Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Остеохондропатії
Остеохондропатії кісток нижньої кінцівки
Остеохондропатія надколінка (хвороба Сіндінга-Ларсена і Йогансона)

Описана Сіндінгом, Ларсеном і Йогон- соном (Sinding-Larsen і Johanson) остеохондропатія надколінка зустрічається надзвичайно рідко, тому не завжди діагностується.

Захворювання має поступовий прогресуючий перебіг, а починається появою спонтанного болю у надколінку, який посилюється при максимальному згинанні гомілки. При огляді коліно має нормальний вигляд, і пасивні рухи в ньому збережені у повному обсязі, але при згинанні ноги хворий відчуває біль і тому дещо її щадить.

Під час пальпації інколи можна виявити пастозність м'яких тканин біля надколінка, і навіть незначний синовіїт суглоба. Основним діагностичним засобом у діагностиці остеохондропатії надколінка є рентгенологічне обстеження. Інформативною є рентгенограма коліна у боковій проекції з виведенням надколінка (3/4 і строго бокова). На оглядовій рентгенограмі можна виявити зміни лише тоді, коли відбувається фрагментація субхондрального некрозу і видно плямистість у надколінку.

На початковій стадії процесу найбільш інформативною є комп'ютерна томографія з визначенням порівняльної щільності кісткової тканини надколінків, а також магнітно-резонансна томографія. Крім цього, таким дослідженням вдається відрізнити остеохондропатію від туберкульозного ураження надколінка, його природженої вади, тобто дольчастості (patella bi-tripartita), коли кожна з частин має окреме ядро скостеніння тощо.

У більшості випадків на початковій стадії остеохондропатії, коли рентгенологічних змін не виявляють, встановлюють діагноз післятравматичного пателліту, хоч в анамнезі чітких вказівок на травму немає. Лише тривалість перебігу хвороби і повторне всебічне обстеження хворого дозволяє встановити правильний діагноз.

Лікування. У першу чергу, хворому пропонують звести до мінімуму фізичні навантаження на кінцівку, виключити спортивні вправи, біг і тривале ходіння, присідання та користуватись фіксуючим еластичним наколінком-манжетою.

Призначають комплекс фізіо- та бальнеопроцедур, які чергують курсами, і медикаментозні засоби (профенід, аналоги вольтарену тощо). Хвороба триває 5-6 місяців, після чого настає поступове одужання без будь-яких шкідливих наслідків.