Статеві хвороби - І. І. Мавров 2005

Відхилення від норми в статевому житті
Статеві збочення

Статеві збочення (перверсії) - хворобливі порушення спрямованості статевого потягу чи способів його задоволення, відхилення від норми при задоволенні статевого інстинкту, що стали самоціллю. Можуть бути обумовлені природженими факторами, бути наслідком внутрішньоутробних захворювань, ендокринних порушень, уражень нервової системи та ін. Виникають також під впливом несприятливих факторів навколишнього середовища. Зустрічається і умовно-рефлекторний генез перверсій. У походженні тієї чи іншої форми статевих збочень істотна роль належить вихованню, особливо умовам, у яких підліток чи юнак передчасно одержав інтенсивні еротичні враження чи брав «уроки» у більш досвідчених однолітків.

На відміну від природного статевого акту з особою протилежної статі, існують численні і різноманітні відхилення у спрямованості статевого потягу (напр., гомосексуалізм, педофілія, зоофілія, нарцисизм, фетишизм та ін.) і патологічні способи його задоволення (садизм, мазохізм, ексгібіціонізм, трансвестизм, фротаж та ін.).

Гомосексуалізм (гомоеротизм) - статеве збудження, що характеризується сексуальним потягом до осіб своєї ж статі, тобто чоловік відчуває статевий потяг до чоловіка, а жінка - до жінки. Гомосексуалізм широко розповсюджений і зустрічається на всіх континентах і у всіх народів. Наприклад, у США справжніми гомосексуалістами є 4 % чоловіків і 3 % жінок. При цьому до 45 років 13 % жінок коли-небудь переживали оргазм, викликаний гомосексуальними відносинами; 27 % жінок в Англії хоча б один раз у житті здійснювали гомосексуальні акти і 6 % - стали справжніми гомосексуалістками. В Україні гомосексуалізм (як чоловічий, так і жіночий) зустрічається приблизно в 1-3 % випадків.

Проблеми гомосексуалізму мають не тільки біологічні, медичні, але також соціальні і юридичні аспекти, регламентовані у формі постанов і законів, мета яких - регулювати право обох статей і їхнього потомства щодо статевого спілкування і його наслідків. Сучасні процеси у сфері сексуальних стосунків, поява статевих інфекцій нового покоління, насамперед СНІДу, поставили суспільство в цілому й охорону здоров’я зокрема перед новими етичними проблемами, пов’язаними із статевими збоченнями, у тому числі і гомосексуалізмом.

Розрізняють чотири групи гомосексуалістів:

а) особи, у яких є статевий потяг тільки до своєї статі;

б) особи, що зберігають статевий потяг і до іншої статі;

в) особи з гомосексуальним потягом, але при цьому в чоловіків виявляються риси жіночого характеру, а в жінок - чоловічого;

г) гомосексуалісти з фізичними властивостями протилежної статі: жінкоподібні чоловіки (з відсутністю рослинності на обличчі, жіночим голосом, розвинутими молочними залозами, тазом та ін.) і чоловікоподібні жінки (з вусами, грубим голосом, чоловічою ходою, слаборозвинутими молочними залозами і т.д.).

Гомосексуалісти - чоловіки і жінки - стосовно їхніх одностатевих об’єктів поділяються на чоловікоподібних і жінкоподібних, чи активних і пасивних. Чоловікоподібні гомосексуалісти - будь це жінки чи чоловіки - відіграють більш активну роль чоловіка; жінкоподібні гомосексуалісти незалежно від того, є вони чоловіками чи жінками, відіграють роль жінки і належать до пасивних гомосексуалістів.

Іноді в гомосексуалістів відзначаються зміни і психічного складу. Зокрема, гомосексуальна чоловіча чи жіноча поведінка виражається у відповідному психічному поводженні. Їхня статева діяльність полягає у розрядженні статевого напруження звичайно за допомогою онанізму (частіше це взаємне задоволення за допомогою рук - мануальний coitus) чи з використанням природних отворів тіла (рот, задньопрохідний отвір та ін.). Варто відрізняти гомосексуалізм як патологічний потяг до осіб своєї статі від гомосексуальної поведінки, не пов’язаної з патологією. Оскільки статевий потяг у людини знаходиться під контролем свідомості, тому навіть за наявності інверсії гомосексуальна поведінка може і не розвинутися. Так, чоловік чи жінка з інверсією статевого потягу можуть змусити себе одружитися, вийти заміж, мати дітей. Поряд з тим, гомосексуальна поведінка може проявитися й у здорової людини під впливом примусу, користі, наслідування, спокушання. Наприклад, при спокушанні підлітків гомосексуалістами чи коли особи, не спроможні вести нормальне сексуальне життя, вдаються до взаємної мастурбації, що, зокрема, іноді спостерігається в місцях позбавлення волі. У подальшому такі особи легко відновлюють нормальне статеве життя.

Серед чоловіків-гомосексуалістів існує структурна неоднорідність гомосексуальної поведінки у вигляді різних варіантів. У першому варіанті провідним стає гетеросексуальний компонент статевої поведінки, що проявляється різко вираженою нерозбірливістю у виборі жінок, відсутністю особистісного компонента статевого потягу, одночасно з гетеросексуальними у них зустрічаються і гомосексуальні зв’язки.

У другому варіанті гомосексуальний компонент переважає над гетеросексуальним. Чоловіки можуть одружуватися, мати дітей, однак у них існує і велика кількість гомосексуальних зв’язків.

Третій варіант характеризується майже повним зникненням гетеросексуального компонента статевої поведінки, зберігається лише ледь помітний потяг до жінок. Чоловіки відзначаються деякими об’єктивними ознаками: шлюби (якщо вони вступають у них), як правило, неміцні і мають, очевидно, «соціально захисний» характер. У такий спосіб ці люди дають зрозуміти оточенню, що в них є гетеросексуальна активність, що вони нормальні чоловіки, насправді ж вони являють собою крайній варіант прояву гомосексуальної девіації, аналіз їхньої статевої поведінки може виявити серед них своєрідні угруповання, іноді досить різко окреслені.

Жіночий гомосексуалізм проявляється лесбійською любов’ю, чи сапфізмом. Жінки-гомосексуалістки, як і чоловіки, можуть вести гетеросексуальний спосіб життя, виходити заміж, ставати матерями. За аналогією з чоловічим гомосексуалізмом виділяють дві форми жіночого гомосексуалізму - активну і пасивну: до активної відносять жінок, що у сексуальних і позасексуальних стосунках імітують поведінку чоловіків, почувають себе чоловіками; до пасивної - жінок, що відчувають свою приналежність до жіночої статі. За даними А. М. Свядоща, Є. М. Деревинської (1964), активна форма гомосексуалізму була відзначена в 58 %, пасивна - у 42 % обстежених жінок-гомосексуалісток.

Активні гомосексуалістки спрямовують свою статеву активність найчастіше на дівчат або жінок молодого віку. Чоловіки не викликають у них статевого збудження, навіть сама думка про ласки чоловіка, не говорячи вже про статеву близькість, їм не приємна. При цьому статеву зацікавленість спочатку приховують. Поводяться як віддані, уважні подруги, намагаються в усьому допомогти, часто роблять подарунки. Поступово завоювавши довіру і симпатію подруги, починають виявляти до неї все більшу ніжність, домагаючись дозволу пестити, цілувати, після чого переходять до сексуальних дій. Лише деякі з них починають проявляти гомосексуальну активність без особливої підготовки. Гомосексуалістки прагнуть за будь -яку ціну викликати відчуття оргазму у своєї партнерки, часом виявляючи при цьому велике мистецтво.

Більшість активних гомосексуалісток прагнуть спочатку викликати в партнерки психоеротичну настроєність, потім переходять до загальних ласк тіла, намагаються виявити ерогенні зони. Надалі, залежно від розташування цих зон, застосовують їхню стимуляцію.

На відміну від гетеросексуальних жінок, деяким активним гомосексуалісткам властива висока статева агресивність. Вони з великою наполегливістю і завзятістю переслідують жінку, що сподобалася, домагаючись зближення. У ряді випадків не зупиняються навіть перед погрозами і прямою агресією. В зовнішньому вигляді в 60 % активних гомосексуалісток на перший план виступають ті чи інші чоловікоподібні риси - сильно розвинута мускулатура, вузький таз, широкі плечі, чоловіча хода, незграбні рухи, грубий голос, рослинність на лобку за чоловічим типом. Близько 40 % активних гомосексуалісток своєю статурою і зовнішнім виглядом нічим не відрізняються від гетеросексуальних жінок. Варто підкреслити, що чоловікоподібні соматичні і психічні риси іноді спостерігаються й у здорових гетеросексуальних жінок, так що самі по собі вони не можуть служити підставою для діагностики гомосексуалізму, хоча в активних гомосексуалісток вони зустрічаються частіше, ніж у гетеросексуальних жінок.

Пасивні гомосексуалістки не тільки в сексуальних, але і у позасексуальних стосунках відіграють жіночу роль. За зовнішнім виглядом вони не відрізняються від звичайних жінок. У гомосексуальні стосунки, як правило, вступають у той час, коли вони ще не почали гетеросексуальне статеве життя чи коли не одержують задоволення в шлюбі. Багато хто з них відчувають самотність, потребу в ніжності, ласці, близькому другові. Як правило, пасивні гомосексуалістки спочатку бачать у своїй майбутній партнерці уважну, ласкаву, віддану і люблячу подругу, іноді сильну людину, на яку можна опертися. Однак настає час, коли у відносинах переважає еротична закоханість і первісні прояви ніжності та ласки переростають у гомосексуальні зв’язки.

Більшість пасивних гомосексуалісток відчувають оргазм у результаті сексуальних дій партнерки, причому це відбувається бурхливіше, ніж під час статевого зв’язку з чоловіками. У багатьох з них виникає почуття закоханості у свою партнерку, що поступово перероджується в глибоку прихильність. Формується гомосексуальна пара, у якій одна з жінок відіграє роль чоловіка, інша - дружини. Такі пари нерідко зберігають свої стосунки протягом багатьох років, маскуючи їх дружбою. Розрив з партнеркою переживається іноді надзвичайно болісно.

Гомосексуальна установка в пасивних гомосексуалісток менш виражена, ніж в активних. При потраплянні в сприятливу ситуацію в них часто спостерігається перехід до гетеросексуального життя, особливо при збереженому почутті материнства. Якщо чоловік при цьому здатний принести їй статеве задоволення, то перехід до нормального статевого життя може виявитися стійким.

Причини гомосексуалізму дотепер до кінця не з’ясовані. Різні точки зору на його походження звичайно зводяться до таких теорій: генетичної, ендокринної, неврогенної, нейроендокринної, внутрішньоутробної, психоаналітичної, умовно-рефлекторної. Багато дослідників (М. Hirschfeld, 1922; J. Sander, 1934; D. Habel, 1950; D. West, 1983 та ін.) вважають, що гомосексуалізм генетично обумовлений. На користь спадкових факторів у генезі гомосексуальної спрямованості статевого потягу свідчать спостереження випадків гомосексуалізму в однояйцевих і різнояйцевих близнюків, а також у декількох членів однієї родини. Припущення про те, що ендокринні порушення можуть бути однією з біологічних основ гомосексуальної поведінки, підтверджує появу гомосексуальних тенденцій при гіперфункції кори надниркових залоз, лікуванні великими дозами чоловічих статевих гормонів, підвищеному вмісті естрадіолу.

Однак є повідомлення про те, що ендокринні порушення не відіграють істотної ролі в генезі гомосексуалізму (А. М. Свядощ, Є. М. Деревінська, А. С. Гриншпун та ін.). На користь неврогенної теорії свідчать випадки появи гомосексуалізму у раніше гетеросексуальних осіб, що страждають від інфекційних захворювань з ураженням ЦНС, енцефалітом, після важких травм і токсичних уражень нервової системи. Ці дані вказують на те, що порушення деяких церебральних механізмів можуть провокувати виникнення гомосексуалізму. G. Durner (1972), М. McCulloce, I. Waddington (1981) вважають, що гомосексуалізм є наслідком внутрішньоутробного нейроендокринного захворювання і з’являється в результаті порушення диференціювання центрів статевої поведінки в гіпоталамічній ділянці плода, що виникає внаслідок ендокринних впливів. При цьому гомосексуалізм розвивається в генетично чоловічого плода, що має чоловічі статеві залози, якщо в цей час у нього виявиться недостатня кількість андрогенів, і в генетично жіночого плода при надлишку андрогенів або естрогенів. Однак не усі випадки гомосексуалізму можна пояснити цією теорією. Ряд психоаналітиків розглядають гомосексуалізм як результат затримки сексуального розвитку на ранній стадії, унаслідок чого гетеросексуальний вибір об’єкта не відбувається. Деякі ж розглядають форми гомосексуалізму як набуті, виниклі при несприятливих зовнішніх впливах (рання статева збудливість, позбавлення доступу до осіб протилежної статі, утруднення при контактах з ними, погляди й установки в процесі формування особистості та ін.).

Описані вище теорії ґрунтуються на ряді факторів, що здійснюють вплив на формування гомосексуальної спрямованості, однак при цьому не враховуються клінічні форми гомосексуалізму різного генезу. В основі активної форми жіночого і пасивної форми чоловічого гомосексуалізму в більшості випадків лежить виражена девіація психосексуального розвитку. Це підтверджує частота соматичних і психічних рис протилежної статі, що виявляються у хворих цих груп уже з дитячого віку. Такі форми інверсії, цілком ймовірно, можуть бути викликані як генетично, так і екзогенно обумовленими порушеннями диференціювання статевих центрів плода в критичний період (4-6-й міс. внутрішньоутробного життя) і продукування статевих гормонів у матері чи плода, а також уведенням матері статевих гормонів під час вагітності. Крім того, вони можуть бути результатом патологічної секреції гонадотропінів чи статевих гормонів, обумовленої чи набутої зниженої чутливості гіпоталамуса плода до гормональних впливів.

За даними A. Ehrhardt, G. Money (1968), у дівчаток, матері яких з метою збереження вагітності одержували чоловічі статеві гормони, часто спостерігалося «хлоп’яче» поводження, тобто характерні риси, властиві більшості активних гомосексуалісток.

Дуже рідко зустрічається інверсія, набута в результаті органічних уражень головного мозку, ендокринних та інших уражень, перенесених у зрілому віці. Ситуативні фактори не відіграють вирішальної ролі у виникненні активної форми жіночого і пасивної форми чоловічого гомосексуалізму.

В основі пасивної форми жіночого гомосексуалізму, ймовірно, лежать умовнорефлекторні зв’язки між переживанням оргазму і жінкою, що викликала це переживання. У багатьох здорових жінок потяг до статевого акту з чоловіком виникає лише після того, як вони починають відчувати оргазм. Тому в жінки статеве життя з чоловіком, що не супроводжується статевим задоволенням, може сприяти фіксації статевого потягу до жінки, що зуміла викликати в неї задоволення. Цьому може сприяти і підвищена схильність до утворення дуже міцних умовно-рефлекторних зв’язків.

Таким чином, можна сказати, що активними гомосексуалістками звичайно народжуються (тільки зі схильністю до активної форми гомосексуалізму), а пасивними - стають. Аналогом пасивної форми жіночого гомосексуалізму є активна форма чоловічого. У його основі лежить фіксація перших сильних статевих переживань на особі, що викликала ці переживання.

Люди з підвищеною сексуальністю, статевими збоченнями добре знають моральні вимоги суспільства, але не завжди їх виконують. Нерідко, маючи міцну родину, вони вступають у численні статеві зв’язки. Їм притаманні безладне статеве життя, зловживання алкоголем, прагнення до зміни місця роботи. У їхніх родинах нерідко виникають складні взаємини. Вони обережні у виборі знайомих, однак у стані алкогольного сп’яніння легко вступають у зв’язок з випадковими людьми.

Варто підкреслити, що гомосексуалізм дуже широко розповсюджений у містах (особливо у великих). При цьому росте число гомосексуалістів, що займаються проституцією.

Збочені статеві стосунки, розпущений спосіб життя призводять до поширення захворювань, що передаються статевим шляхом (Сифіліс, Гонорея, хламідіоз, мікоплазмоз, СНІД та ін.). Незвичайні способи статевого акту зумовлюють появу і незвичайних за локалізацією форм захворювань: проктиту, фарингіту, кон’юнктивіту, шкірних інтерригінозних гонококових уражень і т.д.

Еротофобія - страх перед статевим зближенням або відраза до статевих контактів. Спостерігається в осіб, що не вірять у свої власні сили, що втратили здатність розуміти значення своїх дій чи керувати емоціями, бажаннями, що визначають реалізацію сексуального потягу.

Нарцисизм (автоеротизм) - форма статевого збочення, при якій сексуальне задоволення досягається спогляданням власного оголеного тіла, окремих його частин, у тому числі статевих органів; іноді супроводжується мастурбацією. Таку спрямованість статевого потягу, коли віддається перевага власному тілу як об’єкту статевого потягу, називають автоеротизмом.

Ексгібіціонізм - форма статевого збочення, при якій статеве задоволення досягається оголенням своїх статевих органів у присутності осіб протилежної статі. Різновид онанізму чоловіка в присутності жінки. Станом, протилежним ексгібіціонізму, є вуайєризм (візіонізм) - вид статевого збочення, коли сексуальна насолода виникає при спогляданні статевих органів чи таємному підгляданні за сексуальними діями інших людей. Сюди належить також своєрідний варіант вуайєризму, так звана еротична зоофілія, коли сексуальне задоволення виникає при спостереженні статевих зносин тварин.

Ексгібіціонізм і вуайєризм зустрічаються в основному серед чоловіків і вкрай рідко серед жінок.

Фетишизм - статевий потяг, що викликає не сама жінка, а лише окремі частини її тіла (рука, нога, ніс, очі визначеного кольору, Волосся) чи деталі жіночого туалету (взуття, панчохи, білизна, шпильки, рукавички, носові хусточки і под.), а іноді і предмети, властивості, що не стосуються до особи іншої статі (запахи, тембр голосу, картина чи статуя та ін.). При цьому, наприклад оголена рука, що стає фетишем для чоловіка, у рукавичці вже таким не є, чи, навпаки, гола нога не викликає збудження, у панчосі ж відіграє роль фетиша.

У нормі вигляд жіночого тіла, визначені запахи (наприклад парфумів), предмети жіночого одягу можуть діяти на чоловіка збудливо. При патологічному фетишизмі сильне статеве збудження настає від вигляду окремих частин тіла, предметів жіночого одягу чи навіть від спогадів (уявлень) про них. При цьому чоловік любить тільки свій фетиш, а не жінку, якій він належить. Деякі фетишисти, для того щоб заволодіти об’єктами, що їх приваблюють, не зупиняються перед крадіжкою (туфель, нижньої білизни і т.д.), відрізанням волосся та ін. Хворий відчуває оргазм при спогляданні свого фетиша, іноді при цьому займається онанізмом.

Перехідні форми між фетишизмом і нормою численні. Межі норми і патології в деяких випадках виражені нечітко. Кожна людина до деякої міри фетишист. Фетишизм зустрічається переважно в чоловіків, вкрай рідко в жінок. Це може бути пояснено тим, що жінки значно рідше, ніж чоловіки, реагують у сексуальному відношенні на зорові подразники.

Різновидом фетишизму є статевий потяг до осіб старечого віку (геронтофілія). Частіше зустрічається в дівчат зі слабким статевим потягом (інфантильних), що шукають у чоловікові не стільки коханця, скільки сильного друга-захисника, батька, здатного оточити їх турботою.

Своєрідний варіант фетишизму - трансвестизм, що являє собою статеве збочення, при якому статевого збудження і задоволення досягають при перевдяганні в одяг протилежної статі (звичайно в жіночу). У таких суб’єктів відзначається і схильність виступати в ролі особи протилежної статі. При цьому статевий потяг спрямований нормально. Однак трансвестити-мужчини здебільшого віддають перевагу чоловікоподібним жінкам, а трансвестити-жінки - жінкоподібним чоловікам.

Садизм - статеве збудження, при якому сексуальне задоволення досягається в процесі заподіяння партнеру фізичного болю. Варіанти знущань над партнером різноманітні. Вони можуть викликатися фізичним чи психічним впливом - шляхом приниження сексуального партнера, третирування його, знущання над ним. У деяких випадках це прагнення маскується жагучими обіймами. Іноді в початковий, підкреслено витончений період чоловік провокує в жінки максимальний прояв готовності до близькості, а потім різко обриває контакт. Подальша реакція жінки приносить йому задоволення. При фізичному впливі, зазвичай, це больові подразнення від легких до важких, пов’язані з нанесенням тілесних ушкоджень до чи під час статевого акту. Оргазм у садиста може настати навіть при одному спогляданні мук, що переносить жертва.

Садистський акт може виникати непомітно, переходячи від нормального статевого потягу до імпульсного акту чи насильства, навіть убивства. Починаючи з нібито безневинного, легкого щипка, він може доходити до найвитонченіших, звірячих катувань і знущань над жертвою. При цьому жорстокий вчинок заміняє сексуальна дія, тобто має місце поєднання жорстокості із статевою хтивістю. Статеві зносини іноді відбуваються з уже задушеною чи зарізаною жертвою (некрофілія).

Садизм частіше зустрічається в чоловіків. У гетеросексуальних жінок прояви садизму вкрай рідкісні, однак в активних гомосексуалісток садистські нахили спостерігаються досить часто.

За своїм генезом прояви садизму різні. Їх пов’язують з неврозами і психопатіями, умовно-рефлекторними зв’язками, механізмом розгальмування давнього інстинкту статевої агресії з почуттям власної неповноцінності, що виражається в прагненні до статевого панування. Розглядають садизм як прояв гіпермаскулінізму.

Лікування садизму спрямоване на виявлення сталого патологічного умовно-рефлекторного зв’язку, що лежить в основі цього статевого збочення, і ґрунтується на психотерапії, переключенні статевих стимулів на інші сфери (фізкультуру, спорт, фізичну працю, мистецтво та ін.). Застосовується гіпноз. На цьому ґрунтується і Профілактика садизму.

Мазохізм (прагнення до насолоди через страждання, повна насолода в стані страждання) - статеве збочення, при якому хворий одержує сексуальне задоволення, переживаючи фізичні чи моральні страждання, що завдає йому статевий партнер. Мазохіст відчуває збудження, насолоду в стані страждання, безсилля, беззахисної покірності перед жорстокістю, насильством і грубими діями партнера. Чоловіки знаходять найвищу насолоду в повному підпорядкуванні жінці, при цьому остання повинна їх принижувати, бити, завдавати болю, грубо поводитися з ними. Жінки-мазохістки нерідко відчувають задоволення, якщо об’єкт любові б’є їх, ображає, змушує валятися в ногах тощо.

У деяких випадках насолода від болю є і при нормальному статевому акті, що може супроводжуватися, наприклад, укусами під час ласк, але при мазохізмі таке явище, яке супроводжує нормальний статевий акт, одержує виняткове і єдино вирішальне значення. До прагнення відчуття страждань (фізичних чи психічних) одночасно приєднується прагнення до повного підпорядкування сексуальному партнеру. До своєрідного варіанта мазохізму відносять перверсію на основі ревнощів, коли чоловік жадає від дружини не тільки флірту з іншим чоловіком, але і зближення з ним, після чого власний статевий акт для нього виявляється максимально яскравим.

На відміну від садизму, мазохізм частіше спостерігають у жінок, ніж у чоловіків. Можливо, унаслідок того, що жінкам властиве підвищене прагнення до підпорядкування під час статевої близькості. Переживання почуття безпорадності, покірності, нездатності до опору виступає в цих випадках на перший план мазохістських переживань. В основі мазохізму може бути поява умовно-рефлекторного зв’язку між почуттям болю і сильним статевим збудженням. За своїм походженням мазохізм не формується на якому-небудь специфічному сексуальному ґрунті, а, як правило, є наслідком психогенно загальмованого і відхиленого розвитку потягу. Мазохізм насамперед зустрічається в психопатів і невропатів, осіб з проявами розумової недорозвинутості, у дегенератів, душевнохворих, а також в осіб зі зниженим етичним почуттям чи при його відсутності.

Лікування. При виборі терапевтичних заходів варто враховувати причини, що викликали мазохістські установки і їхні прояви. Звичайне лікування мазохізму тотожне лікуванню неврозів. Поряд із призначенням фармакологічних засобів рекомендують Методи і прийоми впливу на психіку хворого, що іноді має вирішальне значення. При виборі лікувальних засобів повинні враховуватися особливості особистості пацієнта, етичні і моральні орієнтири.

Пікацизм - прагнення до посилення інтенсивності відчуття оргазму шляхом здійснення статевого акту поза піхвою. Сюди відносять coitus per oris - коїтус при введенні статевого члена в рот; coitus inter manias, чи нарвасадата, - уведення статевого члена між молочними залозами жінки; пахвовий («аксилярний») коїтус і под.

Пікацисти не задовольняються звичайними способами злягання, вони перетворюють у статевий орган обличчя, задньопрохідний отвір. Змушують жінок, особливо дівчаток, смоктати свої статеві органи чи самі смокчуть статеві органи жінки. Разом з тим, жінки-пікацистки самі, не без насолоди, пропонують свій задньопрохідний отвір і рот замість піхви.

Фротаж - форма статевого збочення в чоловіків, при якому статеве збудження і задоволення досягаються тертям статевих органів об верхній одяг жінок у громадських місцях. Фротаж має місце і тоді, коли можуть відбутися (чи відбуваються) нормальні статеві зносини, але статеве задоволення досягається тертям оголених чи неоголених статевих органів до якої-небудь частини тіла жінки.

Зоофілія (бестіалізм, скотоложство, содомія) - статеве збочення, при якому об’єктом статевого потягу є яка-небудь тварина, найчастіше ослиця, коза, свиня, собака, кролики, іноді кури, гусаки. Сексуальні контакти з тваринами відбуваються головним чином у дебільних, інтелектуально обмежених людей-розпусників. Нерідко зоофілія супроводжується катуванням тварин (зоосадизм), при цьому статеве збудження чи оргазм досягається мученням або убивством тварини.

У сучасному суспільстві зоофілія не підлягає кримінальній відповідальності, але засуджується за морально-етичними принципами. Звичайно в людини не виникає стійкого статевого потягу до тварини, він зникає при можливості одержання нормального статевого задоволення.

Педофілія - статеве збудження, при якому статевий потяг спрямований на дітей. Педофілами, як правило, є чоловіки похилого віку чи з низькою статевою потенцією, боязкі, невпевнені в собі. Виникненню педофілії сприяє збереження статевого потягу при зниженні потенції. Педофільні акти при цьому виражаються в інформуванні дівчаток, торканні до їхніх статевих органів чи ексгібіціонуванні.

У жінок випадки педофілії дуже рідкісні. Як правило, об’єктом розбещених дій стають дівчатка-підлітки. У багатьох випадках дівчаток спокушають друзі чи члени родини.

Інцестофілія - форма сексуальної поведінки, що виражається в статевих контактах між родичами. Інцестофілія більш поширена, ніж вважалося раніше. Спостерігається в 15-17 % обстежених жінок і чоловіків, що мають сексуальні контакти з родичами (В. В. Кришталь, С. Р. Григорян, 1999). Такі статеві стосунки бувають між братами і сестрами, між дітьми і їхніми батьками, бабусями, дідусями, тітками чи дядьками. Інцест між батьком і дочкою зустрічається часто. Однак нерідко і хлопчики стають жертвами сексуального домагання жінок.

Статеві контакти між родичами можуть бути причиною емоційної травми, мати різні негативні наслідки. У жертв інцесту спостерігаються низька самооцінка, почуття провини, сорому, депресія, відчуженість, неадекватність у статевому житті. Інцестивні стосунки бувають джерелом важкої психічної травми дітей і підлітків, що дуже болісно реагують не тільки на сам факт таких сексуальних стосунків, але і на образу, нанесену їм близькою людиною.

У родинах, де відбувався інцест, спостерігалися сексуальні домагання з боку батьків, братів чи сестер, або тих і інших. Серед тих, хто практикує статеві контакти з родичами, багато емоційно незрілих осіб, дуже релігійних, які страждають від алкоголізму. Сексуальну агресію стосовно родичів найчастіше проявляють розпусні, неврівноважені суб’єкти. Статеві стосунки між членами родини, зокрема між сином і матір’ю, спостерігаються в недоумкуватих, психічно ненормальних людей. Вони часто стають жертвами інших сексуальних злочинів.

Заборона кровозмішення, сексуального зв’язку між близькими родичами, кровних шлюбів існує в багатьох народів, що обумовлено, з одного боку, прагненням попередити дезорганізацію в сімейному житті, а з іншого - запобігти появі в потомства генетично обумовлених аномалій.

Некрофілія - статеве збочення, при якому статеве задоволення досягається при здійсненні статевого акту з трупом. Спостерігається в перверсних психопатів, що здійснювали убивства з метою наступного задоволення статевого потягу. У деяких випадках статеве задоволення досягається лише в тому випадку, якщо поруч знаходиться труп чи хворий створює його у своїй уяві (некрофетишизм). Некрофілія зустрічається винятково рідко.

Лікування статевих збочень

Основним методом лікування є психотерапія, в завдання якої входить подолання сильних тенденцій, що ґрунтуються на сексуальному інстинкті. Рекомендується і медикаментозна терапія (симптоматична, седативна, загальнозміцнювальна). Лише незначній частині хворих показана тільки гормонотерапія. Нерідко її комбінують із психотерапією при обов’язковому роз’ясненні механізму дії цього методу лікування, для того щоб максимально використовувати непряме навіювання.

Основними принципами терапії всіх перверсій є усвідомлення неадекватності свого життєвого шляху, жагуче бажання позбутися патологічного потягу і наполегливо, цілеспрямовано виконувати коригуючі вказівки лікаря. Якщо ж пацієнт очікує зцілення без яких-небудь зусиль зі своєї сторони, вимагаючи від лікаря «сильних ліків», чи він цілком переконаний, що в його житті нічого змінити не можна, то в цих випадках краще прямо відмовитися від проведення лікування, посилаючись на відсутність внутрішньої потреби стати іншим, і запропонувати хворому звернутися до лікаря тоді, коли він усвідомить неможливість подальшого існування зі статевим збоченням і усім своїм єством захоче позбутися недуги.

Існують діагностичні критерії, що дозволяють попередньо врахувати можливу перспективну терапію і, таким чином, вирішити питання про її доцільність, оскільки в деяких випадках вже в момент первинного обстеження хворого можна встановити несприятливий прогноз і, отже, безперспективність лікування. Вирішальними діагностичними ознаками є ставлення хворого до перверсії, усвідомлення ним неадекватності свого потягу, передбачення всіх соціальних наслідків у тому разі, якщо він буде йому піддаватися, а також ступінь вираження протистояння цьому потягу.

Якщо пацієнт не задоволений своїм станом, то проведення терапії доцільне у всіх випадках статевих збочень. Якщо ж хворий давно звик до неприродного потягу, має практичний досвід його реалізації, і він не тільки не обтяжує його, а навіть розцінюється як щось, що підносить та підкреслює оригінальність пацієнта, то лікування починати не слід. Якщо юнак чи дівчина лише недавно усвідомили незвичайність свого потягу і дотепер він виявлявся тільки в їхніх мріях, але жодного разу не був реалізований чуттєвий компонент через виражені соціальні і моральні установки, то такі хворі потребують термінової систематичної психотерапії, що у цих випадках цілком перспективна, оскільки може привести до повної перебудови потягу і способів його задоволення.

При бісексуальності, незважаючи на явне домінування гомосексуального потягу, лікар може сподіватися, що в результаті психотерапії буде досягнута перебудова сексуальної спрямованості. Переважання в пацієнтки з дитинства хлоп’ячих нахилів чи, навпаки, виражена жіночність у поводженні й інтересах юнака, що розвивається, знижують перспективність лікування, але все-таки й у цих випадках не можна вважати терапію марною і варто проводити її.

У хворих, що вже активно ведуть перверсне сексуальне життя, можливість позитивного терапевтичного впливу підвищується, якщо пацієнт звернувся до лікаря в стані вираженої душевної кризи, особливо, коли вона пов’язана з усвідомленням небезпеки, що насувається, загрози соціальної відповідальності за свій патологічний статевий потяг.

Іноді пацієнт втомлюється від постійних внутрішніх протиріч і вдається до допомоги лікаря як до останньої можливості. Так чи інакше, але саме душевну кризу можна вважати найбільш слушним моментом для початку лікування.

Лікування гомосексуалізму. Основним напрямком лікування є систематичне ретельне обговорення з хворим всіх особливостей генезу його перверсного потягу з констатацією того, що його «надбання» на цьому шляху за суттю виявляються втратами. Лікар повинен переконати хворого в тому, що любов до осіб іншої статі при гармонічному поєднанні особистісного і чуттєвого компонентів у результаті зближення розвивається, удосконалюється, дає людині відчуття щастя на всіх етапах її життя, а гомосексуальний потяг, позбавлений гармонії у взаєминах, неминуче призводить до душевної спустошеності. Крім того, негативне ставлення до гомосексуалізму, що склалося в суспільстві, може привести до краху кар’єри, викликати презирство з боку близьких, потягнути за собою юридичну відповідальність тощо.

Поряд зі зміцненням уявлень про цінність гетеросексуального життя в комплекс психотерапії включають гіпнотерапію. З успіхом може бути застосоване навіювання наяву й у гіпнотичному чи наркотичному сні (наркопсихотерапія), а також самонавіювання, зокрема автогенне тренування. Особливо показана гіпнотерапія при сильній душевній кризі. У такому разі на основі седативного ефекту виникає подальший міцний психотерапевтичний контакт, що дозволяє проводити складну роз’яснювальну і коригуючу психотерапію.

Застосування мотивованого навіювання приводить до того, що хворий одержує можливість пригнічувати в собі будь-яке збудливе уявлення в початковій стадії. Систематичне використання пацієнтом протидії початковим моментам виниклого бажання досить швидко виявляється ефективним, і це істотно зміцнює його надію на видужання. Таким чином, підсилюється ступінь психотерапевтичного контакту і вказівки лікаря виконуються більш ретельно.

Дані про ефективність психотерапії гомосексуалізму суперечливі. Одні автори (D. Curran, D. Parr, 1957) у жодному випадку гомосексуалізму не спостерігали позитивного ефекту від її застосування. Деякі (К. И. Платонов, 1962; Н. Giese, 1959; L. Alexander, 1967 та ін.) відзначають позитивні результати. За спостереженнями А. М. Свядоща (1988), психотерапія більш ефективна при пасивній формі жіночого й активній формі чоловічого гомосексуалізму і малоефективна при активній формі жіночого і пасивній формі чоловічого гомосексуалізму. Однак навіть при уроджених формах гомосексуалізму дуже рідко зустрічається повна інверсія статевого потягу. Як правило, існує той чи інший ступінь бісексуальності. Тому наявність елементів здорової статевої спрямованості в гомосексуалістів дає можливість для психічного впливу.

У випадках гомосексуалізму, обумовленого вираженими ендокринними порушеннями, показані застосування гормонів і пересадження залоз від одностатевих осіб. Кастрація як метод лікування гомосексуалізму викликає важкі загальні ендокринні порушення і, як правило, не змінює спрямованості статевого потягу, хоча іноді приводить до його пригнічення.

У терапії гомосексуалізму застосовуються умовно-рефлекторні методи за аналогією з лікуванням алкоголізму. Для цієї мети може бути використаний 1 чи 0,5 % свіжоприготовлений розчин апоморфіну гідрохлориду. Механізм дії апоморфіну хворому не розкривають, а лише вказують, що призначені йому ліки усувають гомосексуальний потяг. Усі уявлення, пов’язані з об’єктом гомосексуальної прихильності, а також гомосексуальними актами, стануть для нього вкрай неприємними. Нудота і блювання, викликані апоморфіном, поступово асоціюються з гомосексуальними статевими зносинами, у зв’язку з чим останні набувають негативного забарвлення.

Останнім часом пропонується метод фармакопсихотерапії гомосексуалізму. При цьому хворий спочатку приймає аміназин чи тіоридазин (мелерил, сонапакс), чим досягається послаблення сили статевого потягу, а також припинення гомосексуальних стосунків. На цьому тлі шляхом навіювання і переконання намагаються загальмувати старі і виробити нові гетеросексуальні умовні зв’язки, після чого аміназин поступово відміняють.

F. Roeder, D. Muller (1969) розробили хірургічний метод лікування гомосексуалізму. Проводять операцію (правобічну гіпоталамотомію), після якої зникають статевий потяг до чоловіків і почуття відрази до жінок. Однак ці операції технічно складні і не безпечні через можливі важкі наслідки.

Лікування інших статевих збочень. Терапія еротофобії, ексгібіціонізму, фетишизму, садизму, мазохізму, пікацизму, педофілії, інцестофілії, зоофілії й інших захворювань базується на тих же принципах, що і лікування гомосексуалізму, і спрямована на виявлення й усунення стійкого патологічного умовно-рефлекторного зв’язку, що лежить в основі цих перверсій.

Оволодіння прийомами протидії, здійснюваними за допомогою самонавіювання, ефективне навіть при лікуванні перверсій із замісним способом статевого задоволення (візіонізм, фетишизм). Рекомендують також навіювання в гіпнотичному чи легкому наркотичному сні, а також методи рефлекторної терапії з больовим підкріпленням електричним струмом чи терапії викликання відрази - адверзивної терапії.

Для зниження сили статевого потягу призначають аміназин чи тіоридазин і на їхньому тлі проводять психотерапію. Для купірування збочення сексуальної активності застосовують тіоридазин; повне пригнічення статевого потягу настає на 2-4 тиж. лікування. Спостерігаються позитивні результати лікування хворих на ексгібіціонізм антидепресантами (іміпрамін).

Сучасні досягнення біохімії, біофізики, імунології, генетики й інших медико-біологічних наук дозволяють здійснювати профілактику статевих збочень. Зокрема, досягнутий значний прогрес у розробці тонких біохімічних методів визначення гормонів у навколоплідній рідині, і це дає надію, що найближчим часом удасться діагностувати гормональні порушення в плода і тим самим попередити виникнення такої форми перверсій, як гомосексуалізм.