Антибіотики (властивості, застосування, взаємодія) - Посохова К.А., Вікторов О.П. 2005

Глікопептидні, ліпопептидні та поліпептидні антибіотики
Глікопептидні антибіотики

До глікопептидних антибіотиків належать ванкоміцин, ристоміцин, тейкопланін, даптоміцин.

Механізм дії: пригнічення синтезу пептидоглікану, який є структурним компонентом клітинної стінки бактерій. На ентерококи, коагулазонегативні стафілококи, деякі стрептококи глікопептиди діють бактеріостатично, на інші мікроорганізми - бактерицидно.

Спектр антибактеріальної дії. Одна з найцінніших властивостей антибіотиків цієї групи - висока активність відносно збудників (стафілококів, ентерококів, пневмококів, менінгококів, коринебактерій) з множинною лікарською резистентністю, і найголовніше - відносно метицилінорезистентних (MRS) та коагулазонегативних (MRCNS) штамів стафілококів.

В останнє десятиліття у структурі гнійної інфекції стрімко зростає кількість захворювань, які спричинені грампозитивними мікроорганізмами, зокрема MRS (S. aureus) та MRCNS (S. epidermidis, S. saprophyticus, S. pyogenes тощо), які мають множинну стійкість до основних груп сучасних антибіотиків (бета-лактамів, тетрациклінів, аміноглікозидів, макролідів) та часто малочутливі до фузидину та рифампіцину. Частота виділення MRS та MRCNS коливається у різних стаціонарах від 6 до 50 %. Метицилінорезистентні стафілококи є частими збудниками найтяжчих форм госпітальної інфекції (генералізованої ранової інфекції, ангіогенного сепсису, ендокардиту після протезування клапанів тощо), особливо у відділеннях інтенсивної терапії, кардіохірургії та ін.

Ще однією групою мікроорганізмів, роль яких у виникненні тяжких нозокоміальних інфекцій (уросепсису, ангіогенного сепсису, ендокардиту та ін.) у наш час різко зросла, є ентерококи: E. faecalis та E. faеcium. Ці мікроорганізми мають природну резистентність до більшості груп антибіотиків.

Глікопептидні антибіотики залишаються єдиною групою засобів, які зберігають високу активність відносно полірезистентних стафілококів та ентерококів і проявляють лікувальну дію при інфекціях, ними спричинених. Разом з тим, у закордонних стаціонарах частота виділення ванкоміцинорезистентних ентерококів (VRE) становить понад 10 % і проявляє тенденцію до зростання.

До глікопептидних антибіотиків також чутливі такі бактерії: Listeria monocytogenes, більшість видів Corynebacterium spp., в тому числі C. jeikeium (один із збудників опортуністичних інфекцій при СНІДі).

Серед анаеробів до антибіотиків чутлива більшість видів Clostridium, в тому числі C. perfringens, C. difficile, Propionibacterium acnes. На грамнегативні бактерії ці антибіотики не діють.

Критерії чутливості мікроорганізмів до ванкоміцину такі (МІК):

- для стафілококів та ентерококів: < 4 мг/л - чутливі, < 8-16 мг/л - помірно чутливі, > 32 мг/л - стійкі;

- для стрепто-, в тому числі пневмококів: 1 мг/л - чутливі.

Критерії чутливості до тейкопланіну (МІК):

- для стафілококів та ентерококів: < 8 мг/л - чутливі, < 16 мг/л - помірно чутливі, > 32 мг/л - стійкі;

- для стрепто-, в тому числі пневмококів: < 8 мг/л - чутливі.

Фармакокінетика. Ванкоміцин добре проникає у Тканини і

рідини, обмежено - в ліквор. Т_1/2 дорівнює 6 год. Вводять внутрішньовенно краплинно (протягом не менше 1 год) 2-3 рази на добу.

Тейкопланін при тяжких гнійно-септичних процесах вводять спочатку внутрішньовенно в дозі 12 мг/кг три рази з інтервалом у 12 год, а потім переходять на внутрішньовенне (чи внутрі- шньом’язове) Введення у зазначеній дозі 1 раз на добу. Всередину антибіотики призначають тільки для Лікування псевдомембранозного коліту: ванкоміцин - по 2 г на добу протягом 10-14 днів, тейкопланін - по 100 мг 2 рази на день протягом 10 днів або по 50 мг 4 рази на день протягом 7 днів.

Показання до застосування. Глікопептиди використовують при інфекціях будь-якої локалізації, викликаних такими мікроорганізмами, які мають множинну резистентність до інших антибіотиків:

- пеніцилінорезистентними пневмококами (менінгіт);

- метициліночутливими стафілококами (при алергії до бета-лактамних антибіотиків, зокрема до пеніцилінів та цефалоспоринів);

- метицилінорезистентними стафілококами;

- E. faecium;

- E. faecalis (штамами, які стійкі до ампіциліну), в тому числі при лікуванні інфекційного ендокардиту (у комбінації з гентаміцином);

- пеніцилінорезистентними пневмококами (при лікуванні менінгіту).

Глікопептидні антибіотики показані також при інфекційних процесах шунтів, клапанів, катетерів (катетер-асоційованому сепсисі, посттравматичному або післяопераційному гнійному менінгіті, інфекційному ендокардиті).

їх застосовують при ентероколітах, викликаних стафілококами, ентерококами або клостридіями (псевдомембранозний коліт).

Побічні ефекти. Тяжкими ускладненнями, які частіше розвиваються при тривалому (понад 10 днів) застосуванні глікопептидів у великих дозах, є ототоксичність та нефротоксичність. Ризик нефротоксичної дії також зростає при наявності у хворого в анамнезі ниркової патології, застійній серцевій недостатності, гіповолемії, поєднаному застосуванні глікопептидів з іншими потенційно нефротоксичними препаратами, в осіб похилого та старечого віку. Для профілактики цього ускладнення необхідно призначати глікопептиди з урахуванням кліренсу креатиніну, в процесі лікування слідкувати за функцією нирок (діурез, сироваткова концентрація креатиніну), по можливості проводити моніторинг концентрації препаратів в крові (допустимий рівень - не більше 50 мг/л). Для профілактики ототоксичної дії глікопептидів, яка може проявлятися вестибулярними розладами, оборотним зниженням слуху, необоротною глухотою, не можна їх комбінувати з іншими ототоксичними засобами.

При швидкому внутрішньовенному введенні глікопептидів може розвиватись тромбофлебіт (для профілактики внутрішньовенна інфузія повинна тривати не менше години), при введенні у м’яз - болючість.

При терапії глікопептидами може спостерігатися «синдром червоної людини» («синдром червоної шиї»): свербіння та почервоніння шкірних покривів обличчя та верхньої частини тулуба, шкірний свербіж, ангіоневротичний набряк, бронхоспазм, гіпотензія, біль за грудиною, тахікардія. Симптоматика завдячує вивільненню гістаміну з опасистих клітин. Виникає при швидкому введенні глікопептидів або при їх поєднаному застосуванні з місцевоанестезуючими засобами.

При лікуванні глікопептидами не виключена поява алергічних реакцій: висипки, кропив’янки, підвищення температури тіла, зрідка - анафілактичного шоку. Можуть спостерігатися зміни лабораторних показників: лейкопенія, еозинофілія, тромбоцитопенія, зростання рівня трансаміназ. Незалежно від шляху введення препаратів, вони можуть спричинити нудоту, блювання, діарею.

Незважаючи на те, що відсутні повідомлення про тератогенну дію глікопептидів, їх не радять використовувати у вагітних жінок, також при лактації, лише за життєвими показаннями. Це зв’язане з потенційною можливістю їх токсичної дії на плід та немовля (добре проникають через плаценту та в молоко).

Взаємодія. Поєднання глікопептидів з аміноглікозидами, рифампіцином є синергічними щодо антибактеріальної дії. Разом з тим, ризик нефротоксичності зростає при їх комбінованому застосуванні з аміноглікозидами, амфотерицином В, поліміксином, циклоспорином, петльовими діуретиками; ототоксичності - при поєднанні з аміноглікозидами, петльовими діуретиками (фуросемідом, кислотою етакриновою). Між ванкоміцином та гепарином спостерігається фармацевтична несумісність, тому їх не можна поєднувати у розчинах для інфузії. Результати взаємодії глікопептидів з деякими лікарськими засобами представлено у таблиці 34.

Class="center">Таблиця 34. Взаємодія глікопептидних антибіотиків (ванкоміцину та тейкопланіну) та інших лікарських засобів (В.П. Яковлев, С.В. Яковлев и др., 2003)