клітинах під оболонкою видно зернисту цитоплазму, а подекуди і хлоропласти. Клітини коленхіми щільно прилягають одна до одної.

Розглянувши препарат, треба його зарисувати, а потім капнути на нього хлор-цинк-йодом, від якого клітини коленхіми забарвляться в синьо-фіолетовий колір. Це свідчить про те, що стінки їх складаються з целюлози.

Препарат. Кутова коленхіма черешка листка бегонії (Begonia sp.)

Взяти шматочок черешка бегонії, добре вирівняти поверхню і зробити кілька тоненьких поперечних зрізів так, щоб обов’язково захопити епідерму, оскільки коленхіма лежить одразу під нею.

5

Рис. 35. Кутова коленхіма черешка листка бегонії:

1 - епідерма, 2 - коленхіма, 3 - цитоплазма, 4 - хлоропласти, 5 - ядро

Зрізи треба робити не через усю поверхню стебла, а лише через його частину, бо зробити тонкий зріз через усе стебло досить важко. Знявши пензликом зріз з леза, треба покласти його у краплю води на предметне скло. Із виготовлених зрізів вибирають найтонші, накривають їх накривним скельцем, кладуть виготовлені препарати на столик мікроскопа і розглядають за малого збільшення. Пересуваючи препарат, знаходять периферійну ділянку зрізу, встановлюють її в центрі поля зору, а потім розглядають препарат за великого збільшення.

На периферійній частині зрізу (рис. 35) видно епідерму, що складається зі сплюснутих клітин, які щільно прилягають одна до одної.

Під епідермою розташовані 5...7 рядів дрібноклітинної тканини, в клітинах якої по кутах, там, де вони дотикаються одна до одної, виразно помітні трикутні потовщення. Це і є коленхіма. Вона утворює в черешку циліндр, що оточує всі інші тканини, які лежать глибше. Потовщення в клітинах коленхіми мають вигляд блискучих плям, оскільки вони дуже заломлюють світло. Клітини коленхіми живі; в них виразно видно цитоплазму, яка щільно прилягає до клітинної оболонки, хлоропласти, а в деяких і ядро. Розглядаючи препарат, треба повертати мікрометричний гвинт мікроскопа, щоб виразно побачити всі складові частини клітини, розташовані не в одній площині.

Розглянувши препарат і зарисувавши його, треба шматочком фільтрувального паперу видалити воду з-під накривного скельця і покласти на предметне скло краплю хлор-цинк-йоду. Стінки клітин коленхіми забарвлюються в синьо-фіолетовий колір. Це свідчить про те, що як тонкі стінки клітин, так і утворені потовщення складаються з целюлози.

Препарат. Кутово-пластинчаста коленхіма в стеблі яглиці звичайної (Aegopodium podagraria L.)

Ця проміжна форма коленхіми характеризується тим, що потовщення в клітинах утворюються не лише в кутах, а й на більшій частині її стінок. Непотовщеними лишаються лише невеличкі ділянки стінок клітини. Зручним об’єктом для вивчення кутово-пластинчастої коленхіми є стебло яглиці звичайної.

В стеблі яглиці кутово-пластинчаста коленхіма розміщена в ребристій ділянці, тому, виготовляючи зріз, треба обов’язково захопити кілька ребер стебла, але не обов’язково робити зріз через усе стебло. Зробивши кілька тоненьких поперечних зрізів, кращі з них треба пензликом зняти з бритви, покласти у краплю води на предметне скло і накрити накривним скельцем. Виготовлені препарати спочатку розглядають під мікроскопом за малого збільшення. Препарат треба встановити так, щоб в центрі поля зору мікроскопа було одне з ребер стебла. Вже за малого збільшення коленхіму легко відрізнити від інших тканин, бо потовщені стінки її сильно заломлюють світло і дуже блищать. Для більш детального вивчення об’єкта треба уважно розглянути препарати за великого збільшення. Повертаючи мікрометричний гвинт, можна побачити, що клітини коленхіми щільно прилягають одна до одної і мають потовщені стінки не лише в кутах, а майже на всій своїй протяжності (рис. 36, А).

Рис. 36. Кутово-пластинчаста коленхіма в стеблі яглиці:

А - на поперечному зрізі: 1 - епідерма, 2 - коленхіма, 3 - олійний канал, 4 - волосок; Б - на поздовжньо- радіальному зрізі: 1 - епідерма, 2 - паренхіма, 3 - коленхіма, 4 - цитоплазма, 5 - ядро

Клітини коленхіми живі, в них видно дрібнозернисту цитоплазму. Ядра та органели в клітинах помітні не завжди.

Якщо уважно розглядати весь препарат, пересуваючи його під об’єктивом, то можна побачити серед клітин коленхіми невеличку порожнину, вистелену тонкостінними епітеліальними клітинами. Це секреторна тканина. Епітеліальні клітини виділяють ефірні олії, які скупчуються в порожнині, що являє собою канал.

Препарат треба детально зарисувати, починаючи з епідерми, щоб видно було, що коленхіма розташована зразу під нею. Щоб дослідити характер потовщень стінок клітин коленхіми, треба з-під накривного скельця на препараті видалити воду і замість неї покласти краплю хлор-цинк-йоду, від якого стінки клітин забарвлюються в синьо-фіолетовий колір. Це свідчить про те, що стінки клітин складаються з целюлози.

Препарат. Клітини коленхіми в стеблі яглиці звичайної (Aegopodium podagraria L.) на поздовжньому радіальному зрізі

Стебло яглиці розрізати вздовж навпіл, а потім з утвореної поверхні робити поздовжні зрізи так, щоб обов’язково захопити край стебла з ребром. При виготовленні поздовжніх зрізів, для зручності, треба на кінцях стебла відрізати невеличкі шматочки, створивши, таким чином, ніби приступки. Найбільш тоненькі зрізи треба покласти в краплю води на предметне скло, накрити накривним скельцем і розглянути спочатку за малого, а потім за великого збільшення. За великого збільшення видно, що клітини коленхіми (рис. 36, Б) на поздовжньому зрізі настільки видовжені, що не вміщуються в полі зору. Ось чому препарат треба поступово пересувати, щоб повністю розглянути клітини. Поздовжні стінки клітини дуже потовщені, а поперечні тоненькі і розміщені косо. Таке розміщення окремих клітин надає більшої міцності тканині. Повертаючи мікрометричним гвинтом, можна побачити пристінний шар цитоплазми і витягнуте вздовж стінки ядро. Щоб краще диференціювати окремі частини клітин коленхіми, треба видалити з-під накривного скельця воду і замість неї покласти краплю хлор-цинк- йоду, під впливом якого стінки клітин забарвлюються в синьо-фіолетовий, цитоплазма - в жовтий, а ядро - в жовто-бурий кольори.

Невеличку ділянку розглянутого препарату треба обов’язково зарисувати, позначивши окремі його елементи.

Препарат. Будова склеренхіми в стеблі гарбуза звичайного (Cucurbita pepo L.)

Зручним об’єктом для вивчення склеренхіми тканини є стебло гарбуза.

З невеличкого шматочка свіжого або законсервованого стебла гарбуза зробити кілька тоненьких поперечних зрізів так, щоб обов’язково захопити периферійну частину стебла. Найтонші зрізи обережно зняти пензликом з леза, покласти в краплю води на предметне скло, накрити накривним скельцем і, поклавши на столик мікроскопа, дослідити препарат за малого збільшення. На периферійній частині зрізу видно епідерму з волосками, під якою лежать окремі ділянки клітин коленхіми. Під коленхімою залягає кілька шарів клітин паренхіми, а за нею - кілька шарів товстостінних клітин солом’яно-жовтого кольору. Це - склеренхіма. Пересунувши препарат так, щоб склеренхіма була в центрі поля зору мікроскопа, і перевівши на велике збільшення, можна встановити, що клітини склеренхіми трохи витягнуті впоперек, товстостінні, щільно прилягають одна до одної; на стінках їх добре помітна шаруватість та порові канали (рис. 37).

Рис. 37. Склеренхіма в стеблі гарбуза.

Щоб пересвідчитись, що стінки клітин склеренхіми здерев’янілі, треба зняти препарат зі столика мікроскопа, зняти з нього накривне скельце і капнути на зріз сірчанокислого аніліну або флороглюцину з соляною кислотою.

Після забарвлення зріз переносять у краплю води на чисте предметне скло, накривають накривним скельцем і знову розглядають під мікроскопом. Якщо в стеблі гарбуза стінки клітин склеренхіми здерев’янілі, то вони забарвлюються сірчанокислим аніліном в жовтий, а флороглюцином з соляною кислотою - в червоний колір. Після обробки препарату зазначеними реактивами особливо добре буде видно непотовщені місця в клітинній стінці - пори. Ділянку склеренхімних клітин треба зарисувати. Після закінчення роботи необхідно сухою, м’якою, чистою ганчіркою обережно витерти об’єктиви і столик мікроскопа, щоб не залишилось слідів використаних реактивів.

Препарат. Склеренхімні волокна черешка листка бегонії (Begonia sp.)

Взяти черешок листка бегонії і, добре зрівнявши поверхню, зробити кілька тоненьких поперечних зрізів. Під час виготовлення зрізу треба стежити, щоб обов’язково захопити внутрішні тканини. Але можна робити зріз не через усю поверхню стебла.

Примітка. Оскільки черешок листка бегонії досить соковитий, треба користуватись гострим лезом і не натискати на тканини під час зрізання, бо зріз буде пом’ятий і розглядати його буде важко.

Зробити кілька зрізів, щоб з них можна було вибрати найкращі. Одержані зрізи обережно знімають пензликом з леза, кладуть у краплю води на предметне скло і накривають накривним скельцем. Після цього за малого збільшення знаходять ділянки склеренхімних волокон, які потім розглядають за великого збільшення.

Рис. 38. Склеренхімні волокна черешка листка бегонії:

А - на поперечному зрізі: 1 - паренхімні клітини, 2 - склеренхімні волокна; Б - на поздовжньому зрізі: 1 - склеренхімні волокна, 2 - паренхімні клітини

Черешок листка бегонії складається з паренхімних клітин різного розміру (рис. 38, А). Стінки паренхімних клітин тонкі і безбарвні. В деяких клітинах можна спостерігати цитоплазму, ядро, хлоропласти та поодинокі кристали і друзи оксалату кальцію. Серед паренхіми розкидані багатогранні товстостінні клітини - склеренхімні волокна. Клітини склеренхіми не мають внутрішнього вмісту, а у клітинних стінках добре видна шаруватість, яка виникла внаслідок їх поступового здерев’яніння.

Щоб пересвідчитись, що стінки склеренхімних волокон здерев’яніли, треба забрати препарат зі столика мікроскопа, зняти накривне скельце і капнути на зріз сірчанокислим аніліном або флороглюцином з соляною кислотою. Оброблені зрізи перенести пензликом на друге предметне скло у краплю води, накрити накривним скельцем і знову розглянути під мікроскопом. Здерев’янілі стінки клітин від сірчанокислого аніліну стануть жовтими, а від флороглюцину з соляною кислотою - червоними. Щоб виразніше побачити крохмальні зерна, треба один із зрізів помістити в краплю хлор-цинк-йоду, а потім розглянути його під мікроскопом. Від хлор-цинк-йоду крохмальні зерна стануть синьо-фіолетовими.

Препарат. Склеренхімні волокна черешка листка бегонії (Begonia sp.) на поздовжньому зрізі

Шматочок черешка з листка бегонії треба розрізати скальпелем навпіл і на кінцях впоперек вирізати невеличкі шматочки тканини, щоб місце, з якого робитимуть зріз, було ніби на підвищенні. Можна черешок не розколювати навпіл, а лише зняти поверхневий шар тканин і зрізувати для препарату ті тканини, що залягають глибше.

Зробити кілька тоненьких зрізів. Одні з них обережно знімають з леза пензликом, кладуть у краплю води на предметне скло, накривають накривним скельцем і, поклавши препарат на предметний столик, досліджують за малого збільшення. Другі зрізи спочатку кладуть у краплю сірчанокислого аніліну, а потім переносять на чисте предметне скельце в краплю води.

Склеренхімні волокна на незабарвленому препараті мають сірувато-зеленуватий колір. Вони видовжені і дуже часто не вміщаються в полі зору (рис. 38, Б), отже, щоб визначити довжину волокна, треба обережно пересувати препарат. Окремі волокна розкидані серед паренхімних клітин, а тому вони не заважають росту листкового черешка. Стінки їх потовщені, в стінках добре видно шаруватість та порові канали. На кінцях склеренхімні волокна можуть бути загостреними, рівними, а іноді розгалуженими надвоє.

В такий же спосіб, як і в попередній роботі, дослідити препарат, оброблений сірчанокислим аніліном або флороглюцином з соляною кислотою. На забарвлених препаратах добре видно порові канальці, а самі волокна чітко відрізняються від інших клітин.

Зарисувати будову склеренхімних волокон та їх розташування в черешку листка.

Препарат. Склеренхіма в стеблі герані лучної (Geranium pretense L.)

Рис. 39. Склеренхіма в стеблі герані:

А - на поперечному зрізі: 1 - клітини первинної кори, 2 - склеренхіма, 3 - основна тканина; Б - на поздовжньому зрізі: 1 - клітини первинної кори, 2 -склеренхіма

Зробити кілька поперечних зрізів зі стебла герані так, щоб захопити периферійні тканини. Частину виготовлених зрізів кладуть на одне предметне скло в краплю води, а інші - на друге предметне скло в сірчанокислий анілін або флороглюцин з соляною кислотою. Зрізи, що лежать у краплі води, накривають накривним скельцем і досліджують спочатку за малого, а потім за великого збільшення. Знайшовши на препараті необхідне місце, вивчають його за великого збільшення. Якщо під час зрізування зачеплені зовнішні тканини, на препараті буде видно епідерму, що складається з одного шару клітин, під нею клітини тонкостінної паренхіми первинної кори, а під паренхімою - шар механічної тканини - склеренхіми (рис. 39, А). Склеренхіма охоплює стебло суцільним кільцем і складається з товстостінних багатогранних блискучих клітин, які щільно прилягають одна до одної. Розмір клітин, а також товщина їхніх стінок не однакові. Ближче до периферії вони мають більший розмір і тонші стінки, порівняно з тими клітинами, які розташовані ближче до центра склеренхімної тканини. Стінки клітин склеренхіми сильно заломлюють світло і їх легко відрізнити від інших клітин за блиском.

В клітинних стінках проходять порові канали, які змикаються з поровими каналами сусідніх клітин. Внутрішній вміст в клітинах, які розглядають, відсутній, вони порожні. Отже, це мертва тканина.

За склеренхімою лежить основна паренхіма.

Уважно розглянувши препарат, його знімають з предметного столика, виготовляють новий препарат із зрізів, оброблених сірчанокислим аніліном або флороглюцином і досліджують його під мікроскопом. Стінки клітин склеренхіми забарвлюються в жовтий колір сірчанокислим аніліном або в червоний флороглюцином з соляною кислотою. Отже, вони цілком здерев’янілі. Пересуваючи обережно препарат, можна побачити, що здерев’яніння зазнали також і клітини тонкостінної паренхіми кори.

Досліджуваний препарат можна обробити також хлор-цинк- йодом, від якого здерев’янілі стінки стають темно-бурими, не здерев’янілі стінки забарвлюються в синьо-фіолетовий колір, а цитоплазма - в жовто-бурий. Якщо в клітинах є крохмаль, то він забарвлюється в синій колір.

Препарат. Склеренхімні клітини в стеблі герані лучної (Geranium pretense L.) на поздовжньому зрізі

Зробити кілька тоненьких радіальних або тангентальних зрізів, з яких частину обережно зняти пензликом з леза, покласти в краплю води, накрити накривним скельцем і розглянути спочатку за малого, а потім за великого збільшення. Частину зрізів кладуть на друге предметне скло в краплю сірчанокислого аніліну або флороглюцину з соляною кислотою і залишають на кілька хвилин, доки вивчатимуть зрізи у краплі води.

Клітини склеренхіми в стеблі герані видовжені, з загостреними кінцями, що заходять один за один (рис. 39, Б). Стінки клітин дуже потовщені і пронизані поровими каналами, які на поздовжньому зрізі мають вигляд тоненьких поперечних рисочок. Дослідивши зріз у краплі води, знімають його зі столика мікроскопа і готують препарат із зрізів, оброблених флороглюцином з соляною кислотою або сірчанокислим аніліном. Зрізи переносять на нове скло в краплю води, накривають накривним скельцем і теж досліджують під мікроскопом. Стінки клітин склеренхіми забарвлюються в жовтий (від сірчанокислого аніліну) або червоний (від флороглюцину з соляною кислотою) колір. Отже, клітинні стінки здерев’янілі, а клітини - мертві.

Будову клітин склеренхіми треба зарисувати.

Закінчивши роботу, необхідно добре промити предметні стекла та накривні скельця і чистою ганчіркою витерти столик мікроскопа. Треба завжди пам’ятати, що такі реактиви, як сірчанокислий анілін та флороглюцин з соляною кислотою, шкідливо впливають на оптику.

Препарат. Луб’яні волокна льону звичайного (Linum usitatissimum L.)

Луб’яні волокна надають міцності рослині і мають велике практичне значення для виготовлення різних промислових тканин. Типову будову склеренхімного луб’яного волокна дуже добре спостерігати у льону звичайного. Кожне волокно являє собою дуже видовжену клітину з загостреними кінцями, з рівномірно потовщеними стінками. Порожнина клітини майже зникає.

Зазвичай луб’яні волокна розташовані в рослині групами, в яких окремі волоконця склеєні між собою міжклітинною речовиною.

Тому, щоб розглянути будову окремого волокна, необхідно насамперед розчинити міжклітинну речовину, тобто провести мацерацію тканини. Для цього треба досліджуваний об’єкт покласти в пробірку з 10%-вим розчином хромової кислоти і кип’ятити 3.. .5 хв. Замість хромової кислоти можна взяти також 20%-вий розчин їдкого калію і кип’ятити в ньому рослинний матеріал 3.6 хв. Після кип’ятіння матеріал треба добре промити спочатку водою, а потім спиртом. Для мацерації треба брати корову частину стебла, яку здирають пінцетом. Промитий матеріал зберігають у спирті.

Для виготовлення препарату взяти шматочок мацерованої тканини, розтерти пальцями і покласти його у краплю води на предметне скло. Щоб краще відокремити окремі волоконця, матеріал, з якого готують препарат, слід добре роз’єднати препарувальними голками. Накривши препарат накривним скельцем, розглядають його спочатку за малого, а потім за великого збільшення.

Луб’яне волокно настільки видовжене, що не вміщається в полі зору мікроскопа. Кінці волокна тоненькі, загострені. Порожнина зберігається лише в центральній частині волокна, а на загострених кінцях зовсім зникає.

В порожнині клітини луб’яного волокна можна побачити залишки цитоплазматичного вмісту. Стінки клітин целюлозні, пронизані щілиноподібними порами.

Примітка. В такий же спосіб можна виготовити препарат для вивчення луб’яного волокна у коноплі. Від волокна льону воно відрізняється меншою довжиною, товстішими стінками і тупішими кінцями.

Для вивчення будови луб’яного волокна можна використати також барвінок або кропиву. Барвінок зручний тим, що з нього можна виділити волокна без попередньої мацерації. Стінки луб’яних волокон у цих рослин целюлозні і від хлор-цинк-йоду забарвлюються в синьо-фіолетовий колір.

Препарат. Кам’янисті клітини м’якуша плода груші звичайної (Pyrus communis L.)

Зміни в клітинній стінці, пов’язані з виконанням клітиною механічних функцій найбільш яскраво виявлені в кам’янистих клітинах. Особливо помітні ці зміни в кам’янистих клітинах м’якуша груші. Якщо розрізати грушу, то в її м’якуші навіть неозброєним оком видно жовтуваті крупинки, тверді, немов камінці. Це скупчення кам’янистих клітин. Особливо багато їх в плодах диких груш. Щоб розглянути положення кам’янистих клітин серед м’якуша, треба зробити з нього зріз і виготовити препарат. Кам’янисті клітини зібрані щільними групами, а навколо них розташовані великі мішкоподібні, тонкостінні, виповнені клітинним соком, живі клітини м’якуша (рис. 40, А). Таким чином, кам’янисті клітини відіграють роль точок опори для тонкостінних клітин.

Препарат слід уважно розглянути і зарисувати.

Рис. 40. Кам’янисті клітини:

А - кам’янисті клітини груші; Б - кам’янисті клітини хрону; В - кам’янисті клітини кісточок сливи

Після цього з м’якуша груші виділити одну крупинку, покласти її в краплю води на предметне скло і роздавити скальпелем так, щоб вона розпалася на окремі кам’янисті клітини. Розмішавши роздавлену крупинку в краплі води, накрити препарат накривним скельцем і розглянути спочатку за малого, а потім за великого збільшення.

Вибравши на препараті місце з окремими клітинами, можна побачити, що форма їх округла або видовжена, стінки дуже потовщені, порожнина клітини дуже маленька. Від порожнини клітини, через усю стінку, проходять канальці, які на кінцях розгалужуються. Через ці канальці, що являють собою не потовщені місця в стінці, здійснюється зв’язок сусідніх клітин між собою.

Розглянувши окремі клітини, знайти таке місце на препараті, де є кілька нероз’єднаних кам’янистих клітин. Уважно дослідивши ці клітини, можна побачити, що порові канали однієї кам’янистої клітини прилягають до каналів сусідньої клітини (рис. 40, А).

Щоб з’ясувати, які хімічні зміни відбулися в стінках кам’янистих клітин м’якуша груші, треба забрати препарат зі столика мікроскопа, зняти з нього накривне скельце і додати на предметне скло краплю флороглюцину, а потім соляної кислоти. Через кілька хвилин крупинки треба перенести на чисте предметне скло в краплю води і, накривши накривним скельцем, розглянути під мікроскопом. Стінки клітин забарвлюються в яскраво-вишневий колір; отже, вони здерев’янілі.

Примітка. Кам’янисті клітини можна спостерігати також в плодах айви.

Препарат. Кам’янисті клітини з кореня хрону (Cochlearia armoracia L.)

Взяти корінь хрону і зробити з нього кілька поперечних зрізів так, щоб захопити зовнішню частину його кори.

Частину зрізів кладуть у краплю води, частину обробляють хлор-цинк-йодом, а решту флороглюцином з соляною кислотою або сірчанокислим аніліном.

Спочатку препарати розглядають за малого збільшення. В корі видно велику кількість пухко розташованих тонкостінних округлих клітин, серед яких розкидані окремі, або з’єднані в невеличкі групи, товстостінні кам’янисті клітини (рис. 40, Б).

Розглянувши препарат за малого збільшення, переводять мікроскоп на велике збільшення, поставивши препарат так, щоб в центрі зору були кам’янисті клітини. Стінки кам’янистих клітин дуже потовщені, в них добре видно поперечну шаруватість (рис. 40, Б). Внаслідок такого потовщення стінки порожнина клітини стає дуже маленькою, а вміст зникає. Стінки клітин пронизані по всій товщині простими або розгалуженими каналами. Як правило, пори однієї клітини прилягають до порових каналів іншої і через них порожнини сусідніх клітин сполучаються між собою. Розділяються порові канали сусідніх клітин лише тоненькою первинною стінкою.

Зарисувавши досліджений препарат, знімають його зі столика мікроскопа і розглядають зрізи, які обробляли хлор-цинк-йодом. Вже за малого збільшення видно, що стінки пухко з’єднаних паренхімних клітин забарвилися в синьо-фіолетовий колір. Це свідчить про те, що вони целюлозні.

Взяти чисте предметне скло, нанести на нього краплю води і перенести туди зрізи, які оброблялись флороглюцином з соляною кислотою або сірчанокислим аніліном. Зрізи покривають накривним скельцем і розглядають під мікроскопом. Тонкостінні паренхімні клітини не змінили свого забарвлення, тоді як кам’янисті клітини від флороглюцину з соляною кислотою забарвились в червоний, а від сірчанокислого аніліну - в жовтий колір, що свідчить про їхнє здерев’яніння.

Препарат. Кам’янисті клітини кісточки сливи домашньої (Prunus domestica L.)

Взяти тверді оболонки кісточок сливи, добре розтерти їх у ступці, а одержаний порошок спочатку витримати в сірчаній кислоті, а потім добре промити у воді. Виготовлений в такий спосіб матеріал зберігати в гліцерині. Під час занять препарувальною голкою беруть трохи заготовленої маси і розмішують на предметному склі в краплі води. Накривши, препарат накривним скельцем, розглядають його спочатку за малого, а потім за великого збільшення.

Кам’янисті клітини кісточки сливи мають дуже потовщені стінки; вони трохи витягнуті і ніби сплюснуті. Порожнина клітин також видовжена в тому ж напрямі, що й стінки, і дуже зменшена. Вміст клітин зникає, а порожнини клітин виповнюються повітрям і тому здаються темними (рис. 40, В). Стінки клітин по всій товщині пронизані порами. Обробивши препарат флороглюцином з соляною кислотою або сірчанокислим аніліном, пересвідчуються, що вони здерев’янілі.