Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Захворювання суглобів
Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів

Дегенеративно-дистрофічні захворювання суглобів становлять майже 3 % усіх ортопедичних захворювань і за частотою займають перше місце серед захворювань суглобів. Вони супроводжуються тривалою втратою працездатності і часто є причиною інвалідності.

Основи дегенеративно-дистрофічних процесів представили ще у 1743-1759 роках брати Hunter, а термін "arthritis deformans" увів Rudolf Wirchow у 1869 році. Однак у той час дегенеративно-дистрофічні процеси не диференціювали за етіологією і їх вважали ревматичним процесом. Лише Hoffa А. і Wollenberg G.A. (1908) виділили їх із групи артритів в окрему групу. Термін "артроз" у 1911 році ввів Мюллер і виділив його в окрему нозологічну одиницю.

Дегенеративна хвороба суглобів у різні часи мала більше десяти назв, хоч усі мали на увазі одну і ту ж патологію.

Тепер користуємося термінами "деформуючий артроз" та "остеоартроз", які є правомірними, оскільки, залежно від причини та тривалості хвороби та віку хворого, клінічні і рентгенологічні прояви можуть відрізнятися, але є подібними. Внаслідок хвороби виникають порушення біомеханіки суглобів, які значною мірою залежать від розладів біохімічних процесів у суглобовому хрящі, синовіальній оболонці і синовіальній рідині (Erlich М., Mankin Н., 1975; Odenbring et al., 1992).

В одних випадках патологічні зміни обмежуються виключно ураженням елементів суглоба, в інших — захоплюють прилеглу до суглоба кісткову структуру і навколосуглобові м'які Тканини.

Залежно від тривалості хвороби патологічні зміни у суглобі можуть з часом також доповнюватись синовіїтом, змінами у прилеглій до хряща кістці і м'яких тканинах. В основі цього процесу лежать дегенеративно-дистрофічні зміни, а не запальні, і тому зрідка артроз супроводжується наявністю ексудату.

Виходячи з етіопатогенезу остеоартрозів, їх можна розділити на первинні та вторинні.

До первинних (ідіопатичних) відносимо такі дегенеративно-дистрофічні зміни у суглобах, при яких визначити причину захворювання доступними методами не вдається. Певне значення можуть мати ще недоведені генетично успадковані ненормальності у побудові суглобового хряща, який навіть при нормальних навантаженнях і функції суглоба може руйнуватися з наступним розвитком остеоартрозу.

Інколи початок хвороби пов'язують (Freeman М., 1980) із невідомим чинником, який спричинює спочатку вогнищеві дегенеративно-дистрофічні зміни у хрящі, а пізніше прилеглі, з втягненням у процес усіх елементів суглоба.

Первинний остеоартроз завжди має хронічний, поступово прогресуючий перебіг. Найчастіше він буває у людей, старших 60 років, і хворі, як правило, звертаються до лікаря з приводу коксартрозу чи гонартрозу.

Вторинні остеоартрози можуть виникати внаслідок природжених або набутих вад, різних захворювань суглобів, а також після травматичних інконгруентностей суглобових поверхонь тощо.

Ми пропонуємо дотримуватися найбільш вигідного поділу вторинних деформуючих артрозів за причинами їх виникнення: 1) диспластичні; 2) статичні; 3) післятравматичні; 4) післяінфекційні; 5) після перенесеного асептичного некрозу.

Такий поділ дає можливість диференційовано оцінити патологічні зміни у суглобі і патогенетично підійти до вибору оптимального методу Лікування хворого.

Проблема деформуючих артрозів дотепер залишається дуже важливою у соціальному і медичному аспектах, про що свідчить хоча б той факт, що багато журнальної літератури, матеріалів ряду конгресів і конференцій ортопедів світу останніх років присвячено цій темі.