Медична генетика - В. М. Запорожан 2005

Профілактика спадкових хвороб
Медичні і соціальні аспекти спадкової і вродженої патології в популяціях людини

Спадкова і вроджена патологія мають велике медичне і соціальне значення. Генетичні фактори можуть бути причиною безплідності, спонтанних абортів, мертвонароджень, спричинюють тяжку інвалідизацію хворих (табл. 11.1). Істотним є внесок спадкової патології в структуру захворюваності та смертності дітей і дорослих.

Так, за даними МОЗ України, в 2001 р. частота спадкової та вродженої патології становила 31,44 на 1000 живонароджених. Вроджена і спадкова патологія стабільно посідає друге місце в структурі смертності дітей першого року життя, майже кожна третя мертвонароджена дитина має таку патологію. Серед дітей 0-14 років у структурі захворюваності вроджена і спадкова патологія становить 1,27 %, у структурі інвалідності — 19,7 %, смертності — 20 %. У цілому хворі зі спадковою патологією потребують значно більшого об’єму медичної допомоги, частіше звертаються до лікаря.

Спадкова і вроджена патологія має також велику соціальну значущість. Тільки на терапевтичне Лікування в стаціонарах хворих із вродженими вадами розвитку витрачається кожного року більше 1 млн гривень. Витрати на утримання однієї дитини-інваліда в інтернаті становлять близько 7 тис. гривень на рік, а державна допомога сім’ям на дітей із вродженою і спадковою патологією дорівнює щорічно 24 млн гривень. При цьому складно врахувати витрати сім’ї на ліки, а також на те, що матері хворих дітей, як правило, не працюють, отже, сім’я і держава зазнають додаткових втрат.

Таблиця 11.1. Питома вага генетичних факторів у розвитку деяких індикаторних станів (Н. П. Бочков, 2001)

Разом із медичною і соціальною значущістю спадкових хвороб не менш важливими є психологічні аспекти в сім’ї, що має хвору дитину. Тяжкість і прогредієнтний перебіг захворювання створюють, як показують спостереження, атмосферу психологічної напруженості. Постійний догляд за хворою дитиною потребує значних матеріальних, моральних і фізичних зусиль.

Останніми роками у зв’язку з розшифровкою геному людини, вивченням патогенезу спадкових захворювань з’явилася можливість їх патогенетичного й етіотропного (генотерапія) лікування. Проте більшість спадкових захворювань залишаються фатальними, спричинюючи тяжку інвалідизацію та ранню смерть хворих. Тому профілактиці спадкової патології віддається сьогодні перевага як за широтою можливостей, так і з економічних міркувань. Профілактичні заходи виявляються значно дешевшими за лікувальні. Наприклад, за даними ВООЗ, лікування таласемії у дітей до 1 року коштує в 1,4-2,3 разу (залежно від країни), а до 10 років — в 16,3-22,7 разу дорожче, ніж заходи запобігання народженню хворої дитини. Подібні цифри отримано й щодо інших захворювань (Синдром Дауна, дефекти нервової трубки, гемофілія, фенілкетонурія, муковісцидоз).

ЗАГАЛЬНОПОПУЛЯЦІЙНИЙ ГЕНЕТИЧНИЙ РИЗИК

Вся спадкова патологія людини в популяції зумовлена тягарем мутацій, які щойно виникли або успадковані від попередніх поколінь. Сукупність щойно виниклих мутацій становить мутаційний тягар, а успадкованих — сегрегаційний. Біологічна суть людини така, що в кожній сім’ї у здорових батьків існує ризик народження дитини зі спадковим захворюванням або вадою розвитку. Це пояснюється кількома причинами.

1. Кожна людина є носієм рецесивних патологічних генів. Їхня точна кількість невідома. Вся сукупність шкідливих мутацій, присутніх у геномі людини, називається загальним генетичним тягарем. Він виражається в летальних еквівалентах (це така кількість мутацій, яка, будучи розподіленою серед кількох особин, у середньому призводить до одного летального результату з генетичних причин). Наприклад, одному летальному еквіваленту відповідає одна летальна мутація, яка зумовлює загибель особини в усіх випадках, або дві Мутації, кожна з яких призводить до загибелі в 50 % випадків. Загальний генетичний тягар людини становить 1,5-2,5 летальних еквіваленти на гамету або 3-5 летальних еквіваленти на зиготу. Іншими словами, при переході в гомозиготний стан ці гени призводять до загибелі до досягнення репродуктивного віку 3-5 осіб. У цьому розрахунку не враховується загибель ембріонів до імплантації, спонтанні аборти і загибель у старшому віці (наприклад, протягом репродуктивного періоду). Отже, така оцінка є заниженою. Фактична кількість патологічних генів у генотипі значно більша.

Якщо врахувати, що загальна кількість різних моногенних захворювань становить близько 4000 нозологічних одиниць, виявляється, що в середньому кожна людина є носієм мутантних алелів приблизно десяти генів (В. Н. Горбунова, В. С. Баранов, 1997). У загальному випадку набір цих генів різний у різних людей, і лише в тих сім’ях, де мати і батько є носіями мутацій одного і того ж гена, з’являється 25%-й ризик народження хворої дитини.

2. У людини часто виникають нові мутації. В цілому вважають, що до 20 % спадкової патології в кожному поколінні зумовлено щойно виниклими мутаціями.

3. Причиною вродженої патології можуть бути тератогенні фактори.

В цілому загальнопопуляційний генетичний ризик для здорових батьків-неродичів у оптимальному дітородному віці оцінюється в 5,5 % (Н. П. Бочков, 2001). Він включає ризик мертвонароджень, ризик смерті немовлят і дітей, серйозних вроджених вад розвитку (2,5 %), а також розумової відсталості у дитини (3 %). Цей ризик істотно підвищується з віком батьків, при близькоспоріднених шлюбах, у сім’ї, яка вже має хвору дитину або хворих родичів і т. ін.