Ортопедія - Олекса А.П. 2006

Захворювання хребта, які спричиняють біль
Хвороби міжхребцевих суглобів

Міжхребцеві суглоби побудовані за синовіальним типом, мають суглобовий Хрящ і капсулу. Вони витримують майже 20 % навантаження хребта, обмежують обсяг рухів у ньому в усіх площинах, тобто забезпечують більше 50 % його стабільності. Навантаження на ці суглоби значно збільшується під час перерозгинання хребта.

Нестійкість міжхребцевих суглобів з часом спричинює нестабільність міжхребцевого диска, гіпертрофію зв'язок, виникнення артрозу та остеофітів. Остеофіти верхнього суглобового відростка, поступово збільшуючись, звужують міжхребцевий отвір, а нижнього — звужують спинномозковий канал.

Гормлі з клініки Мейо (Ghormley R.K., 1933) описав так званий синдром міжхребцевих суглобів. Щоб підтвердити, що біль у спині може бути зумовлений патологічним процесом у цьому суглобі, Муні і Робертсон (Mooney V., Robertson J., 1976) вводили у міжхребцевий суглоб фізіологічний розчин або кортизон здоровим людям і довели це.

Однак інші дослідники висловлювали сумнів в існуванні такого синдрому, оскільки Введення розчину новокаїну не в усіх хворих припиняло біль.

Гормлі, Муні та інші автори вказують на такі ознаки ураження міжхребцевого суглоба:

1. Біль виникає раптово під час різкого нагинання або скручування хребта.

2. Як правило, біль є однобічним у попереково-крижовій ділянці, часто у задній, бічній або передній ділянці стегна чи у кульшовому суглобі.

3. Хворий відчуває постійний глибокий тупий біль і майже завжди вище коліна. Цей біль часто будить хворого під час сну.

4. Біль посилюється під час розгинання і ротації хребта.

5. Біль під час рухів у кульшовому суглобі може бути настільки сильним, що часто хворі і лікарі вважають, що він зумовлений патологією цього суглоба.

6. При обстеженні хворого сила м'язів, чутливість і Рефлекси залишаються нормальними.

7. Міжхребцевий суглоб є чутливим під час натискування на нього.

8. Введення у цей суглоб розчину новокаїну чи гідрокортизону припиняє біль.

Щоб уточнити локальну причину виникнення болю, під час обстеження хворого необхідно провести диференційну діагностику.

При стисненні корінця нерва зміщеною частиною ушкодженого міжхребцевого диска, звуженням міжхребцевого отвору остеофітом або внаслідок деформуючого артрозу (мал. 297) біль буває лише на рівні даного моносегмента з ослабленням сили м'язів, парестезією, і навіть із втратою рефлексів.

Звуження спинномозкового каналу до 10 мм і більше може бути спричинене оcтеофітами, спондилолістезом, зміщеною частиною міжхребцевого диска, гіпертрофією зв'язок, тому може зумовлювати відчуття пекучого болю, як правило, двобічного у спині і нижніх кінцівках. Цей біль різко посилюється під час перерозгинання хребта і зменшується при зігнутому положенні торса. Тому хворі відчувають полегшення у сидячому положенні, під час їзди на велосипеді, ходінні під гору тощо.

Мал. 297. Стиснення нервового корінця у міжхребцевому отворі внаслідок дегенеративного артрозу та спондилолістозу.

При ангіопатіях відчувають одно- або двобічний біль у спині, зумовлений фізичним перевантаженням м'язів, що буває при довготривалому ходінні, фізичній праці тощо.

Для уточнення діагнозу виконують функціональні рентгенологічні проби, комп'ютерну або магнітно-резонансну томографію, радіоізотопне (технецій 99m) і Лабораторні дослідження.

Лікування хворого залежить від виявлених патологічних змін у міжхребцевому суглобі.

При запальному процесі, наявність якого підтверджено радіоізотопним дослідженням, слід призначити антибактеріальну терапію, при гострому болю ввести у суглоб розчин новокаїну з кортикостероїдним препаратом, що дає знеболення на короткий час у 50-70 % хворих і на довший час (навіть до року і більше) — у 15-20 % хворих. Хворому іммобілізують хребет корсетом, призначають протизапальні і десенсибілізуючі препарати, фізіо-бальнеотерапію. Таке лікування є досить ефективним.

При виявленні дегенеративно-дистрофічних змін у суглобі з розростанням остеофітів консервативна терапія буває неефективною, оскільки стиснення нервового корінця не усунуто.

У 70-80 pp. XX ст. застосовували операцію різомелії, яку запропонував Шілі у 1970 році (Shealy C.N., 1975). Однак результати цієї операції не були добрими, оскільки електрокоагуляція призводила до денервації суглобів та опіків м'яких тканин, і тому сьогодні різомелії не використовують.

Тепер найчастіше виконують радикальну операцію, яка полягає у декомпресивній геміламінектомії з розширенням міжхребцевого отвору і в артродезі міжхребцевого суглоба (мал. 298, 299).

За даними Марквельдера із співавторами (Markwalder Т.М., Dubach R., Braun M., 1995), у 75 % прооперованих хворих наслідки цієї операції були добрими. Найбільш успішними були операції, що виконувались у межах одного сегмента, оскільки після артродезу рецидивів болю не було.

Мал. 298. Декомпресія нервового корінця резекцією крайових розростань міжхребцевого суглоба.

Мал. 299. Декомпресія нервового корінця резекцією основи верхнього суглобового відростка.